СПЕЦПРОЄКТ
19 грудня 2025
З перших днів повномасштабного вторгнення Український Червоний Хрест став однією з рушійних сил, що вивозить цивільне населення з прифронтових та віддалених населених пунктів – територій, підконтрольних Уряду України. Волонтери організації виводять із підвалів літніх людей, переносять на ношах маломобільних, забирають дітей, іноді навіть тварин. І роблять це під обстрілами, з ризиком для власного життя.
Статистика евакуацій завдяки Українському Червоному Хресту вражає. Лише за перші 22 дні великої війни організація допомогла вивезти понад 58 тисяч цивільних із найнебезпечніших точок. Надалі масштаби тільки зростали – на середину 2025 року силами волонтерів та співробітників УЧХ евакуйовано понад 328 тисяч людей з районів бойових дій.
Евакуаційні місії Українського Червоного Хреста охопили чи не всю прифронтову карту України. Ще у березні 2022-го волонтери УЧХ супроводжували колони біженців з Ірпеня, Бучі, Бородянки до столиці та із Сум до Полтави, брали участь у вивезенні людей із заблокованого Маріуполя.
Згодом епіцентр роботи змістився на схід і південь країни. Донеччина – один з регіонів, де евакуації тривають ледь не щодня. Харківщина та Запоріжжя також на карті постійних місій: з прифронтових громад цих областей регулярно організовують виїзди мирних мешканців.
Окремий виклик – Херсонщина. Після звільнення правобережної частини області наприкінці 2022 року Херсон та прилеглі села опинилися під щоденними обстрілами з боку росіян. Український Червоний Хрест оперативно розгорнув там загони швидкого реагування. Лише за грудень 2022 року три такі загони здійснили 34 евакуаційні рейси, подолавши понад 15 тисяч кілометрів доріг під ворожим вогнем.
Сумщина – напрямок, який ворог обстрілює безперервно та регулярно. Прикордонні села потерпають від постійного вогню, а відтак волонтери з червоним хрестом на одязі ведуть постійну роботу в регіоні.
Командир загону швидкого реагування Сумської обласної організації Українського Червоного Хреста Володимир Москаленко розповів для "УП. Життя", як організований процес евакуації з прикордоння, як ухвалюється рішення про виїзд та з якими ризиками стикаються волонтери під час виїздів.
Як працює евакуація в Українському Червоному Хресті
"До нас можуть звернутися всі, хто живе близько до кордону, де постійні обстріли. Інколи дзвонить місцева влада й просить допомогти з певним селом. Інколи звертаються самі люди або їхні родичі з інших міст: «Моя мама одна, не ходить, заберіть, будь ласка». Ми працюємо з усіма такими запитами", – розповідає Володимир Москаленко.
Заявку на евакуацію можна подати телефоном або в месенджерах. У повідомленні просять вказати адресу, ПІБ, вік, номер телефону, стан людини (ходить, маломобільна, лежача), а також населений пункт, куди її треба доправити, і контакти того, хто там зустріне.
Далі починається підготовка до виїзду.
Фото: Український Червоний Хрест
"Ми дивимось по погоді, по ситуації, чекаємо дозволу військових. Військові дуже допомагають: і з неба, і з землі. Вони мають розуміти, куди ми їдемо, що там можуть працювати дрони чи артилерія, й роблять усе, щоб наш маршрут був максимально безпечним", – розповідає Володимир.
Команда у складі голови Сумської організації УЧХ Ігоря Шаповала, командира ЗШР Володимира Москаленка, волонтерів Віталія Кулика, Ігоря Литвиненка, Геннадія Ворони, Сергія Харченка та Альони Яременко планує кілька варіантів шляху, продумує, як забрати маломобільних, де пересаджувати людей в інший транспорт, що робити, якщо доведеться різко міняти маршрут.
Фото: Український Червоний Хрест
"Іноді люди просто не можуть дійти до машини": евакуація маломобільних груп населення
Велика частина заявок на евакуацію надходить до Українського Червоного Хреста від літніх та маломобільних людей, які фізично не здатні виїхати з небезпечної зони самостійно.
У Ворожбянській громаді, яку росіяни почали накривати керованими авіабомбами й артилерією, команда Володимира Москаленка евакуювала 91-річну жінку.
