"Паніка – наш найбільший ворог":

Коли почалося повномасштабне вторгнення, 21-річний студент-айтівець одного з київських університетів, Микола, перебував у рідному селі Анисів Іванівської громади Чернігівської області. У найважчий перший місяць війни хлопець попри постійні обстріли став активно волонтерити: допомагав односельцям їжею, доглядав за тваринами та підтримував тих, хто цього потребував.

Коли окупанти відступили, Микола зрозумів, що громаді потрібне не тільки відновлення, а й новий напрям розвитку. Зібравши однодумців, він заснував перший молодіжний центр громади – простір, де народжуються нові ідеї та проєкти. Одним з таких став проєкт "Громадська безпека 360", підтриманий Фондом локальних ініціатив CIVIC. Завдяки реалізації проєкту в шести населених пунктах громади – Анисові, Іванівці, Количівці, Красному, Слободі та Ладинці – вдалося встановити системи оповіщення, які інформують громадян про повітряну небезпеку і не тільки.

За словами Миколи, жителі спершу насторожено поставилися до сирен, адже це повертало їх до лютого-березня 2022-го – часу, про який всі хочуть забути.

Згодом люди адаптувалися і почали позитивно й з розумінням ставитися до безпекових змін у селах.

Наразі, окрім повітряної тривоги, щоранку о 9 годині через гучномовці оголошують хвилину мовчання в пам’ять усіх, хто загинув в боротьбі за Україну. Також завдяки системі оповіщення місцевих повідомляють про важливі події, наприклад, про приїзд представників органів влади чи медпрацівників.

Активіст розповідає, що для громадськості провели інформаційні зустрічі та розповіли, що системи оповіщення можна також використовувати й в післявоєнний час, наприклад, для транслювання музики, тестування рекламних повідомлень, оголошень про надзвичайні ситуації в громаді чи повідомлень про місця евакуації, зібрання мешканців тощо.

Також у межах спільного проєкту з Центром з питань захисту цивільного населення в умовах конфлікту (CIVIC) в Іванівській громаді проводили тренінги з кібербезпеки та медіаграмотності. 

Для Миколи приємним здивуванням стало те, що активними учасниками занять із кібербезпеки стали не лише молодь, а й люди старшого віку та пенсіонери. Для них важливо було почути про те, як вберегтися від телефонних та інтернет-шахраїв. Тренери давали практичні завдання, і учасники навчилися ставити додатковий захист (двофакторну аутентифікацію) на телефони та захищати свої дані в мережі. А на курсах з медіаграмотності мешканці громади дізнавалися, як розпізнавати фейки та не підпадати під вплив ворожої дезінформації.

"Зізнаюся, спершу я боявся, що тренінги з медіаграмотності можуть бути заскладними, оскільки матеріал доволі непростий для розуміння старших людей, які з цим ніколи не стикались. І я був у захваті, коли три жінки, старші 65 років, як школярки, сиділи, слухали, записували все, зверталися до тренера, питали поради й дуже активно брали участь взагалі в дискусіях. Це мене дуже приємно здивувало", – згадує хлопець.

Микола, який працює в органах місцевого самоврядування, вважає, що війна стала каталізатором рушійних змін, зокрема в громадському житті, і серед найважливіших називає розвиток саме прифронтових територій, які постраждали від війни та перебувають у постійній небезпеці.

"Завдяки тренінгам та іншим заходам ми показуємо те, що громада живе, хоче жити й хоче розвиватися. Ми заохочуємо місцевих мешканців залишатися в рідних домівках і створюємо для цього всі необхідні умови.

Адже громада без людей – це не громада. Головне – це люди. Незважаючи на військову агресію, незважаючи на окупацію, яка в нас була, або близькість до фронту, ми живемо і хочемо жити тут".

