СПЕЦПРОЄКТ "МІЖ СИСТЕМАМИ"
СПЕЦПРОЄКТ
24 березня 2026
Близько 236 тисяч осіб в Україні проживають під ризиком безгромадянства. Такі дані наводить у досліджені, проведеному у 2023–2024 рр., благодійний фонд "Право на захист". Це люди, які фактично не існують для держави. Часто вони зневірені через попередній негативний досвід "бюрократичних складнощів".
"Коли ти стукаєш у двері один раз, другий, третій, і тобі не відчиняють – то припиняєш стукати. І все", – каже 48-річний Андрій Лі.
Нещодавно він став героєм документального фільму "Особа без громадянства", створеного Babylon’13 разом із БФ "Право на захист". У стрічці – кілька років життя на шляху до отримання документа, що посвідчує особу. Легалізуватись чоловік намагався увесь час, який живе в Україні, однак ряд обставин зробили цю можливість майже нереальною.
Як Андрій Лі прожив понад 30 років без документів, чим загрожує таке життя та що допомогло чоловіку таки дійти до фінального етапу отримання громадянства України, розповідаємо далі.
Історія Андрія Лі: переїзд і "зникнення"
До Каланчака, поблизу Скадовська (Херсонщина), Андрій із батьками, братом і сестрою переїхав 1995-го. Родина виїхала з Таджикистану – батьки мали паспорти радянського зразка, а діти ще не встигли отримати документів.
"Пам’ятаю, що батько їздив до «сєльсовєту» й робив нам дозволи на тимчасове проживання, але оформлення реєстрації відклали – були нагальні питання, обживалися на новому місці", – пояснює Андрій Лі. Додає, що з переїздом життя всієї родини змінилося докорінно. Він, бувши 17-річним, залишив технічний виш, в якому провчився всього один семестр. На новому місці поновити навчання можливості не було. Батьки теж цілковито змінили сферу діяльності, бо потрібно було заробити на життя.
"До переїзду мама працювала бухгалтером, батько – зварювальником. Але в Каланчаку влаштуватися за фахом було складно, тому вирішили зайнятися фермерством", – розповідає Андрій. Додає, що діти допомагали, чим могли, працювали на землі. Справи почали налагоджуватись, але ситуацію змінила сумна історія.
"Того року, коли зібрали перший урожай кавунів, в родині сталася біда. Батько з братом повезли баштан на реалізацію до Брянська – і не повернулися. Досі не знаємо, як склалася їхня доля. Ми лишилися самі: матір, старша сестра і я", – пригадує герой фільму. Додає, що на момент зникнення чоловіків родина мешкала у тимчасовій будівлі просто посеред поля – такі зводять фермери, щоб бути ближче до врожаю. Повертатись їм було нікуди: не було ані грошей, ані власного повноцінного житла.
"Це було важко, оскільки ти постійно на межі: немає грошей, житла, навіть звичайних продуктів чи одягу на зиму. Я, наприклад, не мав уявлення, що робити далі. Питання виживання потрібно було вирішувати негайно. Нас просто пустили в помешкання люди, бо бачили, в якому становищі ми залишилися", – ділиться спогадами чоловік.
Зачинені двері паспортних столів
У той період питання документів видавалося другорядним. Лише через рік чи півтора, коли Андрій із сестрою планували влаштуватись на роботу на овечу ферму, родина поїхала оформлюватись до Скадовська. У паспортному столі їх спрямували до керівниці – матір Андрія приготувала паспорт радянського зразка та старі посвідки доньки. Однак родині Лі тоді відмовили у розв’язанні питання – без пояснень.
"Мама сама зайшла до кабінету начальника і вийшла звідти буквально за хвилину. Я спитав: «Що там?». Сказали, що такі питання не вирішують. Ми просто поїхали додому", – згадує Андрій. За пів року вони спробували ще раз, але натрапили на відверту агресію з боку керівниці установи.
"Та жінка в дуже грубій, неприємній формі спитала: «Чого ви знов сюди прийшли? Я ж казала, що нічого ви не зробите. Якщо ще раз прийдете – я викличу міграційну службу, і вас просто депортують. Сидіть там, де ви є». Після цього бажання продовжувати відпало", – пояснює чоловік.
Розповідає, що також пробував розв’язати питання сам – задля цього їздив за 100 кілометрів до Херсона. Там лише порадили "вирішувати на місці". Це стало останньою краплею. Питання громадянства зависло в повітрі на наступні 20 років.
