Розірвати ланцюг передачі травми: як фонд "Сильні" допомагає постраждалим від сексуального насилля
СПЕЦПРОЄКТ
20 серпня 2025
Ярина:
"Навесні 2022 року я потопала в злості та ненависті.
Росіяни перетворили сексуальне насилля у зброю, якою демонстрували контроль, безкарно, глумливо. Ми бачили жахи, які неможливо передати словами. Поширення дописів, благодійні збори та ситуативне волонтерство здавалися мені недостатніми.
Тоді я згадала свій досвід роботи в сексуальній просвіті та в проєктах, які перетворюють гроші на послуги, що допомагають, і вирішила заснувати фонд «Сильні». Повідомила всіх про свою ідею, закликала підтримати її фінансово. Відповідальність лякала, але вже за добу я розвивала цю історію не одна".
Ярина Вишенська
Фахівчиня зі стратегічних комунікацій та поведінкових змін у суспільстві, експертка у сфері прав жінок, сексуальної освіти й жіночого лідерства, керівниця агенції nudge, що спеціалізується на імпакт-орієнтованих проєктах.
З 2022 року співзасновниця фонду "Сильні" та керівниця напряму стратегічних комунікацій і партнерств.
У перші ж дні після оголошення Ярини активно стали виходити на звʼязок небайдужі лікарки, психотерапевтки й активістки. Так, на одному з дзвінків вона познайомилася з Надією. Вони одразу відчули, що мають спільні цінності й здатні підсилити одна одну.
За кілька днів Надія долучилась до заснування фонду й очолила напрям психологічної допомоги.
Надія:
"Я бачила, що відбувалося ще з 2014 року, адже зустріла першу хвилю окупації в Донецьку. Колеги-психотерапевти тоді обговорювали перші випадки зґвалтування та домагань з боку проросійських квазіформувань. Ми намагалися допомагати, але всі зусилля здавалися точковими, несистемними, реактивними.
Ініціатива Ярини відкривала мені можливість змінити це".
Надія Волченська
Клінічна психологиня, травматерапевтка, психотерапевтка у методах КПТ, ДБТ, схема та гештальт-напрямі. Голова етичного комітету Асоціації лікарів й фахівців РХП: терапія та превенція.
З 2022 року співзасновниця фонду "Сильні" та керівниця психологічного напряму.
За кілька тижнів Надія та Ярина зібрали команду волонтерів та почали роботу.
Невдовзі до фонду по допомогу звернулася жінка. Вона пережила групове зґвалтування в окупації й втратила будинок. Від колишнього життя в неї нічого не лишилося.
Так допомога потерпілим від сексуального насилля під час війни (або юридичною мовою "СНПК" – сексуальне насилля під час конфлікту) стала першим напрямом фонду і заклала його методологічну базу. Кожне наступне звернення допомагало кристалізувати принципи та підходи організації.
Яку допомогу надає фонд "Сильні"
Для психологічної допомоги фонд "Сильні" розбудував команду травмофокусованих психотерапевток та терапевтів, які працюють під супервізією та мають експертизу для роботи з травмою сексуального насилля в умовах війни з 2014 року. Психотерапевтична команда використовує інструменти вимірювання динаміки змін та кодову систему для дотримання конфіденційності. Також спеціалісти працюють із ЛГБТК+ людьми згідно з принципами неупередженості та толерантності. Роботу команди терапевтів підсилюють психіатри та медикаментозне лікування за необхідності, вартість яких також покриває фонд.
Надія:
"До кожного випадку ми підходимо індивідуально. У психологічній допомозі враховуємо різні фактори: чи утворився альянс із психологом, чи є зниження симптоматики, чи стає людині легше. Інколи людина просить замінити психолога. Тоді з’ясовуємо причини, розуміємо, чи необхідно це робити".
Медичну допомогу фонд надає через мережу партнерських клінік в усіх підконтрольних областях України. Кейсменеджерка фонду стежить, щоби допомога йшла за людиною: контролює якість послуг, за необхідності знаходить найближчого до людини нового медичного партнера.
