Після поранення я зрозумів: на стару роботу вже не повернуся – але зможу працювати
Костянтин Кравченко працював інженером з ремонту електрообладнання на брухтозаготівельному виробництві. Обслуговував електрогідравлічні прес-ножиці – великі машини, які ріжуть металобрухт і готують його для подальшої переплавки. Робота на ногах і доволі складна фізично: треба багато ходити, працювати з габаритними агрегатами, зокрема й залазити на них, щоб швидко реагувати на поломки.
"Влітку 2022 року вирішив піти добровольцем. За освітою я інженер-електронщик, тому йшов у військкомат з думкою, що можу бути корисним за спеціальністю. Потрапив у 92-гу бригаду, був зв’язківцем штурмової роти. Служив на Харківщині, потім біля Куп’янська, Борової, згодом – під Бахмутом, у районі Кліщіївки й Андріївки", – розповідає Костянтин.
В жовтні 2023 року він з побратимами поїхав перевіряти звʼязок на нових позиціях, аби туди могли зайти бойові групи. Втрати військових на Донеччині були значними, тому не вистачало людей для групи евакуації. Костянтину запропонували приєднатися до неї й він погодився.
"Того дня я вів трьох хлопців на позиції, бо знав дорогу, але запізно побачив протипіхотну міну. Я отримав осколкові поранення ніг та опіки, але мені пощастило, що поряд був досвідчений побратим, який швидко наклав турнікети й фактично врятував мені життя", – згадує чоловік.
Лікарі довго намагалися зберегти йому праву ногу. Було кілька пересадок шкіри й м’язів, але одна з них не прижилася, почався некроз, тож кінцівку довелось ампутувати.
"Загалом я провів близько чотирьох місяців у шпиталях, де мені зробили близько 40 операцій, а потім майже рік – у реабілітаційному центрі під Львовом. Там мене протезували, там я заново вчився ходити. Медикам вдалось зберегти моє коліно, тож відновлення проходило відносно швидко", – каже Костянтин.
Він додає, що увесь час служби та лікування його підтримував роботодавець. Координатори патронатної служби весь час були на зв’язку та допомагали й воювати, і відновлюватися. Зокрема, взяли на себе якісне екіпірування бійця, забезпечили підрозділ раціями.
"У госпіталі я був забезпечений усім, але важливо було саме відчуття, що про тебе не забули. Про роботу я думав ще під час лікування. Я знав, що за мною зберігають місце. Розумів і інше: на попередню посаду я не зможу повернутися – фізично це вже неможливо", – із сумом зауважує він.
Але завдяки тому, що колектив доволі великий, а за період служби роботу Костянтина виконувало багато його колег, то прийняли рішення про певні кадрові перестановки. Тепер ветеран працює на інженерній посаді з ремонту високовольтного обладнання. Він зауважує, що це більше кабінетна робота, яка передбачає координацію підрядників, перевірку та заповнення технічної документації.
"Сьогодні я знову ходжу на роботу – і це для мене дуже важливо. Після кількох місяців удома я зрозумів, що без справи можна просто зійти з розуму. Робота дає відчуття нормального життя: спілкування, відповідальність, зарплату, рух уперед.
Я бачу багатьох хлопців із важчими ампутаціями, які місяцями не виходять з дому, – і розумію, наскільки мені пощастило. Я можу працювати, бути серед людей і відчувати, що я досі потрібен", – наголошує Костянтин.
Індивідуальний підхід "Інтерпайп" застосовує до кожного ветерана, який потребує зміни робочого місця після демобілізації.
Людмила Новак, директорка з комунікацій "Інтерпайп" та кураторка корпоративної патронатної служби.
"Ми супроводжуємо своїх співробітників з першого дня служби, підтримуємо їх адресно і на передовій, і в шпиталях, продовжуємо цю роботу і після демобілізації. Добре розуміємо, кому потрібне тривале фізичне та емоційне відновлення та інше робоче місце через втрату здоров’я.
Під час реінтеграції ветерана з інвалідністю в промисловій компанії часто не стоїть питання адаптації довоєнного робочого місця, адже робота в основних виробничих процесах передбачає і фізичне навантаження, і позмінну роботу, і наявність великої кількості можливих тригерів в цехах. Тому кожному такому оборонцю ми або підбираємо нове робоче місце всередині компанії, пропонуючи навчання та підтримку, або обговорюємо прийнятний робочий графік, довжину зміни та оновлення функціоналу посади. Цей процес – завжди діалог з ветераном. Ми намагаємось разом знайти рішення, яке врахує і досвід ветерана, цивільний та військовий, і його фізичні можливості, і амбіції, і потреби виробництва. Адже успішна реінтеграція відбувається не під час створення формального працевлаштування, а лише у win-win співпраці, коли захисник відчуватиме себе потрібним тут, матиме достойну роботу та розумітиме професійні перспективи.
Також дуже велику увагу приділяємо фізичній та емоційній реабілітації, залежно від конкретного випадку це можуть бути паралельні або послідовні процеси", – поділилась Людмила Новак, директорка з комунікацій "Інтерпайп" та кураторка корпоративної патронатної служби.