"Україну потрібно піднімати". Історії переселенців, які втратили свої бізнеси, але не здалися

За час війни в Україні закрилося близько 50% бізнесу. Здебільшого свої заклади втратили ті, чиї рідні міста окупувала Росія. Проте опустити руки і здатися – це не про українців. Усьому світу ми довели, що наснаги нашої та енергії вдосталь не тільки на оборону від агресора, а й на відбудову країни.

"Я зрозуміла, що треба працювати далі: створювати робочі місця і робити те, що в наших силах, аби допомогти своїй країні", – говорить переселенка з Херсона Анна Воскобойник. Вона відкрила кондитерську у Вінниці.

"Це була чиста авантюра, – розповідає переселенець із Бердянська Іван Карауланов. Він відкрив бар у Києві. – Тепер ми підтримуємо економіку нашої країни, сплачуючи податки, і це теж внесок у перемогу".

Історії цих людей – це історії про силу, взаємопідтримку та згуртованість українців. Розповідаємо їх у рамках проєкту "Прихисти своїх".

Росіяни віджимали бізнес

"Добре, що ми з вами говоримо вже після звільнення Херсона, і тепер, коли моїм близьким нічого не загрожує, я можу розповідати окупаційні жахи", – каже Анна Воскобойник.

Тікаючи від обстрілів, родина залишила в місті не лише житло, а й три власні заклади харчування: ресторан, кав’ярню та піцерію, а також кілька цехів із виробництва продукції. Майже все мусили зачинити, бо росіяни вимагали переоформити бізнес на них.

"В окупованому Херсоні продовжував працювати один невеличкий цех – тому що людям потрібна була робота. Звісно, ми функціонували за українськими документами, продавали лише за гривні, діяв український термінал. Проте у вересні в заклад прийшли російські військові та принесли якісь свої папери. Сказали: якщо ми не переоформимо документи на російські, то в наших закладах введуть тимчасову адміністрацію і право власності заберуть. Звісно, ми вирішили, що нічого переоформлювати не будемо, і просто зачинилися. Слава богу, що Херсон звільнили!", – розповідає Анна.

А у 2014-му її родина втратила бізнес у Криму – так само через окупацію півострова росіянами.

Довелося зачинити свій кальян-бар і Івану Карауланову в Бердянську. Місто досі окуповане, тому чоловік поки не може розповідати всіх подробиць.

"У перші дні війни заклад ще працював, там гуртувалися наші постійні гості. Адже дуже важко в такий переломний час сидіти вдома сам на сам, наодинці зі своїми думками. А вже коли місцева влада стала не українська, то заклад ми мусили зачинити. Бо якщо ти відчиняєш двері, то до тебе прийдуть і скажуть, як саме потрібно працювати… Тому зараз чекаємо на покращення ситуації", – каже бердянець.

Російська навала в Херсоні та Бердянську

Війна застала Івана Карауланова та всю його родину на відпочинку в Карпатах. До рідного Бердянська повернутися сім’я досі не має можливості. Кілька місяців подружжя разом із двома маленькими дітьми жили в селі біля Кам'янець-Подільського, а згодом перебралися до Києва.

"Після початку вторгнення в моєму закладі ще кілька місяців працював інтернет. Це була можливість поспілкуватися з родичами та друзями, які залишилися на окупованій території. Тому я намагався всіляко розповсюдити інформацію, що в такому-то місці в Бердянську є точка доступу до WiFi. І ми по камерах спостережень бачили, що люди підходять до нашого закладу та ловлять інтернет, аби зв'язатися з рідними", – згадує Іван.

Переселенець із Бердянська Іван Карауланов

Як і на всіх окупованих територіях, у Бердянську буквально в перші дні війни зникли товари першої необхідності. А згодом росіяни почали всіма способами витісняти українську валюту: ціни в рублях ставили нижчими, а в гривнях – вищими.

А Анна Воскобойник разом із чоловіком та двома малими синами виїхали з Херсона в перший день війни. Речі почали збирати о п'ятій ранку – відразу після того, як будинок задрижав від російських обстрілів.

"У мене сталася панічна атака, був такий тремор, що я не могла з собою нічого вдіяти. І в такому стані пакувала валізи. Дорога була дуже тяжка, бомбардування тривали весь день. Основними дорогами їхати було небезпечно. Тому ми рухалися об’їздними селами та полями, по якимось калюжам з розгону...

Найстрашнішим був момент, коли ми їхали в якомусь селі, і люди вибігали перед машиною на дорогу і казали, що туди їхати не можна, тому що там російська техніка вже. А навігатор нам показує, що це єдина дорога, якою можна виїхати. На свій страх і ризик ми рушили далі. І от ми їдемо, а навколо чорне задимлення таке, що геть нічого не видно. Скрізь дерева лежать повалені, стовпи… Слава Богу, ми проїхали", – розповідає Анна.

Спершу родина вирушила в Чернівці, а звідти – до Вінниці.

Переселенка з Херсона Анна Воскобойник

Відкриття кондитерської у Вінниці

Шлях до підприємництва родини Воскобойник був тернистим. 20 років тому кошти на відкриття бізнесу подружжя заробляло, працюючи на заводі пластику в Італії. Паралельно вчилися готувати відоме італійське морозиво джелато. І 2008-го відкрили свій перший кіоск із морозивом на морському курорті Херсонщини.

