Сім тисяч років потому:
як Трипілля оживає в книжці, журналі, у VR-виставці й театрі

Вистава "Не розходьтесь. Трипілля" (в рамках проєкту "I`ll be back. Твоє Трипілля") підготовлена за підтримки Українського культурного фонду в межах конкурсної програми "Культура під час війни".

Трипілля легко впізнати: розписана кераміка, жіночі фігурки, спіральні орнаменти. Та значно складніше уявити за цими речами людей, які все це створювали. Вони будували великі поселення, займалися землеробством і ремеслами, облаштовували житло та здійснювали ритуали. Деякі з їхніх поселень займали сотні гектарів – масштаб, який важко уявити, якщо звикнути дивитися на Трипілля через окремі музейні експонати.

Про трипільців пишуть пригодницькі книжки, збирають навколо теми археологів і письменників, відтворюють їхній світ у віртуальній реальності та переносять Трипілля на театральну сцену. Всі ці формати дають змогу наблизитися до минулого, кожен зі свого боку, бо всі вони є частиною платформи "Україна. Світ Трипілля". 

Спочатку "Два мільйони світанків. Трипільська таємниця" задумували як науково-популярну книжку. У ній мали бути чотири сюжетні лінії, одна з яких розповідала про сучасних героїв, які намагаються "перекласти" давнє минуле для своїх сучасників. Зрештою саме ця лінія почала домінувати над іншими, і книжка перетворилася на художню повість із пригодницько-детективним сюжетом.

Тож автор вирішив дати читачеві базові знання про Трипільську цивілізацію в популярній формі, а одним зі способів розповісти про це стали пригоди двох молодих героїв – Христини та Олега, які шукають головний секрет трипільців.

Водночас пригодницький формат не означав відмову від історичних деталей. Олександр Зінченко має за плечима шістнадцять археологічних експедицій, зокрема дослідження Трипільської культури, а в історичну науку прийшов саме з археології: 

Історичну точність рукопису перевіряв науковий консультант проєкту, професор Михайло Відейко. Після прочитання зауважень до фактів у нього не було. Сам автор каже, що остаточну відповідь на питання, наскільки вдалося поєднати точність із захопливим сюжетом, мають дати читачі. Поки що перший наклад розійшовся за місяць, а видавництво "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", попри безпекову ситуацію і постійні обстріли, уже підготувало до друку новий наклад:

Головна редакторка журналу "Антиквар" Ганна Шерман давно хотіла зробити тематичний випуск про Трипілля. Знайомий образ цієї культури – орнаменти, кераміка, жіночі фігурки – видавався їй надто вузьким для теми, за якою стоять тисячі років історії.

Одним із поштовхів до роботи над номером стала розмова з Віктором Ющенком "Трипілля – наш Вавилон". Він згадував Стайки під Києвом, де з кручі осипається земля разом із давніми похованнями, та Сінний ринок, де свого часу можна було зустріти людину буквально з мішком трипільської кераміки. Трипілля постало перед редакцією як спадщина, яка фізично залишається в українській землі й потребує дослідження та збереження й про яку можна зробити цілий спецвипуск журналу. 

Головна редакторка "Антиквара" добирала авторів так, щоб кожен додавав до цієї картини щось своє. Олександр Алфьоров нагадує про межі наших знань, бо ми досі не знаємо, як самі себе називали трипільці і якою мовою говорили. Археологиня Наталія Бурдо показує, наскільки складнішими були трипільські поселення, ніж звичний образ "мирних хліборобів". А Сергій Жадан говорить уже не про датування кераміки, а про дім і відчуття свого місця. 

Наприклад, у спецвипуску "Антиквара" передрукували слова Оксани Забужко про подібність українських горщиків-близнюків до трипільських біноклеподібних посудин. А поруч додали думку археолога Владислава Чабанюка, що застерігає – прямої спадкоємності між ними довести не можна через величезний часовий розрив. На таких діалогах і розбудовується мережа знань. 

"Ми надрукували обидва рівні: письменницьку інтуїцію і науковий коментар. Не прибрали красиву думку, але й не видали її за встановлений факт. Оце, власне, і є редакційна робота", – підсумовує Ганна Шерман.

Для команди ГО "єМузей" нагода познайомити глядача з Трипіллям почалася з можливості опинитися всередині реконструйованого поселення.

Для проєкту команда створила вісім тематичних залів: географія, хліборобство, ремесла, житло, сакральний світ, господарство, суспільство і спадщина. В останньому залі команда переходить від давньої культури до сучасної України. 

Артефакти підбирали під кожну тему. Для розділу про мисливство – зброю, для хліборобства – знаряддя праці, для сакрального світу – фігурки богині та ритуальний посуд. Щоб оцифрувати один експонат, потрібно зробити від 300 до 500 фотографій з різних боків, потім спеціальна програма збирає їх у 3D-модель.

"Дешевим це не назвеш: потрібна хороша техніка, платні програми, а головне – час і фахівці", – розповідає Дмитро Матяш.

