Історія бортпровідника-рятувальника авіакомпанії "Українські вертольоти".

Як український екіпаж урятував людей під вогнем у Південному Судані

7 березня 2025 року екіпаж української цивільної авіакомпанії "Українські вертольоти" виконував планове завдання гуманітарної місії ООН у Республіці Південний Судан. Евакуаційний гелікоптер приземлився у визначеній точці в штаті Верхній Ніл, щоб забрати людей. Місія мала всі офіційно оголошені та підтверджені гарантії безпеки, проте під час посадки пасажирів на борт стався зухвалий збройний напад.

Коли розпочалася стрільба, бортпровідник-рятувальник авіакомпанії Сергій Приходько, не вагаючись, закрив собою людей, які здійснювали посадку. Від отриманого вогнепального поранення чоловік загинув.

Незважаючи на раптову атаку, шквал вогню та щонайменше 20 пробоїн у повітряному судні, екіпаж продемонстрував найвищий рівень професіоналізму. Командир судна Сергій Музика та другий пілот Дмитро Теплих, самі діставши вогнепальні поранення, зуміли підняти пошкоджений гелікоптер у повітря, евакуювати вісьмох людей, вивести борт із-під обстрілу та успішно приземлити його в безпечному місці.

Коментуючи події у Південному Судані, голова ради директорів авіакомпанії "Українські вертольоти" Володимир Ткаченко наголошує, що в найскладніших ситуаціях пріоритетом компанії завжди залишаються люди. 

"Ми багато років гуртували команду професіоналів, які добре знають свою справу, довіряють один одному і готові працювати навіть у найскладніших умовах. Недарма під час урочистостей у Нью-Йорку з нагоди Міжнародного дня миротворців ООН Генеральний секретар Антоніу Гутерреш сказав, що «Українські вертольоти» – це авіакомпанія, на яку завжди можна покластися. Погодьтеся, це дуже висока оцінка", – зазначає Володимир Ткаченко.

На його думку, результат цієї рятувальної операції – це не випадковість, а наслідок багаторічної роботи всієї команди "Українських вертольотів": "Ми почали системно готуватися до таких ситуацій ще у 2015 році. Саме тоді створили власний вертолітно-тренувальний центр, де наші екіпажі проходять не лише льотно-технічну, а й серйозну психологічну підготовку. Щороку ми вкладаємо в це понад 10 мільйонів гривень, тому що розуміємо: у критичній ситуації все вирішують знання, навички та холодний розум".

Командир повітряного судна Сергій Музика, для якого цей політ у Південному Судані став крайнім у кар’єрі через отримане поранення, згадує атмосферу перед вильотом 7 березня:

"Ми вже не вперше літали в цей населений пункт. Всі розуміли серйозність виконання задачі. Це вже був четвертий місяць поспіль у цьому регіоні. Ми були в тонусі, бо кожен борт в цій місії мав по 6 днів на тиждень певні задачі. По 3–5 годин нальоту залежно від дня, що повністю відповідає нормам української цивільної авіації. Настрій був робочий. Готувались. Все згідно з процедурами".

Понад 3500 годин у небі, 50 рятувальних місій і мрія про пасажирський лайнер: яким був рятувальник Сергій Приходько

Сергію Приходьку із Борисполя назавжди 41. За роки роботи в цивільній авіації він мав понад 3500 годин нальоту та взяв участь у близько 50 складних рятувальних місіях у найгарячіших куточках планети, зокрема в Південному Судані, Малі та Сомалі. Він неодноразово і вдень, і вночі як працівник авіакомпанії "Українські вертольоти" брав участь в операціях з порятунку людей із критичних ситуацій.

Попри щоденну ризиковану роботу та складні умови в Африці, Сергій ніколи не сприймав свою службу як щось виняткове.

Його дружина Тетяна Приходько розповідає про те, яким Сергій був поза роботою і що давало йому сили повертатися в небезпечні регіони:

"Він був турботливим батьком, люблячим чоловіком, веселим, чуйним до нас, таким домашнім. Мені здається, він вдома був інакшим, ніж на роботі. Для нас з донькою він був всім. Цілим світом. І ми для нього теж.

Сергій дуже мало розповідав нам про свою роботу. Він хвилювався за нас і знав, що ми будемо за нього переживати. Тому і намагався берегти нас від зайвих переживань. І майже ніколи не розповідав про те, що бачив під час своїх місій, про такі складні операції, де кожного разу доводилося ризикувати своїм життям".

Головною пристрастю та великою мрією Сергія було небо. Навіть працюючи бортпровідником-рятувальником та інструктором, він впевнено йшов до своєї мети – стати пілотом цивільного пасажирського лайнера. Він уже успішно склав іспити англійською мовою у Відні та Празі, здобув ліцензію пілота легкомоторного літака в льотній школі в Кошице та продовжував накопичувати години нальоту.

"Сергій був людиною, яка не боялася труднощів. Якщо мав мету, то наполегливо йшов до неї. Думаю, саме ця цілеспрямованість і любов до авіації допомагали йому поєднувати службу з навчанням.

