Харків незламний завдяки НеПереможним харків’янам

Історія Наталії Малярчук, територіальної менеджерки Нової пошти в Харкові

Наталія Малярчук одна з тих, хто з першого дня повномасштабної війни робили Харків незламним.

Жінка твердо вирішила не покидати рідне місто й допомагати всім, хто цього потребуватиме.

Розуміла, що робота відділень Нової пошти для багатьох харків’ян залишається єдиним шансом отримати необхідні ліки чи інші важливі речі, тож попри все, продовжувала працювати й заряджати своїм оптимізмом колег.

24 лютого її розбудив телефонний дзвінок. Розгублений голос колеги відразу насторожив і розвіяв залишки сну.

"Я подумала, що сталася якась поломка у відділенні, можливо когось затопили чи ще щось подібне. Але аж ніяк не очікувала почути фразу: "Почалася війна", - згадує Наталія. На момент тієї телефонної розмови, проспектом Гагаріна, поруч з яким живе жінка, вже близько години йшли танки.

Жодного плану дій на випадок війни вона не мала.

Адже оптимістка по життю, Наталія просто не вірила в можливість подібної ситуації.

Рішення потрібно було приймати зважено, але дуже швидко, і разом з чоловіком, який теж працює у Новій пошті, вони твердо вирішили не покидати рідне місто й робити все можливе аби допомагати тим, хто цього потребуватиме.

"Як виявилося, таке наше рішення дуже здивувало колег. У нас з чоловіком маленька донька і згодом дехто навіть зізнавався, що очікували від нас виїзду з Харкова ще в перші дні повномасштабного вторгнення. А от наші батьки нас зрозуміли, підтримали й по черзі сиділи з онукою, поки ми працювали чи волонтерили. Звісно, було страшно, особливо, коли над містом гули літаки, але хтось же мав працювати", – розповідає Наталія.

24 лютого всі ми були розгублені, частина відділень у Харкові встигла відкритися й почати працювати.

Тож Наталія обговорила зумом ситуацію зі своїм керівництвом та колегами і разом вони прийняли рішення все ж призупинити прийом і видачу посилок.

"Усі відділення, які вже встигли відкритися - зачинили, а далі дивилися по ситуації. В деяких районах, як от Північна Салтівка, через значні руйнування, відновити роботу так і не вдалося", - коментує Малярчук.

З перших днів повномасштабного вторгнення частина харківських територіальних менеджерів, які жили у районах Салтівки та ХТЗ, вимушені були постійно ховатися в підвалах через сильніі атаки. Тож Наталія взяла під свій контроль і їхні відділення.

"Мені довелося взяти ношу майже всіх відділень, які лише могли працювати в Харкові на себе. Дуже швидко стало зрозумілим, що частина із них найближчим часом точно працювати не зможе й довелося вивозити всі посилки. Тоді мене дуже підтримав мій чоловік, який з першого дня війни теж вийшов на роботу й активно допомагав в перевезеннях. Він завжди без вагань розвозив вантажі й гуманітарну допомогу, навіть після ситуацій, коли наші водії потрапляли під обстріли. Ми обоє розуміли, що хтось таки має це робити. І хто, якщо не ми? Загалом до роботи змогли приступи лише половина співробітників. Але ми мусили відкриватися, бо на нас розраховувати люди. І ми це розуміли", - розповідає Наталія Малярчук.

Особливо гостро в перші тижні війни постало питання з пересилкою ліків, оскільки в аптеках були величезні черги.

Тож історії у відділеннях були різні.

Одного разу навіть всім разом довелося шукати пакунок із інсуліном серед 6 тисяч посилок, які напередодні люди не встигли отримати і ми звезли їх на один склад із 4 відділень.

Найбільші виклики під час війни

Вибухи поруч із відділеннями

Частину відділень весною 2022 року відкрити так і не вдалося через руйнування певних мікрорайонів Харкова й високий рівень небезпеки.

Але й поруч з тими, що працювали у відносно безпечній частині міста, лунали вибухи.

"Наші співробітники звісно герої, адже біля відділень неодноразово були прильоти. Була випадок, коли у будинок, в якому знаходиться 44 відділення міста Харкова, був приліт. Тоді нам всім було дуже страшно. Але колеги неймовірні молодці й не розгубилися. Усіх клієнтів за можливості заховали за несучими стінами, взяли вогнегасники й побігли гасити пожежу, викликати швидкі й допомагати людям", - коментує Малярчук.

Ще одна, трагічна ситуація сталася і біля відділення №6, у якому видавали тоді гуманітарну допомогу.

Ракета прилетіла на парковку поруч. Багато людей загинуло й отримали поранення.

Наталії того дня просто пощастило, вона саме працювала в цьому відділенні і від’їхала ненадовго відвезти документи.

А через 15 хвилин, на те місце, де стояло її авто, прилетіла ракета.

Видача гуманітарної допомоги

З березня компанія надала власні приміщення і активно долучилася до роздачі гуманітарної допомоги.

Проте ця добра справа стала ще одним викликом для працівників, адже потрібно було ефективно скоординувати роботу пунктів видачі допомоги з роботою відділень аби вони виконували й свої основні функції: відправка та видача посилок.

А також налагодити логістику цієї допомоги, яку ще потрібно було забрати з розподільчих центрів та перевезти на заздалегідь визначені відділення.

Інколи Наталії доводилося навіть на власній автівці перевозити гуманітарку до відділень із видачі допомоги.

