Расизм і спорт: чому зовнішність досі є причиною дискримінації

"Стоп, дискримінаціє! Кожен має право на спорт" — у назві цієї соціальної кампанії стверджуються і основна мета заходу, і його ідея.

Проєкт організували Міжнародний благодійний фонд Parimatch Foundation і Всеукраїнський центр фізичного здоров’я населення "Спорт для всіх" як відповідь на перешкоди, з якими можуть зіткнутися охочі займатися спортом. Інвалідність, раса, гендер та інші ознаки не мають бути причинами відмови від фізичної активності.

Питанню дискримінації присвячена серія статей, які виходять у рамках соціальної кампанії. У цьому матеріалі ми розповімо, з якими перешкодами стикаються люди різних рас та етносів і як подолати дискримінацію за цією ознакою.

Расизм в Україні: прояви, причини та регулювання питання

Анна Осипчук

Расизм — це дискримінація, що проявляється і в конкретних фразах, і в упередженому ставленні до людини через колір її шкіри або розріз очей, і навіть в агресивній поведінці.

Кандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри соціології НАУКМА Анна Осипчук говорить: "Зазвичай расизм уявляють як ставлення до чорношкірих у Сполучених Штатах Америки 50 років тому, але насправді це набагато ширше явище. І воно починається від вживання певного слова, яке багатьом навіть не здається образливим, до вже конкретної дискримінації — наприклад, на роботі або в інших соціальних інституціях".

Расові стереотипи виникають там, де є недостатня поінформованість і відсутність власного досвіду спілкування з представниками інших етносів.

Анна Осипчук пояснює: "Люди завжди з упередженням ставляться до невідомих і розглядають їх як чужих на своїй території. Негативне ставлення також може бути спричинене конкуренцією за обмежені ресурси, особливо якщо ми говоримо про бідні країни".

У суспільстві проблема расизму та дискримінації за ознакою етнічного походження регулюється на законодавчому рівні, зокрема Законом "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" та Законом "Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні". А у ст. 67 Кримінального Кодексу зазначається, що вчинення злочину на ґрунті расової ворожнечі — обставина, що обтяжує покарання.

Расизм не тільки "доросла" проблема, вона стосується й дітей.

Хоча серед молодшого покоління вона сама по собі не стоїть настільки гостро, однак діти формуються в середовищі, де присутня така дискримінація. Отже, якщо подолати расизм серед дорослих, стереотипи й упередження не поширюватимуться і серед дітей.

Саме тому цьому питанню багато уваги приділяють у сфері освіти, проводячи просвітницьку роботу і серед учнів, і серед учителів. Наприклад, у школах і вишах відзначають День толерантності, ознайомлюють учнів з окремими статтями Конвенції ООН про права дитини та Конституції України, організовують круглі столи, дискусії, рольові ігри та семінари, спрямовані на виховання позитивного сприйняття етнічного різноманіття й інтересу до інших культур.

Гордість України vs упередження суспільства

Окрім законодавчих актів та освітніх заходів, проблема расизму розв’язується й на рівні спорту. Дедалі частіше спортсмени інших рас представляють Україну на міжнародних змаганнях і тим самим сприяють подоланню різноманітних упереджень у суспільстві. Жан Беленюк — найяскравіший цьому приклад. Багаторазовий чемпіон світу і Європи з греко-римської боротьби здобув для України єдину золоту медаль на Олімпійських іграх 2020 у Токіо.

Расизм в Україні: прояви, причини та регулювання питання

Жан Беленюк

Темношкірий спортсмен згадує, що вперше зіткнувся з расизмом ще в дитинстві: "Пам’ятаю, як ішов до поліклініки, і якийсь хлопець відібрав у мене шапку та почав казати, що я маю поїхати з нашої країни. Тоді я не дуже розумів, що відбувається й чому він так поводиться". Жан Беленюк зауважує, що ніколи не стикався з перешкодами у занятті спортом через це.

Хоча неприємні слова на свою адресу чути доводилося.

Борець говорить: "Коли я був дитиною, зі мною в залі тренувався хлопець, який був набагато старший від мене. Він до мене звертався не інакше, як "мавпа". Але я дуже вдячний йому — вважаю, що цей хлопець дійсно зробив для мене хорошу послугу. Він навчив мене концентруватися саме на результаті й не зважати на те, що відбувається поза моєю концентрацією".

На думку Жана Беленюка, хоча расизм і присутній, у нас у країні не найкритичніша ситуація, якщо порівнювати з іншими державами у світі.

Спортсмен підкреслює: "Треба відрізняти різні прояви. Людина може просто не знати, як звертатися до людей з іншим кольором шкіри.

Але буває і так, що агресивно налаштовані люди через свої переконання впевнені, що вони чимось кращі, ніж представники іншої раси. За останні роки в Україні покращилася ситуація з толерантністю.

Я впевнений у тому, що адекватних людей, які нормально сприймають людей із темним кольором шкіри, набагато більше, ніж було раніше".