Юридичний супровід надають приватні юристи, які мають досвід роботи з потерпілими від СНПК та сексуального насилля загалом. Серед юридичних партнерів фонду також є асоціація жінок-юристок України "ЮрФем" та БПД ("Безоплатна правнича допомога"). Під час судових засідань чи досудового розслідування психотерапевтки фонду надають підтримку потерпілим, оскільки такі ситуації можуть ретравматизувати. А перед стартом роботи юристи консультують щодо процесів, правил та процедур.
Ярина:
"Окрім можливості надавати безпосередньо психологічну, медичну і юридичну допомогу, ми закриваємо ще й неочевидні запити, які неможливо передбачити, але які є не менш важливими".
У 2022 році одна жінка виїхала з окупації з мінімумом особистих речей. Її житло було зруйноване, а для звʼязку лишився старий кнопковий телефон.
Вона звернулася до фонду, однак для онлайн-терапії їй був потрібен смартфон. Завдяки внескам ми виділили на це гроші.
Врешті ця жінка не лише розпочала терапію, але й стала бачитись онлайн із дітьми, яких вивезли за кордон.
Інша жінка провела сім років у полоні, де пройшла через катування й отримала проблеми зі здоровʼям.
Звільнившись, вона не могла ні влаштуватися на роботу, ні пройти курси для отримання нової професії. Однак дуже хотіла робити те, що вміє найкраще – шити.
Вона звернулася до фонду по допомогу в пошуку хоча б старенької швейної машинки. Потенційні спонсори її не змогли вчасно підтримати, й команда придбала нову швейну машинку самостійно.
Надія:
"Ми практикуємо цілісний підхід до роботи. Коли до нас звертається людина, ми намагаємося зрозуміти, як надати їй те, що допоможе повернути контроль над життям і пережити відчуття «я знову можу». Так, у нас обмежені ресурси, але ми люди й працюємо з людьми, а не з задачами, запитами чи протоколами. Якщо смартфон чи швейна машинка в моменті можуть дати більше, ніж кілька сесій терапії – воно того вартує".
Кому фонд надає допомогу сьогодні
Ярина:
"З часом реальність знову скорегувала нашу роботу. Ми стали отримувати запити, що виходили за рамки сексуального насилля в окупації, полоні чи фільтраційних таборах".
У 2022 році, в один із вихідних днів, до нас звернулася налякана дівчина, яка щойно пережила зґвалтування. Розгублена, вона не знала що робити і як захистити себе від наслідків. Ми мали реагувати швидко, й усією командою взялися шукати можливість надати їй негайну антиретровірусну терапію [У разі ризикованого сексуального контакту необхідно протягом 72 годин розпочати курс антиретровірусних препаратів, аби мінімізувати ймовірність ВІЛ-інфікування].
Коли з цим впоралися, проконсультували дівчину щодо того, на яку деструктивну комунікацію вона може натрапити. Так і сталося: лікарі, яких ми знайшли, не дотримувалися жодних етичних стандартів й не зважали на присутність дівчини в обговоренні її випадку. Один вигукнув: «Тут був незахищений секс», інший, що просто мав видати ліки, став тиснути на неї, аби вона спершу подала заяву в поліцію.
Завдяки нашим попередженням та інструкціям щодо її прав, вона отримала ліки, незважаючи на неадекватні реакції. А з понеділка вона отримала доступ до адекватних лікарів.
Сьогодні у фонд "Сильні" звертаються люди, які пережили сексуальне насилля в різних його формах і в різні періоди життя:
в ході російської агресії, з боку проросійських квазіформувань з 2014 року чи після 24 лютого 2022 року в окупації, полоні чи фільтраційних таборах;
на службі в Силах оборони України, під час навчання чи виконання бойових дій;
в дитинстві,
давно чи нещодавно.
давно чи нещодавно.
