Нове життя ветеранів: як захисники Маріуполя проходять реабілітацію та змінюють фах

За підтримки ГО "Серце Азовсталі"
28 березня 2024
Щодня наші військові боронять Україну від ворога,  щоб ми мали гідне майбутнє у вільній державі. Кожна історія захисту українських міст, які з початку повномасштабного вторгнення зазнають масованих атак держави-терористки Росії – це хроніка безпрецедентного героїзму й незламної сили волі наших захисників.
Проте попри надлюдську силу волі й незламність оборонці України на певному етапі реадаптації можуть потребувати цільової підтримки. Так ГО "Серце Азовсталі" створили задля допомоги оборонцям, які брали участь у найзапекліших боях у Маріуполі з перших днів широкомасштабного вторгнення. Оборона міста тривала 86 днів, більшість із яких – у повному оточенні російських військ. 20 травня 2022-го з бункерів "Азовсталі" за наказом вищого керівництва майже 2500 українських військових вийшли у полон. Станом на січень 2024 приблизно 1900 захисників досі залишаються полоненими.
УП.Життя за підтримки ГО "Серця Азовсталі" розпочинає серію матеріалів про "сталевих" оборонців Маріуполя, які стали взірцем мужності і зараз проходять шлях від реабілітації до самореалізації, надихаючи інших на нові звершення.

Юрій Сайко пройшов полон із важким пораненням і уламком снаряду в серці

Символічною стала співпраця із проєктом "Серце Азовсталі" морського піхотинця Юрія Сайка. 28-річний боєць 4 місяці прожив із уламком снаряду від "Граду" в першій оболонці серця – перикарді. Із тяжкими пораненнями, лише через місяць після втрати ноги, навесні 2022-го Юрій прорвався на комбінат "Азовсталь", з якого разом з іншими захисниками потрапив у російський полон. Після повернення в Україну, Юрій переніс повторні операції, уламок з його серця видалили – і колишній морпіх розпочав шлях до відновлення та нової реалізації.
Зараз Юрій Сайко пригадує, що символ серця був знаковим з самого початку його воєнного шляху. У 2016-му Юрія, який одразу після закінчення школи воював у складі ДУК, через невідповідну кардіограму спершу відмовились брати до лав ЗСУ.
"Терапевт сказав, що не вивезу з таким серцем фізичні навантаження, які будуть в армії. Посварився з ним. Дуже хотів до війська. Моє серце виносило такі навантаження, які деякім і не снились. А за два тижні мені подзвонив воєнком, спитав, чи хочу служити. Домовились їхати в Херсон. І з 29 квітня 2016 року підписав контракт із ЗСУ. Потім за відношенням мене перенаправили до 36-ї бригади морської піхоти", розповідає Юрій.
Морпіх Юрій Сайко боронив Маріуполь із перших днів повномасштабного вторгнення Росії. 10 березня під час атаки ворога на завод імені Ілліча захисник отримав множинні осколкові поранення м’яких тканин грудної клітини і задньої частини голови, а також травму ноги, яку лікарям довелось ампутувати.
16 березня на територію шпиталю, де Юрій лежав після операції, прилетіла авіабомба. Саме в той день медики намагались виявити, де саме в грудній клітці був уламок снаряду, який загрожував життю бійця.
"Лежав голий, весь у трубках, мене щойно привезли з рентгену. Коли був «приход», віконна рама впала просто на мене. На адреналіні тоді підскочив, взяв милиці сусіда по палаті з позивним Монгол, який не зміг би їх тримати, бо у нього ампутовані кисті рук. Я тоді навіть забув за трубки – нічого не боліло. Вийшов з палати в коридор і впав – мене підхопила під крило Пташка (Катерина Поліщук – українська поетка, парамедикиня, захисниця «Азовсталі» – ред.) і спустила в підвал", – згадує боєць. 
Замість думок про евакуацію переймався подарунком дружини – бритвою, яка лишилась в сумці. Додає із вдячністю: "Пташка побігла під обстрілами по цю бритву – забрала й принесла мені".
До початку квітня Юрій Сайко разом з іншими пацієнтами та лікарями перебував на "Азовмаші". Через наближення ворога мобільний шпиталь переносили з одного бункера до іншого. А вже 9 квітня підрозділ Юрія отримав наказ прорватись на велику землю. Однак тоді вийти з Маріуполя бійці не змогли через атаку росіян і обстріли фосфором – 20 людей опинились у пастці, з якої їх врятував водій евакмашини. Так Юрія Сайка з іншими бійцями, більша частина яких мала тяжкі травми, доставили до комбінату "Азовсталь".
