Жінки в спорті: чому існує дискримінація та як її подолати

"Стоп, дискримінаціє! Кожен має право на спорт" — у назві цієї соціальної кампанії стверджуються і основна мета заходу, і його ідея. Проєкт організували Міжнародний благодійний фонд Parimatch Foundation і Всеукраїнський центр фізичного здоров’я населення "Спорт для всіх" як відповідь на перешкоди, з якими можуть зіткнутися охочі займатися спортом. Інвалідність, раса, гендер та інші ознаки не мають бути причинами відмови від фізичної активності.

Питанню дискримінації присвячена серія статей, які виходять у рамках соціальної кампанії. У цьому матеріалі ми розповімо, з якими перешкодами стикаються жінки у спорті та що може запобігти гендерній дискримінації.

150 років боротьби за права

Незважаючи на те, що за останні понад 100 років відбувся великий прогрес у сфері прав жінок, гендерна нерівність і донині залишається актуальною проблемою, зокрема для спортсменок. Скільком із них доводилося чути, що їхнє місце не на футбольному полі чи ринзі, що нагороди легше здобуваються дівчатами і взагалі — їм потрібно займатися тільки "жіночною" фізичною активністю! Насправді чи не кожна спортсменка може розповісти свою історію про дискримінацію за гендерною ознакою. Чому ж так сталося?

Відповідь на це питання є в Ірини Рубіс, стратегині та тренерки з diversity, inclusion and anti-bias, засновниці проєкту Biasless та рейтингу інклюзивності вітчизняного бізнесу "Рівень".

Вона зазначає: "Питання гендерної рівності та справедливості почали активно порушуватися та провокувати поступ лише 150 років тому. А до того жінки не мали права голосувати, обирати сфери професійної реалізації тощо. Переконання в тому, що основна справа жінки — народжувати дітей і піклуватися про чоловіка та сім'ю, було частиною цивілізації цілого тисячоліття. Це не викорінити за 150 років".

Не "слабка" стать

Поділ на "сильну" та "слабку" стать довгий час був настільки звичним для суспільства, що й сьогодні багато людей, коли використовують подібні фрази, щиро не розуміють, що в них образливого. Звісно, навряд чи вони по-справжньому мають намір принизити жінок. Однак ця ситуація точно свідчить: ідея про те, що перевага жінки — це насамперед її врода та слабкість, міцно засіла в головах цілих поколінь.

Ірина Рубіс розповідає: "Довгий час вважалося, що одна з ключових чеснот особистості — це сила. Це тепер вже очевидно, що не так фізична, як інтелектуальна. Раніше, а подекуди й досі, люди очікують, що призначення "слабкої" статі — прикрашати та полегшувати життя "сильної". Думаю, зі зростанням розуміння, що професіоналізм і майстерність будуються не виключно на фізичній силі, з накопиченням критичної маси прикладів і рольових моделей, суспільство буде ставати більш толерантним".

Коли йдеться про гендерну дискримінацію, всупереч поширеній думці, важливо розуміти, що це стосується тільки жінок, а не чоловіків.

Ірина Рубіс наводить метафору: "Чи можна померти від спраги, перебуваючи у глибокому чистому озері? Ні, чоловіки не потерпають від дискримінації за гендерною ознакою. Вони завжди мали та мають нині всі права. Білі гетеросексуальні чоловіки — це найбільш привілейований прошарок суспільства.

Дискримінація заснована на довгостроковому позбавленні й обмеженні прав і можливостей. Білі чоловіки не переслідувалися за стать і колір своєї шкіри. Вони самі були тією силою, що систематично пригнічувала інших, а зворотної ситуації ніколи не було. Тому немає сенсу порівнювати їхній досвід із досвідом представників інших статей і рас. Якщо розібратися в суті, видах і наслідках дискримінації, то буде зрозуміло, що не слід і думати про те, щоб звинувачувати меншини у пригніченні більшості".

Спорт — це дзеркало суспільства

Проблема гендерної дискримінації в спорті притаманна не тільки Україні — від неї потерпають жінки чи не в усьому світі.

