На червону доріжку — в піжамі: як Одеський кинофестиваль стрибнув з реальності в онлайн

Культурна індустрія від пандемії коронавірусу постраждала не менше, ніж інші сфери.

Круто, якщо ти — Post Malone чи Drake, які можуть спокійно жити за роялті від стримінг-сервісів. Або ти — режисер, що знімає фільм для Netflix. Промокампанія твоєї стрічки розгортатиметься переважно в Інтернеті. Гроші на просування теж потрібні, але не такі великі. А як щодо музикантів, що поповнюють свої статки за рахунок гонорарів, чи кінотеатрів та театрів, для яких повна каса — питання виживання?

На сьомий місяць карантину відповідь на це питання знайшли у Великій Британії. Там створили фонд Culture Recovery Fund, що має на своєму рахунку півтора мільярди фунтів стерлінгів. Ці кошти підуть на підтримання культури — від кінотеатрів до незалежних гуртів. У США Сенат розглядає законопроєкт Save Our Stages. Якщо його ухвалять, незалежні концертні майданчики отримають 10 мільярдів доларів підтримки від держави.

Музичні концерти всередині ігор на кшталт Minecraft чи Fortnite або кінофестивалі через стримінг, як у Netflix, — така реальність культури в пандемічному 2020 році. Хоча деякі події все ж відбуваються в реальному житті із соціальною дистанцією та санітайзерами, більшість організаторів ідуть на терена Всесвітньої мережі, щоб не наражати людей на небезпеку.

Одеський міжнародний кінофестиваль (далі ОМКФ) — одна з масштабних подій, що перемістилася в онлайн уперше за свою історію.

УП.Життя поспілкувалося з генеральною продюсеркою Юлією Сінькевич про те, як адаптувати великий фестиваль для Інтернету в умовах пандемії коронавірусу.

Опановуючи Інтернет

Цього року в традиційному форматі пройшли лише Берлінале (він відбувся незадовго до карантинних обмежень), Венеційський кінофестиваль і кінофестиваль у Сан-Себастьяні. А також частково Каннський кінофестиваль: з 27 по 29 жовтня на набережній Круазет показали чотири фільми з основної програми і конкурс короткометражного кіно.

ОМКФ перейшов у онлайн-формат, як, наприклад, великий кінофестиваль у Торонто чи Лондонський кінофестиваль. Цьогоріч ОМКФ отримав грант від програми ЄС Creative Europe у розмірі 46 тисяч євро. Вони пішли на показ окремих фільмів і переклад субтитрів до них українською мовою. Тоді ще ніхто не думав, що буде пандемія коронавірусу і що вона затягнеться на такий довгий термін. Підготовка до нового формату почалася, щойно в країні запровадили карантин. Питання полягало лише в переоформленні гранту, оскільки статті витрат були розраховані під подію офлайн, але ця ситуація, на щастя, вирішилася:

"У травні ми отримали підтвердження щодо переоформлення гранту від Creative Europe під онлайн-подію, але самі статті витрат не змінилися. Це була своєчасна підтримка, оскільки саме тоді ми вже в повному обсязі готувалися до проведення фестивалю онлайн. Власне, у зв’язку зі зміною формату ми перенесли дати проведення 11-го ОМКФ із липня на кінець вересня, щоб мати змогу якісно підготуватися до фестивалю в нових реаліях".

Сінькевич розповідає, що складним був не лише перехід в Інтернет, але і створення безпечної платформи із захистом від піратства.

"Потрібно було не просто поміняти формат, але й передбачити, на якому майданчику здійснюватиметься перегляд фільмів і майстер-класів. Ми почали розроблення своєї платформи офлайн. Важливо було зробити її зрозумілою і доступною користувачеві. Але крім того, необхідно було захистити контент від піратства. Тому звичайна схема, коли на сайт підтягується програвач типу YouTube або Vimeo, навіть із закодованим доступом, нам не підходила. Замість цього на платформі був спеціальний плеєр із вбудованою системою Digital rights management, яка допомагає захистити правовласників від "витоку" фільму в мережу", — каже програмна директорка.

За словами Сінькевич, у діджиталізації кінофестивалів є багато переваг:

"Безумовно, плюсом стало те, що фільми на фестивалі змогли подивитися ті, хто раніше не міг фізично приїхати в Одесу, виділити 9 днів і присвятити їх виключно кіно. Глядачам доводилося розриватися між показами через завжди насичену програму. Онлайн же дав можливість самостійно формувати графік переглядів у залежності від зручного часу й навіть дня, оскільки ми продовжили фестиваль ще на тиждень після його офіційного завершення", — каже Сінькевич.

Мінусів для цього рішення було небагато, але вони все ж таки суттєві. Перший — дивитися фільми фестивалю мали змогу лише ті глядачі, що перебували на території України. Такі вимоги були у захисної системи від піратства та у власників авторських прав. Другий мінус — відсутність фестивальної атмосфери, але Сінькевич має надію, що наступного року світ повернеться у звичне русло.

Може здаватися, що підготовка масштабної кіноподії в онлайн — це завдання, яке виконати набагато легше, ніж організувати фестиваль у реальному житті.

Частково це так: окрім відбору фільмів треба організувати приїзд і від’їзд гостей, членів журі, творчих груп, а це дуже багато людей. Цьогоріч подібних організаційних проблем не було, проте з’явилися інші.

