Як Росія колонізує Крим: історія чергової спроби

2014 року жорна історії вкотре починають перемелювати зерна субʼєктності кримських татар – тимчасова російська окупація Криму спричинила нову колонізацію півострова та розпочала війну проти України, в якій першою жертвою став корінний народ.

У ніч на 27 лютого 2014 року озброєні невідомі у військовій формі без розпізнавальних знаків захопили будівлі Верховної Ради АР Крим і Ради міністрів АР Крим та підняли на них російські прапори. Згодом цих "невідомих" із виразним російським акцентом назвуть "зеленими чоловічками", а президент РФ Володимир Путін визнає, що це були російські військовики.

Так розпочалася тимчасова окупація півострова. А напередодні вдень, 26 лютого, Меджліс кримськотатарського народу організував мітинг на підтримку територіальної цілісності України під стінами кримського парламенту. На нього зібралося щонайменше 10 тис. проукраїнськи налаштованих мешканців Криму і до 4 тис. прибічників Росії. Не обійшлося без штовханини та бійок. Але ближче до вечора представники проукраїнських сил розійшлись із відчуттям перемоги – Верховна Рада АР Крим не змогла зібратися на позачергове засідання й ухвалити сепаратистські рішення.

Цей мітинг – остання масова вулична акція протесту на півострові. Згодом окупаційний суд Криму порушить сфабриковану та політично вмотивовану кримінальну справу "за підозрою в організації й участі в масових заворушеннях" проти "організатора" – заступника голови Меджлісу Ахтема Чийгоза – та ще п’ятьох кримських татар.

А 3 березня 2014 року кримський татарин Решат Аметов вийшов до будівлі Ради міністрів АР Крим із поодиноким пікетом на підтримку територіальної цілісності України. Звідти його викрали учасники підконтрольного окупаційній владі незаконного збройного формування "Самооборона Криму". Більше живим Решата ніхто не бачив.

15 березня в лісі за 60 кілометрів від Сімферополя було знайдено його тіло із численними слідами катувань: рот був обмотаний скотчем, на голові – пластиковий пакет, на руках – наручники. Його вбили ударом ножа в око. Решат Аметов став першою цивільною жертвою російських окупантів.

Так у Криму розпочалася нова ера російського колоніалізму.

За даними українських правозахисних організацій, за роки окупації на півострові зафіксовано понад 5 тис. порушень прав людини, переважна кількість яких стосується кримських татар і проукраїнських активістів та зачіпає весь спектр – від заборони мирного зібрання та дискримінації за релігійною і національною ознаками до масових обшуків у будинках і насильницьких викрадень. Незаконно ув’язнено російським режимом у Криму 217 осіб, з них 134 кримські татари.

Але порушення прав людини – це лише верхівка айсберга, в основі якого – новітня колонізація півострова та його корінного народу, і ці методи Росія застосовує й на інших окупованих територіях України. Колонізація має кілька аспектів.

Мілітаризація

Крим стрімко перетворився з туристичного раю на військову зону: десятки законсервованих об’єктів військово-промислового комплексу активно відновили роботу, а Росія перекинула сюди військову техніку, регулярну армію та спецслужбовців. З початком повномасштабної війни Крим став одним з основних плацдармів запуску російських ракет по території України.

Небезпечний елемент мілітаризації – її вплив на свідомість мешканців півострова, а надто дітей: у садках "у пам’ятні дні" змушують носити георгіївські стрічки та стилізовану форму радянської армії, у школах діють парамілітарні організації (як-от "Юнармія", яка нараховує у своїх лавах вже 30 тисяч кримських дітей), що пропагують культ російської армії та війни, а також формують образ ворога з України та глорифікують окупацію півострова Росією.

Окупаційна система дискримінує кримськотатарських дітей, які відмовляються брати участь у таких заходах, у дитсадках навіть можуть цькувати, якщо не маєш сімейної фотографії із сепаратистської "кримської весни" 2014 року.

Після повномасштабного вторгнення у школах півострова на класних годинах чи спеціально започаткованих уроках "Разговоры о важном" запрошуються військові російської армії, які беруть участь у військовій агресії проти України, і у такий спосіб відбувається конструювання образу "героя" на противагу "бендеровцам" та "неонацистам", які є у лавах ЗСУ.

З початку повномасштабного вторгнення Росія примусово мобілізує до своєї армії людей на окупованих територіях. У Криму повістки роздавали спершу кримським татарам – це нова хвиля репресій, яка є воєнним злочином із погляду міжнародного права (наприклад, стаття 51 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни забороняє окупаційній державі примушувати осіб, які перебувають під захистом, служити в її збройних або допоміжних силах).

РФ намагається відправити чоловіче населення півострова воювати проти власної держави й земляків, які служать у ЗСУ. Мешканці півострова масово ігнорують повістки, тому, за даними Кримської правозахисної групи, наприкінці 2023 року задокументовано понад 500 вироків щодо притягнення до відповідальності за ухилення від служби в російській армії. Це визвало ще одну хвилю міграції півострова – лише з вересня 2022 року тисячі кримських татар вимушено покинули Крим.

Побудова паралельних інституцій

У квітні 2016 року окупаційна влада заборонила Меджліс кримськотатарського народу, визнавши його діяльність екстремістською. Реальними причинами цього рішення є відкрита позиція Меджлісу про незаконність окупації Криму та підтримку територіальної цілісності України.

Заборона органу національного самоврядування, який протягом років незалежності України мав свої представництва у багатьох містах та селах півострова, означала, що майже кожному кримському татаринові на півострові загрожує переслідування. Лідеру народу Мустафі Джемілєву та голові Меджлісу Рефату Чубарову, а також кільком іншим членам Меджлісу заборонили в’їзд до Криму.

Заступники голови Меджлісу також зазнали переслідування – Ахтема Чийгоза заарештували, а Ільмі Умерова за "заклики до сепаратизму" засудили до двох років позбавлення волі в колонії-поселенні, а також примусово лікували в психіатричній клініці Сімферополя (наприкінці 2017 року за посередництва Туреччини їх обміняли та доставили до Києва).

У травні 2016 року члена Бахчисарайського меджлісу Ервіна Ібрагімова викрали невідомі у формі російських даївців. Його не знайшли й досі.

У вересні 2021 року за ґратами опинився Наріман Джелял – журналіст, перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, який став найгучнішим голосом вільного Криму від початку його тимчасової окупації, а також два брати – Асан і Азіз Ахтемови, з яких у перші дні в слідчому ізоляторі вибивали свідчення.

Їх звинуватили в "диверсії" – підриві газопроводу в кримському селі Перевальному 23 серпня 2021 року. Хоча Наріман Джелял цього дня був у Києві та брав участь у саміті Кримської платформи, який об’єднав представників 46 делегацій держав і міжнародних організацій, зокрема й президентів. Засудження Джеляла до 17 років позбавлення волі стало помстою Росії за Кримську платформу, яку Україна ініціювала для деокупації півострова.

Натомість були створені афілійовані з Кремлем кримськотатарські проросійські політичні сили, покликані замістити Меджліс: "Къырым" ("Крим"), "Къырым бирлиги" ("Єдність Криму"), Курултай мусульман Криму тощо. Але кримськотатарський народ, що цінує гідність і свободу, не визнав ці проксіорганізації, тож вони опинилися на маргінесі.

Схожа ситуація і з масовим інформуванням. До тимчасової окупації в Криму діяли кримськотатарські медіа, які стали провісниками культурного відродження народу: зʼявився якісний контент на суспільно-політичні, історичні, культурні теми кримськотатарською мовою.

Після 2014 року ці ЗМІ через тотальний тиск і позбавлення ліцензій, які відбирав "Роскомнадзор", були примушені виїхати до Києва (як-от перший незалежний кримськотатарський телеканал АТR, перша кримськотатарська радіостанція "Мейдан", інформаційна агенція QHA) або ж залишитися та створювати самвидав із маленькими накладами та без мережі дистрибуції.

Багато незалежних журналістів покинуло півострів, частина залишилась і працює під псевдонімами, а частина пішла з професії. Натомість окупаційна влада створила ЗМІ, які кримськотатарською мовою ретранслюють російську пропаганду, намагаючись "промити мізки" своїй аудиторії і зробити її лояльною до Кремля.

Заміщення населення

За підрахунками українських громадських організацій, унаслідок тимчасової окупації Крим покинули приблизно 50 тис. кримських татар. Ця цифра є якісним, а не кількісним показником: відбувся "відтік мізків" – півострів залишили пасіонарні верстви (студенти, бізнесмени, суспільно-політичні діячі, журналісти, митці й освітяни).

Натомість Крим колонізують російські державні службовці, силовики, спецслужбовці, бізнесмени та пенсіонери з родинами. Нині їх щонайменше 700 тис. – це третина населення півострова.

Нагадаю, що Росія ще з XVIII ст. намагається змінити етнічний і релігійний склад населення Криму, витісняючи чи знищуючи корінний – кримськотатарський народ.

Стирання кримськотатарської ідентичності та творення "російської ідентичності" в Криму

Імперська політика на півострові полягає в руйнуванні історико-культурних зв’язків Криму з материковою Україною, а також втягуванні його в російську ідеологічну парадигму через контроль за відвідуванням виборів до органів влади РФ, примусове надання російського громадянства (нині більшість мешканців Криму має український і російський паспорти), маніпулювання історією та пропагандистське виховання в дитсадках і школах.

У публічний дискурс був уведений симулякр "кримський народ", що об’єднує всіх мешканців півострова незалежно від їхнього походження та заперечує самоідентифікацію кримських татар і українців.

Схожі наративи ("советский народ") поширювали в Радянському Союзі, щоб розмити національні ідентичності народів і перетворити їх на керовану масу, для якої авторитарна держава мала б бути природною формою керування.

Кримськотатарський культурний код активно стирають, знищуючи матеріальну та нематеріальну спадщину, що перебуває поза рамками російської ідеології, а також фальсифікуючи історію півострова та його корінного народу.

Кримськотатарську мову, якій, згідно з даними ЮНЕСКО, загрожує зникнення, з моменту окупації півострова вивчає лише 3% учнів – як факультатив. Нині один з основних викликів для кримських татар – зберегти рідну мову, бо нові покоління вже знають її доволі фрагментарно, хоча російською можуть говорити майже всі. Це теж індикатор колоніальної політики Росії, коли метрополія забирає мову народу, залишаючи натомість єдину "зрозумілу" мову імперії. Тому, як і в радянські часи, батьки вдома говорять із дітьми кримськотатарською та створюють ініціативи з її вивчення.

Ще один разючий приклад стирання ідентичності – Ханський палац у Бахчисараї, головний обʼєкт матеріальної культурної спадщини народу, датований XVI століттям і єдиний у світі зразок кримськотатарської палацової архітектури, якому загрожує знищення.

Через російські "реставраційні роботи" автентичні матеріали будівлі повністю замінюють сучасними: наприклад, старовинну плитку ручної роботи "татарка" – фабричною іспанською; кріплення на основі глини – промисловим. На одному з фасадів Великої ханської мечеті навіть утворилася тріщина через надто важкі споруди, встановлені під час "реставраційних робіт".

Російські окупанти вирішили відібрати в корінного народу навіть право вшановувати памʼять жертв геноциду 1944 року. До тимчасової окупації кримські татари щороку 18 травня масово виходили на центральну площу Сімферополя чи головні локації інших міст, щоб провести жалобний мітинг і зустрітись із родичами та друзями.

На зібранні, яке організовував Меджліс, виступали кримськотатарські суспільно-політичні та духовні лідери, митці, представники влади, дипломати, радянські дисиденти. Це був день, коли кримські татари відчували максимальну єдність і солідарність. Але з приходом Росії 2014 року мітинг-реквієм у Сімферополі "перенесли" із центральної площі на міський цвинтар. Його контролювали російські силовики, а в небі кружляли гелікоптери, які заглушували спікерів.

Наступними роками окупанти заборонили масово вшановувати пам’ять жертв геноциду та розсилали попередження кримськотатарським активістам.

Росія протягом всіх років окупації використовує релігійну ідентичність кримських татар, які є мусульманами-сунітами, проти них самих, намагаючись створити образ "терористів" та "екстремістів": саме ці категорії лежать в основі кримінальних справ, заведених режимом проти вагомої частини кримськотатарських політичних вʼязнів.

Ймовірно, кремль намагається безуспішно повторити операцію з дискредитації цілого народу, яку вона у свій час провела з чеченським народом. Але нагадаю, що за всі роки незалежності України у Криму не було жодного теракту до того моменту, коли його захопила держава-терорист.

2014 рік став новою сторінкою в історії кримськотатарського народу, в якій він учергове зіткнувся з рашизмом. Для корінного населення Криму це – збочений вид імперського колоніалізму, який оприявнюється через поневолення, дискримінацію за етнічною та релігійною ознаками, репресії, примушення до міграції, акти геноциду, стирання кримськотатарської ідентичності й історичної памʼяті та навʼязування російської.

Попри нещадні виклики рашизму та пов’язаних із ним трагедій, усі ці роки кримські татари опираються, формують свій порядок денний та працюють над ініціативами задля збереження ідентичності й захисту своїх прав. Наприклад, родичі політв’язнів і правозахисники об’єднались у рух "Кримська солідарність", що інформує про судові процеси та документує обшуки в домівках, забезпечує юридичний захист ув’язнених і підтримку їхніх родин; створено Кримську платформу та низові освітні ініціативи; запущено кілька незалежних медіапроєктів, що висвітлюють культурні, освітні та суспільні теми.

Кримські татари боронять Батьківщину як в окремих "кримських" батальйонах ("Крим" й імені Номана Челебіджихана), так і в різних підрозділах Збройних сил України, а також волонтерять.

Своє майбутнє кримські татари бачать на вільній історичній Батьківщині, над якою майорітимуть український і кримськотатарський прапори, з національно-територіальною автономією в складі України, що дасть змогу не тільки зберегти ідентичність і реалізувати політичні права корінного народу, а й узяти відповідальність за долю власної землі.

Рашизм має бути переможений і засуджений усім цивілізованим світом, щоб він більше не пускав отруйних паростків масштабних трагедій для суспільств і народів.

Алім Алієв, заступник генерального директора Українського інституту

Текст вийшов у книзі "Багатовимірний рашизм: початок і кінець"