"Ситуація у місті була досить напружена. Постійно лунали вибухи, але людей, які стояли за цією допомогою неможливо було перерахувати. Їх були тисячі й вони готові були стояти під обстрілами, оскільки банально не мали чого їсти. Вони займали черги із 4 годин ночі, незважаючи на комендантську годину. Було дуже багато людей похилого віку. Усі працівники були виснажені й, на жаль, ми часто зустрічалися з нерозумінням зі сторони харків'ян, було багато лайок. Інколи навіть доводилося працювати під наглядом поліції. Проте, було й багато людей готових волонтерити й допомагати нам", - згадує Наталя.

Нестача працівників

Ще одним викликом для роботи стала банальна "нестача рук".

Частина працівників евакуювалися із міста, а частина просто фізично не мала змоги дістатися робочих місць.

Тож Наталія у відділеннях допомагала чим могла: шукала посилки клієнтів, перевозила власним авто пакунки із відділень, що довелося закрити на працюючі відділення.

Та найбільшим викликом для себе, Малярчук вважає саме комендантську годину. Адже в перші місяці вона могла розпочинатися досить рано: о 17 чи 18 годині, а до цього часу треба було встигнути все.

Колектив - це велика родина

Наталія сама рятувалася роботою й колег заряджала своїм прикладом. Та й загалом завжди була готова прийти на допомогу.

Когось прихистила у власній квартирі, а когось на власній автівці відвозила на роботу з передмість.

Або ж підставляла плече в роботі чи просто знаходила декілька хвилин, щоб вислухати.

"В мене більш-менш безпечний район і я нікому не відмовляла в прихистку. Зв'язок з усіма колегами підтримувала телефоном. Так, не всі такі оптимісти як я, люди боялися за свої родини, за своїх дітей і це теж було дуже складно. Тому, щодня намагалася об’їздити максимальну кількість відділень і підтримати співробітників. Комусь мандарин привезти, каву чи чай. З кимось просто поговорити. У нас в Харкові дуже дружній колектив, ми активно спілкувалися й комунікували до війни, тож під час неї було легше зрозуміти кому й чим ти можеш допомогти", - розповідає Наталія.

Жінка з посмішкою зауважує, що крім своїх прямих обов'язків в компанії, виконує ще й роль штатного психолога.

Пригадує, що колись навіть мріяла працювати в цій сфері, але точно не за таких обставин.

"Навіть була ситуація, що я приїхала до відділення, а операторка сидить і плаче. Виявилося, що рідні вивезли її доньку далеко від Харкова й через це вона дуже переживає. Тож ми доклали зусиль, але таки знайшли їй можливість з'їздити до доньки на вихідні", - пригадує Малярчук.

Прямуємо до перемоги

Влітку робота в Харкові відновлювалася стрімкими темпами.

А в осени вже почали відновлювати роботу і в деокупованих населених пунктах.

Кожна поїздка в такі міста й селища потребує ретельної підготовки.

Поруч зі звільненими територіями часто ще лунають вибухи, а узбіччя доріг рясно заміновані. Тому в такі поїздки Наталія з колегами завжди відправляється в бронежилетах та касках.

Усі карти скачуються заздалегідь і чітко прокладаються маршрути, оскільки за межами Харкова мобільний зв'язок та інтернет зникає. Будь-які зупинки дорогою чи відхилення від маршрутів заборонені через небезпеку замінувань.

У першу поїздку до нового деокупованого населеного пункту Наталія за можливістю їде з колегами аби підтримати їх морально та на власні очі оцінити ситуацію. Так вона вже відвідала Старий Салтів та Великий Бурлук.

"Відділення там переважно зруйновані та розграбовані, проте мешканці завжди сприймають автомобіль Нової пошти як символ початку нового життя. До прикладу, нещодавно ми вперше після окупації поїхали в Старий Салтів. Наше відділення, як і всі приміщення державних установ там зруйновані. Але ми приїхали на фірмовому авто, привезли гуманітарну допомогу від компанії, генератор і Starlink. Люди підходили, розповідали свої історії, плакали, просили підзарядити телефони чи подзвонити рідним. У перший же день навіть відправляли посилки. Місцеві мешканці там місяцями в підвалах сиділи, багато хто втратив житло, але все одно вони залишаються дуже чуйними. Одна жінка дуже розчулила, коли запропонувала зробити нам каву. Інший чоловік розповів, що обидві його квартири зруйновані, але при цьому відмовився навіть від гуманітарної допомоги. Сказав, що, на відміну від більшості місцевих, часто їздить до Харкова й може собі придбати все необхідне, тож нехай цей пакунок забере той, кому він більш потрібний.

Зараз авто Нової пошти в селищі можна побачити щодня, ми доставляємо замовлення із аптек, інтернет-магазинів, гуманітарну допомогу від простих українців, які хочуть підтримати своїх. І вже навіть є відправки особистих речей від людей, які повертаються додому в Старий Салтів", - розповідає Наталія.

Поки в Старому Салтові робота поступово налагоджувалася, Наталія Малярчук разом з колегами вирушила до селища Великий Бурлук.

"Ми заїхали туди чи не першими, випередивши навіть представників Червоного Хреста. Привезли продукти, миючі засоби, генератори, щоб люди могли зарядити свої телефони та вийти на зв’язок з рідними. Людей було дуже багато, близько 300 осіб. Бабусі й дідусі приходили, обіймали нас і, навіть, пригощали городиною", - пригадує Наталія Малярчук.

Селище Великий Бурлак деокуповано, проте в сусідніх селах прильоти ще часте явище, тож і, на жаль, у Великому Бурлуці досить гучно.

При цьому ховатися там ніде, більшість будівель зруйновані. Тож Наталія з колегами прислухалися до місцевих, які вже з досвіду могли зорієнтувати щодо відстані вибухів аби при загостренні ситуації швидко покинути селище.

Та не зважаючи ні на що, Наталія Малярчук налаштована дуже оптимістично, адже чудово розуміє заради кого працює разом з командою і вірить в те, що перемога близько.