"Нам вдалося прорватися серед білого дня без жодного пострілу. Ніби щось постійно оберігало. До цього інша колона потрапила під шквальний кулеметний вогонь – відстрілювались", – пригадує Юрій.
З "Азовсталі" тяжкопоранених мали забрати до Дніпра, але через ворожі обстріли гвинтокрили не змогли долетіти. Тож Юрій разом з іншими оборонцями залишався на комбінаті – до самого виходу з "Азовсталі" 20  травня 2022-го. Пригадує, що думки за час перебування на позиції були різними, а бойовий дух допомагали підтримувати сподівання на турецький корабель (у травні 2022 року влада Туреччини обговорила з президентом України Зеленським можливість евакуації захисників "Азовсталі" морем, проте, як повідомив турецький речник, Росія не дала на це згоди ред).
"Думали, що все ж таки хтось домовиться – і нас евакуюють до третьої країни. Більше жодних надій не було. Сподівалися лише самі на себе. На "Азовсталі" тримали бій – у нас уже не було виходу нагору – загалом тримали вхід-вихід з тунелю. А над кожним виходом вже висіла "птічка" орківська. Я тоді медичної допомоги вже не потребував. Раз на три дні ходив до дівчат – просто мазали, заново заліплювали пластирем", – розповідає Юрій Сайко.
З "Азовсталі" Юрій виходив у складі другої групи захисників. Ділиться, що тоді зрозумів, наскільки росіяни боялись "азовців". Попри питання-нісенітниці – "а де ще 10 тисяч іноземних найманців" захисники відчули страх ворога.
"Коли ми вийшли в полон, дізнався, що вони навіть з повагою до нас ставились. Боялись нас. Вже згодом побратими розповідали, що орки продовжували мене шукати, показували фото, називали позивний, питали, хто і де мене крайній раз бачив. Можливо, тому що при прориві на «Азовсталь», загубив свій рюкзак, який був підписаний – всередині були прапори. Можливо, бо дізнались, що був у Правому Секторі. Але всі наші, як один, казали, що я – 200", – каже Юрій.
Згадує, що в Оленівці, де разом з іншими важкопораненими бійцями, перебував у полоні росіян, найважче було не втратити відчуття реальності. Вороги намагались зламати віру оборонців і розповідали, що всі найбільші міста вже захоплені: "Орки казали, що в Миколаєві, Києві, Одесі вже тече російський газ".
Юрій згадує, що коли майже через півтора місяця перебування в полоні почули "збирай своїх" – думали різне. Ділиться, що тоді думки у полонених були здебільшого про їжу й свободу, але коли з'явилась надія на обмін – дуже страшно було її втратити.
Уранці, після ночівлі у 4-місній камері, 26 українців посадили в автобус і повезли в сторону Донецька. Юрій розповідає, що дорогою все ж таки були різні думки: і що везуть на обмін, і що на смерть.
"Нас везли звичайною маршруткою з Донецька – з розкладом, мапою руху, ціною за проїзд. У Василівці постояли з годину. Прийшов колаборант Кирил, який у нас в «Десні» службу проходив, а потім на російський бік перейшов. Каже: «Все, від вас відмовляються». Потім повернувся: «Жартую. Зараз ще хвилин 10 постоїте – ваші з нашими зідзвоняться – і поїдете»", – говорить Юрій.
Перший український прапор побачили у Василівці. Він висів перевернутим – ознака країни, що воює. Коли до бійців зайшов український військовий – не стримали емоцій.
"В автобус знайшов мужик в пікселі й броніку «Корсар» – це перше, що я побачив – наш бронежилет ЗСУшний. І він такий: «Слава Україні!» – і ми всі: «Героям слава!». У всіх були сльози", – пригадує Юрій.
Тоді військовий записав характер поранення кожного – і звільнених полонених одразу відправили до різних лікарень. Юрій потрапив до обласної в Запоріжжі, де йому видалили уламок з першої оболонки серця.
"Коли зробили рентген – лікар-хірург сказав: «Здивований, як ти 4 місяці з ним прожив, займаючись на турніках, будучи постійно голодним». Дістав той уламок. Гарно зашили. Дуже вдячний йому, що врятував мені життя", – констатує боєць.
Із Запоріжжя морпіха перевели до лікарні в Нових Санжарах, а звідти – гвинтокрилом забрали у Львів, де Юрію провели реампутацію перед протезуванням ноги.
"У Маріуполі, коли оперували, було 2 хірурги на 12 поранених. Робили все дуже швидко. Відрізали – зашили як попало. Робили максимум, щоби просто зберегти мені життя", – пригадує Юрій.
Ділиться, що хвилювався перед реампутацією, але мотивувала й підтримувала дружина: "Приїхала до мене – лікар дозволив. Залишилась – прямо зі мною на ліжку спала. Вона моя найбільша опора".
