Зійшов на Говерлу після ампутації.
Як Superhumans повертає поранених українців до активного життя
СПЕЦПРОЄКТ
25 березня 2025
Десятки тисяч людей в Україні – як цивільні, так і військові – потребують протезування кінцівок. Потужності найбільших центрів, які надають такі послуги, стрімко зростають, а втім, так само зростає і кількість людей, яким потрібна допомога з протезування.
Одним із місць, де беруться за лікування навіть найскладніших випадків, є центр протезування Superhumans. Завдяки спонсорській підтримці українських та іноземних компаній центр має змогу працювати за найсучаснішими міжнародними стандартами та повертати до активного життя важкопоранених українців.
У цій публікації "Українська правда. Життя" розповідає, з якими викликами стикається Superhumans в умовах повномасштабної війни.
А ще – ділимося особистим досвідом військового, який після втрати кінцівки пройшов протезування та реабілітацію Superhumans та не просто навчився заново ходити, але й представив Україну на міжнародних спортивних змаганнях серед ветеранів Ігри Нескорених.
Історія ветерана
Ветеран Михайло Тарасенко долучився до лав Збройних сил України у січні 2023 року. Каже: "Вдалося переробити білий квиток на нормальний". Пройшовши навчання в Англії, чоловік став сапером у війську, і вже невдовзі відправився виконувати бойові завдання в одному з окремих батальйонів.
Через пів року служби – у серпні 2023-го – під час одного із завдань поблизу Малої Токмачки Запорізької області чоловік підірвався на протипіхотній міні. Тоді Михайло отримав поранення, яке зрештою змінило все його життя, – він втратив ногу.
Уже бувши в лікарні на реабілітації після операції, чоловік дізнався про можливість встановлення протеза в центрі Superhumans, тож одразу заповнив анкету на сайті. Згодом йому передзвонили.
"У центрі дізналися про мій стан та сказали, що будуть тримати в курсі. Як завжди – поки все заживе, знімуть шви, поки сформується кукса (так називається частина кінцівки, що залишається після ампутації – ред.), треба час", – розповідає Михайло.
Процес протезування можна розпочинати не раніше, ніж через два місяці після останньої операції.
Михайло потрапив до Superhumans на первинний огляд у середині жовтня.
"Сказали: все нормально, майже готовий до протезування. Потім минуло ще пів місяця і мене запросили вже безпосередньо на протезування. Це було 3 листопада 2023 року", – пригадує ветеран.
Спочатку йому встановили тимчасову гільзу, яка забезпечує структурну цілісність механічного протеза в місці його зіткнення з куксою. Після протезування розпочався складний процес адаптації до нової кінцівки. У всьому допомагали фізичні терапевти та протезисти.
"Я пробув там місяць, мене дуже-дуже добре навчили користуватися протезом", – говорить Михайло вже зараз, після того, як фактично заново навчився ходити. Водночас сам процес згадує з важкістю в голосі.
Ранньої реабілітації як такої в житомирській лікарні, де Михайло спочатку проходив лікування, практично не було.
"У моєму випадку я просто ходив. Це виглядало так: дві години ходьби на день. Спочатку на заблокованому колінному суглобі, а потім – на розблокованому. Було складно. Коли ми ходимо, то не задумуємося про руки: ліва нога вперед – права рука теж, і навпаки. А мені треба було заново цьому вчитися. У центрі дуже добре підходять до навчання.
У мене є з чим порівняти, тому що, наприклад, коли я був у Житомирі на реабілітації, це виглядало так, що хлопцям в центр вертебрології привезли протези, видали їх, а протезисти поїхали. І вони весь тиждень ходять, протез тисне, його треба підкручувати. Але вони чекають до кінця тижня, поки прийдуть реабілітологи й це виправлять", – пригадує чоловік.
У мене є з чим порівняти, тому що, наприклад, коли я був у Житомирі на реабілітації, це виглядало так, що хлопцям в центр вертебрології привезли протези, видали їх, а протезисти поїхали. І вони весь тиждень ходять, протез тисне, його треба підкручувати. Але вони чекають до кінця тижня, поки прийдуть реабілітологи й це виправлять", – пригадує чоловік.
Перед тим, як Михайлу встановили протез, він вже навчився все робити на одній нозі, подекуди навіть без милиць. Каже, що доводилося креативити навіть на рівні побутових речей.
"Я навчився стрибаючи донести собі повну чашку чаю і не розлити. Ти просто пробуєш, знову і знову. Не виходило, як раніше, і я робив по-іншому", – каже Михайло і зізнається, що одразу після встановлення протеза йому було набагато важче адаптуватися до побуту, ніж без нього.
