СПЕЦПРОЄКТ
03 грудня 2025
Зранку поруч із закинутою, на перший погляд, будівлею біля річки в Київській області гамірно і багатолюдно. Тут зібралися кілька десятків людей у впізнаваній в усьому світі червоно-білій формі. Це волонтери Українського Червоного Хреста, які з’їхалися з різних регіонів України, щоб разом пройти навчання – відпрацювати навички, які потрібні в їхній роботі щодня. Особливо необхідними ці вміння стали під час повномасштабної війни в Україні.
"УП. Життя" провела день навчань разом із волонтерами загонів швидкого реагування Українського Червоного Хреста і розповідає про специфіку роботи волонтерів та про те, з якими викликами вони стикаються щодня.
Робота у "червоній зоні". Український Червоний Хрест допомагає поруч із ДСНС
"Сьогодні ми проведемо важливу для всіх нас роботу. Перш ніж почати, представлю по черзі учасників заходу", – звертається координатор до великої групи учасників. Всі аплодують.
Серед учасників заходу – волонтери загонів швидкого реагування Українського Червоного Хреста з Києва, Київської, Хмельницької, Миколаївської, Полтавської областей. Разом з ними – ДСНСники, 37 частина Державної пожежно-рятувальної частини міста Вишгород. Вони – серед тих, хто допомагає учасникам на практичних локаціях.
Рятувальники ДСНС – саме ті, хто першими заходить на місце, де сталася екстрена ситуація. "Приліт" дрона в будинок, падіння ракети – врятувати тих, хто перебуває під завалами чи заблокованим у квартирі, яка опинилася у вогні.
Фото: Наталіна Ковальова
Волонтери Українського Червоного Хреста – ті, хто йде не після, а разом з рятувальниками. Вони разом з ДСНС також стають тими самими рятувальниками, які в екстреній ситуації приходять на допомогу людям, їхнім близьким і тваринам.
"Ми можемо працювати в «червоній зоні». Наприклад, куди вже заходять рятувальники, але, відповідно до протоколів, ще не може заходити швидка. Тобто працювати безпосередньо на місці події. Звісно, ми маємо використовувати засоби індивідуального захисту", – відразу пояснює Леонід Мельніков, начальник відділу розвитку та звітності Служби реагування на надзвичайні ситуації Українського Червоного Хреста.
Фото: Наталіна Ковальова
"За навичками ми як щось середнє між швидкою допомогою і рятувальниками. Ми не робимо інʼєкції чи медичні маніпуляції, не даємо таблетки. Але можемо надати першу допомогу: правильно зафіксувати кінцівку, стабілізувати стан постраждалого і доправити людину вже безпосередньо лікарям. Розбираємо завали будинків тощо", – розповідає Леонід Мельніков.
Сьогодні під час навчань команди волонтерів мають відпрацювати на кількох локаціях. Будуть рятувати людей в будинку, відпрацьовувати навички "альпінізму", працювати з польовою кухнею та на воді. З останнім допомагатимуть справжні висококваліфіковані водолази та спеціалізована "водна" техніка. У кожної з команд – по півтори години на відпрацювання однієї локації, далі вони змінюють одне одного і переходять на інше місце – рятувати "постраждалих" вже в інших умовах. Далі, вже коли буде темно, заплановане вечірнє відпрацювання – масштабна симуляція.
"У вас чітко зазначений час на одну локацію, ви маєте себе самі контролювати. Заздалегідь прослідкуйте, щоб у кожного головного по групі була рація", – веде організатор навчань Євген Варава, командир Київського обласного загону швидкого реагування.
Група волонтерів вже починає готувати їжу для всіх на обід. Це – ще одна локація для відпрацювання. І учасники не залишаться голодними, бо працюють з самого ранку до вечора, і також всі засвоять навичку з приготування їжі для великої кількості людей.
Фото: Наталіна Ковальова
Це часто потрібно в ситуаціях, коли багато постраждалих залишилося без даху над головою і потрібно чекати, доки їм знайдуть тимчасове місце поселення. Або під час довготривалих рятувальних операцій, коли волонтери готують харчування для рятувальників, залучених до реагування, та мешканців пошкоджених будинків.
Поруч із місцем надзвичайної ситуації зазвичай розгортається табір: великі намети та кілька менших.
"Ось такий намет, як тут, ми можемо поставити за 15–20 хвилин, максимум пів години. Загалом можуть встановити чотири людини: встановлюють конструкцію, розтягують покриття – і все готово. Потім всередині можна випити гарячого чаю, підзарядити телефони, зігрітися. Там можуть перебувати як постраждалі, так і рятувальники, комунальники, поліція – всі, хто перебуває на місці", – продовжує Леонід.