"Коли ти стукаєш у двері один раз, другий, третій, і тобі не відчиняють – то припиняєш стукати. І все", – каже Андрій. Живучи в селі, він мав можливість залишатися "невидимим" для держави, але це все ж таки мало ризики, особливо в плані здоров’я. В кризових ситуаціях звертались до місцевого фельдшера – медик знав, що родина "не зареєстрована", однак завжди допомагав порадами.
"Слава Богу, серйозних ситуацій не було. Але якби щось сталося – потрапити в лікарню було б дуже важко. Бо коли у людини немає документів, її фактично немає", – резюмує герой історії.
Скадовськ: мистецтво жити "в тіні"
Після 10 років життя в селі й роботи на землі Андрій переїхав до Скадовська. Загітував давній знайомий, який влаштувався у сферу обслуговування. Спочатку приїздив лише на літо, а згодом залишився назовсім, оскільки курортне містечко давало ідеальну можливість для життя "в тіні". В піковий сезон роботи було багато і ніхто не ставив зайвих питань. Андрій орендував кімнату, працював неофіційно і намагався бути максимально законослухняним.
"Скадовськ – маленьке місто. Якщо ти мешкаєш там певний час, поводишся слухняно, нікуди не влазиш і не створюєш неприємних ситуацій – тебе всі знають і ніхто не чіпає. Я намагався бути дуже спокійним. Думаю, люди в органах здогадувалися про мої проблеми, але оскільки від мене не було клопоту, вони просто не звертали на мене уваги", – пригадує Андрій.
Рахує, що в Скадовську прожив понад п’ять років. До паспортного столу більше не звертався – страх отримати чергову принизливу відмову був сильнішим за потребу в документах.
Київ: ізоляція, COVID-19 та виживання "тишком-нишком"
До Києва Андрій Лі перебрався шість років тому. Наважився, бо нарешті хотів стати "видимим". Мотивував друг – сказав: "Ти дорослішаєш, життя минає, а проблема з документами сама не зникне. У Скадовську ти її не вирішиш, а в Києві більше організацій і можливостей".
До БФ "Право на захист" чоловік звернувся майже одразу після переїзду – заповнив анкету, отримав консультацію, поради юриста. Згодом він одним із перших пройшов процедуру визнання особою без громадянства після запровадження її в Україні у 2021 році – отримання такого статусу стало можливим завдяки тривалій роботі БФ "Право на захист": порядок надання відстоювали в суді.
У Києві Андрій влаштувався на роботу – неофіційно. До моменту отримання посвідки на тимчасове проживання – він знову мав стати "професійним невидимкою", незважаючи на примітну зовнішність.
"Якщо бачиш пост поліції – робиш великий крюк, обходиш їх стороною. Роботу шукаєш або поруч із домом, або таку, куди можна доїхати на таксі чи наземному транспорті. Метро я майже не користувався. Все відбувалося тишком-нишком. Жодних зайвих рухів", – розповідає Андрій Лі.
Брак документів він порівнює з відсутністю "штрих-коду". Навіть проста робота офіціантом ставала недоступною: заклади боялися брати людину без ідентифікації.
"Документи вказують, хто ти є в нашому суспільстві. Це твоя «бірка». Без них ти не можеш користуватися банками чи навіть просто виїхати з міста", – ділиться чоловік. Додає: справжнім випробуванням став період пандемії COVID-19. На той момент Андрій мешкав у друзів у гуртожитку – і опинився в пастці.
"Коли почався ковід, почали виганяти всіх, хто не був прописаний. Я чотири місяці взагалі не виходив із кімнати. Документів немає, житло офіційно не знімеш – ніхто не здасть квартиру людині без паперів. Чотири місяці – вбиральня, кімната і все. Це все, що я бачив. Я просто не міг нікуди піти", – коментує чоловік.
Що змінилося: коли страх нарешті відступає
Зараз Андрій Лі на фінішній прямій до здобуття громадянства. Один сертифікат (з української мови) – вже на руках, попереду – іспити з історії України та Конституції. Андрій пригадує, що історія завжди була його захопленням – навіть мріяв вступати на археологічну кафедру. Каже, що сподівається скласти іспити успішно – хоча попереду ще багато роботи.
Перший переможний етап – отримання посвідки на постійне проживання – згадує без бурхливих емоцій. Пояснює, що відчув глибоке полегшення – праця багатьох людей нарешті дала результат. А першими думками були суто практичні речі: банківська картка, угода з лікарем. Про це Андрій розповів і на камеру в завершальних кадрах "Особи без громадянства". Фільм став першим великим пропрацюванням страху і надією на зміни.