"Особисто мені спершу навіть психологічно було легше без протеза, бо було більше свободи в діях. Коли дали протез, я не міг навіть повернутися. Ще й колінний суглоб був заблокований. У мене вже виникало бажання сказати, що, мабуть, не треба мені протез – на одній нозі прекрасно, чудово, дякую, але це неможливо", – сміючись згадує свій досвід Михайло. Тоді кожна нова "стара" звичка здавалася перемогою, і фактично нею і була.
Зараз усе по-іншому – чоловік повністю навчився жити з протезом.
А втім, втрата кінцівки вплинула не лише на фізичну мобільність, а й на стан спини, на яку тепер покладається додаткове навантаження. Для компенсації цих змін чоловіку доводиться регулярно працювати над мобільністю та розтяжкою. Тож ще у центрі він почав займатися у басейні.
"Плавання допомагає розвантажити спину, бо вона дуже страждає. Ці проблеми вже на все життя. Треба постійно працювати над мобільністю, розтяжкою, мінімальні базові тренування – навіть просто щось правильно підняти з підлоги. Якщо цього не робити, спина довго не витримає", – каже ветеран.
Одного разу Ольга Руднєва, керівниця Superhumans Centre, в інтерв’ю УП сказала: "Мій світ – це світ суперлюдей, де кожного дня трапляється щось неможливе".
Михайло, як частина цього світу, вже підтвердив кожне її слово. Через лічені дні після ампутації, коли не вщухали фантомні болі, у нього з’явилась ідея-фікс – здолати найвищу українську гірську вершину. Це, а також підтримка рідних, стимулювало його рухатися вперед і не опускати руки.
"Приблизно через два тижні після того, як я отримав поранення, у мене були сильні фантомки, я не спав по дві доби і єдине, що міг у такому стані – скролити соцмережі. Якось натрапив на відео, де хлопець з ампутацією вище коліна піднімається на Говерлу. Я подумав: о, я ніколи не був на Говерлі, коли буде протез, я обов’язково туди залізу", – ділиться чоловік.
Спойлер – йому це таки вдалося.
Коли дружина Михайла поділилася цією новиною в соцмережах, допис викликав чимало реакцій, зокрема від військових, які теж проходять складний шлях реабілітації після поранення. Такий приклад додав їм сил.
"Це їх мотивувало, і вони захотіли зробити те саме. Отже, все було недарма.
Ми здатні робити все. Основне, що повинно бути – це бажання відновитися і рухатися вперед", – переконаний Михайло.
Ми здатні робити все. Основне, що повинно бути – це бажання відновитися і рухатися вперед", – переконаний Михайло.
Далі на черзі у нього була ще одна "вершина". У лютому 2025 року він взяв участь у змаганнях серед ветеранів Ігри Нескорених, які пройшли в Канаді.
"Коли я звільнився з військової служби й повернувся в Харків, то побачив оголошення, що є відбір до табору Ігри Нескорених. Приїхав, і там була можливість спробувати будь-які види адаптивного спорту. Я подавав заявку на пауерліфтинг.
У таборі я вже спробував усе, і мені сподобався волейбол сидячи та веслування. Потім були національні змагання, і по суті я на них виступив без підготовки", – розповідає ветеран.
У таборі я вже спробував усе, і мені сподобався волейбол сидячи та веслування. Потім були національні змагання, і по суті я на них виступив без підготовки", – розповідає ветеран.
Після національного відбору було оголошено склад збірної України на Ігри Нескорених 2025, куди потрапив Михайло. Водночас додає: "В Іграх Нескорених перемога – не головне, адже їхня місія – реабілітація за допомогою адаптивного спорту, соціалізація ветеранів та психологічне розвантаження".
"Зараз життя буремне. Я вже хочу просто побути вдома", – сміючись зізнається Михайло.
Коментуючи плани на майбутнє, ветеран каже, що не планує повертатися до цивільної професії. Натомість проходить навчання – планує бути адаптивним тренером і допомагати з реабілітацією іншим військовим.
"Я зараз не можу виконувати бойові завдання, але хочу бути корисним в іншому – приділити увагу реабілітації та відновленню ветеранів. Це основна мета", – наголошує Михайло.
Розмірковуючи над тим, як змінилося його ставлення до життя після поранення, чоловік наголошує, що більше нічого не відкладає на завтра.
"Я ціную кожен день, кожну хвилину. Намагаюся зробити якомога більше. Це стосується як роботи, так і особистого життя", – підсумовує Михайло Тарасенко.
"Суперлюди". Як працює центр протезування, що допоміг Михайлу підкорити Говерлу
Superhumans – всеукраїнський центр воєнної травми, що спеціалізується на протезуванні, реконструктивній хірургії, реабілітації та психологічній підтримці постраждалих від війни українців, де новий шанс на активне життя після поранення отримують не лише дорослі, але і діти. Усі послуги – безкоштовні.
