"Не розходьтесь. Трипілля":
як 7000-літня цивілізація стала темою найбільшої культурної платформи

Зображення створено за допомогою Magnific.com
СПЕЦПРОЄКТ
19 серпня 2026
Вистава "Не розходьтесь. Трипілля" (в рамках проєкту "I`ll be back. Твоє Трипілля") підготовлена за підтримки Українського культурного фонду в межах конкурсної програми "Культура під час війни".
Уявіть собі місто на п’ять, а той п’ятнадцять тисяч мешканців, побудоване колом. По ньому променями розходяться вулиці, працюють майстерні та власні храми. Тепер відніміть від сьогодні сім тисяч років і виявиться, що таке місто вже стояло на території Черкащини, і було більшим за тогочасні міста Месопотамії. Уся ж трипільська цивілізація поширювалась територіями від Карпат до Дніпра, лісостепом і степом аж до Чорного моря.
Ще п’ятнадцять років тому за фразу "розвинені протоміста на території України, що давніші за шумерські" вас би підняли на сміх. Сьогодні про це пишуть британські та німецькі археологи, а українські науковці присвячують темі Трипілля все своє життя.
І поки вчені продовжують діставати докази цієї цивілізації з-під землі, у Києві тему трипільської культури розвиває ГО "Наша Основа" у партнерстві з Благодійним фондом "МХП-Громаді". За спільної ініціативи була створена культурно-просвітницька платформа "Україна. Світ Трипілля" – це ціла екосистема, що охоплює багато спрямованих на різні аудиторії проєктів. Зокрема, історико-пригодницьку повість, спецвипуск журналу про Трипілля, виставку доповненої реальності, а також художнє кіно та мультфільм. Крім цього, восени готується прем’єра вистави "Не розходьтесь. Трипілля" за підтримки УКФ.
Детальніше про те, як виник і функціонує проєкт, розповідаємо далі.

Що таке платформа "Україна. Світ Трипілля" і з чого вона почалась

Платформу створила команда громадської організації "Наша Основа" – Тетяна Куц, Вікторія Горенштейн та Ірина Ванникова. Так під їхнім керівництвом виник перший в Україні проєкт, де в одній справі об’єднались бізнес, держава і громадянське суспільство одночасно.
Культурно-просвітницька платформа "Україна. Світ Трипілля" взяла собі за мету показати багатотисячолітню спадковість й тяглість української історії: довести, що на цих землях тисячоліттями існувала розвинена цивілізація, а тези про "штучність" української державності, які роками просуває російська пропаганда, не витримують фактичної перевірки. Із запитом переосмислити через сучасні формати тему Трипільської цивілізації до "Нашої Основи" свого часу звернувся Благодійний фонд "МХП-Громаді", який є стратегічним партнером компанії МХП (міжнародної компанії у сфері харчових та агротехнологій).
"МХП обрали тему Трипільської культури для просування, бо розуміють, що Україні варто активніше використовувати власну культурну спадщину як елемент міжнародної комунікації. Ми маємо багато тем, які здатні посилити позиції держави у світі, і Трипілля – одна з них. Завдання таких проєктів не лише розповідати про минуле, а й формувати сучасний образ України як країни з глибокою історією, сильною культурою та власним внеском у розвиток європейської цивілізації", – пояснюють Тетяна Куц та Ірина Ванникова.
Трипілля – своєрідний ключ до нового погляду на сучасну Україну: не лише спадкоємицю Київської Русі чи козацької доби, а державу з глибоким аграрним корінням і культурою хліборобства та землеробства, якій уже понад 7 тисяч років.
Перед тим як братися за реалізацію теми Трипілля, команда провела соціологічне дослідження – і результат став для них поштовхом, адже в процесі вдалося виявити важливі цифри:
"Ми зрозуміли, що 83% українців знають про Трипілля лише як про давні «черепки». Про те, що це була по суті держава – зі своєю вірою, господарством, ремеслами – абсолютна меншість", – кажуть засновниці платформи.
Команда ГО "Наша Основа" – Тетяна Куц, Вікторія Горенштейн та Ірина Ванникова
Підготовка тривала близько півтора року: спочатку провели дослідження ринку та пошук команд для кожного напряму, потім почалася розробка й згодом саме виробництво. "Наша Основа" отримала грантову підтримку Українського культурного фонду на реалізацію двох проєктів – театральної вистави та VR-виставки. Звісно, все на тему Трипільської культури.
Аби говорити про це з різними аудиторіями, команда обрала мову сучасної культури й технологій – художню прозу, кіно, мультиплікацію, науково-популярне видання, віртуальну реальність.
"Ми вивчили весь ринок – хто на ньому є та хто реально має експертизу. Нас консультує професор Михайло Відейко, з нами працює третій президент України Віктор Андрійович Ющенко – люди, які глибоко занурені в тему. Рішення ми ухвалюємо колегіально", – кажуть Тетяна Куц та Ірина Ванникова.
Перше, що команда вирішила зробити, хоча спочатку й не планувала, – тематичний випуск журналу "Антиквар". Ідея виникла в співпраці з його головною редакторкою Ганною Шерман, яка сама давно хотіла зробити щось подібне. У результаті вийшла, по суті, мініенциклопедія Трипіллям – настільки концентрована, що нею користуються як джерелом і в академічному середовищі, і серед широкого кола читачів.
Ту саму увагу до деталей команда заклала і в історико-пригодницьку повість Олександра Зінченка "Два мільйони світанків. Трипільська таємниця". Історія описує пригоди двох молодих героїв – Христини та Олега – в пошуках головного секрету трипільців. Кожну ілюстрацію, кожен факт в книзі узгоджували з археологом Михайлом Відейком, і тому, крім основного сюжету, повість наповнена багатьма важливими деталями. Зокрема, на ілюстраціях, створених художником Вʼячеславом Снісаренком, немає котів чи курей (їх тоді ще не одомашнили) і немає русявих чи білявих персонажів: трипільці прийшли з Анатолійського регіону і мали темне волосся.
Олександр Зінченко
Працювати, втім, доводилося без перерви й у тих умовах, які дозволяли можливості: інколи потрібно було перечитувати дослідження і різні тексти буквально під час тривог і блекаутів.
"Взимку ми збиралися в офісі без світла, під обстріли й тривоги. Вмикали лампочки на батарейках і сиділи, розбиралися з Трипіллям. Здається недоречним – вивчати давню цивілізацію, коли на вулиці апокаліпсис. Однак існують речі, яким тисячі років, і вони є становим хребтом нашого суспільства. Вони невидимо пронизують нас через хати, які майже не змінилися протягом тисячоліть, через уклад життя, через спадок, що зберігся в нашому побуті, звичаях і навіть у способі мислення. І саме тому ми дуже хочемо, щоб ця історія прозвучала і була зрозумілою не тільки в Україні, а й у всьому світі. Тому що світ і досі не до кінця розуміє, хто такі українці насправді та на чому ґрунтується наша ідентичність", – пояснюють засновниці платформи.