В кожному разі команда формує індивідуальний маршрут медичної, психологічної та юридичної допомоги. У фонді неухильно дотримуються принципів конфіденційності та контролю зі сторони людини, що звертається. Це означає, що в будь-який момент можна відмовитися від запропонованої допомоги й звернутись пізніше знову.
Команда фонду "Сильні" допомагає українським жінкам та чоловікам незалежно від гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, походження кривдника чи часу і контексту події.
До фонду "Сильні" звернувся чоловік після російського полону. Він не лише сам постраждав від сексуального насильства, але й під страхом смерті був змушений вчиняти насильство над іншими чоловіками.
"Він страждав не тільки від того, що з ним зробили, а й від того, що мусив робити сам. Сказати, що він не винен, означало б заперечувати реальність. Ми поступово розбирали, що таке примус, що таке насилля й так далі",
– Надія Волченська, співзасновниця фонду "Сильні".
Єдине обмеження, що є у фонду, – вік потерпілих має бути від 16 років. Це вимога законодавства.
Надія:
"Закон не заважає надати допомогу, якщо батьки чи опікуни не є кривдниками й захищають дитину. У таких умовах, за їхньої згоди та участі, ми можемо працювати з дитиною молодшого віку. Ми також консультуємо дорослих, щоб вони мали навички бути для дитини головною опорою, відновлювати гідність та розуміння своїх кордонів. Але у разі, коли рідним однаково або ж кривдник належить до близького оточення, ми всі разом стаємо заручниками ситуації. Тож спершу завжди інформуємо підлітка, що у разі, якщо він чи вона готові співпрацювати, ми будемо зобовʼязані повідомити поліцію та соціальну службу і надалі допомагати в межах, які закладає закон".
Рік тому до фонду звернулась 17-річна дівчина, яка щойно виїхала за межі України. Нові умови дали їй можливість пропрацювати з терапевтами фонду сексуальне насилля, що вчинив до неї двоюрідний брат.
На початку повномасштабного вторгнення батьки дівчини переконали її виїхати до родичів у місто на заході України. Там її зустрів родич, старший від неї більш як на 10 років. Прихистив у себе, підтримував, допомагав матеріально. Оточення жартувало, що вони – гарна пара. Через якийсь час він вчинив щодо неї сексуальне насилля.
Дівчина не знала, до кого звернутися по допомогу, адже це вчинила єдина близька людина в незнайомому їй місті.
У складних випадках команда фонду співпрацює з партнерами, зокрема зі "Службою порятунку дітей", "СОС Дитячі Містечка" та з іншими.
Гра на випередження: як фонд працює з суспільними наративами
Надія:
"Не має значення, ким був кривдник – російським окупантом, незнайомцем, родичем, партнером чи другом. У кожному з цих варіантів тою чи іншою мірою зʼявляються упередження щодо потерпілих чи відсутність консолідованої позиції щодо кривдника (навіть якщо ним був окупант)".
Команда фонду вивчає наративи у суспільстві й працює з тими з них, які впливають на рішення потерпілих шукати допомоги.
Серед них:
1. Міф про "інстинкт зґвалтування" у відповідь на тригер
Ярина:
"Жодне сучасне наукове дослідження не підтверджує існування «інстинкту зґвалтування», який нібито «вмикається» через зовнішній вигляд жінки. Цей міф сприяє безкарності насильника, бо переводить фокус провини з нього на потерпілих".
2. Ієрархія "справжніх" і "несправжніх" постраждалих
Надія:
"Часто сприйняття оточенням факту насилля залежить не від самої події, а від обставин: чи чинила людина опір, чи була тверезою, чи звернулась одразу, чи достатньо страждала. Таке судження не має нічого спільного з реальністю пережитої травми. Люди реагують на насильство по-різному: заморожуються, мовчать, намагаються вижити в стосунках із кривдником, адаптуються, витісняють. Але суспільству легше вірити в «героїчну потерпілу»".
