Око, ніс та вухо із силікону. Як фахівчиня з екзопротезування повертає обличчя пораненим військовим

У просторих коридорах львівського реабілітаційного центру UNBROKEN багато пацієнтів на кріслах колісних – вони поспішають на процедури.

Щоб не займати місця у ліфті, ми піднімаємося кілька поверхів пішки. Після переходу в інше крило корпусу й п'ятихвилинного блукання сходами опиняємося у підвалі.

Серед сірих стін видніються білі двері, за якими майструє Таїсія Ярова. Вона перша в Україні опанувала професію фахівця малих протезних форм, завдяки чому повертає частини обличчя тим, хто їх травмував.

У руках Таїсії силікон перетворюється на око, ніс, вухо або ж палець з відтворенням навіть найменших судин. Знання у сфері мистецтва, ортопедичної стоматології та біоінженерії допомагають їй зробити протези максимально реалістичними.

Про те, як особиста втрата спонукала Таїсію опанувати нову професію, як створюються протези частин обличчя та чому це важливо фахівчиня розповіла "УП. Життя".

"Протезування дає мені розуміння, що племінник загинув недаремно"

У невеличкій майстерні Таїсії ледь чутно шумить велика витяжка. Поруч піч для полімеризації силікону, що перетворює шматок матеріалу на міцний унікальний екзопротез для пацієнтів центру.

Попри те, що майстерня досить маленька, там є все необхідне. За медичною кушеткою, де пацієнти очікують на чергові примірки, два робочі столи та лампа, за якими народжуються витвори Таїсії. Дещо праворуч зона з різноманітними матеріалами, а позаду обладнання й колекція протезів очей.

Таїсія Ярова працює у центрі пів року. На початку повномасштабного вторгнення у родині жінки сталася велика втрата – на Донеччині, прикриваючи відступ евакуаційної групи, загинув її племінник майстер-сержант Влад "Тор" Малиш.

Прагнучи помсти ворогу, Таїсія хотіла мобілізуватися, але зрозуміла, що не має військових навичок, тому вирішила присвятити себе реабілітації поранених.

"Протезування допомогло мені бути причетною до реабілітації і дає мені розуміння, що він [племінник] загинув недаремно. Завдяки йому хлопці мають обличчя. Мають очі", – каже вона.

Жінка – родом з Дніпропетровщини, а до повномасштабної війни відкрила власний салон краси у Кривому Розі. Згодом вміння наносити перманентний макіяж знадобилося у новому занятті.

Так одного разу Таїсія побачила оголошення про пошук фахівця, який вміє малювати та хоче навчитися очному протезуванню. З відклику на вакансію й почалася історія роботи, де жінка поєднала усі свої зацікавлення.

"Я зібрала докупи, мабуть, усі мої освіти. Я маю вищу художню освіту – викладач образотворчого мистецтва та скульптури. Я маю медичну освіту – ортопедична стоматологія. І наразі біоінженерія – я магістрантка Інституту хімії хімічних технологій, технології виготовлення ортопедичних та реабілітаційних виробів медичного призначення", – розповідає Таїсія.

"А ось і свіжоспечений пальчик"

Поки Таїсія розповідає про здобуті освіти та навички, що потрібні для створення протезів для втрачених частин обличчя, у габаритній печі якраз полімеризуються пальці. Жінка викладає їх на стіл та пропонує відчути текстуру – матеріал м'який і приємний на дотик.

Пальчики вже мають основні випуклі частини, фаланги, ледь видиму кутикулу та основу нігтя. Надалі справа за розфарбовуванням, щоб збігався тон шкіри, а ще стали видимими судини.

Таїсія виготовляє саме малі протезні форми – вуха, очі, пальці та носи у вигляді накладок. Вони не відновлюють функції втраченої частини тіла, але виконують естетичну складову.

"Кожен протез – це для мене такий собі квест. Уся конструкція повинна скластися в голові так, щоб вона трималася, носилася та не зачіпала рухомі зони.

Є дуже багато інженерно, технічно та художньо складних моментів. Немає такого, що "о, це схоже, тому зроблю, як минулого разу". Так не буває взагалі, тому це щоразу новий виклик", – говорить Таїсія.

Робота закриває усі потреби жінки, адже фактично об'єднує її різноманітні зацікавлення. Додаткового хобі не потрібно, додає Таїсія, оскільки використовує знання з галузі медицини, творчості та косметології.

Інколи засиджується за невеликим столом до ночі або ж приходить до центру на вихідних, бо в голові з'явилася чергова ідея, як удосконалити протез.

"Моя задача – зробити життя пацієнта максимально комфортним"

Коли Таїсія розпочинає роботу над новим протезом, простір оживає.

Найголовніший крок – знайомство з пацієнтом. На огляді жінка фотографує обличчя та роздруковує знімки для орієнтиру. За потреби роблять 3D сканування, що дозволяє працювати без участі постраждалого.

