Шеврони для військових ЗСУ. Як переселенка з окупованої Нової Каховки знайшла своє покликання у новому місті

"В окупації було нестерпно. На українців там полюють, катують, убивають", – розповідає Анастасія Борисова. Вона – переселенка з окупованої Херсонщини, мама дитини з інвалідністю, волонтерка – вишиває оригінальні шеврони для українських захисників.

Родина разом із двома дітьми майже п’ять місяців прожила в захопленій росіянами Новій Каховці. Зараз їхня оселя не просто перебуває під окупацією – вона зруйнована. Тож сім’ю прихистили люди в Одесі.

Історія сили на нові звершення завдяки добру небайдужих – у спецпроєкті "УП. Життя" "Прихисти своїх".

Снаряди з "Градів" летіли над будинками людей

Нова Каховка розташована в Херсонській області на лівому березі Дніпра всього за 80 км від Криму. Саме з Каховського водосховища подається вода до Північнокримського каналу, тому Каховка стала однією з головних стратегічних цілей Росії. Місто перебуває в окупації з першого дня повномасштабного вторгнення.

"Наш будинок розташований ближче до ГЕС, яку захопили майже відразу. Ми у вікно бачили величезний димовий "гриб" і зарево від вибуху близько 4:30 ранку 24 лютого 2022 року. В нас у той час дрижали стіни. О п'ятій ранку над Новою Каховкою вже кружляли ворожі літаки.

Крім того, поряд із нашим будинком розташована об'їзна траса, і о 9-тій ми бачили, як по ній до міста почала заходити російська військова техніка – танки, БТРи, загалом до 300 одиниць. Почалися бойові дії між лівим берегом і правим. Росіяни вкривали правий берег обстрілами. Об 11-ій окупанти вже повісили на ГЕС свою ганчірку-триколор", – розповідає 33-річна Анастасія Борисова про перший день великої війни.

Захоплюючи Херсонщину, росіяни встановили свої "Гради" неподалік житлових кварталіві і випускали снаряди просто над будинками людей, прикриваючись мирними українцями, як живим щитом.

"Навпроти нас стояли три військові машини, і з них гатили по правому берегу. Це було жахливо. І дорослі, і діти були просто в істериці. Ми щосекунди боялись, що зараз влучить у дім, і від нас нічого не залишиться. Ми ховалися в коридорі", – пригадує жінка.

Анастасія Борисова – переселенка з окупованої Херсонщини, мама дитини з інвалідністю, волонтерка – вишиває оригінальні шеврони для українських захисників

Катували електричним струмом

Під окупацією Нова Каховка стала схожа на Апокаліпсис: росіяни розграбовували все – від магазинів і заправок до людських гаражів.

"Місцевим вони казали, що нібито шукають зброю. А насправді забирали собі все, що хотіли. Там, де не відчиняли, виламували двері й виносили все, що могли. І що ти їм скажеш? Вони озброєні", – з обуренням говорить Анастасія.

Захопивши Нову Каховку, росіяни почали розправу з місцевими мешканцями. По людях пускали автоматні черги, коли вони просто йшли по вулиці. Робили це не лише для залякування, а цілеспрямовано вбивали цивільних.

"Знаю, що в моргах лежали тіла з вогнепальними пораненнями. Кількості не знаю, але такі були точно" , – розповідає жінка.

Росіяни влаштовували постійні обшуки, щоб зачистити місто від небажаних людей. Волонтерів, партизанів, родичів українських військових – усіх забирали "на підвал" і там катували.

"Я особисто чула, як на вулиці окупанти кричали комусь у гучномовець: "Виходь, ми знаємо, що ти тут!"

Знайома розповідала, що її товариша схопили та жорстоко побили. А коли він запитував у них: "За що?" Відповіддю було: "А просто так, для профілактики!"

Також чула про випадки, коли катували електричним струмом, стріляли в людини над головою, шматками виривали волосся, морили голодом", – пригадує жахливі події Анастасія.