"Я ж сама ходила до них. Мені головне було, щоб доньку не чіпали. Це єдина умова була".
Людина не має переживати сексуальне насилля, щоб вберегти своє життя та життя близьких.
3. Віра в те, що чоловік не може бути потерпілим від сексуального насилля
Надія:
"Чоловіки, які звертаються до фонду, нерідко мусять долати подвійний бар’єр: сором усередині себе й осуд ззовні. Їхня мужність піддається сумніву лише тому, що хтось інший скоїв злочин проти них. У патріархальній культурі сила визначається через насильство. Тому чоловік, який визнає травму, ніби перестає бути повноцінним чоловіком".
"Я не вважаю, що став геєм чи щось таке, знаєте. Але хлопці чули все із сусідньої камери. І потім так дивно на мене дивились… Я не хотів, щоб хтось колись на мене ще так дивився".
Чоловік вірив, що якщо розповість про сексуальне насилля – його відштовхнуть, не зрозуміють, бачитимуть слабким. Зараз йому надають фахову допомогу без осуду.
4. Порівняння своєї біди з чужою
Ярина:
"В умовах війни особливо просто закривати очі на свою чи чужу травму сексуального насилля. Бо є ті, кому гірше. Бо в обстрілах люди гинуть. Бо не на часі; «виграємо війну – тоді й повернемося до цих тем». Але саме так суспільство дає дозвіл ґвалтівникам ґвалтувати. Водночас внутрішня цензура потерпілої людини консервує травму. Людина порівнює свою біду з чужою, ігнорує власний біль і відкладає звернення по допомогу на «потім», яке так і не настає".
"Знаєте, це для вас, може, страшне. А мені страшніше було, що нам не буде що їсти. Що вони чоловіка вбʼють чи дівчат заберуть моїх. Оце було насправді страшно. Я сплю погано не від того, що боюсь чоловіків, а від того, що мені квартиру нема чим сплатити й молодшу в школу зібрати у вересні. Вирішити, як із роботою бути. Бо це нове місто, родичів нема, нікого нема".
Жінка довго відтягувала звернення, бо базові потреби були нагальніші й страшніші. Вона все ще потребує системної підтримки, але терапія вже якісно впливає на її життя.
Команда фонду аналізує такі уявлення і шукає мову, яка дозволяє людині впізнати себе без сорому, яка не підсилює стигму, не заперечує складність, не романтизує біль, і яка повертає фокус із поведінки потерпілих на відповідальність кривдника.
Ярина:
"Наша система допомоги, принципи конфіденційності та людяності працюють достатньо добре. Проте цього все ще недостатньо, щоби після сексуального насилля, пережитого в окупації, полоні чи фільтраційних таборах, людина одразу зверталась за підтримкою".
Надія:
"Коли реальність складається з оточення та контексту й особистих втрат, спричинених сексуальним насиллям, звернення по допомогу часто здається зайвим. Марним. Несправедливим. Інколи сексуальне насилля не ідентифікується як таке, адже пережите не було б можливим за мирного життя. А страждання триває. В таких історіях присутнє глибоко вкорінене прагнення суспільства знайти провину в потерпілих".
"Я ж теж співучасник злочину! Мене змусили. Казали, що робити, погрожуючи вбити нас обох. Але я ж робив. Мене нудить від себе".
Чоловік не звертався по допомогу, бо почувався злочинцем, а не постраждалим. Він досі намагається прийняти, що діяв під примусом, а не за власним вибором, і що це теж форма сексуального насилля.
Як фахівці, підприємці та небайдужі допомагають фонду
Ярина:
"Кількість наданої допомоги залежить від кількості грошей на рахунку фонду. Аби в нас була спроможність допомагати, люди підписуються на щомісячний благодійний внесок чи роблять його разово.