Світлини пацієнтів зберігаються під склом на робочій поверхні. Так у будь-який момент можна перевірити подібність роботи до реального обличчя. Особливо, якщо немає змоги зробити чергову примірку.

Спершу жінка викладає форму ока, носа чи вуха з пластиліну та працює як скульптор. Надалі використовує віск – це репродукція протеза. На цьому етапі важливо зробити "чорнову примірку", адже його потрібно повністю підлаштувати під пацієнта.

"Восковий протез можна одягнути й подивитися, як він сидить. Я перевіряю кріплення і чи можна його десь ще підрізати. Бо після віск буде гіпсуватися, а тоді вже фарбуватися", – пояснює майстриня.

Тоді нарешті починається художній процес. На воску відтворюється текстура шкіри та форма. Якщо все підходить, Таїсія відливає протез у силіконі та полімеризує його.

Потім починається делікатна робота – шар за шаром жінка підбирає унікальний тон шкіри, промальовує ледве помітні судини та зморшки, пігментні плями, шрами, купероз, вени, веснянки, аж поки штучне не стане дуже схожим на натуральне.

Для цього обговорює все з пацієнтом, щоб протез не подразнював травмовану ділянку шкіри та не викликав дискомфорту. Розмові жінка приділяє не меншу увагу, ніж безпосередньо накладці.

"Моя задача – зробити життя пацієнта максимально комфортним. Протез не повинен відчуватися. Ну, він відчувається, але ж не приносить дискомфорту. Тоді він виготовлений правильно", – наголошує фахівчиня.

"Протез повинен бути як пазлик, якого не вистачає"

Мистецтво екзопротезування вимагає наполегливості та ювелірної роботи. У руках Таїсії змінюється безліч інструментів – частина з них саморобні, деякі використовуються в стоматології, а інші – у мистецтві.

На першому етапі здебільшого працює зі зуботехнічним восковим шпателем – цей пристрій плавить віск, зрізаючи його частинки.

"Є звичайні інструменти для скульптури, кисті, ручний ювелірний бор, фотополімеризаційна лампа. Але інструментів багато роблю сама.

Наприклад, лезо з канцелярського ножа встановила в основу від хірургічного скальпеля, і вийшло так зручно. Ось зробила інструмент із металевої ручки, куди вставила пульпоекстрактор – те, чим видаляють корені зубів. Мені ним дуже зручно робити текстуру шкіри, бо він має борозни", – говорить Таїсія.

Серед матеріалів лише безпечні та медично дозволені компоненти, щоб нічого не спричиняло подразнень шкіри чи слизових оболонок. Фарба акрилова, а силікон – на платиновому каталізаторі (різновид матеріалу). Матеріали доводиться замовляти в Америці, адже в Україні такого немає.

"Тому коли мені кажуть: "Треба вам навчити спеціалістів і взяти до себе на роботу", я навіть не знаю, з чого почати, бо це роки досвіду. Мені пощастило, і я переймала його в Ізраїлі у спеціалістів, які більше 50 років мають подібний протезний центр. Також мала змогу подивитися, як працюють у Швеції та Америці з цим, бо у всьому світі дуже мало протезистів.

Ця професія рідкісна і найбільш наближена до мистецтва, і це треба любити. Не можна зробити просто накладку на принтері, наліпити людині обличчя і все. Протез повинен бути як пазлик, якого не вистачає", – додає фахівчиня.

Таїсія активно стежить за новими технологіями у стоматологічній сфері, де вже переходять на роботів, що виконують операції без участі людини. Зокрема раніше зубні техніки моделювали накладки самостійно, а тепер це роблять у комп'ютері.

Такі ж зміни можливі й в екзопротезуванні: фрезер автоматично випилюватиме форму протеза на основі 3D-сканування, а після залишиться лише розфарбувати його та запекти.

Однак і без таких технологій виготовлення протезів доволі вартісне через матеріали і розхідники.

"Доторкнувся до обличчя, і зрозумів, що його більше немає"

Нашу розмову перериває стукіт тактильної тростини – до майстерні заходить Павло "Марс" Марценюк. Він захисник 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади, а влітку 2024 року отримав важке мінно-вибухове поранення на Покровському напрямку.

"Я почув вибух. Усе навколо гуділо. Багато моїх побратимів отримали поранення, я дивом залишився живий. Я був всього за три метри від вибуху, тому й отримав такі важкі травми.

Я був при тямі, все усвідомлював. Але коли доторкнувся до обличчя, то зрозумів, що його більше немає", – розповідає Павло.

Обличчя чоловіка понівечене – через вибух міни боєць повністю втратив зір. Хірурги частково реконструювали шкіру, а естетичною складовою тепер займається Таїсія.

35-річний Павло – родом з Хмельниччини, у цивільному житті працював водієм, а також ремонтував і продавав автівки. А за рік до початку повномасштабної війни вирішив підписати контракт на службу. "Марс" був водієм та сапером, виконував завдання на більшості ділянок лінії фронту.