Партнери, без яких платформи б не було

Стратегічний партнер платформи – Благодійний фонд "МХП-Громаді". Для компанії підтримка культури – повноцінний системний напрям.
За словами Юрія Мельника, Героя України, ексміністра аграрної політики, заступника СЕО МХП зі сталого розвитку та голови Наглядової ради Благодійного фонду "МХП-Громаді", разом із Фондом інвестували понад 130 мільйонів гривень у культурні проєкти – відновлення музеїв, театральні постановки, книговидання, документальне кіно. 
Культурно-просвітницька платформа "Україна. Світ Трипілля" стала логічним продовженням цієї роботи: її цінність, каже Юрій Мельник, у тому, що вона поєднує різні інструменти популяризації в одну тему, а не працює з окремою подією.
Про те, чому великий бізнес вкладається в культуру саме під час війни, пан Юрій каже прямо: "Росія роками будувала свою політику на привласненні української історії. Протидіяти цьому лише науковими дослідженнями недостатньо – необхідно зробити українську історію видимою для суспільства і міжнародної аудиторії".
"Бізнес має ресурси й управлінську експертизу, щоб об’єднувати державні інституції, науковців, музеї, митців і міжнародних партнерів навколо великих проєктів. Саме така модель дозволяє реалізовувати ініціативи, які складно втілити силами лише однієї інституції", – пояснює Юрій Мельник.
Юрій Мельник

