Сільська школа, що "помирала": як облаштувати відкритий клас та брати участь у міжнародних проєктах
"Українська правда. Життя" спільно з ГО "Смарт Освіта" за підтримки Представництва "Фонду Фрідріха Науманна за Свободу" в Україні створює серію публікацій про агентів змін у освіті.
У цьому циклі текстів – розповіді про директорів звичайних комунальних шкіл (їх прийнято називати "державними", хоча всі вони у власності місцевих громад), котрі в нинішніх умовах знаходять ефективні способи співпраці з чиновниками, батьками, учнями та вчителями.
Потічанська ЗОШ І-ІІ ступенів – невелика школа в селі, що віднедавна стала філією опорної школи в Решетилівці (Полтавська область).
Директорка школи Ірина Платко зізнається, що 4 роки тому її практично змусили взятись за директорство тут. Працювати у школі не хотів ніхто.
Тодішній стан навчального закладу директорка називає так: "На апаратах штучного дихання".
| Директорка школи Ірина Платко |
Проте жінка ризикнула – і закрутилось. Спочатку разом із батьками відновили шкільний підвал, потім – батьки, на прохання директорки, посадили близько пів сотні дерев, опісля – ОТГ виділило майстра та двірника.
"Я навіть подумала, що всім мене шкода, бо тоді якраз почалась війна, і мій чоловік пішов на Схід санітаром. Він допомагав хлопцям під час Іловайського котла, – каже пані Ірина. – Але ні, традиція допомагати збереглась".
Як школа викорінює поділ на бідних і багатих та проводить EdCamp для батьків
Пані Ірина пригадує, як повернулась до школи після декрету, – тоді її син був у 2 класі.
"Я подивилась, в якому класі він навчається і подумала: невже в нас, батьків, немає по 200 гривень, щоб прибрали звідси цю ницість?
Розумієте, діти у школі перебувають тривалий час, і оці комплекси відкладаються в голові. Потім вони собі такі самі місця роботи шукають: із подертими шпалерами і радянським інвентарем", – пояснює пані Ірина.
| Діти чекають на шкільний автобус |
[BANNER1]
Але потім директорка зрозуміла, що чекати від когось не варто – треба робити самотужки. Починати вирішили не тільки зі змін у школі, а і в селі. Минулоріч школа долучилась до екологічного проєкту "Село без сміття".
Так, діти разом із учителями ліквідували сміттєзвалище в Потічку та поставили там лавочки. Плюсів винесли кілька: не можна засмічувати природу та навіть сміттєзвалище згодом може стати місцем відпочинку.
| У цій школі сортують сміття |
Ще одна перевага, яку бачить директорка, – що батьки дозволили дітям прибирати. Мовляв, могли б сказати, що це не їхня справа.
"Дозвіл – це теж допомога батьків. Я завжди кажу, що вклоняюсь перед ними за це. От вони і наступного разу їх відпустять", – каже пані Ірина.
Із батьками тут намагаються тримати міцний контакт. Справа в тому, що довгий час у селі була звичка розділяти сім’ї на категорії: бідні, багаті, з негативними звичками, іншої національності. Таке клеймо, каже пані Ірина, змінювало ставлення вчителів до батьків, дітей до дітей, батьків до вчителів. Викорінювати це вирішили зі школи.
"Діти – усі однакові і вони не обирають, де їм народитися. Ми про це постійно наголошуємо! І стараємось створити сім’ю у шкільній спільноті. Тоді вона і ділитись не буде".
| А ще тут граються в LEGO |
| Та влаштовують свята |
Ще одна проблема в Потічку – часто незацікавлені в освіті дітей батьки. Мовляв, багато хто мріють, що діти якнайшвидше закінчать школу – і поїдуть на заробітки. Батьки не завжди контролюють, чи виконують діти домашні завдання, ніхто не возить дітей на гуртки чи до репетиторів у місто.
Так, у школі започаткували музей: збирають прапорці і букварики з усіх країн, з яких можуть. Днями до школи приїжджав випускник 2015 року, який протягом року жив у Данії, працював там на фермі.
"Він привіз нам прапорець і розповів дітям, що заробітки – це важко. Тільки тепер він розуміє, що не хотів би йти до мети таким чином. Отак і пробуємо розвіювати міфи".
До школи також приходила пара, яка жила у Словенії, та хлопець із Болгарії. Перед розповіддю директорка попросила гостей розказати, чим там приємні люди і що нам можна змінювати тут самотужки.
