Сміливість бути першими. В Українському Жіночому Конгресі роблять ставку на молодь і громади

Перші

Першою жінкою, яка підписала контракт із ЗСУ "18-24" стала Вероніка Стояновська. Вона отримувала багато відмов від бригад, їй довелося декілька разів проходити психолога і чотири рази здавати фізичну підготовку. Але вона досягла бажаного. Вона рятує людей у найгарячіших точках фронту і приїхала на Український Жіночий Конгрес одразу з поля бою. Вероніка каже, що в армії немає рівності. Саме тому їй важливо говорити вголос. Вона просить встановити прозору систему відбору до війська і фіксувати відмови жінкам письмово. Вона вимагає людського ставлення і розуміння, що жінка на війні не зайва.

"Я ніколи не думала, що зможу витягнути чоловіка вагою в 100 кг. Але я можу! Скоро мій контракт закінчиться. Я сподіваюсь його перепідписати. І з стрілка-санітара стати бойовим медиком, щоб більш кваліфіковано надавати допомогу", – сказала Вероніка.

Першою впроваджувати нову культуру пам’яті хвилиною мовчання за загиблими о 9 ранку почала бойова медикиня, госпітальєрка Ірина Цибух ("Чека"). Вона загинула 25-річною в травні 2024 року на Харківщині. Незадовго до своєї загибелі Ірина Цибух розробила власну лекцію на тему важливості пам’яті та вшанування загиблих та активно адвокатувала цю тему. Український Жіночий Конгрес присвоїв Ірині відзнаку за визначні досягнення у сфері розвитку гендерної рівності та жіночого лідерства посмертно.

Все більше міст і сіл перекривають головні вулиці та площі о 9 ранку. Зупиняються машини. Схиляють голови перехожі. Співзасновниця ГО "Вшануй" Катерина Даценко продовжує справу Ірини. Вона говорить, що це її відповідь на біль. Вона відзначає, що просувають не хвилину мовчання, а культуру пам’яті та вшанування. Це дуже довгий і складний процес.

"Мені не важливо, чи згадають "Вшануй", мені важливо, щоб була культура пам’яті. Поширення практики без імені, можливо спрацює ще краще", – говорить вона.

Першою ініціювала зміну назви Червоноград на Шептицький на Львівщині Анастасія Безпалько. Вона також була однією з координаторок руху "Люди з картонками", коли протестували проти позбавлення незалежності НАБУ та САП, вона – одна з авторок проєкту "Невидані дипломи", який розповідає про студентів та студенток, яких вбила росія. Анастасія відзначає, що вони зростали під час національних потрясінь. В два роки вона кричала: "Ющенко – так!", потім збирали разом з однокласниками медикаменти і теплі шкарпетки для учасників та учасниць Революції Гідності, а тепер живуть під час війни і втрачають рідних та друзів.

"Кажуть, що молодь – це майбутнє. Але молодь – це тут і зараз. Ми беремо на себе відповідальність і робимо речі, коли бачимо, що їх треба зробити", – говорить Анастасія.

Першою займатися громадською діяльністю в селі на Одещині, де проживає менше 200 людей стала 13-річна Марія Чілей. Вона стала учасницею проєкту "Віднова: ua". А згодом – головою ГО "Український національний центр". Вони власними руками відновили приміщення молодіжного центру. Працювали поруч усі, незалежно від віку та посад. Переходити від учасниці до організаторки Марії було складно, але вона справилась.

"Я зрозуміла, що зміни починаються не з наказів, а з бажання щось робити. Ми не просто жінки, ми ті хто тримає команду, сім'ю країну. Ми ті, хто здатен відновлювати не лише простір, а й віру", – наголосила дівчина.

Бізнес і громади

Життя не концентрується лише в Києві. Нині багато уваги приділяється розвитку громад. Відповідальна молодь діє не тільки в столиці. Бізнес також це розуміє. З'являються нові підприємства у невеликих містах та селах. І навіть потужні гравці бізнес-ринку відкривають філії в невеликих населених пунктах. Це підтримує місцевих жителів, відкриває нові робочі місця і як наслідок, люди залишаються в своїх населених пунктах, а не їдуть до великих міст.

Компанія Comfy відкриває магазини у невеликих містах. Заступниця директора з управління персоналом Альбіна Войтович говорить, що це дозволяє розширювати білий ринок праці, тобто мати офіційне працевлаштування і будувати кар’єру.

Ринок побутової техніки донедавна вважався стереотипно чоловічим. Компанія робить все для руйнації стереотипів. В компанії немає гендерного розриву в оплаті праці. Підтримується жіноче лідерство. За словами Альбіни Войтович кількість жінок на керівних посадах за минулий рік зросла на 10%.

"Сміливість – це те, що точно нас характеризує. Ми в компанії жартуємо, якщо відкриваємо магазин у невеличкому місті, то керівник магазину – друга особа після мера", – поділилась Альбіна.

Під час війни підприємцям не просто працювати. Але навіть переживши окупацію, бізнес оговтується і продовжує працювати.

Засновниця підприємства з виробництва елітної української косметики Mesonia Софія Дуйко говорить, що до відкриття власної справи йшла 6 років. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то зрозуміла, що баритися не варто і треба починати роботу. У лютому 2022 виробництво опинилося в окупації. Деякі працівники перебували в полоні росіян. Після деокупації Київщини роботу відновили і активно допомагають громаді.

Софія – мама п’ятьох дітей. Вона доводить, що можна поєднувати материнство та бізнес.

"Ми експортуємо нашу продукцію за кордон. Баночки з надписом “Made in Ukraine” розповсюджуються по всьому світу. Вони є на полицях Риму та Нью-Йорку. Ми працюємо і допомагаємо. Наш девіз: не словом, а ділом", – зазначила Софія.

Співзасновниця і директорка Українського Жіночого Конгресу Світлана Войцеховська відзначає, що молодь і громади формують майбутнє країни.

"Ми зібрали на Конгрес молодих хлопців та дівчат, щоб показати: вони вже діють! Вони вже мають за плечима досвід. Вони вже сміливі починати, пробувати, помилятися і починати знову. Саме так країни і рухаються вперед. Ми хочемо робити такі історії видимими, щоб дати рольові моделі для молоді", – зазначила Світлана.