"Я довго думав, сумнівався, чи варто зніматись. Згодом зрозумів, що чимось цей фільм допоможе. Більше людей може дізнатись, як отримати допомогу. Молодь, яка залишилася без документів через втрату архівів на тимчасово окупованих територіях, має можливість поновити статус і вступити на навчання, люди зможуть отримати знову доступ до банківських послуг, медзакладів, купити квиток на потяг зрештою", – резюмує Андрій Лі.
Додає: сам останнім часом змінився – дуже поступово, але його полишає страх, який відчував багато років поспіль.
"Це таке відчуття, що тебе немає. Що з тобою можуть зробити все, що захочуть, бо тебе не існує офіційно. Я відходив від цього відчуття майже три роки", – каже чоловік. Хоча побутові питання (житло, харчування, проїзд) досі актуальні, але тепер Андрій знову замислюється про вищу освіту. Каже, що тепер хотів би вступити на кафедру філософії. Не впевнений, що найближчим часом зреалізує бажання, адже спершу доведеться поновити атестат про середню освіту. Але тепер це не здається великою перепоною – давня мрія захистити диплом того варта.
Життя в тіні: головні причини, чому люди роками залишаються "невидимими"
Зневіра та страх – почуття, з якими найчастіше залишаються люди, які намагаються отримати документи, але знову і знову чують відмови.
"Люди певний час звертаються до держорганів, юристів, громадських організацій, але постійно чують відмови. Згодом відчувають масштабну зневіру в те, що ситуація взагалі може бути вирішена, що вони колись отримають документи й матимуть права. Дуже часто в них просто опускаються руки", – розповідає керівниця напряму допомоги біженцям, шукачам захисту та особам без громадянства БФ "Право на захист" Софія Кордонець.
Вказує на страх, який часто відчуває людина без документів, зокрема через неможливість підтвердити статус під час перевірки Міграційної служби. За відсутності реєстрації людина без документів ризикує бути затриманою за процедурою, визначеною законом, а також утримуватись у пунктах тимчасового перебування іноземців (ПТПІ).
"У ПТПІ людину можуть тримати до 18 місяців. Протягом цього терміну необхідно виконати процедуру примусового видворення, яка застосовується за порушення міграційного законодавства і полягає в примусовому поверненні таких осіб до країни походження чи попереднього довгострокового проживання. Однак часто цю процедуру застосовують до осіб без громадянства, які не мають документів та все або більшу частину життя прожили в Україні, а тому вони не мають держави для видворення. Зазвичай такі люди перебувають там повний строк без змоги ані отримати документи, ані виконати процедуру примусового видворення через відсутність документів та держави попереднього проживання. Після цього їх випускають – знову без документів. Це абсурдна ситуація: держава фактично позбавляє свободи людину без жодної мети", – пояснює експертка фонду.
Три основні причини, чому люди опиняються без громадянства
В Україні виділяють три ключові фактори, що призводять до такої ситуації:
1
Розпад Радянського Союзу (за даними Фонду – це близько 60% усіх справ, які є в їхній роботі).
Це спадок, якому вже понад 30 років. Громадяни колишнього СРСР, які на момент серпня 1991 року переміщувалися між республіками або з інших причин не мали офіційної прописки в Україні, опинилися без громадянства.
2
Військові дії та окупація.
Це друга за масштабом причина. Архіви Державної міграційної служби в Криму та на Донбасі були оцифровані лише у 2017–2019 роках. Якщо людина з тимчасово окупованих територій втрачає паспорт і не має закордонного, ДМС часто не може здійснити перевірку.
"Вся інформація – про роботу, навчання, лікарняні записи – могла залишитися в окупації. Бази нам недоступні, архіви знищені. У таких випадках людина змушена проходити складні процедури. Якщо збереглися бодай якісь документи, є можливість звернутися до суду для встановлення тих чи інших фактів", – коментує представниця БФ "Право на захист".
Додає, що найбільше ця проблема торкнулася молоді, яка на 2014 рік ще не мала паспортів. Коли молоді люди виїжджають з окупації, то не можуть довести свого походження, якщо немає зв’язку з батьками чи свідками. Також багато дітей, народжених на тимчасово окупованих територіях, з 2014 року не були зареєстровані відповідно до законодавства України (або у них відсутні свідоцтва про народження українського зразка).