Новокаховці, яких росіяни викликали на допити, потім розповідали, що чули несамовиті людські крики з катівень, облаштованих окупантами.

Через війну Анастасія втратила друга – він потребував лікування через онкологічне захворювання. Проте під окупацією знайти необхідні ліки було неможливо, тож чоловік помер.

Станом на 2020 рік у Новій Каховці жило 45 тисяч людей. Зараз там лишається близько 10%. Виживати в окупації було вкрай важко – не було ні безпеки, ні спокою, ні харчів.

"Мені на день народження у травні 2022 подарували шашлик. Тому що купити в магазинах щось більш нормальне було неможливо. Та й м’ясо коштувало близько 300 гривень за кілограм. Усі продукти до нас завозили з Криму, і вони були вкрай низької якості або протермінованими.

Відкриваєш пачку печива, яке коштує мов крило літака, а воно ще й тхне цвілим. Тобто окупанти розуміли, що в нас немає вибору, то ми й зіпсоване з’їмо. Люди часто отруювались тією гидотою", – каже Анастасія Борисова.

Анастасія з чоловіком

Волонтерство матері дитини з інвалідністю

Своїм покликанням переселенка з Нової Каховки називає волонтерство, яким вона займається понад п’ять років. А спонукав її до цього син. Річ у тому, що Анастасія – мама особливої дитини.

У 12-річного Віталія рідкісне захворювання – синдром котячого крику, або ж науковою мовою – синдром Лежена. Воно пов'язане з відсутністю частини 5 хромосоми. Діти з цим зхворюванням переважно мають плач, схожий на котячий крик. Таких діагнозів на всю Україну лише близько 20. Тож жінці було практично ніде отримати інформацію щодо догляду за дитиною.

Все шукала самостійно, читаючи специфічну літературу та спілкуючись із людьми з подібним досвідом. На набуття нових знань і навичок та на адаптацію до особливого життя пішли роки. Зрозумівши, з якими труднощами стикаються родини дітей з інвалідністю, Анастасія вирішила допомагати цим людям.

"Комусь необхідна коштовна реабілітація, іншим – ліки з-за кордону. Не всі можуть закрити ці потреби самостійно. Тож ми влаштовували ярмарки, на яких продавали свої роботи: картини, прикраси, солодощі, і таким чином збирали кошти. Також організовували свята з подарунками й різнобарвними кульками, аби подарувати діткам радісні емоції. Такі прості речі надихають матусь на нові звершення", – захоплено ділиться жінка.

Повномасштабне вторгнення завадило Анастасії втілити у життя важливий соціальний проєкт – створити емблему-вишивку матері особливої дитини. За її словами, це дозволило б суспільству стати більш інклюзивним.

"Такі емблеми можна було б розміщувати, скажімо, на рюкзаку. І наприклад, якщо в черзі в супермаркеті дитина поводиться незвично – кричить чи б’ється – то це не означає, що мама цю дитину погано виховала. Можливо, це дитина з особливостями здоров’я. І відповідний знак допоміг би людям зрозуміти це і поставитися толерантно.

Також дуже важливо донести сім’ям діток з інвалідністю, що ми не одинокі, нас багато, і до нас ставляться з любов’ю!" – переконана Анастасія.

Син Борисових упродовж усього життя потребує регулярних реабілітацій, адже синдром котячого крику характеризується затримкою розвитку. 10-ти денна реабілітація коштує від 15 до 30 тисяч гривень, а робити її необхідно кожні три місяці.

"Віталі 12 років, але рівень розвитку в нього на 11 місяців. Він не ходить, не розмовляє, не показує, де в нього болить, може вдавитися їжею або будь-яким іншим предметом. Тож біля нього потрібно бути щосекундно", – розповідає мама.

Кілька років тому подружжя Борисових наважилось на другу дитину. Так у Віталія з’явилася сестричка Мілана, якій уже чотири роки, і яка надихає старшого брата на нові досягнення.