"Вона чотири роки тому зламала шийку стегна й тепер не ходить. Виїжджати довго не хотіла. Казала, що «ту війну пережила, і цю переживу». Але коли поруч розвалюють магазин, хлібзавод – лишатися просто небезпечно", – говорить командир загону швидкого реагування.
Фото: Український Червоний Хрест
Жінку на ношах перенесли до спецтранспорту, вивезли з-під обстрілів і відправили до хоспісу, де вона отримає медичну допомогу й догляд.
Володимир Москаленко згадує також, як у Свесі команда забирала переважно літніх і важкохворих:
"Ми приїхали по батьків чоловіка, мама взагалі не ходить. Інший чоловік просив забрати дружину, а сам лишався: «Господарство не можу кинути. Страшно, але якось переживемо»".
У Великій Рибиці та сусідньому Запсіллі евакуація УЧХ тривала кілька днів. Волонтери приїжджали по незрячу Ніну та по Ларису на кріслі колісному.
Фото: Український Червоний Хрест
"Ми ніколи не відмовляємось вивозити домашніх тварин"
"Ми ніколи не відмовляємось вивозити домашніх тварин, аби тільки люди, які евакуюються, брали їх з собою", – каже Володимир Москаленко.
Чоловік згадує руду кішку Боню з Краснопілля. Спочатку волонтери забрали з-під обстрілів її 86-річну хазяйку та родину. У бабусі було троє котів, але в хаосі обстрілів зловити й посадити у переноску всіх було майже неможливо.
Під час наступного виїзду команда спеціально заїхала на подвір’я, щоб забрати тварин. Знайшли лише Боню, саме її й відвезли до господарів. Родина й досі сподівається, що згодом зможе вивезти й решту своєї "котячої родини".
Фото: Український Червоний Хрест
Лише з Краснопільської та Миропільської громад разом з людьми волонтери вивезли близько 40 котів та собак. Для багатьох це не просто домашні улюбленці, а члени родини. Тому залишити їх – означає остаточно попрощатися з домом.
Ще одна історія від Володимира Москаленка – про село Пушкарівка Сумського району. Волонтери їхали туди, щоб евакуювати трьох жінок, серед яких 88-річна маломобільна бабуся. Вона попросила:
"Якщо забираєте мене – вивезіть і моїх тварин".
Так разом із людьми з Пушкарівки виїхало 10 кіз, дві собаки й чотири коти. Усіх їх довелося завантажити, закріпити, заспокоїти, аби ніхто не травмувався в дорозі.
Фото: Український Червоний Хрест
Евакуація була непростою, каже Володимир Москаленко. Через небезпеку обстрілів поверталися вже іншими шляхами – розбитими, забутими дорогами.
Фото: Український Червоний Хрест
Евакуація під обстрілами, мінами й дронами
Робота евакуаційної команди – завжди про ризик. Маршрути пролягають зруйнованими дорогами, які ворог може прострілювати в будь-який момент. Волонтерам доводиться оминати заміновані ділянки та вирви від снарядів.
"Постійно в небі FPV-дрони й розвідники. Ми звикаємо дивитися не тільки на дорогу, а й угору. Бували й випадки, коли ворожі дрони заглядали прямо у вікно евакуаційної машини", – розповідає Володимир Москаленко.
Фото: Український Червоний Хрест
Він згадує, як під час однієї евакуації автомобіль загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста натрапив на протипіхотну міну.
"Ми вже забрали родину, везли їх у Суми. Назад їхали тією ж дорогою – і раптом відчули вибух під колесами. У цей час уздовж дороги ще йшов мінометний обстріл, тому не одразу збагнули, що сталося", – розповідає Володимир.
На щастя, ніхто не загинув і не зазнав важких травм, машину потім евакуювали. Але цей випадок наочно показав, в яких умовах доводиться працювати.
Інша поїздка – до села, що за кілька кілометрів від кордону.
Фото: Український Червоний Хрест
"Що таке Студенок? Ти їдеш дорогою, а за смугою лісосмуги вже РФ. Обстріли настільки часті, що снаряд, який валяється на дорозі, вже нікого не дивує", – розповідає Володимир Москаленко про реалії роботи на прикордонні.
Чоловік каже, що чи не в кожному домі чує одні й ті самі фрази: "Нема світла, води, магазинів, обстріли постійно – треба їхати, але так важко все кидати".
