"Намагалася відволікти від війни". Історія школярки, яка організувала "дитсадок" після окупації у себе на подвір'ї

Дарія Кучеренко – учениця 11-го класу,  живе в селі Печеніги, опікується позашкільною освітою для дітей та активно волонтерить.

Під час повномасштабного вторгнення Дарія організувала уроки арттерапії для малечі та займалась з ними на подвір'ї власного будинку.

Про свій досвід допомоги дітям та мрію зробити освітній простір дівчина розповідає в спеціальному проєкті УП "Покоління Перемоги", присвяченому дітям з деокупованих територій.

Проєкт ініційований освітньою фундацією GoGlobal, яка генерує, пілотує та масштабує проєкти для вчителів, школярів та молоді.

***

Печеніги – невеличке селище поблизу Харкова. Це місце було у всіх новинах з початку повномасштабного вторгнення, адже практично одразу опинилося під контролем російських військ.

З початком бойових дій люди намагались виїхати в інші селища.

Так сталося, що піший перехід через греблю в Печенігах був єдиним шляхом евакуації з окупованих територій Харківської області. Цей неофіційний коридор швидко отримав назву "дорога життя". 

Долати шлях було важко та небезпечно: окупанти на блокпостах, хаотичні обстріли. Попри все, щотижня до тисячі осіб через греблю потрапляли на українську територію.

Родина Дарії Кучеренко початок повномасштабного вторгнення теж зустрічала в рідному селі.

Дарія Кучеренко – учениця 11-го класу. Фото: Саша Маслов

Перші дні

Дарія, як і багато інших українців, скептично ставилась до чуток про війну. Тому в ніч на 24 лютого вона в ліцеї-інтернаті готувалася до контрольної роботи з англійської.

Ось як вона згадує той самий ранок:

"Ми були в інтернаті, читали, спали, а о 5 ранку я почула сильні вибухи. Спочатку не розуміли, що сталося, але трохи згодом прибіг мій однокласник і закричав: "Дівчата, почалася війна..."

Діти спустилися в бомбосховище. Дарія каже, що увесь цей час школярі були без зв'язку з рідними, бо на ніч телефони у них забирали. 

"Зранку нам видали телефони, ми почали дзвонити рідним...  Я пам'ятаю, як тато мого однокласника сказав, що почалася війна. Це була родина військових, тому ми всі зрозуміли, що ситуація серйозна.

Пізніше нас всіх почали розвозити по домівках. Це була дуже стресова поїздка, адже бачили, як навкруги все вибухало, літало, падало...

Потім, коли я дісталась додому, побачила, що через наше село їде багато ворожої техніки. Мозок відмовлявся приймати таку реальність. Була впевнена, що це все – на пару днів", – пригадує Дарія.

Заняття з дітьми

Перші дні повномасштабного вторгнення Дарія пам'ятає досі:

"Я постійно чула вибухи та прильоти в усі боки. Декілька разів прилітало зовсім поруч. Ми не виходили гуляти, бо було страшно, а коли одного разу вийшли, над нашою головою розірвався касетний снаряд.

Під час активних бойових дій в селі майже нічого не працювало, не вистачало продуктів, води..."

Після окупації життя повернулось в Печеніги, але Дарію хвилювало, що в селі не було позашкільних занять для дітей.

"У селі були й підлітки мого віку, а також багато малечі. Я живу в приватному будинку, в мене є велике подвір'я – і я вирішила запрошувати діток на позашкільні зайняття.

Спочатку це була зовсім маленька група. Мої сусіди приходили на подвір'я з дітьми, і я проводила для них творчі курси: ми займались арттерапією, робили оригамі, я розповідала їм історії, намагалася відволікти від війни й дати позитивні емоції", – пригадує Дарія.

Поступово дітей ставало все більше: працювало сарафанне радіо і почали формуватися справжні групи.

"Також до цієї активності приєдналася моя мама, яка добре готує – тому в нас вийшов майже дитячий садок.

Ми грали в "настолки", пригощали малечу смаколиками й давали їх батькам хоча б пару годин на день вільного часу.

Мені дуже подобалось це робити, особливо мене тішило, що ніхто з моїх "підопічних" ніколи не капризував, не влаштовував істерики. Тому я вважаю цей проєкт повністю успішним!" – додає школярка.

Волонтерська діяльність

Майже з початку вторгнення Дарія активно волонтерила.

"Я приєдналася до волонтерської активності влітку 2022 року, коли в нашому ліцеї почали фасувати гуманітарну допомогу – розповідає дівчина. – Пізніше дізналася про проєкт "Активна позиція регіону очима дітей" й захопилась створенням власних соціальних проєктів.

Моя мрія – створити класний соціальний простір для молоді в нашому селі, куди ми могли б приходити та працювати над втіленням своїх мрій.

Поки що я не отримала підтримку від місцевої влади, але не втрачаю надію і вірю, що все можливо. Адже хороші ідеї повинні втілюватись у життя!"

***

Проєкт #ПоколінняПеремоги створений у відео, фото та текстовому форматі. Над фото історіями підлітків працював відомий фотограф Саша Маслов, чиї роботи регулярно публікують видання, такі як The New York Times, New York Magazine, The Newyorker, Guardian, Wall Street Journal Magazine та інші. Його об'єктив зафіксував не тільки зворушливі моменти, але і силу, що пульсує в серці кожного дитячого таланту

Текст: Яна Алтухова