"Ляля завжди сяяла, як зірка". Пам'яті журналістки, воєнної кореспондентки Альони Грамової

Олена Губанова (творчий псевдонім – Альона Грамова) була з тих людей, чий смак захоплює, а усмішка запам'ятовується надовго. Вона понад усе любила рідний Донбас, завжди переживала, коли росіяни захоплювали міста – Бахмут, Авдіївку.

У журналістиці пройшла шлях від регіональних медіа до посади спецкореспондентки мультимедійної платформи іномовлення України FREEДОМ. Робила сюжети з блискавичною швидкістю, сама їх уміла монтувати. Особливо любила свої матеріали, які знімала на передовій.

23 жовтня 2025 року російський дрон "Ланцет" влучив по автівці у Краматорську, в якій перебувала Альона. Вона загинула разом із оператором Євгеном Кармазіним. Альоні було 43 роки.

"Їй ніколи не було "все одно"

Альона Грамова народилася 25 червня 1982 року в Єнакієвому на Донеччині. Її батьки вели свій бізнес: займалися прокатом касет, мали відеосалон. Тато був музикантом, грав у клубах, тож уплинув на Альонин музичний смак. Вона любила музику 80-х, 90-х, обожнювала гурт Queen. У дитинстві була "пацанкою", їй подобалося лазити усюди, де можна і не дуже можна. І раптом що – завжди знала, що її ніхто не образить, бо поруч із братом почувалась як за кам'яною стіною.

Після школи вступила до Краматорська у Донбаську державну машинобудівну академію на фінансиста. Там її всі називали Ляля – таке прізвисько їй дали ще друзі з Єнакієвого.

"Ми вчилися в одній групі, проводили час разом. Ляля завжди була активною, постійно щось придумувала, організовувала. Абсолютно всі, кого ви запитаєте про неї, пам'ятають її усмішку. Коли вона спілкувалася з людиною, завжди заглиблювалася в історію, у проблему, переживала, заспокоювала. Їй ніколи не було "все одно"", – пригадує одногрупниця Оксана Ковальова.

З університетських часів Альона мріяла про роботу на радіо, тож згодом стала ведучою на "Радіо Біт", радіо "Мелодія" та "Sport FM".

"Не пригадую точно, але на четвертому або п'ятому курсі ми, користуючись нагодою, через неї замовляли привітання піснею – пам'ятаєте, таке було? Потім вона працювала на корпоративах та весіллях, була доволі популярною, і всі розуміли чому – Ляля завжди сяяла, як зірка", – додає вона.

Потім Альона працювала на регіональному телебаченні, зокрема на телеканалах "Донеччина TV" та "Регіон Донбас".

"Ми познайомилися з Альоною десь у 2019 році, коли вона працювала разом із Євгеном Кармазіним у КП "Регіон Донбас". Я тоді рік, як закінчила навчання у виші, тому для мене все було цікавим, я була сповнена ідей, ініціативи, юнацького максималізму. А Альона тоді як колега підтримувала мої перші кроки і давала корисні поради.

Разом ми їздили на зйомки учасників обласного проєкту "Український донецький куркуль", у межах програми, яку вела Альона – "Спортивна Донеччина" – знімали обласні змагання", – розповідає подруга Світлана Сулакова.

Альона також працювала на телеканалі "Дім", а у 2021 році влаштувалась на роботу спецкореспонденткою мультимедійної платформи іномовлення України FREEДОМ, яка тоді саме відкривала філіал у Краматорську.

"Мені запам'яталися перші дні її роботи. Я не задумувалася над тим, чи працювала Оленка у тележурналістиці у новинному форматі так оперативно, тож коли вона поїхала на зйомку, я сказала їй зробити все швиденько, і додала, що за дві години чекаю від неї матеріал. Вона була трішки шокована, бо не була готова так швидко працювати, але їй тоді все вдалося. А потім у шоці були вже ми, як швидко і професійно Оленка могла робити свою роботу", – розповідає колега Галина Резнікова.