[BANNER2]
Щодо позашкілля – окрім 6 годин футбольного гуртка у школі, домовились грати в опорному закладі, у місті Решетилівка. Туди директорка та батьки, які чергуються, двічі на тиждень возять учнів власними автівками та за свої кошти.
Також у школі функціонує безкоштовний гурток образотворчого мистецтва. Ідея організувати його прийшла тоді, коли пані Ірина побачила в Німеччині, наскільки важливі творчі предмети.
"Раніше ми когось із вчителів довантажували, бо важко було знайти спеціаліста. Тепер у нас працює художник із сусіднього села. Я зрозуміла, наскільки можна реалізуватись на цих предметах, показати себе. У нас є двоє дуже слабких хлопців у середній школі, але вони відкриваються на цих уроках. Це – їхній шанс".
Батьків тут залучають і під час літнього табору – вони печуть солодощі для ярмарку, допомагають з організацією.
| Одна з проблем в Потічку – часто незацікавлені в освіті дітей батьки |
На День козацтва у школі прийнято всім разом варити кашу і їздити з батьками велосипедами до річки. Батьки, каже пані Ірина, ніколи не відмовляють, але нічого не ініціюють.
Минулоріч тут для батьків влаштовували (не)конференцію EdCamp. Кожен учитель готував майстер-клас.
Пані Ірина, як вчителька німецької мови, вчила батьків, як вітатись по-німецьки, говорити "до побачення", запитувати "як справи?" та відповідати.
Вчителька музики вчила батьків співати, також був тренінг для тих, хто не володіє комп'ютером.
| Позашкілля у цьому закладі освіти теж активне |
Цього року захід планують повторити.
Також планують провести "Форум щасливого батьківства": зібрати батьків, запросити психологів, психіатрів та батьків, які реалізувалися і в професії, і в особистому житті. Усе це, каже директорка, допомагає злагодженій роботі шкільної системи.
"А от на початку я стикнулась із тим, що батьки навіть не ходили на збори. Тому тепер можемо вважати, що в нас тісний контакт.
Якщо дитини вранці немає в школі, ми самі телефонуємо до батьків і запитуємо, як вона, чому так сталось. А в конфліктах з батьками я завжди намагаюсь показати рівність, тоді ситуація знешкоджується. Я знімаю корону, обіймаю – і все", – сміється пані Ірина.
Коли педрада – це навчання і обмін досвідом
Пані Ірина впевнена, що потреба обмінюватися досвідом і навчатись серед вчителів була, є і буде завжди. Тому пояснює, що затверджують план у школі швидко та "на автоматі". Мовляв, навіщо зупинятися на речах, які можуть змінитися під час навчального процесу?
"Я – зовсім не "паперова" жінка, ненавиджу бюрократію. Якось мені навіть пропонували роботу в освіті, де не буде цих паперів, але там не було б дітей. Але ні, без дітей я життя не уявляю", – зізнається директорка.
Натомість, на так званих педрадах учителі розповідають, хто куди їздив, що цікавого привіз, що бачив. Йдеться про майстер-класи, тренінги, впровадження досвіду в навчальний процес.
[BANNER3]
Пані Ірина каже, що вчителі постійно беруть участь у таких заходах. Але почалося все саме з директорки – треба показувати приклад. Каже, система така: віддаватися роботі повністю, а тоді справедливо вимагати від колег.
Ще один формат "педрад" – завдання для вчителів. До прикладу, якось вчителі початкових класів мали розповісти іншим цікаві кейси про уроки літературного читання: як зацікавити дітей, навіщо це треба, чому це важливо.
"Із 4 класу діти точно вміють читати, залишається тільки підтримувати їхнє бажання, стимулювати їх. А це мусить бути наскрізно, на всіх предметах.
От у мене була така вчителька літератури, що в часи, коли в нас стабільно вимикали світло, я однаково читала при свічках, а тому майже втратила зір. І це зробила вчителька, не мама, не батько і не подруга. Я навіть у неї вдома все перечитала. Тому вірю, що вчитель може зацікавити, як ніхто".
| Тут працюють однаково, що з 4 учнями, що з більшою кількістю |
А ще директорка наголошує, що через маленькі класи вчителеві не легше проводити урок. Мовляв, учитель в будь-якому разі працює.