Пройшло всього кілька хвилин, а групи вже розійшлися по локаціях і почали роботу. Одночасно в кількох місцях відбуваються різнопланові дії: хтось вчиться спускати людину з високого поверху, охопленого пожежею.
Там, де відпрацьовують надзвичайну ситуацію з великою кількістю постраждалих, так звану масову травму, зібралося особливо багато людей. Тут волонтери "рятують" велику групу "постраждалих" – у ролі статистів виступають діти з місцевої спортивної секції.
Фото: Наталіна Ковальова
"Це дійсно відповідально, і це все наближено до життя. Бо тут вчишся рятувати дітей, і на практиці їм часто теж потрібна така допомога", – каже одна з волонтерок.
Хтось із координаторів групи раптово закидає "димову шашку" – не для видовища, а щоб відпрацювати алгоритм порятунку в умовах задимлення.
"Не забувайте, що завжди треба думати, як ті, хто поруч з вами перебуває в складній ситуації. Якщо ви хочете пити – постраждалий теж хоче пити. Тобто треба враховувати, що холодно йому так само, як і вам, і робити все можливе, щоб забезпечити базовий комфорт", – чути голос одного з координаторів локацій.
Тим часом на одній з локацій вже йде робота над помилками. У групі, яка без зайвих інструкцій стала колом, розбирають, хто як відреагував на екстрену ситуацію.
Фото: Наталіна Ковальова
Ті, кому не треба пояснювати, як рятувати людей
Вночі, за кілька годин до самого початку навчань, під інтенсивні обстріли потрапила Полтавська область. Команда загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста з Полтави – тут. Втім, за словами Леоніда Мельникова, місто без волонтерів не залишилося: роботу завжди організовують так, щоб на місці залишалося достатньо людей.
"У Полтаві, Миколаєві, Хмельницькому, Києві залишаються люди, готові реагувати на надзвичайні ситуації. Ми прагнемо правильно розподіляти ресурси, щоб вистачало і на заплановані, і на оперативні реагування тут і зараз. В документах організації зазначено, що кількість членів загону має бути такою, щоб частина екіпажу могла залишатися на місці в області, а інший екіпаж – бути готовим до відрядження в іншу область за потреби. Основні обласні загони мають достатню кількість спеціальної техніки та екіпажів, щоб діяти мультизадачно в різних ситуаціях", – зазначає він.
Фото: Наталіна Ковальова
Український Червоний Хрест керується законодавством України, меморандумами з ДСНС та є частиною Єдиної державної системи цивільного захисту, завдяки чому може працювати поруч із рятувальниками.
"Наші загони навчені працювати безпосередньо в зоні завалу: розкопувати, деблокувати людей і тіла, бути там, де це найбільш необхідно. Основна роль у таких ситуаціях, звісно, залишається за ДСНС, а ми – оперативна підтримка: люди, руки, техніка. Ми роками тренуємося разом із ними, обмінюємося досвідом і запрошуємо одне одного на навчання. Ця співпраця зросла не на папері, а через реальну щоденну роботу та взаємопідтримку, і ми справді щиро пишаємося цим", – додає Леонід.
Команди складаються здебільшого з волонтерів, і це вносить специфіку в підготовку: їх навчають розуміти процес, щоб вони могли бути дійсно корисними.
Якщо ДСНС звертається до Українського Червоного Хреста, то вони апріорі впевнені, що це навчені люди, яким не потрібно пояснювати, як надавати допомогу чи деблокувати людей. Також один із напрямів діяльності УЧХ – навчання особового складу ДСНС у наданні першої допомоги по всій Україні.
"Звісно, гасять пожежі, деблокують людей і розбирають завали рятувальники. Але Український Червоний Хрест – це надійні партнери, які чітко знають, що робити, та працюють на рівні", – каже він.
Всі волонтери чітко навчені враховувати ще один важливий аспект. Це "спонтанні волонтери", які приходять на місця надзвичайних ситуацій зі щирим бажанням допомогти. Якщо їм не пояснити ситуацію і не скоординувати їх правильно та оперативно, вони можуть приносити більше шкоди, ніж користі. Хоча, звісно, вони щиро прагнуть зробити свій внесок у допомогу. Таких людей важливо вчасно і правильно направити. Тоді вони відчуватимуть, що дійсно приносять користь, бо бачитимуть результат своєї роботи.
Фото: Наталіна Ковальова
Для їхньої безпеки та ефективності рятувальної роботи волонтери Українського Червоного Хреста організовують їх правильно, дають їм завдання, які й не шкодять процесу, і водночас допомагають. Це може бути перенесення речей, вода, допомога при транспортуванні людей на ношах, роздача їжі чи чаю, придбання необхідних матеріалів на місці – всі ці завдання не менш важливі, але безпечні для самих "спонтанних волонтерів".
