Місто, у якому змогли домовитися

– О, я знаю, ця лавка коштує десять тисяч? – питає учасниця екскурсії Тростянцем у мера міста Юрія Бови.

– Та ні, взагалі-то від трьох до п’яти тисяч, – відповідає мер.

– Не може бути! А оці паркові доріжки?

Чоловік називає ціну, спостерігаючи щирий подив учасників Літньої школи самоврядування "Взаємодії на рівні громади: можливості, виклики, технології".

Учасники – держслужбовці, які приїхали з усієї України перейняти досвід у колеги із Сумщини. Саме тому вони знають, які бюджети виділяються на подібні види робіт чи об’єкти у їхніх містах. І тому вони настільки здивовані.

Сам парк вражає своєю доглянутістю навіть столичних гостей. Пан Юрій каже, що на час його вступу на посаду міського голови, парк був у геть занедбаному стані. Вечорами навіть небезпечний.

Тепер же це місце не впізнати: парк поділено на кілька зон – для відпочинку мам з візочками, для дітей різного віку, для молоді.

Тут є зона для воркаутів (з безкоштовним душем із гарячою водою!), тенісний корт, футбольний і баскетбольний майданчик.

Озерами катаються бабусі з онуками на катамаранах, цілі сім’ї відпочивають у дерев’яних бесідках-будиночках, де можна зібратися за круглим столом і навіть посмажити шашлики на мангалі.

Більшість розваг і послуг є абсолютно безкоштовними для містян і туристів, окрім тенісного корту влітку і катка на озері взимку, де працює платний прокат ковзанів.

Парк обладнано камерами, які транслюють відео у відділок поліції, тож, у разі вандалізму, порушення фіксується.

А ще тут багато квітів. За благоустрій парку відповідають 14 працівників: 8 жінок дбають про квіти, 6 чоловіків опікуються ремонтами.

Неможливо позбутися бажання порівнювати оце доглянуте місто-цукерочку з його клумбами, лавочками, альтанками, відремонтованими історичними будівлями… із іншими районними центрами такого ж розміру на північному сході країни.

Зазвичай відвідини малих містечок Слобожанщини навівають депресивні думки, і аж ніяк не бажання прогулюватися і милуватися міськими краєвидами.

Юрій Бова каже, що туристичний потенціал міста розкривається і буде розкритий ще більше. Але вже зараз у палаці Голіциних лише продаж сувенірної продукції та екскурсії дають змогу заробити кошти на утримання культурного відділу і поточні ремонти інтер’єрів історичних будівель.

Сьогодні ми розповімо історію про те, як люди змогли домовитися. З владою і самі з собою.

Наприклад, домовитися про туристичний міф міста. Влада запустила, а люди підтримали, легенду про те, що у місті десь під дубом заховані скарби.

– І що, копають? – питаємо.

– Копають… Отой Лев Голіцин, що виробляв в Криму вина, певно ж присилав бочки з вином своєму родичеві Василю Голіцину в Тростянець. І певно ж ці вина зберігали у погребах палацу Голіциних. Тож ми тут зробимо дегустаційну, – вигадує мер ще одну родзинку, яка привабить туристів і принесе місту прибуток.

Люди погоджуються на цей міф. Він потрібен їхньому місту.

– Після старту децентралізації в країні з нас вилучили повністю прибутковий податок з громадян, що складав 15 мільйонів гривень, лишивши тільки 4 мільйони бюджету, і що було робити?

Наше завдання сьогодні – максимальний розвиток малого підприємництва в місті та використання кожного шматочка землі, ­– наголошує мер Тростянця Юрій Бова.

Справді, якщо є підвал у палаці, чому б не обернути його на туристичну фішку?

Основна ідея всієї діяльності у Тростянці – надихнути людей об'єднуватися. Завдання майже непосильне для українців, адже, як відомо, де два українці, там три гетьмани. Але, виявляється, вміле управління робить чудеса.

– Ми накопичили 34 млн бюджету. На утримання міста – 5 млн 900 тис., з нього нового зі сфери благоустрою 1,5 млн, на будівництво ще 2 млн.

Ми зробили тротуари, замінили водонасосні станції, які качають воду прямо зі свердловини, щоб була якісна вода.

Повністю замінили вуличне освітлення на енергоощадне, зробили під’їзди, дахи, каналізацію.

У нас 198 вулиць і провулків, і на їх утримання йде 4 мільйони, тобто дуже обмежений ресурс, який ми стараємося максимально використати, – підкреслює Юрій Бова.

У розподіленні коштів на розвиток міста безпосередню участь беруть самі містяни.

– Є стратегічні моменти комунікації, певні теми розвитку міста. Ми стратегію вибудовували на позиції людей.

 Нам важливо було почути не думку мера міста, чи депутата, чи керівника підприємства, а думку людей. Яким вони бачать майбутнє, які пріоритети розвитку, першочергові цілі і завдання, чи пов’язують вони своє майбутнє з життям у цьому місті?

Ми робили соціологічне опитування, круглі столи, громадські слухання. На основі серйозного аналізу та консультацій з фахівцями, ми визначили пріоритети розвитку міста і розклали все по поличках. Але робили це після обговорень з громадськістю: депутатським корпусом, представниками вуличних і будинкових комітетів, громадських організацій і бізнес-структур, – зазначає мер.

Зараз у місті працює понад 200 голів вуличних і квартальних комітетів, таким чином на кожній вулиці є люди, вибрані мешканцями цієї вулиці та затверджені на сесії міської ради.

І саме ці люди займаються допомогою в управлінні на довірених їм територіях. Без цих людей міська влада не планує жодних робіт на вулицях Тростянця.