"Усі зароблені за п'ять років кошти ми вклали в цей бізнес, ще й взяли гроші в кредит. Чоловік готував морозиво, а я продавала. Працювали без вихідних, з ранку до глибокої ночі. Але тяжка праця була того варта: за нашим смачнючим морозивом стояли черги".

Протягом наступних років мережа кіосків розширювалася – щоліта родина працювала на морі, а потім поверталася на завод в Італію, адже фінсування не вистачало. При цьому багато хто не вірив в успіх і намагався обрізати родині крила.

"Дехто знизував плечима, мовляв, кому ваше морозиво треба… Тому я вам скажу: коли ви бажаєте стати підприємцем, будьте готові зіштовхнутися з тим, що у ваші сили багато хто не віритиме. Але ви не повинні звертати зі свого шляху, ви маєте бути переконані, що ваша мрія стане реальністю", – дає напуття Анна.

У червні Анні вдалося знайти приміщення у середмісті Вінниці, і впродовж двох місяців вона робила там ремонт

Оселившись у Вінниці, родині припало це місто до душі.

"Я зрозуміла, що треба працювати далі: створювати робочі місця і робити те, що ми можемо, аби допомогти своїй країні. Бо який сенс просто сидіти і плакати? Я коли усвідомила, що буду відкривати заклад, це був найщасливіший день у житті за багато останніх років. Тому що я зрозуміла: життя продовжується", – розповідає Анна.

У червні Анні вдалося знайти приміщення у середмісті Вінниці, і впродовж двох місяців вона робила там ремонт. А місцеві всіляко підтримували.

"Люди підказували, де знайти хороших будівельників і рукастих електриків, де вигідно купити меблі та обладнання. На моєму шляху трапилися тільки сонячні добрі люди", – каже жінка.

Так у Вінниці з’явилася кондитерська "Perfetto". У закладі можна посмакувати авторським морозивом, тістечками та справжньою візитівкою Херсону – однойменним тортом.

"Поки у мене будуть сили, я все робитиму для того, щоб популяризувати саме торт "Херсон". Це моя гордість. Рецептуру я створила спеціально для конкурсу на фірмовий торт міста у 2019 році. І він став переможцем".

У вінницькій кав’ярні бізнесвумен працевлаштувала близько 25 людей: половина з них – переселенці з Херсону, а також із Луганщини, Донеччини, Миколаївщини та Харківщини.

Плани у Анни – амбітні та патріотичні: популяризувати українську продукцію в усьому світі.

Відкриття бару в Києві

Іван Карауланов, чий кальян-бар залишився в окупованому Бердянську, переїхав разом із родиною до Києва. Спершу влаштувався працювати у бар до знайомих. А за два місяці наважився відкрити свій заклад.

"Це була чиста авантюра, – розповідає чоловік. – Але я вирішив робити те, що вмію. І я вражений тим, як нас, переселенців із Бердянська, підтримали кияни. Хтось віддав нам у користування власне звукове обладнання, хтось зробив гарну знижку на закупівлю продукції, а хтось просто подарував 1000 баксів зі словами: "Хлопці, ви круті, робіть гарну справу".

Нестача фінансів – це була основна перепона на шляху до відкриття бару. В хід пішли і заощадження, і позики і кредити, долучився, зокрема, й інвестор, який повірив в ідею. У підсумку – в серці столиці України з краєвидом на Майдан Незалежності з’явився бар "Характерники".

"Назва походить від легендарних козаків нашого запорізького краю. А ще ми між собою жартуємо, що "Характерники" – то від слова "характер". Бо ми, переселенці з одним рюкзачком за спиною, відкрили цей заклад на чистому ентузіазмі. Самі розробляли дизайн, фарбували та оздоблювали. Навіть власноруч виготовили барну стійку – я маю навички роботи з деревом, і вони мені стали в нагоді", – ділиться Іван.

Іван спершу влаштувався працювати у бар до знайомих. А за два місяці наважився відкрити свій заклад

Майже всі працівники закладу (а це понад 15 людей) – бердянці. Тож головна родзинка бару – південна гостинність.

"Кожен, хто переступає поріг нашого закладу, насамперед – наш гість та друг. У барі є відкрита кухня, де кожен може побачити, як готується його страва: як обсмажується м’ясо, яким соусом присмачується. А ще ми подаємо запорізькі равлики – це наш локальний і неймовірно смачний продукт", – розповідає власник закладу.

"Багато хто в нас не вірив, але ми це зробили. Напевно, зараз усі українці – характерники. Бо треба мати сталеві нерви та волю, щоб не зламатися, а навпаки, іти вперед до своєї мрії зі ще більшим ентузіазмом", – переконаний Іван.

***

На сайті Прихисток небайдужі українці можуть запропонувати житло для переселенців, розмістивши відповідне оголошення. Тож ВПО можуть знайти тимчасовий прихисток в будь-якому регіоні України чи за кордоном, на кілька днів чи на довший період. Система фільтрів допоможе легко підібрати варіант, який відповідає вашим критеріям, і швидко зв’язатися з власником.

Це повністю волонтерська ініціатива. Її у перший день повномасштабного вторгнення запустила народний депутат України Галина Янченко. Пізніше програма "Прихисток" отримала державну підтримку. Власники житла, які прихистили переселенців, отримують компенсацію від держави на сплату комунальних послуг – 900 гривень за людину на місяць. Зараз на сайті близько 16 тисяч оголошень. Сторінку перекладено 40 мовами.

Вікторія Ярижко, спеціально для УП. Життя