Бахмут у полум’ї. Як виживають люди під безперервним вогнем битви за місто

Бахмут зараз перебуває в епіцентрі бойових дій та є найгарячішою точкою на фронті. Битва за донецьке місто триває з середини літа. Українські військові день і ніч відстоюють свою землю, яку прийшли окуповувати росіяни.

90% жителів Бахмута та громади виїхали з пекла у більш безпечні місця. Проте близько 8 тисяч мешканців міста досі залишаються під щоденним і буквально безперервним вогнем.

Як виживають місцеві люди під ворожими мінами, реактивними снарядами та бомбами – розповіли дві переселенки з Бахмута, які мусили залишити свої домівки в місті, тікаючи від російської навали.

Шокуючі руйнування

Центр Бахмута майже повністю розбитий та спалений. Про це розповідає Тетяна – вона виїхала з міста в березні. У Бахмуті залишилося багато її друзів та знайомих, саме вони розказують їй про ситуацію в рідному місті.

Тетяна не називає свого прізвища через загрозу життю та здоров'ю близьких.

"Будинки більшості моїх знайомих обстріляні, переважно жити в них вже неможливо. Люди стали безхатьками, – говорить мешканка Бахмута. – Прильоти були в оселі багатьох моїх близьких. У дім одного з друзів снаряд влучив нещодавно. Добре, що товариш ховався у підвалі. Він відчув дуже потужний удар. Виявилося, це снаряд від "Граду", але він дивом не розірвався. При цьому оселю добряче розбило: проломлена навіть підлога в будинку і, відповідно, дах у підвалі.

Крім будинку, друг втратив ще й власний бізнес: туди теж був приліт. А один зі снарядів поцілив у будинок його матері: там рознесло всю кухню. Ще був приліт у багатоповерхівку, де живе моя сестра: розвалило кілька поверхів, була велика пожежа, повилітали вікна. Це все різні райони міста, тобто гатять скрізь".

Приліт у будинок в Бахмуті

За словами Тетяни, в центрі міста зруйновано торговий центр, розташований недалеко від виконкому. Також повністю розбитий вокзал, понівечені школи, лікарні. Розбомблена більшість інфраструктури та житлового фонду.

"Ворожі міни регулярно летять. Під тими мінами наші люди навіть саджали городи навесні. А зараз воду набирають. Також росіяни вкривають місто з важкої артилерії, "Градів", бомлять із літаків. Обстрілюють цілодобово. Перерви між обстрілами настільки мізерні, що люди ледь встигають перебігти з одного підвалу в інший, щоб поділитися їжею. Багато чоловіків, з якими я працювала, наразі служать у ЗСУ, захищають нашу землю", – каже Тетяна.

Одна радість і неабияка підтримка наразі є в Бахмуті – "Пункт незламності". Тут можна і погрітися, і поїсти, і зарядити телефони, і подзвонити близьким. Загалом у місті зв’язку немає.

Пункт незламності в Бахмуті

"Розповім ще цікавий момент про "освіту" та обізнаність росіян. У сусідній із Бахмутом Горлівці є школа №23 – там працював Василь Стус: у 60-ті роки він викладав українську мову та літературу. І от уявіть: усі ці понад 8 років окупації росіяни не цікавляться, хто ж цей Стус. І навіть не намагаються заповнити цю прогалину в своїй освіті. Та табличка, що тут жив і працював Василь Стус, висить у Горлівці й зараз", – сміється Тетяна.

Проблеми з харчуванням

Електрики, газу, опалення та води в Бахмуті немає з квітня минулого року. Люди буквально живуть у підвалах, на вулицю майже не виходять. Їжу готують на буржуйках, які привозять волонтери. Буржуйками і гріються.

Жоден супермаркет у місті давно не працює, торгують лише з десяток невеличких магазинчиків на весь Бахмут. Для порівняння: до війни в місті діяло майже 600 об’єктів торгівлі. Так само не працюють і аптеки, "вижила" лише одна, проте має великий дефіцит ліків. Продукти, медичні товари та гігієнічні з’являються в Бахмуті лише у вигляді гуманітарної допомоги.

"Привозять крупи, тушонку, консервацію. Втім, є велика проблема з хлібом. При цьому ситуація з харчуванням була складна вже в березні, і вже тоді бахмутянці підтримували одне одного, як могли. Ті, в кого були якісь харчі, складали продукти в пакети та виносили на вулицю, залишали біля будинків. І ті, кому була потрібна їжа, ці пакети забирали.