А застрягнути, каже, можна із трьома дітьми. Бо в одного може бути високий рівень знань, в другого – слабкий, а в третього – середній. І треба щось вигадувати.
"У класі, де 30 дітей, може бути 4-5 відмінників, а у нас, де 5-6, може не бути жодного.
Найбільший і єдиний клас у нас має 8 дітей, а найменший – 4. Був час, коли діти втікали до більшої школи, що неподалік, бо вважали, що там – якісніша освіта. Тому, коли я прийшла, ми мусили відвойовувати своє місце під сонцем".
"Я писала українцям у Німеччині – і вони відгукнулись"
Пані Ірина розповідає, що в районі не відбулося оптимізації освітньої мережі, тому навіть школи, де навчаються 20 дітей, існують.
А ще є традиція, що місцеві фермери часто є інвесторами і допомагають розвитку шкіл. Вони можуть змінити дах, зробити ремонт, облаштувати комп'ютерний клас. Втім, фермерові Потічка до цього діла немає.
| На подвір`ї школи |
| Скоро цей майданчик хочуть модернізувати |
Допомагає школі управління освіти. Завдяки їм тут є інтернет та ремонтують спортзал, який не функціонував більше 10 років. Тепер у нього вклали більше мільйона – і скоро мають відкрити. Також обласна рада цьогоріч започаткувала конкурс "Шкільний бюджет участі".
Найактивніші діти зі шкіл області вчилися, як формувати проєкти. Там був і Кирило – учень Потічанської школи. Після того оголосили конкурс, який ще триває, і колектив допоміг Кирилові написати проєкт "Облаштування спортивної зали" на 100 тисяч гривень. Так-от, після того, як залу відремонтують, проєкт допоміг би наповнити її інвентарем.
"Тоді спортивна зала в нас буде суперсучасна, і не доведеться фізкультуру проводити у коридорі за негоди.
Мрію, щоб ми організували роботу так, аби і старші люди приходили туди грати у футбол та баскетбол. Раніше так і було".
Окрім цього, за проєктом "Бюджет участі" від обласної ради школа виграла "Зелений клас". Тепер у дворику школи є мотузковий парк та мольберти. Поки тепло, діти бігають туди на кожній перерві.
| У дворику школи є мотузковий парк |
| Поки тепло, діти бігають туди на кожній перерві |
| Активна руханка – саме те, що потрібне дітям |
| Такий майданчик є навіть не в кожній столичній школі |
Пані Ірина також бере участь у проєктах від Гете-інституту як учитель німецької мови. Організація часто надає роздаткові матеріали, карти для уроків і навіть допомогла із партами. До речі, у пані Ірини немає власного кабінету директора – є клас німецької мови.
"Коли я тільки прийшла, і в мене були голі стіни в кабінеті, то шукала українців у Німеччині. Писала їм та на сайти церков. І нам надсилали книги, ігри, прапорці, уявіть", – показує директорка клас німецької мови.
| Пані Ірина також бере участь у проєктах від Гете-інституту як учитель німецької мови |
А ще школа брала участь у міжнародному проєкті від Гете-інституту "Школа за екологію". Так, у навчальному закладі сортують сміття: папір здають, а гроші отримують на рахунок міськради, яка щось купує школі; із пластику роблять вироби, як-от, підставки для ручок та пуфіки, а скло здавати ще не доводилось (надто мало).
Також школа бере участь у міжнародній програмі "eTwinning", за допомогою якої учні спілкується та спільно виконують завдання зі школярами різних країн. Директорка каже, що це хороший мотиватор для учнів.
| Аптечка від Гете-інституту |
"Мене завжди обурювало, коли кажуть, що сільська школа не може дати конкурентноспроможного учня. Тоді я почала шукати шляхи розвитку.
До прикладу, у нас було завдання заспівати пісню німецькою мовою. Ту саму пісню співали діти з різних країн. І коли ми дивимось, що відома європейська міська школа – на кілька щаблів нижче від нас, це, звісно, стимулює".
Зараз учні роблять вироби, аби разом із листівками надіслати іншим дітям за кордон. А минулого літа за проєктом "GoGlobal" до Потічка приїжджала волонтерка з Німеччини.
Про ідеального вчителя, зону без гаджетів та тиждень ввічливості
Пані Ірина намагається хвалити свій колектив. Каже, це важливо для того, щоб вчителі розвивались. З досвіду жінка бачить, що думка директора для вчителів важлива.