Він каже, що саме молодь має бути двигуном громади. І сам є таким прикладом:

"Мені зараз 24 роки, і я почав свою громадську діяльність з початку повномасштабного вторгнення. В мене був такий порив – допомагати комусь і робити щось корисне для держави, для громади.

І зараз я бачу, як підіймається молодь. Саме вона заохочує та мотивує і органи місцевого самоврядування, і громадські організації, які є на території нашої громади, щось робити та змінювати. Приємно спостерігати, як молоді люди активно долучаються до різних заходів та активностей.

Треба розуміти, що громадські організації та влада не можуть самостійно все охопити. На це буквально не вистачає людей. А молодь приходить і підсвічує нам ті моменти, які, наприклад, ми зі своєї сторони можемо не побачити", – ділиться Микола.

Хлопець залишається в рідному селі, не втрачаючи віри в силу локальних змін. Та дає пораду тим, хто ігнорує підготовку до надзвичайних ситуацій: "Ми живемо у часи, коли потрібно бути готовим до всього. Паніка – наш найбільший ворог. Навчання допомагають її уникнути та захистити себе і близьких".

5 березня 2022 року на територію села Іванівка Чернігівської області зайшли російські війська. Тільки за перший день окупанти знищили 9 житлових будинків, згодом вони зруйнували ще 21 будівлю, зокрема й місцевий Будинок культури.

Серед сімей, що втратили дім, опинилася пані Антоніна.

До 30 березня 2022-го село Іванівка, яке є центром громади, перебувало в окупації. Антоніна розповідає, що в той час мешканці села максимально згуртувалися і допомагали одне одному, а коли російські війська відійшли, місцеві створили свій волонтерський штаб. Жінка була однією з тих, хто взяв на себе відповідальність за відновлення села. Разом з односельчанами вона телефонувала в благодійні фонди та організації, намагаючись залучити їх до допомоги у відбудові Іванівки.

"Я не думала про себе – лише про те, як допомогти іншим", – пояснює Антоніна. Волонтерство для жінки стало порятунком, у ньому вона притуплювала біль за втратою домівки: "Коли ми вийшли з того підвалу і побачили, що у нас нічого не залишилось – будинок, гараж, навіть машина – все було знищено, я зрозуміла, що мушу щось робити для інших, щоб не загрузнути у своєму горі".

Через три роки після страшних подій, пані Антоніна відбудовує будинок та продовжує жити в Іванівці, розвивати село й громаду. Зокрема, жінка відвідує тренінги з безпеки та домедичної допомоги, які організовує Центр з питань захисту цивільного населення в умовах конфлікту (CIVIC).

За її словами, проведення таких заходів для місцевих мешканців є дуже важливим, адже отримані знання допомагають розвивати громаду та згуртовувати мешканців. Тренери наголошують на важливості дотримання правил безпеки, якими багато хто нехтує, адже звик до війни. Антоніна порівнює таких громадян з "невіруючим Томою" з біблійної історії, який не повірив, поки не отримав доказів. Жінка згадує випадок з односельцем, який чомусь спробував розпиляти снаряд, від чого отримав важкі травми. Його історія – приклад того, чому інформування про небезпеку є життєво важливим.

"Небезпека нікуди не ділася, вона є", – наголошує пані Антоніна.

Вона розповідає, що попри те, що жителі громади з обережністю і недовірою ставляться до нововведень чи правил безпеки, згодом вони розуміють усю важливість та стають активними учасниками змін.

Наприклад, як згадує жінка, коли завдяки Центру з питань захисту цивільного населення в умовах конфлікту (CIVIC) у селищі встановили системи оповіщення, люди спершу були незадоволені, а зараз, якщо гучномовці ламаються, то мешканці відразу звертаються до місцевої влади, щоб якнайшвидше їх полагодити, адже без цих систем вони почуваються менш захищеними.

Антоніна зазначає, що дуже важливо допомагати громадам, які пережили окупацію та жахіття повномасштабного вторгнення, адже люди попри постійну боротьбу залишаються травмованими, та з наслідками війни треба буде працювати роками.