Протезування Юрій проходив на Львівщині, у місті Великий Любінь. Захисник наголошує, що зараз вже цілковито відновився і веде повноцінний спосіб життя.
"Про свою ваду – що нема ноги – згадую лише вранці, коли одягаю протез, і ввечері, коли знімаю. І якщо вже втомився ходити, тоді починає бісити, хочеться просто сісти", – каже захисник.
Розповідає, що з ГО "Серце Азовсталі", про яку почув від знайомої, сконтактував, коли замислився про новий фах. Тоді Юрію потрібен був ноутбук – отримав його від проєкту в диджитал-боксі. Такий надають оборонцям Маріуполя в межах програми "Серце Азовсталі. Повернення". Бокс допомагає в комфортній адаптації після полону і, окрім ноутбуку, містить смарт-годинник, Bluetooth-навушники та комп'ютерну мишу.
"Почав підтримувати із «Серцем Азовсталі» зв’язок. Оператори мені раз на місяць стабільно телефонують – пропонують юридичну й психологічну допомогу", – каже Юрій.
Ділиться, що з психологами зараз не працює. На цьому етапі потребує спілкування з побратимами й рідними.
"Найкраща реабілітація – це кохана людина поруч і дах над головою", – каже Юрій Сайко.
У березні подружжя переїздить до нової оселі, яку боєць отримав від ГО "Серце Азовсталі". За програмою "Вдома", оборонці, які мають I або II групу інвалідності, втратили чи не мають власного житла на підконтрольній території України, можуть отримати власну квартиру.
"Коли надіслав документи, з ГО самі зателефонували, спитали, в якому місті я хочу отримати житло. Хотів у Миколаєві. За тиждень сказали, що там не знайшли – і запропонували Одесу. Я не відмовився. Тим паче у мене взагалі немає власного житла – мені байдуже, де воно було би. А в Одесі – море. Ми підписали папери, потім отримали ключі", – розповідає 28-річний ветеран.
Окрім того, захисник обрав і новий фах. Тепер навчається на вебдизайнера за програмою "Серце Азовсталі. Майбутнє".
"Дізнався, що«Серце Азовсталі» співпрацює з ІТ-школами, де навчають колишніх військовослужбовців. Тоді вже збирався звільнятись із ЗСУ. Із січня навчаюсь на вебдизайнера. Проєкти, домашні завдання здаю на 100 балів. Мені це подобається. В майбутньому буду розробляти сайти, мобільні додатки", – розповідає чоловік.
Ділиться, що підтримка й плани на майбутнє надихають і дають сили. Невдовзі подружжя переїздить в Одесу. Дружина Юрія, яка працює лікаркою-неврологинею, саме влаштовується на роботу в місцевий шпиталь.

Денис Ковтиха відновився після важких травм і мріє стати юристом

У місті біля моря живе тепер ще один оборонець Маріуполя – 24-річний Денис Ковтиха. Під час запеклих боїв під містом Марії він отримав тяжку травму голови перелом черепа зі зміщенням. Понад тиждень хлопця не могли доставити до лікарні, але все ж вдалося евакуювати оборонця до Дніпра. Там Денису встановили титановий імплант. Відтоді захисник переніс кілька хірургічних операцій, які допомогли відновити його зовнішність.
Разом із матір’ю й двома молодшими братами Денис нещодавно переїхав до нової квартири, яку також отримав за програмою "Серце Азовсталі. Вдома". Зізнається, що ще будучи в зоні бойових дій, думав про свій дім, адже рідний будинок родини залишився в окупованій Волновасі.
"У мене була мрія, хоча би десь осісти. А тут «Серце Азовсталі» подарували житло – тепер є свій куточок, впевненість у чомусь. Спершу не вірилось, що вийде, але мама переконувала, що варто спробувати і подати заявку. Дуже вдячний за це Рінату Ахметову", – розповідає телефоном Денис Ковтиха.
Про перебування в Маріуполі говорити не хоче. Згадує лише, що під час його поранення матір із братами саме вибиралась із атакованої ворогом Волновахи.
"Виїхали з Волновахи однією автівкою – вся родина й собака. Їхали під обстрілами, просто світ за очі – навіть телефони не зарядили – не було з ними зв’язку. Доїхали до Новограда-Волинського. Там пробули пів року", – розповідає Денис.
Поки родина бійця перебувала на заході країни, він проходив реабілітацію в Трускавці після імплантування титанової пластини. Там зрозумів, що операція пройшла невдало і потрібне повторне хірургічне втручання.