Перший центр Superhumans відкрили у Львові – у квітні 2023 року. Станом на листопад 2024 року загальна кількість запитів до центру сягнула 3 279 анкет. З них 2 329 стосуються протезування кінцівок після ампутацій.
Наразі на протезування очікує 641 пацієнт. З них 209 осіб потребують протезування верхніх кінцівок, 250 – нижніх. Ще 69 пацієнтів – це люди, які мають поліампутацію рук та/або ніг.
За словами меддиректора Superhumans Андрія Віленського, з моменту відкриття першого центру і дотепер вдалося збільшити потужності виробництва протезів. Однак на закриття постійних запитів, що надходять, потрібен час, і йдеться про місяці.
"Спочатку ми робили менше, зараз це 70 протезів на місяць. Людей же менше, ніж протезів, тому що дехто має поліампутацію. Тому, якщо у нас черга з 500 пацієнтів, то, враховуючи наші темпи, на закриття їхніх потреб піде понад пів року. Пацієнти постійно додаються, і їх трохи більше, ніж тих, яких ми встигаємо виписувати", – говорить медичний директор Superhumans.
Решта, а це близько тисячі звернень, стосуються ще одного напряму допомоги, який запровадили у центрі відносно нещодавно, – реконструктивної хірургії. Це люди, які отримали поранення обличчя чи акубаротравми (травм від вибухових хвиль).
Крім того, у багатьох пацієнтів із бойовими травмами є порушення слуху, які вони часто ігнорують, особливо молоді люди. Однак це серйозна проблема, яка може впливати на якість життя.
За словами Віленського, понад 50% пацієнтів мають порушення слуху: зокрема постійний шум у вухах, який викликає психологічний дискомфорт, тривожність і навіть депресію. Тому відтепер у Superhumans проводять ще й обов’язкову перевірку функції слуху всіх пацієнтів.
Процес протезування, реконструкції та реабілітації після поранень – важкий та довготривалий. Тому до мультидисциплінарних команд у Superhumans обов’язково входить психолог. Він спільно з численними іншими фахівцями може комплексно оцінити стан пацієнта.
"Психологічна реабілітація – це невід’ємний компонент мультидисциплінарного підходу. Психолог, психотерапевт або психіатр, якщо це потрібно, доступні постійно. Вони разом з командою ведуть пацієнта до успіху", – наголошує меддиректор Superhumans.
Захист від інфекцій
Важливу роль у комплексному лікуванні бойових травм та протезуванні відіграє стерилізаційна. Як наголошує Віленський, інфекції значно ускладнюють процес лікування, адже бойові травми майже завжди супроводжуються забрудненням ран – щонайменше землею. Навіть найкращі зусилля лікарів можуть бути зведені нанівець, якщо уникнути інфекцій не вдається через специфіку таких ушкоджень.
Враховуючи, що Superhumans є некомерційним проєктом без державного фінансування, на обладнання стерилізаційної кімнати необхідно було залучити спонсорські кошти. Окреме сучасне стерилізаційне приміщення вдалося обладнати завдяки фінансовій підтримці Nestlé в Україні. Компанія регулярно співпрацює з центром та є одним із важливих донорів Superhumans.
До процесу стерилізації
Такі життєві історії, як у ветерана Михайла Тарасенка, наочно доводять важливість доступу поранених до якісної сучасної реабілітації та неймовірно надихають. Компанія Nestlé в Україні продовжує підтримувати українські центри протезування, адже їхня робота є можливою лише завдяки допомозі бізнесів чи приватних донорів. Кожна людина, яка змогла повернутися до активного життя після складного поранення, – це і наша особиста радість та перемога", – резюмує директор з корпоративних комунікацій та зв’язків з громадськістю Nestlé в Україні та Південно-Східній Європі Володимир Співак.
© 2007-2025, Українська правда.
Текстові матеріали, розміщені на сайті life.pravda.com.ua, можна безкоштовно використовувати в обсязі не більше 50% за умови прямого посилання у підзаголовку чи першому реченні матеріалу.
Матеріали з позначкою PROMOTED, СПЕЦПРОЄКТ, ЗА ПІДТРИМКИ публікуються на правах реклами.
Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".
Текстові матеріали, розміщені на сайті life.pravda.com.ua, можна безкоштовно використовувати в обсязі не більше 50% за умови прямого посилання у підзаголовку чи першому реченні матеріалу.
Матеріали з позначкою PROMOTED, СПЕЦПРОЄКТ, ЗА ПІДТРИМКИ публікуються на правах реклами.
Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".