"Іноді до нас приходять діти, які хочуть допомогти: купують печиво, підмітають скло. Добре, що у них є бажання, але це небезпечно. На місцях надзвичайних ситуацій завжди є уламки, скло, нестійкі конструкції, вибухонебезпечні предмети. Дітей дуже важливо не проганяти, не відмовляти їм. Завжди намагаємося організувати роботу так, щоб діти були в безпечних зонах і їхня допомога була корисною. Батьки відповідають за дітей, і ми лише підказуємо, як краще інтегрувати їхню допомогу без ризику", – зазначає координатор волонтерів.
За його словами, такі навчання, як сьогодні, дають унікальну можливість відпрацювати навички в умовно безпечних ситуаціях: вдосконалювати вже наявні навички або практикувати те, що трапляється рідше, але може бути критично важливим.
Зокрема, відпрацьовується також "масова травма", де потрібні навички швидкого прийняття рішень. Робота з наметами охоплює різні типи: тимчасові місця проживання або пункти допомоги, що забезпечує адаптацію до нових умов та підтримку життєво важливих функцій. Підготовка спрямована на готовність до будь-яких надзвичайних ситуацій, ефективні дії та безпечне використання ресурсів, людей і техніки.
Фото: Наталіна Ковальова
Порятунок на воді та всюдихід
Поблизу річки інструктують тих, хто готовий "вийти на воду".
"При довгому перебуванні у воді розвивається гіпотермія. Якщо поранень немає, головне – стабілізувати температуру тіла і запобігти шоку. Можна почати зігрівати людину за допомогою пледів", – розповідає про тонкощі порятунку людини з води один з інструкторів.
Робота на воді – важлива частина всього заходу. Спеціально для навчань сюди привезли транспортний засіб, який широко використовують рятувальники, – "Богун-2", відомий як SHERP. Це українська розробка – снігоболотохід, який може рятувати людей в найрізноманітніших екстремальних умовах. Машину, яку використовують сьогодні, придбали спеціально для таких потреб, враховуючи обставини, з якими команди стикаються у своїй роботі.
Фото: Наталіна Ковальова
"А стикаємося ми з різним. Тут все, як описано в принципі роботи машини, – може їздити і по снігу, і по болоту. Саме такий SHERP використовували для порятунку постраждалих під час катастрофи на Каховській ГЕС", – каже Олександр, який готується до виконання поставленого завдання. Він один з тих, хто брав участь у ліквідації наслідків підриву греблі Каховської ГЕС.
По центру водойми зупиняється човен з волонтерами та представниками ДСНС на борту. Поруч – "Богун-2", який під управлінням волонтера також виїхав прямо на воду. Задача волонтерів – передати "постраждалого" з човна у всюдихід, який знаходиться посеред водойми. Вони успішно справляються. З берега їх зустрічає шквал аплодисментів.
Фото: Наталіна Ковальова
Лікарка, що мріяла долучитися до Українського Червоного Хреста кілька років
Лікарка Наталія Кириця хотіла долучитися волонтеркою до організації вже давно, ще під час пандемії COVID-19, коли працювала інфекціоністкою. Тоді вона вперше побачила роботу команди Українського Червоного Хреста, яка навчала правильно користуватися засобами індивідуального захисту.
"Тоді я подумала: які це люди класні! І це бажання – долучитися до них волонтером – лишалося. Коли я змогла долучитися до загону, для мене це стало неймовірним досвідом та особистісним зростанням", – каже лікарка.
Зараз Наталія – волонтерка загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста у Київській області. Як лікарці, їй цікавіше займатися напрямом надання першої допомоги. У цих навчаннях у неї дві ролі. Їй цікавий порятунок на воді та порятунок людей з будівлі.
"Також я беру участь у розробці певних локацій, зокрема так званих симуляцій. Там є «постраждалі», яких потрібно рятувати. Так у нас є відповідний тріаж: потрібно визначити, хто потребує невідкладної допомоги прямо зараз, а кого можна просто заспокоїти й почекати. Суть у тому, щоб правильно розставляти пріоритети та надати допомогу всім, хто її потребує. Адже декого потрібно терміново транспортувати до лікарні, а декому достатньо просто поговорити, посадити, дати чаю", – описує вона свою роботу на навчаннях.
Досвідчені волонтери знають, що робити. Але враховуючи, що команда формується з різних загонів, люди ще не працювали разом, мають різний досвід і навички. Тому такі навчання спрямовані на те, щоб також вчитися координуватися в кризових ситуаціях, незалежно від того, з ким саме ти знаходишся поруч.