Він був таким твердим у своєму рішенні. Він поставив мету: «Я хочу добитися цього». Він хотів літати", – розповідає дружина.

За її словами, Сергій ніколи не вважав себе героєм. Для нього це була робота, яку він обрав свідомо і яку виконував професійно та з повною віддачею: 

"Він не любив говорити про власні заслуги чи хвалитися тим, що зробив. Лише зараз, коли я чую спогади його колег, друзів, людей, яким він допоміг, я ще більше усвідомлюю масштаб того, що він зробив. Для нас він був і залишається героєм не лише через свою службу, а й через те, якою людиною він був".

Про високий професіоналізм Сергія Приходька та його глибоке знання авіаційної справи згадує командир екіпажу авіакомпанії "Українські вертольоти" Сергій Музика, який працював із ним пліч-о-пліч 10 років: "Так сталось, що в крайній свій виліт ми пішли із Серьожею разом. Розумна, обізнана людина, до якої я звертався за тією чи іншою порадою – особливо, коли планували, наприклад, польоти з окулярами нічного бачення. Він дуже добре знав систему FLIR.

Завжди, коли до нього я заходив в кімнату, то він щось читав. До всього дуже ретельно «докопувався» і потім передавав свій досвід вже молодим. Не тільки молодим, навіть у мене заліки приймав зі знання того чи іншого девайса, агрегату".

Сергій пригадує один випадок, коли вони разом полетіли за породіллею в Малі: "Туди треба було летіти за 2,5 години. Привезли породіллю, передали лікарям – все нормально, вона народила малятко – життя продовжується. Розумієте, це такі наші задачі бували".

Як 6-річна донька українського героя отримувала Медаль капітана Мбає Діаня в штаб-квартирі ООН

5 червня 2026 року в Нью-Йорку в штаб-квартирі ООН відбулися урочисті заходи з нагоди Міжнародного дня миротворців ООН. День пам’яті розпочався з покладання вінка до Меморіалу блакитних шоломів, де Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш ушанував пам’ять понад 4 500 миротворців, які загинули під час служби за останні 78 років.

Далі в залі Економічної і соціальної ради ООН відбулася медальна церемонія. Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш посмертно нагородив бортпровідника-рятувальника авіакомпанії "Українські вертольоти" Сергія Приходька та капрала Матіаса Рейєса з Уругваю Медаллю капітана Мбає Діаня за виняткову мужність.

Цю нагороду було засновано Радою Безпеки ООН у 2014 році на честь капітана із Сенегалу Мбає Діаня, який у 1994 році пожертвував власним життям у Руанді, рятуючи незліченну кількість людей. Вона призначена для відзначення військовослужбовців, поліцейських і цивільного персоналу, які продемонстрували мужність, що значно перевищувала вимоги їхніх службових обов’язків.

За всю історію існування нагороди її вручили лише 5 людям на планеті. Вручення бортпровіднику-рятувальнику авіакомпанії "Українські вертольоти" Сергію Приходьку стало першим випадком, коли цією медаллю відзначили цивільну особу. За всю історію участі України в миротворчій діяльності ООН, починаючи з 1992 року, ця нагорода є найбільш визначною.

Під час церемонії Антоніу Гутерреш наголосив: "Ніхто не повинен гинути, служачи справі миру. Напади на миротворців є грубими порушеннями міжнародного гуманітарного права, і держави-члени повинні виконувати свої зобов’язання щодо забезпечення безпеки та захисту персоналу ООН за будь-яких обставин".

Нагороду Сергія Приходька отримувала його 6-річна донька Єлизавета. Вона та дружина Тетяна прибули до штаб-квартири ООН у Нью-Йорку за сприяння та підтримки авіакомпанії "Українські вертольоти".

"Для нас це дуже велика честь і водночас дуже болісний момент. Ми безмежно пишаємося Сергієм. За його мужність, професіоналізм, людяність він отримав міжнародне визнання, найвищу нагороду ООН. Нам дуже боляче, ми б хотіли, щоб він особисто отримав цю нагороду, бо він цього вартий", – поділилася Тетяна Приходько. 

За її словами, для родини дуже важливо знати, що Сергія пам’ятають. Це означає, що його життя, його робота і його жертовність залишили помітний слід у світі.

"Ця медаль вшановує його хоробрість. Але вона також нагадує нам про справжню ціну миру: про жертви, на які йдуть ті, хто працює далеко від дому заради людей, яких вони, можливо, ніколи не зустрінуть.

Для нашої доньки її тато – герой! Ми дуже хочемо, щоб про таких людей пам’ятали. Щоб пам’ятали не лише про їхній подвиг, а й про те, якими добрими, люблячими й світлими людьми вони були для своїх рідних", – говорить дружина загиблого героя.

Загалом із часу проголошення незалежності України понад 44 000 українських миротворців взяли участь у 36 миротворчих операціях по всьому світу, 55 із них загинули. Україна завжди входила до списку лідерів за кількістю наданих авіаційних ресурсів серед держав-членів ООН і продовжує відстоювати високі ідеали миру.