Загалом місто поділено на 7 квартальних комітетів. На початку року представники влади і громадськості збираються на обговорення.

На квартальні комітети виділяється близько мільйона гривень, і ці кошти діляться пропорційно між мікрорайонами. Люди збираються і обговорюють, що можуть зробити за виділену суму у своєму районі.

– Люди збираються перед новим роком, дискутують, починають розбиратися, що первинно, що вторинно, і коли після жвавих дискусій виносять рішення, ми на сесії затверджуємо ці рішення, – розповідає мер міста.

– Заплановані роботи втілюються у році, що наступає. Всі роботи здійснюються при контролі людей. Тобто, якщо споруджується новий колодязь чи майданчик, то до людини, яка є головою комітету на цій вулиці, приїжджають підрядники і з’ясовують, що і як поставити, куди знак повісити, а де огорожу вкопати.

І голова комітету має право контролювати стан виконання робіт. Роботу здають саме голові комітету, він ставить свій підпис на акті виконаних робіт. Якщо такого підпису немає, то цим підрядникам ніхто не заплатить.

Таким чином, ми залучаємо громаду до планування, контролю і звітності. Кошти, які були виділені на громаду, розподіляє сама громада. Ми потім не їдемо і не перевіряємо, що зроблено, ми перевіряємо лише вартість робіт, – наголошує Юрій Бова.

На ремонти і реставрації об’єктів загального користування, як от палац Голіцина, круглий двір чи парк, не завжди достатньо коштів, тож у місті широко практикуються толоки.

Міська влада дає оголошення в інтернеті чи газеті, а також запускає СМС-розсилку.

У місті є різні види таких розсилок: про культурні заходи, про сесії міськради, про аварії, про толоки. Люди заповнюють анкету і вказують, які саме розсилки їх цікавлять.

– Якщо це толоки, то ми за кілька днів присилаємо сповіщення. Коштів у нас небагато, і ресурсу комунальних підприємств – теж. Тож ми самі створюємо благоустрій у місті.

Максимально на наші толоки приходило близько 200 осіб. Але мало оголосити толоку, треба ще й на неї самому прийти. Людям важливо розуміти, що мер це не недоторкана людина, що вона хоче теж покращити життя в місті, – розповідає пан Юрій.

Завдяки налагодженій комунікації з людьми, меру вдалося пережити рейдерське захоплення влади "Партією регіонів" у 2014 році. Тоді люди відгукнулися на заклик і впродовж місяця приходили на мітинг під міськраду, не пускаючи рейдерів.

Пан Юрій пояснює це тим, що містяни бачили реальні зміни у місті. На час його вступу на посаду на 198 вулиць Тростянця працювало лиш 150 ліхтарів, а бюджет міста становив 3 мільйони (проти 34 млн зараз).

– На всіх зборах я стою з фломастером біля дошки і записую ідеї. А потім виводжу учасників зборів до раціональних висновків, додатковими питаннями навчаю аналізувати пропозиції.

Зрозуміло, що люди часто щось кажуть спонтанно, не розуміючи цілісної картини. Підштовхуючи людей до аналізу ми надихаємо на зважені, розумні рішення громади. Люди домовляються між собою самі. Через дискусії і обговорення.

Я не голосую, стою і слухаю. Якби взяв мер і своїм вольовим рішенням сказав зробити так, як мені видніше, то у будь-якому разі хтось би образився. А так вирішує громада, і ображатися нема на кого, ­– розповідає очільник міста.

[L]Серед переваг такого методу управління можна відзначити формування в громади навичок розуміння ціни грошам.

Громада отримує певну суму коштів на спорудження того чи іншого об’єкту у своєму районі, скажімо, 110 тисяч гривень.

Вона розуміє, що з цієї суми можна витратити 90 тисяч на матеріал і 20 тисяч на роботи, а можна витратити всі 110 тисяч на матеріал, а замість оплати роботи – прийти на толоку і поволонтерити.

Громадяни по суті самоврядують на власній території, розуміють, що грошей небагато і розподіляють їх раціонально. Мер виступає лише як помічник.

У всій цій історії стає зрозумілим, що подібна практика досягається за політичної волі самого управлінця. Хоча нічого нового в практиці Тростянця нема, адже це є красиво втілений закон України "Про органи самоорганізації населення".

Організуватися за територіальним принципом можуть громадяни будь-якого населеного пункту. Після цього вони мають право контролювати якість надання комунальних послуг, ремонтів, вносити пропозиції до проектів програм місцевого соціально-економічного та культурного розвитку, проектів місцевих бюджетів тощо. Фінансуватися діяльність таких органів самоврядування буде з місцевих бюджетів.

Самоорганізація – це той мінімум, який можуть зробити мешканці уже зараз. А трішки пізніше – свідомо підійти до вибору очільників. Не за гречку, не за кумівство, не за традицією. А за те, що людина справді готова вкладатися у рідне місто чи село.

Адже місто, у якому люди змогли домовитися – приречене на успіх.

Анастасія Мельниченко, ГО "Студена", спеціально для УП.Життя

Оксана Іванців, ГО "Студена"

Проект "Ефективне місто" здійснюється рухом "Сильні громади" ГО "Центр UA" спільно із ГО "Студена" за підтримки UCBI – Українська ініціатива зміцнення громадської довіри. Ми шукаємо історії ефективного вирішення міських проблем за участі активної громади.

Якщо ви знаєте такі історії – пишіть про них у соцмережах під хештегом #Ефективне_місто, або надсилайте на е-mail: projecteffectivecity@gmail.com