До початку повномасштабного вторгнення Альона робила переважно матеріали на соціальні та військові теми, однак ще не пов'язані з бойовими діями. А вже у 2022 році почала висвітлювати питання, що переважно стосувалися обстрілів, роботи підрозділів, які боронять фронт на Донеччині.

Тоді саме випала нагода познайомитися з командою FREEДОМ наживо у Дніпрі.

"Ми погодились зустрітися на набережній. Я приїхала на місце зустрічі, а до мене йде чарівна білявка з величезними очима, з гордою поставою, я одразу зрозуміла, що це – Олена Грамова. Ось вона для мене – ікона стилю, бо дуже гарно вбиралася, доглядала за собою, і мені це дуже імпонує. Журналістки, якщо працюють у прифронтових регіонах, здавалося б, не мають часу на те, щоб подбати про себе. Але ні, це не про Олену. Вона завжди мала дуже стильний і красивий вигляд", – розповідає колега Наталя Білокудря.

Наталя досі зберігає відео з того сонячного дня, яке зняла Альона.

"Я там катаюся на самокаті, а Оленка коментує, каже: "Прекрасна Білокудря їде по набережній". Цей голос її… Важко усвідомлювати, що її немає. Мені важко дивитися телефонну книгу і розуміти, що не можу їй подзвонити, не можу їй написати", – додає колега.

Альона дуже захоплювалася своєю роботою, яка її надихала.

"Оленка казала, що втомлюється, але все одно натхненно кудись їхала і шукала теми, хоча наші журналісти часто на зйомках перебувають у небезпеці, носять бронежилет, багато дівчат потерпають через проблеми зі спиною. З оперативного погляду Оленка працювала блискавично.

У 2022 році навчилася сама монтувати в телефоні, робити короткі форми, які можна було одразу брати в монтаж, як у Reuters. Коли робила включення, спершу нервувала, а потім це їй вдавалося дуже спокійно", – розповідає Галина Резнікова.

Колега та друг Олександр Количев каже, що Альона під час зйомок була "головою", "шиєю", "режисеркою".

"Вона вирішувала всі питання щодо контактів із адміністрацією, військовими, поліцією, взагалі з усіма. Ми спочатку хотіли допомагати їй у цьому, але побачили, що це не має сенсу. Допомагали з Євгеном Кармазіним більше щодо інформації: шукали у різних групах про прильоти, вирішували, чи потрібно їхати та як швидко.

За характером Альона була більш жорсткою, у нас якісь пропозиції були – а вона така: "Так, стоп, зупинилися, слухайте мене. Ти це робиш, ти – це. Зрозуміли? Все, розбіглися", – розповідає він.

Альона була дуже сміливою в роботі.

"Це, мабуть, найсміливіша жінка, яку я зустрічав у своєму житті. У 2022–2023 роках вона спокійно могла піти на позиції, де за метрів 50 від неї вже сиділи росіяни, і вона цього не боялася. Коли була оборона Бахмута, на сусідній вулиці вже бої йшли, стрілянина, а Альона стоїть і знімає репортаж. Пам'ятаю момент, коли вона працювала з 80-ю бригадою у напрямку Часового Яру, і по них почали бити з РСЗВ. Вони у такій метушні тікали", – ділиться друг і колега Дмитро Глушко.

"Я – як дитина"

Восени 2022 року Альона познайомилася з Віталієм. Він родом із Бахмута, а вона тоді багато там працювала. Спілкувалися онлайн, потім зустрілися у Києві і зрозуміли, що це щось більше, ніж просто симпатія. І вже 2023 рік пара зустрічала разом.

"Вона була дуже мудра, завжди знаходила правильне рішення у будь-якій ситуації. Мала гарний смак щодо всього – музики, фільмів (її улюблений – "Роккі"), одягу, машин. Ми захоплювалися мотоциклами. У неї раніше був скутер у Краматорську, але на час нашого знайомства вона вже на ньому не їздила.

Я знайшов мотоінструктора, ми разом ходили навчатися. Потім купив мотоцикл, Альона подарувала шолом, собі теж купила. Перший сезон мені було страшно їздити за кермом самому, а з нею – вдвічі сильніше. Але вона не боялась, довіряла мені більше, ніж я сам собі. Завжди кудись пропонувала їхати, вивчала на мотоциклі Київ", – розповідає Віталій Волков.