"Мілана так любить свого брата – просто безмежно. Обіймає його, стежить, розуміє його інколи навіть краще, ніж ми. І Віталій завдяки сестрі став активніше розвиватися – повторює все за нею та здобує нові навички", – ділиться Анастасія.

Зруйнована квартира Анастасії

Власна квартира зруйнована

Виїхати з окупованої Нової Каховки було вкрай складно. Інколи людей тримали на блокпостах по два тижні.

"Знайома мені розповідала, що поки чекала в черзі, встигли народити шестеро жінок", – переповідає жінка.

Анастасія Борисова разом із чоловіком Олексієм та двома дітьми евакуювались 10 липня. І зробили це дуже вчасно. Бо через два дні їхню оселю знищило вибуховою хвилею від підірваного складу боєприпасів росіян.

"У квартирі повибивало вікна та двері, пошкоджена побутова техніка й меблі. Жити там зараз неможливо, потрібен капітальний ремонт", – каже Анастасія.

Тож нині сім’я з Нової Каховки проживає в Одесі. Кілька тижнів мешкали безкоштовно в хостелі. А потім їх помітив небайдужий місцевий мешканець і запропонував орендувати їм квартиру.

Шеврони, які вишиває Анастасія

Вишиті шеврони для ЗСУ

Виклики долі підштовхнули Анастасію ще більше волонтерити. Спершу плела маскувальні сітки та виготовляла окопні свічки. А зараз безкоштовно вишиває оригінальні шеврони для військових. У цьому жінці-переселенці допомагають мама і брат.

На вишивці зображують малюнок на замовлення: герб рідного міста, "Доброго вечора, ми з України!", символ Херсонщини і все, чого душа забажає. За день виготовляють близько 10 шевронів. Але якось встановили власний рекорд – 16 вишивок.

"Мрію зробити вишивку справою свого життя, бо від процесу отримую неабияке задоволення. Для того, аби зайнятися цим професійно, необхідна промислова вишивальна машинка. Але таких коштів – а це близько 350 тисяч гривень – я не маю. Зараз подаю заявки до різних фондів на придбання обладнання, проте поки не отримала допомоги. У планах – відкрити ФОП та намагатимусь виграти грант", – ділиться переселенка.

Чому особливо радіє Анастасія – так це результатам реабілітації сина, яких він досягає в Одесі. За 12 років Віталій міг зробити максимум 20 кроків поспіль. А зараз його результат вражаючий – близько 400 кроків! Тож хлопець уже може підійти та зустріти маму, яка повертається додому, й обійняти її.

"Нині ми бачимо прогрес сина мало не щодня. Це щось неймовірне! Для порівняння – Віталя почав тримати голову у два роки, сів – у п’ять років, почав повзати – у сім. Для нас кожне його досягнення відчувається так, ніби він у космос полетів. Тож сьогоднішні його успіхи вселяють надію!", – зі сльозами на очах говорить жінка.

Хто бажає допомогти в реабілітації Віталія, або матеріалами на шеврони для наших захисників, може надіслати донат на картку Анастасії Борисової – 4149499161829211.

***

На сайті "Прихисток" небайдужі українці можуть запропонувати житло для переселенців, розмістивши відповідне оголошення. Тож ВПО можуть знайти тимчасовий прихисток у будь-якому регіоні України чи за кордоном, на кілька днів чи на довший період. Система фільтрів допоможе легко підібрати варіант, який відповідає вашим критеріям, і швидко зв’язатися з власником. Сайт працює 40 мовами.

Це повністю волонтерська ініціатива. Її у перший день повномасштабного вторгнення запустила народний депутат України Галина Янченко. Пізніше програма "Прихисток" отримала державну підтримку. Власники житла, які прихистили переселенців, отримують компенсацію від держави на сплату комунальних послуг.

Вікторія Ярижко, спеціально для "УП. Життя"