3
Дискримінація та маргіналізація.
"На щастя, наше законодавство не є дискримінаційним. Але з побутової дискримінації та маргіналізації ромського населення досить багато представників ромської етнічної групи не мають теж документів", – коментує експертка.
Фото: Громадського радіо
Життя без прав: чим загрожує відсутність реєстрації й документів
Для звичайної людини паспорт – це формальність. Для особи без документів – кожна побутова дія перетворюється на квест.
Медицина: навіть ургентна допомога може бути платною або супроводжуватися вимогою про відшкодування витрат. Жінки не можуть стати на облік по вагітності, а після пологів виникають труднощі з отриманням медичного свідоцтва для дитини.
Освіта: діти можуть відвідувати школу, але отримати атестат про середню освіту без документів майже неможливо. Це закриває шлях до коледжів та університетів.
Економічна вразливість: без паспорта неможливо офіційно працевлаштуватися.
"Роботодавці, знаючи про відсутність документів, можуть платити менше або не платити зовсім. У найскладніших випадках це призводить до трудової експлуатації та навіть рабства. Людина фактично не існує, тож хто її захистить? Звісно, це також проблема для держави, оскільки не сплачуються податки", – наголошує Софія Кордонець.
Додає, що на зараз існує проблема з офіційним працевлаштуванням і тих людей, хто отримав посвідку на тимчасове проживання.
"Багато роботодавців не знають, як офіційно працевлаштовувати навіть вже визнаних осіб без громадянства, тому що в них немає паспорта. І досить часто нашим юристам, адвокатам доводиться пояснювати роботодавцям процедуру", – каже експертка.
Додає, що також визнані люди без громадянства можуть отримувати пенсію в Україні за умови підтвердження достатньої кількості трудового та страхового стажу або просто стажу, але право на спеціальні виплати від держави виникає лише після отримання посвідки на постійне проживання.
Пересування: купити квиток на потяг чи пройти перевірку на блокпосту – ризик.
"На початку повномасштабного вторгнення проводили опитування людей, з якими працюємо. Дуже багато не переїхали в більш безпечні умови, навіть в межах однієї області, через відсутність документів", – розповідає Софія Кордонець.
Банки та соцвиплати: недокументована людина не може отримати податковий номер, банківську картку.
"Навіть після отримання статусу особи без громадянства банки часто не знають, як працювати з такою категорією клієнтів", – наголошує експертка.
Також без документів немає змоги оформити жодну соціальну виплату через Дію, зокрема і на дитину. "Пакунок малюка" породілля може отримати лише у вигляді фізичного набору – без можливості обміняти на грошовий еквівалент.
Як допомагає БФ "Право на захист"
Напрям допомоги особам без громадянства БФ "Право на захист" діє в 11 регіонах й супроводжує кожну людину до того, поки вона буде документована. Всі послуги фонду є безкоштовними.
"Ми їздимо з людиною за потребою по всім тим органам, куди необхідно поїхати. Звертаємось до суду як для встановлення певних фактів, так і для оскарження рішень за потреби", – розповідає Софія Кордонець.
Додає, що також клієнта супроводжують під час візитів до консульських установ, якщо є потреба встановити громадянство іншої держави.
Також експерти фонду проводять роботу з недокументованими людьми та особами без громадянства – для підвищення їхньої спроможності самостійно розв’язувати проблеми: влаштуватись на роботу (за умови наявного статусу особи без громадянства), знати й користуватись іншими правами.
"Намагаємося також проводити різні активності. У нас був курс юридичної грамотності, цифрової грамотності, допомоги психолога. Також був курс ораторського мистецтва, щоб люди могли розказати про свою проблему; навіть без нас отримати послуги, доступ до тих прав, які мають", – каже експертка фонду.
В країні, де йде повномасштабна війна, ризики втратити документи й опинитись в статусі безгромадянства достатньо великі. Шлях до відновлення громадянства або отримання посвідки на постійне проживання не легкий, але можливий. І він стає більш чітким і зрозумілим, коли поряд є ті, хто готовий стати на захист.
Цей матеріал розроблено в межах Національного консорціуму PULSE за координації БФ «Право на захист» і профінансовано за підтримки UK aid від уряду Великої Британії. Підтримка цього проєкту в Україні з боку уряду Великої Британії надається через компонент SHARP його Програми з гуманітарної допомоги, відновлення та захисту. Висловлені думки не обов’язково відображають офіційну позицію уряду Великої Британії.