Франческо Баранка, голова Комітету з етики й чесної гри УАФ, говорить: "У багатьох європейських країнах спостерігаємо значний прогрес, але гендерна рівність ще не досягнута і не буде досягнута найближчим часом. Жінки досі вважаються чужорідним тілом у багатьох видах спорту, і важко скласти повний перелік активностей, в яких присутня така дискримінація. Навіть на Олімпійських іграх багато видів спорту не мали жіночого представництва.

Нелегко знайти особистість, що ідеально втілює маніфест ідеальної спортсменки в боротьбі з гендерною дискримінацією. Однак і в Україні є такі приклади: футбольна арбітриня Катерина Монзуль, медалістки на Олімпіаді".

Хоча проблема й залишається нерозв’язаною, в останні роки ситуація все ж таки покращилася. Франческо Баранка наводить приклад: "Уже проводяться марафони, де в деяких випадках кількість учасників зараз однакова для чоловіків і жінок. А такі види спорту, як волейбол або теніс, практично досягли майже повного гендерного паритету. Спорт — це дзеркало суспільства, в якому посилюються всі позитивні чи негативні явища". 

Часто трапляється, але рідко говорять

Те, що у спорті є сексизм, підтверджує і тренерка з тайського боксу Регіна Шпонарська та додає:

"На жаль, не так рідко, як про це говорять". Регіна — чемпіонка Європи з кікбоксингу та чемпіонка України з тайського боксу, спортивна менеджерка та промоутерка. За свою кар'єру дівчина неодноразово чула образливі коментарі через свою стать. Регіна ділиться своїми спостереженнями про основні стереотипи з цього приводу: "Є думка, що жінкам легше дістаються головні призи та нагороди. Що дівчата не повинні брати участь у "чоловічих" видах спорту, а мають займатися, наприклад, танцями". 

За словами спортсменки, дискримінація за гендерною ознакою в спорті найчастіше проявляється в словах про те, що серед жінок немає справжньої конкуренції. У такий спосіб час і сили, витрачені на досягнення поставленої мети, виявляються знеціненими. Регіна розповідає і про власний досвід: "Я стикалася із сумнівами та упередженим ставленням до того, що потрібно слухати й виконувати те, що говорить жінка. Коли люди дізнавалися, що я треную спортсменів-чоловіків, вони дуже дивувалися. Також я отримувала неприємні повідомлення й реакції на фото із соціальних мереж від колег, співробітників чи бізнес-партнерів. На кожну з подібних ситуацій реагую завжди по-різному. Це може бути діалог із чіткими рамками, конструктивна критика або взагалі не звертаю увагу на це".

Як подолати нерівність?

Боротися з дискримінацією за гендерною ознакою необхідно насамперед через поширення інформації про жінок у спорті та демонстрацію їхніх професійних досягнень. Регіна Шпонарська переконана: що більше висвітлювати цю тему в ЗМІ, то ближчим буде суспільство до досягнення рівності. Тренерка додає:

"Також жінкам у спорті важливо припинити схвалювати будь-які дії, які можуть образити їх". 

Згідно з Global Gender Gap Report 2020, що видається щороку Світовим економічним форумом у Давосі, потрібно ще 135 років, щоб сформувати суспільство з рівними можливостями для обох гендерів. Про це згадує Ірина Рубіс. Вона наголошує: "Щоб подолати дискримінацію, необхідно просвіщати суспільство, починаючи від дитячого садка. Важливо інтегрувати предмет "Інклюзивність" у школи та виші, проводити професійні тренінги для дорослих. Дуже часто люди живуть в упередженнях і дискримінують лише через те, що їм ніхто не пояснив і не довів на прикладах нежиттєздатність деяких споконвічних устроїв. Введення квот і комунікаційні кампанії на цю тему також сприятимуть перемозі інклюзивних світосприйняття та поведінки".

Франческо Баранка підкреслює: "Я вважаю, що зміни мають відбутися на глобальному рівні, а вже потім перейти до спортивного. Я впевнений, що нові покоління зможуть уникнути будь-якої дискримінації".