Ознака невихованості в спорті та суспільстві загалом

В Україні є організація, головною метою якої є створення умов для систематичної рухової активності кожного українця заради зміцнення здоров’я, незважаючи на расову, гендерну та інші ознаки людини.

Йдеться про Всеукраїнський центр фізичного здоров’я населення "Спорт для всіх".

В. о. директора організації Андрій Ребрина розповідає, чому, на його думку, в українському спорті досі присутній расизм: "Як і в будь-якій сфері суспільного життя, расизм у спорті є ознакою невихованості, коли людина виправдовує соціальну й національну нерівність, обґрунтовуючи її біологічними відмінностями.

Це може проявлятися в расових стереотипах, "гуморі" або расово забарвлених епітетах у повсякденній мові.

Расизм в Україні: прояви, причини та регулювання питання

Андрій Ребрина

Я знаю багато випадків, коли расизм проявлявся під час змагань. Один із найвідоміших — інцидент із Джейленом Смереком, першим темношкірим хокеїстом в історії України.

26 вересня 2021 року під час матчу гравець хокейного клубу "Кременчук" показав неприпустимий театрально-переконливий жест: він знімав шкурку з уявного банана, набивав ним рот і жував, водночас споглядаючи на Джейлена. І на жаль, це далеко не єдиний приклад расової дискримінації в Україні".

Тренер і команда формують світогляд спортсмена

Думку про те, що расизм є ознакою невихованості, поділяє і Вадим Данильченко, професійний фітнес-тренер і співавтор проєкту "Активні парки".

Вадим переконаний: дискримінація, наприклад, за кольором шкіри залежить від виховання спортсмена та впливу на його свідомість з боку оточення.

Він говорить: "Спортсмен вищих досягнень більшість свого часу проводить зі своїм тренером та з командою.

Саме вони, навіть не батьки, формують його світогляд. Якщо в цій команді є расисти, то, звичайно, на спортсмена це буде впливати. І ми знаємо, з погляду психології, що є чіткі вікові проміжки, коли починається формування особистості.

Якщо в цей період закласти в людину ненависть за расовою ознакою, то це може бути тим фактором, який надалі сформує у людини неправильний світогляд".

Расизм в Україні: прояви, причини та регулювання питання

Вадим Данильченко

Вадиму пощастило: він особисто ніколи не був свідком расової дискримінації у спорті.

Як фітнес-тренер Вадим займається з людьми інших етносів і релігійних переконань, не стикаючись із жодними упередженнями під час тренувань.

Він згадує: "Коли я навчався в університеті фізичної культури і спорту, то на той час був єдиним українцем у гуртожитку, який проживав в одній кімнаті з іноземцями.

Моїми сусідами були іранці, ми навчалися на одному курсі та мали дружні стосунки, що продовжуються й дотепер. Зі свого досвіду можу сказати, що у фізичній культурі місця дискримінації за расовою ознакою не було".

Як подолати дискримінацію?

Починати боротьбу з упередженнями, пов’язаними з оцінюванням людей за расою чи належністю до певного етносу, потрібно з виховання.

Цієї думки дотримується Анна Осипчук. Вона стверджує: "Необхідно починати виховання зі школи, з довгострокових освітніх програм.

Треба звертати увагу на слова, бо багато речей починаються саме з них. На те, як ми називаємо людей з іншим кольором шкіри або розрізом очей. Причому ми можемо навіть не вважати ці слова образливими, але вони все одно є такими".

Андрій Ребрина також поділився своєю думкою щодо того, як можна зупинити расову дискримінацію. В. о. директора Всеукраїнського центру фізичного здоров’я населення "Спорт для всіх" говорить: "Насамперед необхідно покращити інформування щодо прикладів і наслідків расизму в спорті. Потрібно фінансувати соціальні, освітні, інформаційні заходи, що працюють в області боротьби з цією проблемою.

Спонукати ЗМІ засуджувати расистські прояви під час змагань і повідомляти про понесені расистами покарання. А для цього слід приймати антидискримінаційні закони".

Зміна певних лідерів думок — ще один шлях до того, щоб запобігти стереотипам і хибним уявленням про людей, які належать до інших етносів.

Вадим Данильченко наголошує, що лідерами думок можуть бути самі спортсмени.

Він наводить приклад: "Згадаймо, як ставилися до чорношкірого населення в США. І чи можна тепер уявити, наприклад, лігу NBA без чорношкірих баскетболістів? Ні, це неможливо! Тому що саме вони насамперед цю лігу і формують. А чому так сталося? Тому що були Майкл Джордан, Кобі Браянт, Меджик Джонсон — чорношкірі гравці.

Вони завдяки своїй майстерності збирали баскетбольні майданчики й формували в людей розуміння, що без них гра була б нецікавою. Я думаю, що з правильними лідерами думок, лозунгами та політичними програмами расову дискримінацію можливо побороти".