Наша ідентичність, що прихована у шарах пам’яті

У команди платформи є теза, яку легко подати як гасло, – але вона витримує перевірку й наукою, і культурною дипломатією: сучасні італійці пишаються Римом, греки – Елладою, а для України таким цивілізаційним активом є Трипілля. Саме так формулює це третій президент України Віктор Ющенко, який ще раніше назвав Трипілля "нашим Вавилоном".
"Єгипет неможливо уявити без пірамід. Грецію – без Акрополя. Італію – без Риму. Україна також має право говорити зі світом мовою власної великої цивілізації. Трипілля – це не лише українська історія, це сторінка історії всієї Європи", – каже Віктор Ющенко.
Віктор Ющенко
Він же пояснює, чому ця спадщина довго залишалась маловідомою навіть усередині країни: "Імперія починає панування не із захоплення території – агресія починається із захоплення пам’яті. Спочатку забирають національних героїв, потім мову, потім пояснюють, що справжня історія починається не тут, а в іншій столиці. Українців імперія довго відучала пишатися власною історією".
Сьогодні ця теза підкріплена ще й інституційно: Трипільська культура номінується до списку світової спадщини ЮНЕСКО.
"Порівнювати можна в тому сенсі, що це фундамент, на якому розвивається подальша цивілізація в регіоні. Рим так само не виник на порожньому місці – він увібрав досягнення культур, що були до нього. Якби не ті, хто 8000 років тому навчився в Європі вирощувати хліб, не було б і Риму", – пояснює Михайло Відейко.
Михайло Відейко
Водночас він застерігає від спокуси говорити про пряму етнічну спадкоємність. Натомість коректніше говорити про спадкоємність територіальну й культурну: ми користуємося досягненнями цієї давньої цивілізації – культурою хліборобства, яка тут була закладена, але не претендуємо на пряму кровну лінію.
Такий погляд – обережний до фактів, але щедрий на сенси – дозволяє говорити про Трипілля як про спільний фундамент, на якому виросла вся європейська цивілізація. Й тому у першу чергу Трипілля – привід пишатися тим, що саме на наших землях закладався один із витоків європейської історії.

Від науки до сцени й до глядачів

Михайло Відейко кілька разів зустрічався з командою вистави й каже, що процес адаптації наукових досліджень до театрального продукту, ілюстрацій та прози дуже схожий на процес перекладу.
"Коли спілкуєшся з виконавцями й митцями, які щось роблять, починаєш розуміти специфіку їхньої справи – і вже думаєш, як перелаштувати інформацію під їхню мову. Це все одно, що перекладати різними мовами, і в кожної мови – своя особлива специфіка перекладу", – розповідає він про співпрацю з Тамарою Труновою.
Саме на цьому стику наукової точності й потреби говорити доступною мовою побудована вистава "Не розходьтесь. Трипілля". За задумом драматургині й режисерки Тамари Трунової, дія відбувається у формі умовної наукової конференції, присвяченої Трипільській цивілізації, – і поступово перетворюється на багатоголосий театральний диспут. Сценографію довершують LED-екран із візуальними образами та підсвічений скляний куб – портал між часовими вимірами.
Пані Тамара каже, що простір вистави та текст сформувалися одночасно: "Простір дозволить нам організувати переходи між документальним та сюрреалістичним, між зовнішнім спільним і внутрішнім персональним. Бо так працює пам’ять, здійснюючи трансгресії: між фактами та фантазією, між особистою біографією та великою історією, між тим, що ми знаємо, і тим, у що хочемо вірити". 
Показово, що чим глибше театральна режисерка занурювалась у тему, тим менше хотіла робити виставу буквально про трипільське поселення.
"Натомість виникла інша тема-потреба: як суспільства конструюють своє походження і чому їм так важливо знайти точку абсолютної невинності, величі чи абсолютного початку. Вистава говоритиме про XXI століття, надихаючись тим, що відбувалось на території сучасної України 7000 років тому", – пояснює вона.
Тамара Трунова
Сама пані Тамара наголошує: вистава – не про реконструкцію минулого. У творенні театрального концепту вона зосередилася саме на механізмі привласнення минулого. Як історія перетворюється на політику? Як археологічна знахідка стає елементом національної міфології? Де проходить межа між дослідженням і бажанням знайти у минулому підтвердження власного права?
"Трипільська культура – не лише українська спадщина, а й одна з найяскравіших європейських цивілізацій свого часу. Мене цікавить момент, коли археологія перестає бути археологією і стає політикою, коли «черепок» починає працювати як аргумент у сучасній війні. Боротьба за Трипілля для мене значно цікавіша, ніж саме Трипілля", – каже Тамара Трунова.
При цьому вона свідомо застерігає від надто зручних формул на кшталт "українського коду" чи "української спадковості":
"В інтерв'ю, грантових заявках і промовах політиків часто звучать словосполучення «український код», «українська ідентичність», «українська спадковість». Але, можливо, доцільніше було б говорити про українську тривогу – про страх бути оголошеними випадковими, без права на власну історію", – зауважує режисерка.

Що буде далі 

Прем’єра вистави "Не розходьтесь. Трипілля" відбудеться в жовтні у Театрі драми та комедії на Лівому березі. А платформа "Україна. Світ Трипілля" вже готує наступний крок: у вересні відбудеться презентація VR-виставки – віртуального музею з відцифрованими артефактами з чотирьох музейних зібрань, – яку команда представить спільно з Національним музеєм історії України.
П’ять тисяч мешканців у поселенні, коли Месопотамія ще тільки будувала перші великі міста, – це вже не рядок з підручника, а сюжет вистави, роману, наукового журналу й VR-музею одночасно. Як усе це проросте у щось більше – покаже осінь.