Альона завжди казала "так" на всі активності – з першого дня знайомства пара досліджувала щось нове: картинг, стрільбу з лука, боулінг, ковзани, ролики. Разом ходили до спортзалу або займалися вдома.

"Усі знали Альону строгою, медійною, але в житті вона себе поводила по-іншому, часто казала: "Я – як дитина". Дуже любила дуркувати, могла затанцювати чи заспівати у несподіваному місці, залізти під фонтани", – ділиться хлопець.

"Коли ми познайомилися, то я був просто біженець з Донбасу, у мене не було взагалі нічого. На наше перше побачення Альона мене запросила на ВДНГ і годувала шашликом. Потім усе, чого я досягнув за ці роки в Києві, було завдяки Альоні. Вона завжди підтримувала, підказувала", – додає він.

Альона була дуже доброю, завжди допомагала бабусям біля метро, людям, які просили грошей на їжу, тваринкам. Багато волонтерила.

"Перший момент, який мене здивував: Альона розмовляла декілька разів з кимось по телефону; я зрозумів, що йшлося про якогось хлопчика. І вона мені розповіла, що допомагала з евакуацією, познайомилася з жінкою, у якої був син років десяти. І він дуже мріяв про навушники. Потім Альона дізналася, що у нього буде скоро день народження, і замовила йому цей подарунок. Згодом, звичайно, таких історій було багато", – каже Віталій Волков.

Таких вчинків у житті Альони було дуже багато.

"Вона часто допомагала мені возити гуманітарку в Костянтинівку для батьків, бо вони доглядають за нашою лежачою бабусею. Тоді була проблема з гігієнічними засобами та ліками, тож я передавала все, що було необхідно, а Альона завозила батькам. Іноді вони просили її, щоб вона не розповідала мені, як обстрілюють місце, де вони жили. То вона пошепки мені їх "здавала", але при цьому казала: "Якщо що, я мовчала", – пригадує Світлана Сулакова.

Чуйність Альони до рідних і друзів проявлялася передусім у малих, але дуже промовистих вчинках. Ті згадують, що поруч із нею завжди відчувалася підтримка та тепло – навіть у найважчих умовах роботи.

"Альона постійно намагалася мене оберігати. Колись ми з нею порахували, що вона старша за мене на багато років і теоретично могла би бути моєю мамою. Тому вона мене називала "доця", а я її лагідно – "мама". У телефоні у неї на заставці стояла фотографія, де ми з нею тримаємо прапор в Авдіївці.

Пам'ятаю, як ми знімали ексгумацію тіл російських військових, був лютий мороз, десь мінус 16 на полі. У мене дуже сильно мерзли руки, бо я загубила свої рукавиці. Альона приїхала на зйомку і дала мені свою одну рукавицю. То у неї мерзла одна рука і в мене одна", – розповідає колега та подруга Анастасія Жук.

Альона була сімейною, домашньою, любила готувати.

"Вона робила закрутки, і ми ділилися фотографіями, хто які огірки закатав. Дуже любила приїжджати до нас, бути з братом, племінницею. Ми могли вдома сісти на підлозі й пограти в "Монополію", подуркувати. Часто з нею говорили по телефону; коли вона приїжджала, то ми могли цілу ніч говорити, сміятися, плакати, обійматися. ЇЇ приїзд для мене завжди був, ніби свято. Вона мені була як сестра, завжди до мене зверталася "сестричка", – розповідає дружина брата Аліна Субот.

За рік до трагедії Альона втратила брата, який помер від раку, а за два місяці – маму. Тато помер, ще коли дівчина навчалася в академії.

"Вона сама була не своя, бо з рідних у неї нікого не залишилося. Ми з Євгеном у той день, коли прийшла звістка, що її мами не стало, заспокоювали її, втішали, але потім вона сказала, що має побути на самоті і звикнути до думки про втрату. Ми відповіли, що вона завжди може на нас розраховувати. Або якщо не захоче бути наодинці чи думки почнуть душити, нехай приходить до мене ночувати. Але вона пішла до себе, бо вдома ще чекали її улюбленці – собаки, яких вона обожнювала, як своїх дітей", – додає Світлана Сулакова.