Часто фахівці залучають свій досвід та навички задля нашої підтримки:
- фотографи проводять благодійні фотодні;
- українська танцюристка в еміграції робить благодійні тренування з хіп-хопу в Берліні;
- експертка з комунікацій продає лекцію і 50% від вартості квитка перераховує у фонд;
- бізнес вшиває благодійний відсоток у продукт чи послугу, яку продає.
Ми дуже вдячні тим, хто вже нас підтримав, і чітко звітуємо, на які послуги були використані ці кошти".
Ключові показники роботи фонду за три роки
1093
звернення
опрацьовано
опрацьовано
1215
годин психотерапії проведено
868
медичних послуг організовано
85
юридичних консультацій надано
Окрім пошуку благодійників, команда фонду розбудовує мережу підтримки – спільноту амбасадорів та амбасадорок, які готові публічно говорити про сексуальне насилля, робити наявну допомогу видимою і створювати умови, в яких потерпілі будуть чути, що кожен досвід важливий, а провина завжди виключно на кривднику.
Ярина:
"Підтримка людей, які поширюють інформацію про роботу нашого фонду та наш досвід, – це велика опора для нас і потерпілих. Доки система є недосконалою, доки наше суспільство сповнене упереджень та викривленої логіки подій, доти нам самим потрібно формувати інформаційне середовище, в якому людина повірить, що має право на підтримку".
Надія:
"До нас звертаються по допомогу після прочитання книги «Як це, війна?», в якій є згадка про роботу фонду. Так само працює поширення наших дописів у соцмережах чи особистих розповідях. Люди приводять людей".
Чому допомога актуальна сьогодні як ніколи
Дослідження демонструють звʼязок сексуального насилля в дитинстві з 26 психосоціальними, психіатричними й фізичними наслідками в дорослому віці. Найчастіше мова йде про ПТСР, депресію, тривожні розлади, розлади особистості, сексуальну функцію та дисоціацію ("роз’єднання з тілом і емоціями").
Науковці також опрацювали великий масив досліджень, що документували довгострокову шкоду на фізіологічному рівні, яку спричиняє сексуальне насильство в дитинстві. Так вони довели зміни в активності й структурі кількох ключових ділянок мозку:
Гіпокамп – частина мозку, що відповідає за пам’ять та орієнтацію у часі, – у постраждалих часто зменшується в розмірі. Це може пояснити труднощі з концентрацією, пам’яттю і втратою відчуття "я в безпеці";
Префронтальна кора – зона, що відповідає за планування, прийняття рішень, контроль емоцій, – у багатьох постраждалих має порушену активність. Це ускладнює регулювання гніву, тривоги, імпульсивності;
Лімбічна система – емоційний центр мозку – стає гіперчутливою: будь-який тригер (запах, слово, звук) може викликати сильну тілесну реакцію, таку як серцебиття, паніка чи бажання втекти.
За тими ж дослідженнями, сексуальне насилля впливає і на гормональну систему. Змінюється зв’язок між мозком і наднирниками, які виділяють кортизол. У результаті в постраждалих може бути його забагато, що спричиняє підвищену тривожність, чи замало, і тоді людина відчуває апатію та втому.
Такий дисбаланс впливає не лише на психіку, а й на сон, імунітет, серцево-судинну систему. Тому змінюється й імунна система – травма здатна запускати хронічні запалення в організмі.
Дослідження в області епігенетики (пояснює, як середовище впливає на активність генів) показують, що психологічна травма також може залишати "відмітки" в ДНК, які впливають на реакцію на стрес навіть у нащадків.
Це не означає, що травма обовʼязково "успадковується". Проте дитина, яка народилася у мами з незціленою травмою, може мати вищий рівень тривожності з народження, гірше справлятися з емоційним навантаженням, бути вразливішою до депресії або гіперзбудження.
Надія:
"Травма є реакцією організму. І якщо вона стається у віці, коли мозок і тіло ще формуються, то її наслідки вбудовуються в реакції, гормони, зв’язки між людьми. Навіть у те, як тіло реагує на любов, дотик або близькість. Але це не вирок. Сучасна психотерапія, робота з тілом і емоціями й підтримка дозволяють не лише «жити з цим», а й відновити себе, знизити симптоми, відчути контроль і задоволення там, де колись було лише виживання.