Додатковий ризик – зруйновані мости, розмиті ґрунтові дороги й відсутність зв’язку.
"У тій самій Миропільській громаді росіяни підірвали міст, який з’єднував громаду з Сумами. Довелося повністю змінювати логістику, шукати об’їзди. Часто в місцях наших виїздів взагалі немає зв’язку – ми просто їдемо за адресою й сподіваємося, що люди ще там", – розповідає Володимир.
У таких умовах кожен рейс – це окрема спецоперація, де важить усе: рішення військових, прогноз погоди, стан дороги, кількість людей у салоні.
Попри смертельні ризики, евакуації УЧХ не зупиняються. Волонтери продовжують їхати туди, куди більше нікому їхати – у "сірі зони", під обстріли, у відрізані містечка й села.
Фото: Український Червоний Хрест
Після порятунку: нове життя і підтримка для переселенців
Робота Українського Червоного Хреста не закінчується в момент, коли евакуйований перетнув межу безпечної зони. Попереду – довгий шлях відновлення, на якому людям теж допомагають не залишитися наодинці з бідою.
Евакуаційні рейси УЧХ часто довозять людей до спеціальних тимчасових притулків. Це можуть бути облаштовані державою гуртожитки, модульні містечка або волонтерські центри. Наприклад, після херсонських евакуацій 105 літніх людей розподілили між різними областями: частину прийняли пансіонати у Черкасах, когось поселили в модульних будиночках на Львівщині, декого забрали родичі в Київ.
Фото: Український Червоний Хрест
Український Червоний Хрест допомагає з облаштуванням таких прихистків. Наприкінці 2023 року організація за підтримки партнерів збудувала модульне містечко на 112 квартир у Чернігові для сімей, які втратили житло через війну.
А у Львові за підтримки УЧХ відкрили прихисток "Незламні матусі" – окремий центр для вагітних жінок-переселенок і мам із немовлятами, які вимушено покинули домівки.
Прихисток для молодих мам і вагітних жінок у Львові / Фото: прес-служба
У перші дні після евакуації люди потребують не лише даху над головою, а й найпростіших речей: їжі, одягу, ліків, психологічної підтримки. На вокзалах і в транзитних центрах волонтери Українського Червоного Хреста зустрічають потяги з евакуйованими: роздають гарячий чай, бутерброди, перекус, а також аптечки та ковдри. Якщо хтось має проблеми зі здоров’ям, поруч чергують бригади, готові надати першу медичну допомогу.
Обов’язково присутні й психологи: багато хто з переселенців перебуває в шоковому стані, тож із ними проводять бесіди, допомагають зв’язатися з рідними, за потреби – направляють до спеціалістів. Далі, коли люди оселяються на новому місці, Товариство Червоного Хреста України надає комплексну гуманітарну підтримку внутрішньо переміщеним особам. За даними організації, від початку війни вже понад 13 мільйонів продуктових і гігієнічних наборів було роздано всім, хто цього потребує.
Окремо діють програми грошової допомоги: наприклад, на деокупованих територіях Херсонщини, Харківщини, Донеччини постраждалим родинам виплачували фінансову допомогу, а у 2022–2023 роках спільно з державою реалізували проєкт "Прихисток" з компенсаціями людям, які прийняли переселенців у себе вдома.
Фото: Український Червоний Хрест
Фото: Український Червоний Хрест
Фото: Український Червоний Хрест
Окремо варто згадати про психосоціальну підтримку. У багатьох містах створено Центри психосоціальної підтримки, куди можуть звернутися переселенці. Тут люди спілкуються з фахівцями, діляться своїми тривогами, відвідують групові заняття, які допомагають знизити рівень стресу.
Для дітей-переселенців організовують ігрові кімнати, арттерапію, щоб малеча могла легше пережити травматичний досвід війни.
"Ми поруч" – цей девіз Українського Червоного Хреста залишається актуальним і після того, як людина покидає небезпечну зону. Евакуація – лише перший крок на шляху до нового життя, і волонтери продовжують підтримувати своїх підопічних.
Читайте також попередні матеріали спецпроєкту про те, як Український Червоний Хрест готує людей надавати першу допомогу – і чому це критично важливо сьогодні, як Український Червоний Хрест підтримує громади у четвертий рік великої війни та як волонтери Українського Червоного Хреста рятують людей в екстрених умовах.