Рак молочної залози – не вирок: історії жінок, які це доводять

Рак молочної залози – не вирок: історії жінок, які це доводять

За підтримки brabrabra
26 жовтня 2023

Марії Адамчук-Коротицькій – 40. Вона мама трьох дітей, заміжня. Дванадцять років тому заснувала благодійний фонд "Стопрак" на Волині після того, як вперше здолала хворобу. Мета цієї організації – системно допомагати людям з онкологічними захворюваннями. Три роки тому рак грудей повернувся, але Марії знов вдалося його побороти.

Або ж Аліна – їй 32 роки, вона фотомодель. Має багато захоплень, займається рукоділлям, подорожує. У березні 2023, за кілька днів до дня народження, вона дізналася, що у неї – рак молочної залози.

Ці жінки не нехтували системними оглядами у мамолога – хвороби виявляли на ранній стадії. Вони пройшли через біль, облисіння, часткове видалення молочних залоз і – здолали рак.

20 жовтня – Всеукраїнський день боротьби із захворюванням на рак молочної залози. Марія та Аліна зазначають, що їх у цій боротьбі з хворобою підтримували не лише близькі, але й історії інших дівчат. Тож далі – пряма мова героїнь з історіями та словами підтримки.

Марія

У 2010-му році я вперше захворіла на рак. Мені було 26 років, я тоді була на 5-му місяці вагітності другою дитиною. Невелику гульку в молочній залозі помітила випадково. Ні болю, ні інших симптомів не було.
Але вирішила не відтягувати візит до мамолога, тож 31 грудня пішла до приватної клініки рідного міста. Лікар подивився та одразу запевнив мене, що це доброякісна пухлина. Але ж це неможливо визначити на дотик!
Після новорічних свят пішла в онкодиспансер, де лікарі одразу сказали, що у мене – онкологія на початковій стадії.
На Водохреще зробили операцію – резекцію груді (вирізали частину – ред.). У квітні народила доньку і вже за тиждень після того пішла на хімію, а потім ходила лиса.
Пам’ятаю, тоді сміялась сама над собою. Приїхала до батьків у село і ходила знімала клоччя волосся. Показувала мамі, складала в пакетик і сміялась. Вона щоразу хотіла зомліти від тієї картини. Я підколювала її і не давала собі у такий спосіб падати духом.
Після лікування я дуже боялася захворіти знову. Мені здавалось, що коли захворію вдруге – не виживу. Хвороба повернулась через 10 років, після народження третьої дитини.
Я дізналась про неї під час планового огляду у мамолога. У мене знову виявили онкологію на тому самому місці і теж – на ранній стадії. Але відчуття "все, капець, помру" не було. Промайнула думка про те, що за 10 років хоч встигла подорожувати та трохи світ побачити.
Я – фаталістка і вважаю, що вище голови не стрибнеш. Але боротися треба завжди – до останнього.
Я пройшла лікування вдруге: воно далось важче Я відчувала біль, почувалась слабшою, мала задишку, до того ж знову випало волосся, усе тіло набрякало, особливо – обличчя. Але мене дуже підтримав чоловік: при кожній нагоді казав, що я красива.
Батькам не казала про діагноз до останнього – моя мама дуже переживала, і для неї повернення хвороби стало потрясінням.
Моє життя дуже змінилося. Насамперед я створила організацію, яка допомагає жінкам виявляти та лікувати рак. Я би загалом хотіла змінити медичну культуру: люди мають йти до лікаря на профілактичний огляд, а не коли вже болить, пече й робить життя незносним.
А ще рак навчив мене насолоджуватись часом з чоловіком, сім'єю, нашими дітьми. Жити на повну виявилось простіше, ніж я думала раніше.
Усім жінкам, яким поставили онкологію, я би порадила не падати духом. Так, ніхто не хоче бути лисою, набряклою, може, й без частини груді.
Щоразу як проходила повз дзеркало, я аж здригалася від того зображення. Але чоловік робив мені компліменти. Це була та підтримка, якої я потребувала.
Тому хочу запевнити: волосся повертається, набряки минають, а життя після лікування раку продовжується.
Плановий огляд – важливий, бо чим швидше лікарі виявлять проблему, тим більше шансів прожити щасливе життя. Рак – тихий убивця, який на початку хвороби не має симптомів. Тому щонайменше – промацуйте свої груди раз на кілька тижнів, дбайте про себе, не нехтуйте та не відтягуйте лікування.
Навіть видалення груді – не хрест на житті. Можна зробити пластику або можна купити спеціальний ліф для корекції. Цю операцію проводять лише за крайньої потреби, і її мета – убезпечити жінку від рецидиву. Дуже багато жінок страждають через це, але я можу запевнити – життя продовжується!

Аліна

У мене 10 років були фіброаденоми – доброякісні пухлини молочних залоз. Кожні пів року я робила УЗД, стежила за тим, щоб вони не розростались. Через 3 місяці після останнього огляду я оглядала свої груди і знайшла пухлинку.
Контрольне обстеження підтвердило мої припущення – скерували до онколога.
У мене ще в матці була міома, яка досягла критичних розмірів, і її теж треба було видаляти. Я хотіла зробити ті операції з видалення одночасно.
Пошук фахівця, який би нормально комунікував та погодився на подвійну операцію, зайняв близько місяця. Безпосередньо перед операцією з’ясували, що мені зробили не всі обстеження, бо є кілька видів біопсії. Результат тієї, що взяли перед операцією, підтвердив, що пухлина – злоякісна.
Пам’ятаю, коли зателефонував лікар, я сказала: "Ага, окей", поклала трубку і трошки поплакала. Згодом мене обійняв хлопець, заспокоїв, ми пішли на прогулянку. За кілька годин я сама подзвонила лікарю і розпитала, який план лікування.
Треба було пройти дообсетеження, бо я планувала зробити повну мастектомію (видалення молочних залоз) з імплантацією.
Через місяць після операції розпочався мій курс хіміотерапії. Також розпочали лікування гінекологічної пухлини, який триватиме 5 років. Препарат треба колоти раз на 84 дні і продовжити стежити за здоров’ям – робити регулярні огляди.
На цьому шляху мене найдужче підтримував хлопець. Він був зі мною 24/7, завжди тримав за руку, казав, що ми з усім впораємось. Я розуміла, що буде страшно, боляче, морально важко, але найголовніше, що поруч був він.
Хочу додати, що я від початку не вважала свій діагноз «вироком». Я ставилась до нього як до хвороби, яку треба здолати.
Я знаю, що в Україні жінки бояться намацати пухлину і кілька років можуть ходити із надією, що "саме мине", але ж так не працює. Бо чим швидше піти до лікаря – тим більш ймовірно вилікуватись і забути про це. Безумовно, це не легкий досвід, але не варто робити із хвороби смертний вирок.
Історії цих жінок доводять необхідність щорічного обстеження. В Україні вони безкоштовні у державних клініках. Також існує низка ініціатив, які роблять обстеження доступнішими для жінок в регіонах.
Так, наприклад, бренд жіночої білизни brabrabra створив спеціальну прикрасу " Пташка-долонька", яка нагадує про необхідність дбати про своє здоров'я. Усі кошти, виручені з продажу цього аксесуару, скерують у фонд виїзної мамографії, аби це дослідження стало доступним у різних куточках України та допомогти якомога більшій кількості жінок.