У роботі ж із наслідками важливо допомогти людині визначити, з чим саме вона може прийти до нас. Відповідь здається очевидною, коли подія щойно сталася. А якщо давно? Нижче наведені слова людей, яким ми допомогли ідентифікувати травму, її наслідки, і почати працювати з нею".
"Я не можу займатись сексом без тривоги. А іноді навпаки – ніби виходжу з тіла і просто «переживаю» акт, не відчуваючи нічого".
"Я не відчуваю власного тіла. Немов живу в голові, а тіло – це щось окреме, з чим незручно бути в контакті".
"Я не вживаю нічого важкого, але алкоголь чи «щось легке» допомагає заглушити шум у голові. Іноді я роблю речі, які потім не можу пояснити навіть собі".
"Я не пам’ятаю майже нічого до певного віку. Але є щось… щось таке, що я не хочу знати. Але від цього не стає легше".
"Я не можу спати. Щоночі ніби повертаюсь туди, де це сталося. У снах усе виглядає реальнішим, ніж день, в якому я живу".
Надія:
"Травма сексуального насилля – це справа не однієї людини, а всього суспільства. Давно знайоме нашому суспільству порушення статевої безпеки щодо дітей, підлітків і дорослих людей має глобальніші наслідки, ніж проблеми зі здоровʼям, кордонами, справедливістю щодо однієї людини.
Отриманий досвід карбує наше тіло і без належної підтримки й справедливих рішень системи передає далі: в комунікації з дітьми, родичами та друзями. Те, як ми виховуємо під впливом травми – це те, що називають родовою або міжпоколіннєвою травмою, коли досвід, який не був проговорений, оплаканий і оброблений, не зникає, а передається далі. Він проявляється як тривожність без причини, як недовіра до близьких, як розрив між тілом і відчуттями, як сором без конкретного джерела.
Те саме стосується сексуального насильства на війні. У Руанді, в Боснії, у Чечні, під час Другої світової – сексуальне насильство систематично використовувалося як інструмент приниження та залякування. У кожному з цих контекстів травма не завершувалась з припиненням бойових дій, а жила далі крізь покоління і ті механізми, які формує родова травма".
Сексуальне насильство – це завжди злочин проти майбутнього.
Якщо суспільство не даватиме людині права на відновлення, а кривднику – справедливого покарання, то врешті нормалізує сексуальне насилля. Зробить його тим, що ми проживатимемо знову і знову.
Отже, допомога постраждалим сьогодні має на меті не лише забезпечити справедливість чи повернути гідність, але й перервати ланцюг передачі травми прийдешнім поколінням.
Якщо ви потребуєте підтримки
Оберіть зручний вам спосіб:
Напишіть у
Telegram-бот;
Telegram-бот;
@strong_help_bot
Залиште заявку
через форму;
через форму;
Запишіть усне повідомлення за номером
0 800 202 334 (безоплатно).
Опісля з вами звʼяжеться координаторка, допоможе розібратись у потребах та обрати шлях до відновлення.
© 2007-2025, Українська правда.
Текстові матеріали, розміщені на сайті life.pravda.com.ua, можна безкоштовно використовувати в обсязі не більше 50% за умови прямого посилання у підзаголовку чи першому реченні матеріалу.
Матеріали з позначкою PROMOTED, СПЕЦПРОЄКТ, ЗА ПІДТРИМКИ публікуються на правах реклами.
Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".
Текстові матеріали, розміщені на сайті life.pravda.com.ua, можна безкоштовно використовувати в обсязі не більше 50% за умови прямого посилання у підзаголовку чи першому реченні матеріалу.
Матеріали з позначкою PROMOTED, СПЕЦПРОЄКТ, ЗА ПІДТРИМКИ публікуються на правах реклами.
Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".