"Першу операцію, яку провели, коли мене з поля бою доставили, зробили неякісно. Поставили пластину не тих розмірів, загорнули її неправильно. Тоді казали, що все буде нормально, все минеться. А потім, коли почали набряки спадати, то я вже бачив, що обличчя не заживає. Пластина заважала, тисла на око", – розповідає Денис.
Кілька разів їздив до Києва на обстеження й консультації. Через те, що чоловік уже не був військовослужбовцем, операція мала бути платною – і все одно лікарі розводили руками, казали, що навряд чи повторне втручання виправить ситуацію. Денис зізнається, що попри вроджений оптимізм, мав дуже пригнічений стан. І всі надії покладав на матір. Мама оборонця шукала лікарів, записувала відео з сином – і так вийшла на міністра охорони здоров'я Ляшка, який згодом повідомив, що Дениса оперуватиме знаний одеський хірург.
"Знайома, син якої теж служить, порадила номер гарячої лінії, куди треба набрати. На нас звернули увагу, бо мама записувала відео в тіктоці. Коли зв’язались із міністром, він сказав, що дивився ці відео. Так от пощастило", – розповідає Денис.
Каже, що міністр Ляшко зв’язався із одеським хірургом Рибаком, якого добре знають як фахівця зі щелепно-лицевих операцій. Згодом Дениса запросили на консультацію в Одесу.
"Дуже хороший лікар. Одразу почав дивитись, як правильно пластину підрізати. Змоделювали саму пластину, щоб бачити, який вона вигляд має під черепом. Потім показали мені, як будуть обрізати. Я навіть не знаю, яким дивом вони її вирізали. Шматок, який заважав", – розповідає захисник.
Після операції Денис з родиною залишився в Одесі. Там же отримали квартиру за програмою "Серце Азовсталі. Вдома". Денис ділиться, що місто біля моря сприяє реабілітації. Хоча зараз захисник не часто буває на набережній. Одеса сподобалась і братам Дениса, яким зараз 13 і 6 років. Невдовзі планують відновити навчання в школі, яке зараз проходять онлайн. Денис також має освітні плани – в майбутньому вступатиме на юридичний. Мріє, що, отримавши фах, зможе бути корисним, зокрема і колишнім військовим.
Ділиться, що зараз до нього повернувся колишній оптимізм, який колись здивував психологів – після евакуації бійця з важким пораненням до Дніпра.
"Психологи працювали зі мною, бо це було потрібно. Так у них прописано… Мають поспілкуватися в будь-якому випадку. Тоді дивувались, казали, що я «нічого собі», в доброму гуморі. Розповідали, що часто бійці з пораненнями повертаються морально подавлені. Але я якось сам усе пережив, сам з усім розібрався. Надія на краще є", – розповідає хлопець.
Наостанок додає, що зараз новий етап його життя в Одесі також символічно пов'язаний із серцем. Кілька місяців тому Денис зустрів кохану, яка теж свого часу переїхала з Луганщини.
"Був день народження найменшого братика. Ввечері на дорозі сталася ДТП, а перед нею стояла машина. Не могла розвернутися – і не пускала інших. Тоді ще подумав: «Хто там такий за кермом?». Підійшов, а там вона сидить і, ридаючи, намагається комусь додзвонитися. Допоміг дівчині виїхати. Отак познайомились у колоритній одеській ситуації. Тепер зустрічаємось", – розповідає телефоном Денис.
По голосу чути, що усміхається. Каже, що Одеса дуже допомагає адаптуватись до нового життя. А ще з вікна його нового будинку трохи видно море.
Про проєкт "Серце Азовсталі":
"Серце Азовсталі" — це проєкт всебічної підтримки захисників Маріуполя та їхніх родин, заснований Рінатом Ахметовим у 2023 році. Громадська організація вибудувала унікальну екосистему від реабілітації до самореалізації. У межах проєкту функціонує 7 напрямів допомоги (Повернення, Здоров'я, Захист, Родини, Спорт, Вдома та Майбутнє).
У програмі підтримки – протезування, психологічна допомога військовому та його родині, закриття побутових потреб, оскільки багато хто втратив житло через війну або взагалі не мав власного. Також захисникам допомагають віднайти себе у новій сфері, здобути освіту чи перекваліфікуватися, вивчити іноземну мову, отримати водійські права, опанувати основи ведення власної справи тощо.
У межах проєкту підтримку можуть отримати всі військові, які обороняли Маріуполь з лютого по травень 2022 року: воїни ЗСУ, Нацгвардії, полку "Азов", поліцейські, прикордонники, рятівники, морські піхотинці, тероборона, медики. Допомогу також можуть отримати родини полонених, зниклих безвісти і загиблих оборонців міста.