"Я молився всі ці дні і чекав". Історія порятунку 7-річного Стаса з Бахмута

7-річний хлопчик у рудій шубці безстрашно гуляє руїнами рідного Бахмута та показує військовим наслідки прильоту російських снарядів. Таким Стаса побачила вся Україна. Відео з неймовірним хлопчиною оприлюднив військовий Петро "Стоун". Він же і розповів нам історію порятунку Стаса та його родини, яка тягне на сценарій фільму.

Сім’я Стаса – це мама, тато і старший 13-річний брат. Усі вони прожили під російським вогнем 9 місяців.

Малий мріяв виїхати з пекла давно. Проте мама не наважувалася до останнього: боялася невідомості та безгрошів’я. А зараз евакуюватися з Бахмута, який прострілюється ворогом наскрізь, можливо лише під прикриттям військових.

Саме таку спецоперацію з порятунку Стаса і провів Петро "Стоун" разом із командою небайдужих. Наразі родина хлопчика в рудій шубці перебуває в безпеці у Чернівцях, де малий заново вчиться засинати в тиші, а не під канонаду пострілів.

"Я вже не боюсь"

Стас познайомився з "дядьою Петєю" просто на вулиці Бахмута, де він на фоні гуркоту від вибухів спокійно стояв та жував шоколадку. А потім запропонував показати захисникам, що росіяни зробили з будинком, де розташована його квартира.

Від прильоту снаряду не лишилося нічого, крім стін та купи палаючого попелу. Хлопчик мужньо ходить згарищем і каже, що він не боїться та вже звик до вибухів. І від цих слів із вуст 7-річної дитини стискається серце.

Спершу родина жила на шостому поверсі дев’ятиповерхівки, а після влучання у п’ятий – перебралися на другий. На той час із будинку виїхали майже всі його мешканці, окрім десяти людей.

Стас з військовим "Стоуном"

"Вони облаштували собі побут, топили буржуйку, на подвір’ї організували літню кухню, де готували їжу, – розповідає Петро "Стоун". – Евакуюватися з Бахмута не хотіли, бо чули багато сумних історій переселенців: коли люди тижнями не могли знайти собі житло, коли в них вимагали по 9 тисяч за квартиру, коли люди опинялися без роботи та грошей сам на сам зі своєю бідою... "Ми нікому не потрібні" – це головний аргумент і страх тих, хто не хоче виїжджати з прифронтових зон".

Утім одного разу Стасик зізнався військовому: "Я давно хочу виїхати".

Тоді Петро почав переконувати родину в необхідності виїзду, періодично навідуючись до них у гості. Паралельно чоловік шукав шляхи евакуації та варіанти прихистку сім'ї. На вмовляння та на організацію спецоперації пішов майже місяць.

"Був уже кінець грудня, обстріли посилювалися щодня. І я пообіцяв Стасу: "Буде в тебе нормальний новий рік, і ти будеш у школі і в тебе буде майбутнє". Я йому це пообіцяв і не міг підвести", – пригадує події "Стоун".

Зруйнований будинок у Бахмуті

Евакуація під прикриттям

В очікуванні новорічного дива та чарівника "дяді Петі" Стас мало не щохвилини визирав у вікно. Вигляне, зітхне і знову ховається від обстрілів у коридорі. Та однієї миті, вчергове визирнувши на вулицю, хлопчина заверещав від радості: "дядя Петя" прийшов його рятувати.

"Бахмут зараз – це суцільні бойові дії. Тому ні заїхати в місто, ні виїхати без прикриття військових неможливо, – розповідає Петро "Стоун". – І от зібралася рятувальна група: військові на двох джипах і волонтери на пасажирському мікроавтобусі. А прикривала нас група моїх снайперів. Заїжджаємо спершу ми в Бахмут, автобус за нами. Але ситуація була настільки небезпечна, що нас взялися супроводжувати ще два танки. Уявляєте, наскільки це була серйозна операція? Кіно можна знімати…

Таким чином ми проскочили у ті двори, в які нам потрібно. Танки повернулись на свої позиції. А для нашого прикриття по певних секторах розташувалися снайпери. Щойно я підійшов до будинку Стаса, як назустріч вибіг батько і каже: "Ми вас так чекали, навіть кіт Маркіз сидів на вікні". Я побачив, що родина зібрана, з сумками, і в мене від серця відлягло".

Після того, як Стас помітив "дядю Петю" у вікні, зізнався йому: "Я молився всі ці дні і чекав".