"Як мінімум, ми вивчали ті технології, які раніше не застосовувалися під час фестивалю. Звичайно, онлайн виявився складним в організаційному плані хоча б тому, що Одеський міжнародний кінофестиваль проходив у такому форматі вперше у своїй історії, і це стало новим досвідом для всієї нашої команди. Довелося повністю переформатувати процеси підготовки, залучити тих фахівців, які зазвичай не брали участі в організації кінофестивалів, дізнатися чимало тонкощів трансляцій подій у прямому ефірі", — каже Сінькевич.

З кінотеатру в домашнє ліжко. Чи назавжди?

Цьогоріч програма ОМКФ була не менш насиченою, ніж у попередні роки — декілька десятків фільмів з усіх куточків світу. Велику перевагу в перегляді віддали "Атлантиді" Валентина Васяновича, яку називають найочікуванішим українським фільмом року.

На думку Сінькевич, зацікавленість зросла ще й через те, що "Атлантиду" обрали претендентом на цьогорічну премію "Оскар" від України. На ОМКФ роботу Васяновича назвали найкращою в міжнародній програмі, а до цього "Атлантида" отримала нагороду на Венеційському кінофестивалі.

Проте не тільки "Атлантида" користувалася попитом серед глядачів.

"Популярною була американська комедійна драма "Вечеря в Америці", яка здобула Гран-Прі. Буквально в потилицю фільму Адама Ремейера дихали "Арабська туга" і "Звірі, що чіпляються за соломинку", розрив між якими був у десятих долях відсотка", — каже Сінькевич.

Загалом фестиваль отримав 270 тисяч переглядів за 17 днів — десять основних і сім додаткових днів після фестивалю, в які фільми могли подивитися всі охочі. Це можна назвати відмінним результатом для події, яка вимушено вперше пройшла в такому форматі.

Проте ці дані зайвий раз звертають увагу на питання, яке обговорюється вже не один місяць. Існує чимало платформ, що генерують свої фільми чи серіали — Amazon Prime, Hulu, Netflix. Чи потрібні кінотеатри, якщо пандемія змінила звички глядачів у споживанні контенту?

Наприклад, студія Disney нещодавно заявила, що з огляду на ситуацію в світі зосередиться на виробництві продукту для свого стрімінг-сервісу. Очевидно, що індустрія відреагувала на цю заяву негативно, бо кінотеатри вкрай потребують нових фільмів для глядачів, щоб тримати заклади на плаву.

Сінькевич вважає, що криза є, але сама галузь не зникне:

"Я переконана, що кінотеатри та кінофестивалі не перестануть бути затребуваними. Кінематографу вже доводилося переживати кризовий час: Перша світова війна, геополітичні зміни, епідемія "іспанки". Усе це призвело до того, що утворилися найбільші кіностудії, Голлівуд переживав свій розквіт, а кінотеатри об’єдналися в мережі. Нинішня ситуація теж може призвести до позитивних змін і трансформацій, але аж ніяк не до знищення галузі, якщо грамотно використовувати нові можливості та обставини. У тому числі й на державному рівні".

На її думку, українці звикли до формату стримінговых платформ, особливо за час пандемії. Саме тому формат фестивалю онлайн їм сподобався. Проте відчуття повного занурення в кіно їм не вистачатиме.

"Очевидно, що онлайн-формат — це вимушена міра в нинішніх реаліях. Так чи інакше глядач сумує за традиційним походом у кіно, де він сидить у величезній темній кінозалі, перед ним нескінченний екран і він ніби потрапляє всередину кадру. Домашній перегляд на персональному комп’ютері не передбачає такої залученості", — вважає Сінькевич.

Адаптивна еволюція

Коли закінчиться пандемія та якими будуть остаточні її наслідки для кінематографу, кінотеатрів і фестивалів, не знає ніхто — кожен день знаходиться нова дірка в кораблі, яку треба чимось закривати.

Сінькевич і вся команда ОМКФ налаштовані позитивно й вірять у те, що кінофестивалі повернуться до традиційного формату з численними глядачами, червоною доріжкою та врученням нагород. Так думають не лише вони, але і цьогорічні зіркові спікери ОМКФ — композитор Говард Шор та режисерка Агнешка Голланд. Проте погляди на це питання розділили фахівців на два табори.

"Дуже цікаво спостерігати було, наскільки по-різному метри кіноіндустрії сприймають обставини, що склалися. Хтось у цьому бачить нові можливості, хтось впав у депресію і все ще заперечує те, що відбувається. Ми навіть спеціально присвятили темі емоційного аспекту роботи в кіноіндустрії за часів пандемії окрему дискусію, де чимало з її учасників дійшли висновку, що на нас іще чекає своєрідний посттравматичний синдром", — зазначає Сінькевич.

Утім серед другого табору вистачає людей, які не тільки заперечують дійсність, але й відкидають самі процеси адаптації до сучасних реалій. Мовляв, якщо ти підлаштовуєшся — ти програв. Чи можна назвати таку позицію правильною? Сінькевич вважає, що ні:

"Будь-яка зміна — це вихід із зони комфорту, який вчить чомусь новому. Тому краще розглядати 2020 рік із позиції можливостей розвитку, а не регресу. Чимало заходів, які цьогоріч проводилися онлайн або в комбінованому форматі, зможуть використовувати отриманий досвід і далі, впроваджувати діджиталізацію в різні сфери діяльності, що аж ніяк не несе негативного характеру. Для багатьох кінофестивалів це серйозна перевірка на міцність, і правильного рецепту поки немає. Світ змінюється, до цього потрібно бути готовими і вміти підлаштовуватися під запропоновані обставини. У цьому й полягає суть еволюції".

Автор: Юрій Береза