Місто Мена Чернігівської області розташоване за 70 кілометрів від кордону з Росією та Білоруссю. Коли 24 лютого 2022 року вся країна прокинулася від повідомлень про початок повномасштабного вторгнення, мешканці міста за декілька годин вже чули гул танків на своїх вулицях. Окупанти підірвали всі мости, що оточували населений пункт, і жителі залишилися ніби на острові.

Юрій Стальніченко, секретар міської ради Мени, розповідає, що в серпні 2024 року в громаді завдяки Центру з питань захисту цивільного населення в умовах конфлікту (CIVIC) вдалося відкрили Центр безпеки та соціальної згуртованості. З’явилося розуміння, що війна триває, потрібно вміти захищати цивільних й дбати про безпеку в громаді. Тож Центр став місцем, де для мешканців громади проводять тренінги з цивільного захисту населення, зокрема з надання домедичної допомоги. Заняття проводять для людей різних вікових категорій.

Олексій Карпенко, керівник Центру безпеки та соціальної згуртованості Менської громади, розповів історію про те, як завдяки тренінгу вдалося врятувати життя військовослужбовців. Мешканця громади, який пройшов лише один тренінг з тактичної медицини, призвали до лав ЗСУ. Під час виконання бойового завдання він врятував дві людини. Опісля військовослужбовець розповів, що необхідні знання здобув саме на тренінгу.

"Це вам показник того, чому людям необхідні такі заняття", – пояснює Олексій Карпенко.

Наразі навчання в Центрі пройшло вже 670 людей громади віком від 8 до 88 років.

Окрім тренінгів, Менська громада разом з Центром з питань захисту цивільного населення в умовах конфлікту (CIVIC) закупили та встановили відеореєстратори та системи оповіщення, завдяки яким жителям, окрім повітряної тривоги, повідомляють про важливі події громади. А щоранку о 9 годині оголошують хвилину мовчання, вшановуючи полеглих героїв у російсько-українській війні.

А відеореєстратори допомагають швидко відстежити підозрілі ворожі угруповання, які найчастіше заходять саме на прикордонні регіони країни, щоб влаштовувати диверсії.

Також мешканці Менської громади, куди входить 39 населених пунктів, завдяки Центру з питань захисту цивільного населення в умовах конфлікту (CIVIC) отримують роздаткові матеріали, як діяти у разі небезпеки: контакти фахівців, локації укриттів, посилання на "Абетку безпеки" тощо.

Юрій Стальніченко вважає, що, живучи в країні, в якій вже понад 10 років триває війна, кожна громада, а особливо прифронтова, повинна приділяти безпеці належну увагу, адже від цього залежить доля як окремого регіону, так і цілої країни.

"Хоч на момент, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Україна вже 9-й рік воювала, але для багатьох 24 лютого 2022 року стало неочікуваним. І як виявилося, паніка – це найгірше, що може бути.

Слава Богу, нам вдалося, навіть перебуваючи в окупації, забезпечити мешканців громади необхідним, починаючи від евакуації населення й закінчуючи, щоб був хліб, молоко, щоб була можливість десь прихиститися.

На період деокупації громади у нас виїхало близько 2 тисяч мешканців, а приїхало 7,5 тисяч внутрішньо переміщених осіб. І ми побачили, що тільки завдяки згуртованості громада витримала. Тож Центр безпеки та соціальної згуртованості виник як ідея, покликана продовжувати об’єднувати наше суспільство, тому що війна не закінчилася й Україна переможе тільки тоді, коли суспільство буде згуртованим.

Коли ми будемо допомагати одне одному, Збройним силам України, будемо допомагати в тих напрямах, в яких ми розуміємося, тоді ми точно зможемо не тільки перемогти ворога, а й відбудувати нашу країну", – резюмує пан Юрій.