В Альони було два той-тер'єри – Чупік і Кузя, які зараз живуть у Віталія.

Рідний Донбас

Альона була дуже натхненною в роботі у своїй рідній області, дуже любила Донбас.

"Завжди переживала, коли росіяни захоплювали міста – Бахмут, Авдіївку. У ті часи, коли ще там не було дронів, часто туди їздила. Потім стала сильно боятися дронів, і, як виявилося, недарма. Любила Краматорськ, на початку повномасштабної війни все сподівалась, що Єнакієво повернеться", – каже Віталій Волков.

Перед новим 2023 роком Альона один із останніх разів їздила у Бахмут і привезла хлопцю звідти гілку ялинки. "Коли вона знімала репортаж біля школи №11, то побачила гілку, що лежала на землі, згадала за мене і привезла. Я її нарядив, повісив кульки маленькі. Потім вона осипалась, але гілочки з цієї гілки у мене досі є", – додає він.

З літа 2024 року Альона почала їздити на Донбас на кількатижневі ротації, тож її графік роботи трішки змінився, вона стала частіше бувати у Києві. Та ротація повинна була бути для неї однією з останніх, бо Альона планувала залишатися у столиці й будувати там своє особисте життя.

Утім, вона все відтягувала цей момент, бо не хотіла кидати хлопців – оператора Євгена Кармазіна, який загинув разом з нею, і спецкора Олександра Количева, який зараз лікується після поранення.

"Альона Женю завжди називала "Женьочєк". Більше його так ніхто не називав. Вони працювали разом у команді багато років поспіль. Як я сказала на прощанні – команда на все життя. І це правда. Окрім того, батьки Євгена ставилися до Альони, як до доньки. Якщо вони телефонували Жені, і він казав, що ми тут з друзями, Альона поряд і всі передають їм привіт, то вони були за сина спокійні", – розповідає Світлана Сулакова.

Це був ранок четверга, 23 жовтня. Тоді російський дрон "Ланцет" у Краматорську вдарив по цивільній автівці. "Минуло лише кілька днів, як вона туди поїхала. Напередодні був приліт по заправці, і вони поїхали знімати наслідки. За пів години до смерті Альона надсилала мені відео, як вони сиділи у дворі з Сашою і чекали на Женю. Знімала зграю голубів на дротах", – пригадує Віталій Волков.

"У день загибелі друзів я до останнього не вірила в це. Я їм телефонувала, писала зі словами: "Скажіть, що це неправда", але ніхто не відповів. І тоді мене просто охопив шок. Мені потрібно було їхати на наступну зйомку, а я не могла прийти до тями, бо не могла випустити ані пари з вуст.

Я й досі не усвідомлюю їхню загибель. Для мене вони живі, просто кудись поїхали далеко, де немає зв'язку. Я чекаю на дзвінок моєї подруги, що вона скаже: "Альо, Рижик, виходь, я на тебе чекаю". Так вона мене називала через колір волосся, раніше я була рудою", – ділиться Світлана Сулакова.

Прощання з Альоною відбулося 27 жовтня 2025 року у Києві, у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі. Її тіло кремували, наразі триває оформлення документів.

Альонин портрет Віталій із друзями поставив на Майдані, на Оболоні їй облаштують місце на Алеї пам'яті, а також обіцяють повісити меморіальну дошку на будинок, у якому вона жила.

Альона у червні 2023 року отримала Орден княгині Ольги III ступеня. Мала нагрудний "Знак пошани" від Донецької обласної держадміністрації та "Знак пошани" 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса від Держприкордонної служби. Альону також нагородили посмертно орденом "За заслуги" III ступеня

Текст створений у межах проєкту Recвієм – платформи пам'яті журналістів та журналісток, які загинули внаслідок повномасштабної війни росії проти України. Проєкт створений Премією імені Георгія Ґонґадзе та Українським ПЕН у партнерстві з Інститутом Масової Інформації та Національним фондом демократії (NED) та Sushko Foundation.