Так здійснилося одне з бажань 7-річного хлопчика у рудій шубці. Автобусом його з сім'єю привезли до Костянтинівки, а звідти – в Чернівці.

Виживання в Бахмуті

За словами військового, Стасика евакуювали дуже вчасно. Тому що зараз Бахмут зруйнований ще більше, дороги перебиті, і дістатися до будинку хлопчика вже вкрай важко.

"Люди не ходять по вулицях, вони намертво закривають під'їзди на арматуру і сидять удома. З будинків вони виходять тільки по продукти та по воду. Так люди живуть", – зітхає Петро "Стоун".

Харчі та дрова в місто привозять волонтери, а передають усе людям військові: буквально розвозять по підвалах.

"Дуже страшні речі тут творять росіяни, дуже страшні. Щільно криють місто крупнокаліберними мінометами – 120-й калібр, це найбільший, і він наносить багато шкоди. З АГСів стріляють, з танків, з важкої артилерії. Залітають і літаки іноді. Касетні боєприпаси випускають, фосфорні, з "Градів", "Ураганів" луплять. Тобто місто обстрілюється з усього, що є в наявності у росіян", – каже український військовий.

При цьому окупанти хаотично б'ють по цивільних об'єктах, по дитсадках, по пунктах незламності, де людям роздають продукти. І це при тому, що українські захисники суттєво подавляють російський вогонь.

"Ми ворогів перебили багато, лежать навколо сотнями та тисячами, але вони пруть-пруть. На цьому напрямку в нас працюють "вагнерівці", і це в основному – "зеки". Тобто Росія сюди колосальні людські ресурси кидає. І тут загарбники знаходять свою погибель", – говорить Петро "Стоун".

За оцінками оборонця, майже 100% Бахмута непридатне для життя. В місті немає місць, куди б не прилітало, де щось не горіло, не вибухало, не було б руйнувань.

"Ми кожного дня з побратимами ризикуємо життям і допомагаємо людям. При цьому ще й відстоюємо місто, відбиваємо численні ці атаки. Розумієте, підвезення провіанту, палива – це все колосальні витрати і великий ризик. Тому, звісно, цивільним краще фронтову зону залишати, і робити це заздалегідь", – запевняє військовий.

Стас у безпеці

Врятована з пекельного Бахмута родина зараз оговтується від багатомісячного життя під вибухами, звикає до тиші. У Чернівцях їх тимчасово поселили в центрі підтримки "Місто добра", для подальшого проживання сім’я планує знайти невеличкий будинок або квартиру. Стас отримує подарунки від людей, чиє серце розтопив своєю безпосередністю, та радісно грається з дітьми.

Стас із сім'єю сьогодні в Чернівцях

"Ми зі Стасиком підтримуємо зв’язок, він надсилає свої фото. А ще малий розповів, що дуже сумує за своєю машинкою на дистанційному керуванні – її забули в Бахмуті. То я вирішив провести ще одну "спецоперацію" з повернення іграшки. Це було на Різдво, коли тривали шалені просто обстріли.

Чотири снаряди прилетіли прямо в двір будинку Стаса. Від потужних вибухів повідкривалися двері, повилітали вікна – там будинок просто розноситься… Я знайшов людину, в якої зберігаються ключі від квартири, і так потрапив у помешкання. Знайшов Стасову машинку, і я її йому неодмінно передам! Це єдина річ, яка в нього залишилася, це його зв’язок з рідним домом – більше нічого нема", – каже Петро "Стоун".

"Хочу, щоб закінчилась війна, і щоб усе було добре", – це зараз найголовніша мрія 7-річного Стаса у рудій шубці. А дитячі мрії, як відомо, мають здійснюватися.

***

На сайті "Прихисток" небайдужі українці можуть запропонувати житло для переселенців, розмістивши відповідне оголошення. Тож ВПО можуть знайти тимчасовий прихисток в будь-якому регіоні України чи за кордоном, на кілька днів чи на довший період. Система фільтрів допоможе легко підібрати варіант, який відповідає вашим критеріям, і швидко зв’язатися з власником.

Це повністю волонтерська ініціатива. Її у перший день повномасштабного вторгнення запустила народний депутат України Галина Янченко. Пізніше програма "Прихисток" отримала державну підтримку. Власники житла, які прихистили переселенців, отримують компенсацію від держави на сплату комунальних послуг – 900 гривень за людину на місяць. Зараз на сайті близько 16 тисяч оголошень. Сторінку перекладено 40 мовами.

Вікторія Ярижко, спеціально для УП. Життя

Реклама:

Головне сьогодні