Фото: Наталіна Ковальова
"Це все одно партнер, з якими ви націлені на одне: порятунок життя і надання допомоги. Такі ситуації трапляються часто. Наприклад, ми підтримуємо наших колег під час реагувань у Києві, а вони нас – під час надзвичайних ситуацій в області. Були випадки, коли доводилося майже тиждень підтримувати зв’язок і підміняти одне одного. Ці навчання допомагають відпрацювати взаємодію в кризових умовах", – додає Наталія.
Вона сама не раз виїздила в Донецьку область для ще одного напряму роботи загонів швидкого реагування – місії "Схід". Там, у населених пунктах, наближених до лінії фронту, вона надавала допомогу цивільним. Також брала участь у порятунку під час надзвичайних ситуацій у рідному їй Вишгороді, де вона разом з командою надавала допомогу місцевим жителям.
Наталія зізнається: завдяки професії лікарки, вона може керуватися логікою, а не емоціями, і критичні ситуації не виснажують її психологічно. Хоча перший виїзд на схід залишив сильні емоції: сталося влучання в торговельний центр, де були діти, і страх був не від небезпеки, а від того, що можеш не зробити все максимально правильно для постраждалих.
Вона планує роботу так, що встигає бути й волонтером, і працює на своїй основній роботі лікаркою, і викладає в медичному університеті, а також встигає проводити час із родиною.
"Мій характер дозволяє залишатися зібраною і реагувати ефективно в кризових ситуаціях. Моя професія лікаря теж загартувала: доводилося повідомляти складні новини батькам, працювати з дітьми, робити це професійно, не піддаючись емоціям. Це дало мені витримку та підготувало до роботи в умовах, де часто доводиться приймати швидкі та важливі рішення", – каже співрозмовниця.
Фото: Наталіна Ковальова
"Я побачив людей, які надають допомогу, ризикуючи своїм життям"
Миколаївщина з 2022 року проходила періоди від майже повного оточення міста з активною евакуацією, нічних ракетних обстрілів до евакуації людей з Херсонщини. Командир загону швидкого реагування Українського Червоного Хреста у Миколаївській області Павло Бузнік працює в організації вже 11 років. Він згадує:
Фото: Наталіна Ковальова
"Характер роботи та реагування постійно змінювався, доводилося бути готовими до масштабних обстрілів, масових евакуацій і численних транспортувань пацієнтів по Миколаївщині та по всій Україні. Робота передбачала одночасне виконання багатьох завдань і постійну готовність до нових викликів, навіть якщо в цей момент обстрілів не було".
Важливою частиною роботи він вважає прийняття рішень на місці. Підготовка дозволяє швидко реагувати в реальній ситуації.
"Я завжди вожу в авто все необхідне. Те, що може здатися, на перший погляд, непотрібним щодня. Це і генератор, і намети, і запас їжі та додаткові рюкзаки першої допомоги. Але бувало не раз, що саме це нам і ставало в пригоді дуже швидко. Навіть якщо в спокійний час ці речі здаються зайвими, вони стають критично важливими у надзвичайних умовах. Волонтери завжди готові працювати – і вдень, і вночі, під час обстрілів чи масових евакуацій", – каже Павло.
Допомога волонтерів Українського Червоного Хреста, говорить він, буває часом надзвичайно різноплановою. Павлу дуже запам’ятався випадок, коли переселенець з Херсонщини потрапив у тяжке ДТП на Миколаївщині, отримав численні переломи й травму таза. Єдина лікарня, готова його прийняти на операцію, знаходилась у Рівному. Волонтери організували транспортування туди й назад кілька разів через медичні потреби пацієнта, забезпечуючи постійну стабілізацію його стану.
Фото: Наталіна Ковальова
Подібних випадків багато: щоденні транспортування тяжкохворих, літніх людей і людей з маломобільних груп населення, поєднання поточних завдань із реагуванням на нічні обстріли, постійна мобільність і готовність.
"Ми звикли, що є швидка, що є ДСНС, поліція. А ось представники Червоних Хрестів в інших країнах – в тій же Італії, Франції, Німеччині, Австрії – на рівні зі швидкими та іншими службами працюють вже багато десятиліть. Наразі в Україні ми на початку свого шляху, але нам вже є чим пишатися", – каже Павло.
Невтомно працюючи в організації 11 років, він не перестає знаходити мотивацію в людях.
"Після Революції Гідності я побачив людей, які, ризикуючи своїм життям, надають допомогу там, де швидка не могла працювати. Я це побачив особисто, і я в це дуже повірив. І от вже багато років я це роблю й продовжуватиму це робити надалі", – впевнено каже він.