У VR можна не лише розглядати експонати, а й організувати справжню інтерактивну прогулянку поселенням із персонажами – старійшиною, жрицею, майстрами. Користувач може молотити зерно, пекти хліб або оздоблювати кераміку. Окрема перевага цифрової копії – це можливість зберігати й показувати артефакти незалежно від того, чи перебуває справжня колекція в експозиції або у фондосховищах того чи іншого музею.

Такий погляд – обережний до фактів, але щедрий на сенси – дозволяє говорити про Трипілля як про спільний фундамент, на якому виросла вся європейська цивілізація. І тому передусім Трипілля – привід пишатися тим, що саме на наших землях закладалося одне з джерел європейської історії.

31 жовтня в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра відбудеться прем’єра вистави "Не розходьтесь. Трипілля", яку ставить головна режисерка театру Тамара Трунова. Вона не відтворює трипільський побут буквально, а натомість створює театральну наукову конференцію на сцені, де сучасні люди дивляться в минуле.

"І в цю зону невідомого заходять сучасні люди, зі своїми страхами, політикою, національними міфами, містичним мисленням, езотеричними опорами, бажанням знайти предків, довести тяглість, отримати право на територію", – говорить режисерка. Саме це вона і хоче досліджувати у виставі.

Тому Трунова відмовилася від прямої реконструкції трипільського світу. Натомість на сцені говорять сучасні люди, які можуть сперечатися, інтерпретувати, помилятися, намагатися привласнити, захистити чи пояснити Трипілля.

Головна тема вистави – те, що режисерка називає "боротьбою за Трипілля". Її цікавить, як археологічний об’єкт стає аргументом у суперечках про походження, територію чи ідентичність. У виставі це питання стосується і самих персонажів, тому деякі з них створені на основі інтерв’ю з реальними українцями, інші – повністю вигадані.

Для команди платформи "Україна. Світ Трипілля" – Тетяни Куц, Вікторії Горенштейн та Ірини Ванникової – найскладнішою частиною роботи виявилося навіть не звести в один проєкт книжку, журнал, VR і театр. Спочатку треба було переконати самих авторів, що з Трипілля справді можна зробити єдиний проєкт, котрим кожному з них буде цікаво займатися.

За її словами, передусім команда мала сама чітко зрозуміти, чому Трипілля важливе сьогодні й що саме вони хочуть про нього сказати. Саме звідси, пояснюють засновниці, й виникла різність форматів. Вони не намагалися зробити кілька версій одного продукту, а шукали для кожної команди власний спосіб говорити на цю тему.

Цей принцип визначив і саму структуру платформи, пояснює Тетяна Куц: "Журнал «Антиквар» – це цілий майданчик, де зібрані висловлювання всіх наших сучасників – від широковідомих політиків та дієвців культури до вузьких спеціалістів на тему Трипілля. Книжка – це погляд письменника-історика з прекрасними ілюстраціями художника-графіка, VR – це надсучасний, дуже технічний і водночас художній спосіб розповіді, театр – це спроба «глибокого занурення» в Трипільську цивілізацію і можливість трансформації її в нашу сучасність і наше майбутнє".

Результати цієї роботи вже видно: журнал "Антиквар" щойно вийшов уже другим накладом і з’явилась його англомовна версія, книжка "Два мільйони світанків. Трипільська таємниця" – готується повторне видання, VR-виставка вже працює, а 31 жовтня в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра відбудеться прем’єра "Не розходьтесь. Трипілля".

Водночас команда хоче, щоб ці проєкти не існували окремо один від одного. Для цього працюють над спільним сайтом платформи, а вже зараз із вебверсії VR-експозиції можна перейти до віртуального музею за QR-кодом.

"Ми розуміли, що нам потрібно достукатися до дуже різних аудиторій. Хтось прочитає книжку. Хтось піде в театр. Хтось зацікавиться спеціальним випуском журналу «Антиквар». А підліток, можливо, ніколи не почне знайомство з цією темою з підручника, натомість із задоволенням одягне VR-окуляри", – розповідає Ірина Ванникова.

За словами команди, важливо не лише зацікавити людину окремим продуктом, а дати їй можливість рухатися далі: 

Юрій Мельник, представник стратегічного партнера платформи – Благодійного фонду "МХП-Громаді", говорить що результат є ширшим і всеохопнішим за окремі продукти. Для нього важливо, що навколо Трипілля вже працюють різні автори, інституції та команди. 

"Трипілля дедалі менше сприймається як щось далеке, музейне чи виключно археологічне. За артефактами люди починають бачити людей: як вони жили, працювали, створювали мистецтво. Для мене в цьому і є головна цінність проєкту: історія перестає бути лише знанням про минуле і стає частиною того, як ми розуміємо себе сьогодні", – ділиться Юрій Мельник. 

Наступним кроком він бачить нові освітні продукти, музейні проєкти й туристичні маршрути, зокрема за межами великих міст. Надалі нові знання про Трипілля можна буде розвивати на міжнародному рівні, адже трипільська спадщина пов’язана з територіями сучасних України, Молдови та Румунії, тому тут можливі спільні дослідження й культурні проєкти.

Юрій Мельник також говорить про розподіл ролей між державою, науковцями, музеями та бізнесом: