Переселені: хто допомагає самотнім людям

14 жовтня 2020

Ця історія про союз людей, яких війна та самотність звели під одним дахом. Проте не зламали, а зробили ще щасливішими.

Троєщина. Багатоповерхівка. Невелика квартира з ще першим радянським ремонтом. Прохолодно і не багато світла. В той час, коли за вікном дощить, у цій здавалось би безрадісній атмосфері звучить дзвінкий і бадьорий голос Надії Миколаївни.

Їй 70 років, її мамі — 92, а господарю квартири, який їх прийняв —  Юрію Миколайовичу — 87. Проте їхній бадьорості та життєлюбству може позаздрити молодий. Вони — підопічні фонду "Карітас" та учасники програми допомоги від P&G.

В одній з кімнат закрита собака — гавкання безперестанно чути всю розмову. В іншій кімнаті тихенько дивиться у вікно мама Надії Миколаївни — Софія Іванівна.

 

Сама ж пані Надія проводить нас до третьої кімнати і знайомить з власником — Юрієм Миколайовичем. Він нещодавно переніс інсульт і тільки пару днів як повернувся з лікарні. Чує і розмовляє поволі, з ліжка майже не встає.

"Юрій Миколайович одинокий. Зробили для нього групу з інвалідності (2-га група — ред.), онкологія, потім діабет додався", — розповідає пані Надія.

У 2015 році Надія Миколаївна тікала до Києва з Луганська від війни.

"Думала, що на 2 тижні їду. Довго сумнівалася, але рвонула тоді, коли почали бомбити. Я коли сюди приїхала, жила на квартирі у знайомих. В п’ятницю і в суботу тут (ред. у Києві) салюти. Я ховалася, страшно, думала, що бомблять", — ділиться спогадами Надія Миколаївна.

Надія Миколаївна кілька тижнів міняла квартири і переїжджала від знайомих до знайомих. Аж поки не знайшла в інтернеті оголошення про здачу цього помешкання.

В тому ж 2015 році Юрій Миколайович поховав дружину і доньку. Дорослий онук та зять мають своє життя, тож пенсіонеру довелося шукати собі пожильців.

"5 років тому дружина померла, донька раніше", — стримано констатує Юрій Миколайович.

Юрій Миколайович — колишній військовий льотчик, майор. Він небагатослівний. Загалом всю історію і свого і його життя розповідає Надія Миколаївна. Проте коли мова заходить про переїзд луганчанок — він посміхається і називає це своїм порятунком.

"Почуваю я зараз себе добре. Надія допомагає мені. От і живемо вже майже 5 років разом. Якби я залишився один — знаєте, давно б поховали", — розповідає Юрій Миколайович.

Надія Миколаївна перериває розмову: "Ви не уявляєте, як його всі тут люблять. І перший під’їзд, і другий. І в лікарню передавали вітання. Він дуже доброї душі людина".

 

Надія та Юрій один одного дуже підтримують. Це відчувається неозброєним оком.

Надія Миколаївна спочатку сама переїхала до цієї квартири, а згодом перевезла і маму — Софію Іванівну.

"Знайшла якогось чоловіка, який їхав з Луганська до Києва і він від під’їзду до під’їзду перевіз, бабулю із собакою", — згадує Надія Миколаївна.

Всі жильці вже доволі в поважному віці і потребують допомоги. І хоч поруч добрі сусіди, що допомогли перевезти Юрія Миколайовича з лікарні, проте допомога потрібна щодня.

У 2017 році Надія Миколаївна звернулася до фонду "Карітас". Благодійники допомагають ліками її мамі, і всім необхідним для неї та пана Юрія.

Сьогодні до них завітала координаторка фонду "Карітас" — Алла Володимирівна. Вона принесла набори від P&G для стареньких, а також апарат для вимірювання цукру, куплений за кошти анонімного благодійника.

 

"У 2017 році, коли Надія Миколаївна звернулася до нас, як переселенка, ми взяли Софію Іванівну на опіку. Вона пережила великий стрес", — розповідає Алла Володимирівна.

Також один-два рази на тиждень до квартири приходить соціальна працівниця. Вона і прибере, і їсти допоможе приготувати. Пані Алла також кілька разів на місяць навідується до всіх своїх підопічних. Їх в неї 60 осіб по всьому місту.

"Ми надали соціального працівника, зараз до них Оксаночка приходить. Вони тримаються, але все одно потрібна якась допомога", — декларує пані Алла.

Пенсіонери обожнюють Аллу Володимирівну, адже вона піклується і цікавиться їхнім життям. Коли соціальний працівник не може прийти — пані Алла сама виходить на заміну.

"Коли карантин був, то гарячі обіди розвозили, то я тут щодня майже була", — згадує Алла Володимирівна.

 

Допомога стареньким потрібна не лише матеріальна, але й психологічна. Саме завдяки піклуванню та розмова про Бога з соцробітницею Софія Іванівна почала відкриватися оточуючим. Після переїзду з Луганська вона майже ні з ким не розмовляла, закрилася, дуже сильно переживала.

Поки ми розмовляли з пані Аллою до нас вийшла Софія Іванівна. Вона попросила пом’янути її родину та розказала трошки про своє життя.

"Я сюди з Луганська переїхала, а сама я з Полтавщини, — розповідає Софія Іванівна, — працювала довго, а потім заміж на Луганщину вийшла, сина родила, і доньку. Тепер тут."

Згодом Софія Іванівна провела нас до кімнати і показала свої старі фотографії: з роботи та з сім’єю.

Чоловік та син Софії Іванівни померли. Їй з донькою нікуди повертатися. Інших родичів вони не мають.

 

Зараз їхній дім та родина — це трикімнатна стара квартира на Троєщині та Юрій Миколайович. І хоча життя їх складне, вони не втрачають оптимізму і щиро радіють можливості поговорити. Навіть із журналістами.

Попрощавшись з пенсіонерами, ми йдемо. Алла Володимирівна залишається і допомагає по господарству. Завтра до них прийде їхня соцробітниця: допоможе виміряти тиск, почитає Софії Іванівні Біблію та прибере у квартирі.Кожен тиждень пенсіонери отримують допомогу від фонду "Карітас", яка була б неможлива без підтримки великого бізнесу.

 

"Карітас" забезпечує стареньких продуктовими наборами, засобами догляду, ліками. Наразі діє спільна програма "Один для одного" P&G та METRO.

З 7 жовтня по 3 листопада за кожну продану одиницю продукції під торговими марками Ariel, Tide, Lenor, Fairy та Mr. Proper у мережі торговельних центрів METRO, компанія Procter & Gamble Україна передасть таку ж кількість одиниць продукції зі свого портфоліо торгових марок на благодійність через осередки міжнародного благодійного фонду "Карітас України" – для самотніх літніх людей, які опинилися в складних життєвих обставинах.

Так соціально відповідальний бізнес разом з благодійним фондом піклується про тих, хто не може отримати допомогу деінде. Адже ніхто не має залишатися самотнім.

Авторка: Маргарита Рівчаченко
Фото: Даша Дот

Головне на сайті