Після поранення стан чоловіка був складним, проте він швидко адаптувався. Зокрема у цьому посприяли рідні: дружина й троє дітей.

Тепер Павло ліпить з глини, грає на укулеле й мріє про власну справу в автомобільній сфері, на якій добре розуміється.

Таїсія готується одягнути захиснику восковий макет майбутньої накладки ока. Це потрібно, щоб перевірити зручність його посадки. Якраз перед приходом чоловіка майстриня закінчила останні штрихи – воском прикріпила кришталик коричневого кольору.

Врешті примірка: протез став на місце. Фахівчиня тішиться, що не захопила рухомі зони й вдало продумала кріплення. Готова накладка триматиметься на окулярах, щоб Павло у будь-який момент міг її зручно вдягнути.

Майстриня фотографує "Марса", знімає потрібні мірки та запрошує його на повторний візит за тиждень – аби одягнути готову роботу.

"Найважче, що є в тому житті для гомосапієнс – це чекати", – резюмує Павло й вирушає на заняття в арт-майстерню.

"Краса потребує жертв"

Тиждень затягнувся на місяць – доставка матеріалів затрималася, через що Таїсії не вдавалося закінчити протез. Довгоочікувана мить настала наприкінці травня – око готове.

"Окуляри дуже пасують тобі, і око теж. Протез легесенький, буде абсолютно невідчутним", – говорить Таїсія.

Для Павла цей момент значно цінніший, ніж просто відновлення зовнішності. Адже захисник готується до випускного донечки з дитячого садочка.

"Я насправді дуже задоволений тим, що буду виглядати максимально схоже до свого попереднього вигляду. Чекав на нього, і так співпало, що в моєї донечки Анастасії випускний. А я ні одного разу не був на її утренічку чи виступі.

Хочу зробити їй подарунок і приїхати в цьому протезі. Думаю, що я приємно здивую свою донечку і порадую загалом сім'ю", – каже боєць.

Таїсія сконструювала протез так, щоб незрячій людині було зручно за ним доглядати. Око кріпиться до оправи, виглядає натурально та збігається з тоном шкіри.

"Треба з ним пожити. Спочатку відчуваю, що щось то є присутнє. А потім з часом воно звикнеться, та і все. Краса потребує жертв, дівчата", – додає Павло.

Як відбувається екзопротезування? Пояснення фахівчині

Майстриня Таїсія Ярова зазначає, що малі протезні форми можуть триматися на шкірі трьома способами: на медичному клеї, механічно або ж на імплантах (магнітах).

Як пояснила Таїсія, варіант на магнітах дещо складніший – для його реалізації потрібна операція, яку роблять на вже травмованій ділянці шкіри. Це подовжує терміни загоєння, а також може викликати додаткове запалення у подальшому.

Тож вона віддає перевагу двом іншим формам. Силіконовий протез втраченої частини обличчя не потребує жодних втручань, а у разі високої чутливості може триматися на оправі окулярів.

Протез на клеї торкається шкіри лише у кількох місцях, а в середині пустий, завдяки чому легкий та фактично невідчутний, тож шкіра під ним не пітніє.

"Протез буде товщиною декілька міліметрів всього. Він такий, як пелюсточка. Це для того, щоб він ніяк не заважав. Тому що якщо протез заважає, пацієнт постійно думає про нього. Мало того, що про ту свою травму, так ще і про той протез", – зауважує Таїсія Ярова.

Догляд за протезом ока, носа, вуха чи пальця не потребує особливих зусиль. Його потрібно промивати теплою водою або мильним розчином. Після необхідно просушити й посипати тальком чи крохмалем.

Екзопротез може триматися на шкірі до 30 годин. Однак рекомендується не носити його довше 5-8 годин. Щоб зняти, необхідно змочити ватну паличку ізопропіловим спиртом та помістити її під протез. Далі прокрутити та забрати накладку.

"Якщо протез неправильно зроблений і торкається травмованих зон, то це незручно. Однак хороший протез не натирає", – каже фахівчиня.

Аби полегшити догляд протезу ока, під час створення накладки використовують справжнє волосся, адже штучне з часом втрачає свій вигляд. Його можна помити й розчесати, а жінки можуть навіть нафарбувати вії чи брови.

Чи є у протезів "термін придатності"?

"Людина, яка має протез, повинна готуватися до того, що вона буде залежати вже від протезної майстерні і майстра довічно. Це тому що ми старіємо, худнемо або набираємо вагу", – говорить Таїсія.

Малі протезні форми варто коригувати або замінювати раз на п'ять років. Вони можуть вигоріти на сонці або через неправильний догляд втрачають колір. Якщо ж пацієнт виконує усі рекомендації, накладка може слугувати й довше.

Дар'я Маркова, "Українська правда. Життя"