Складна ситуація з водою. Її привозять водовози, проте ту воду потрібно кип'ятити перед тим, як випити. Крім того, стояти в черзі під обстрілами вкрай небезпечно. До моєї знайомої в одному з районів Бахмута волонтери не змогли довезти воду. То люди самі якось викопались звідти і перебігли швидко в інший підвал, аби там набрати води", – каже Тетяна.

До нападу Росії на Донбас у Бахмуті проживало понад 100 тисяч людей. Перед повномасштабним вторгненням у місті було вже близько 70 тисяч мешканців. А наразі залишилося 8 тисяч.

"Моя мама спершу вирішила зостатися в Бахмуті, їй 83 роки, здоров’я вже досить слабке. Вона дуже вірила, що все це скоро закінчиться. Там маму кілька місяців підтримували сусіди: носили їй хліб, кефір, різні харчі. Велика вдячність їм за це! Проте щодня ситуація ставала все складнішою, і в червні мама не витримала. Маму вивезли волонтери", – розповіла Тетяна.

Адаптація після пекельного Бахмута

Інша мешканка Бахмута Лілія Дудник виїхала з міста разом із донечкою на початку квітня – відразу після попередження влади, що невдовзі на Донбасі стане гаряче. Під час виїзду зіткнулися з великою проблемою – де зупинитися на ночівлю.

Мешканка Бахмута Лілія Дудник

Готельні номери по всіх містах були вже зайняті. А приватні квартири розліталися, як гарячі пиріжки: кілька разів Лілії відмовляли навіть у вже заброньованому житлі, бо хтось інший дістався туди перший. Проїхавши кілька міст, жінка зупинилася в Черкасах. Зараз разом із дев’ятирічною донькою живуть у знайомих.

"Дитині, звісно, складно. Спочатку для неї наш від’їзд був як пригода, цікава подорож. А потім, коли стало зрозуміло, що це все реально, і ми можемо взагалі додому не повернутися, то стало сумно. Знаю, що наразі в нашому будинку вибиті деякі вікна. А що буде далі – невідомо. Були періоди, коли ми плакали кожного вечора. А зараз живемо в режимі очікування, в очікуванні нашої перемоги. Намагаємось не думати про погане, а більше про хороше", – говорить Лілія.

Жінка є волонтеркою, активно підтримує інших переселенців. Ще 2014-го року, коли росіяни вторглися на Донеччину, Лілії Дудник разом із колегами довелося перемістити громадську організацію "Асоціація відродження та розвитку" з Горлівки до Бахмута. А після повномасштабного вторгнення ГО переїхала до Черкас і продовжує свою діяльність.

"Ми працюємо з усіма віковими категоріями населення: починаючи від дітей, закінчуючи літніми людьми. Для діточок ми організовуємо ярмарки, психологічні терапевтичні заходи: на них малеча охоче малює, ліпить, плете. Для молоді та дорослих ми проводимо екскурсії: в музеї та на різні виставки.

Також ми проводили важливе опитування, що стосується перспектив для переселенців. На основі цього дослідження ми робимо рекомендації для органів місцевого самоврядування, аби вони розуміли, що переселенці – це ресурс. Тобто ВПО – це не просто тягар, який "понаїхав", і йому треба постійно шукати житло та видавати гуманітарку. Ні. Люди мають певні професії, навички, знання, досвід. Кожен із них може бути залучений до відповідної роботи", – каже Лілія Дудник.

***

На сайті "Прихисток" небайдужі українці можуть запропонувати житло для переселенців, розмістивши відповідне оголошення. Тож ВПО можуть знайти тимчасовий прихисток в будь-якому регіоні України чи за кордоном, на кілька днів чи на довший період. Система фільтрів допоможе легко підібрати варіант, який відповідає вашим критеріям, і швидко зв’язатися з власником.

Це повністю волонтерська ініціатива. Її у перший день повномасштабного вторгнення запустила народний депутат України Галина Янченко. Пізніше програма "Прихисток" отримала державну підтримку. Власники житла, які прихистили переселенців, отримують компенсацію від держави на сплату комунальних послуг – 900 гривень за людину на місяць. Зараз на сайті близько 16 тисяч оголошень. Сторінку перекладено 40 мовами.

Вікторія Ярижко, спеціально для УП. Життя

Реклама:

Головне сьогодні