"Для мене найважливіше, щоб учитель був сучасним і відходив від старих традицій користуватися тільки підручником, аби говорив з дітьми і вчив їх говорити", – пояснює директорка.
А ще каже, що ідеальний учитель – той, кого не бояться, а поважають. Але не кожен готовий досягати того, щоб його поважали. Є люди, які думають, що страх – це результат їхньої роботи.
"Та нині вони стикаються із розчаруванням, бо це покоління нікого не боїться. Єдине, чого я прошу вчителів, – це знімати корону та спілкуватись і з батьками, і з дітьми нарівні. Нам вдається! А мене діти не бояться. Постійно підходять поспілкуватись, часом підбігають зі словами "я вас люблю", – усміхаючись, розповідає пані Ірина.
І справді, вони підбігають сфотографуватись із директоркою.
| Видно, що пані Ірину діти люблять |
Опісля пані Ірина показує нам "Зону без гаджетів" – тут нікому не можна сидіти з телефонами. Така територія з’явилась 2 роки тому в межах проєкту "Твоя школа – твоя справа" від Гете-інституту. Умова була такою: зробити щось цікаве у школі, не залучаючи кошти.
Тепер на кожній перерві діти грають у шахи та розмальовують, а ще здають телефони, якщо ненароком їх дістали. От і я ховаю свій, на який щойно прийшло повідомлення від колег.
| Територія, де заборонено використовувати телефони та планшети |
Пані Ірина розповідає, що минулого року в школі влаштовували тиждень ввічливості, який затягнувся на місяць.
"У всіх класах і на всіх дверях висіли наліпки із ввічливими словами. Усі повинні були звертатись, використовуючи їх. Результати є досі.
Особисто для мене було шоком, коли я після школи прийшла до інституту, а там викладачі завжди до тебе звертаються із "будь ласка" і на "ви". Це має бути систематично. Тому цього року теж проведемо".
| А це школярі вирощують огірки |
В одному із класів директорка показує нам надрізані пляшки, де ростуть огірки – за ними доглядають діти. А також – шкільний музей, де зібрані ексклюзивні речі, якими поділились жителі села: і глечики, і ляльки-мотанки, і вишивки.
"Ми – одна сім’я"
У 2 класі сьогодні відбувається чаювання із батьками.
Вчителька показує нам іменні ручки та сертифікати, які отримали учні. Нині вони офіційно перейшли з олівців на більш серйозне знаряддя. Усі збігаються гратись у LEGO та голосно перегукуються, хто що складатиме.
| Ось такі іменні ручки та сертифікати отримали учні |
Натомість, у 1 класі тихо – діти пішли спати. Бо на балансі школи є й дитсадочок, що за стіною. Так вони більш продуктивні, каже пані Юлія, класна керівниця першачків. Сьогодні в кожному класі було своє свято, бо від завтра – канікули.
У 1 класі, до прикладу, було свято "Чарівна осінь". Сюди приходили батьки, дідусі та бабусі. Усі танцювали, співали, гралися та підбивали підсумки, як пройшли перші 2 місяці. А ми звертаємо увагу на розмальовані заквітчані батареї у класі.
"Юля тут ночувала та днювала на канікулах – і зробила клас, який захотіла. Це – ще один приклад того, що треба не чекати від когось", – коментує директорка.
Нещодавно тут влаштовували спільні уроки, коли майбутні першачки із садочка приходили навчатись до 1 класу. Робили це для того, щоб зацікавити їх школою, змотивувати залишатись тут.
[BANNER4]
Запитую в директорки, чи школярі не ображають дітлахів із садочку.
"Та ні, ми ж одна сім'я", – дивується запитанню пані Ірина.
Директорка чекає, поки зі школи вийде останній учень. Хвилюється, чи всі встигають на шкільний автобус, кличе решту дітей, запитує, хто забув шапку. Від завтра тут – шкільні канікули.
"Школа стає пустою", – зауважую.
"Так! Знаєте, я ненавиджу, коли дітей немає у школі", – зізнається пані Ірина і зачиняє школу ключем.
Марія Марковська, "Нова українська школа"
Автор фото Аліна Смутко
Текст доступний також у виданні "Нова українська школа"
Публікація підготовлена за підтримки Представництва "Фонду Фрідріха Науманна за Свободу" в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу - фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Детальніше за посиланням.
Вас також може зацікавити:
Школа, що оживила "депресивний" район: тут кав'ярня та офіс замість учительської
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.