"Вау! А можна ми ще сюди прийдемо?"
спецпроєкт
08 грудня 2025
Вони вперше сіли за парти не у вересні, а в листопаді. До того ж не після тримісячних літніх канікул, а після трирічного навчання онлайн. Їхня буденність – багатогодинні тривоги та відсутність електрики. Але все потроху змінюється. Навіть у прифронтових областях стає можливим навчання школярів офлайн. Як благодійний фонд savED допомагає учням Миколаївщини знову сісти за парти – читайте в матеріалі.
Дощова погода не завадила гостям приїхати на врочисте відкриття тимчасової школи в Ольшанському на Миколаївщині. Селище знаходиться в годині їзди від Миколаєва. А освіту діти здобуватимуть тепер у місцевому Будинку культури.
Сіра радянська двоповерхова будівля з вікнами аж до землі. Під самим дахом над дверима – чотири сині вивіски: "Будинок культури", "Публічна бібліотека", "Спортшкола" і "Дитяча школа мистецтв". Аж проситься до компанії ще одна – "Освітній простір" або "Школа".
В холі гостей зустрічає велике жовте сонце, святково вбрані учасники художньої самодіяльності та старшокласники, які пригощають цукерками. Діти співають і танцюють, меценати перерізають символічну стрічку.
Двоє хлопчаків крутяться навколо яскравих пуфів у коридорі й зі сміхом падають у них. Тут не звичайні класи, а академічні "Авдиторії", не місце відпочинку, а "Куточок чилу", а ще "Спілкувальня" і "Читальня".
Плакали по різні боки екранів
Коли почалось повномасштабне вторгнення, школярі Ольшанського перейшли на дистанційну форму навчання. Іванна Чхайло – мама другокласниці Ніколь і керівниця вокального ансамблю в Будинку культури. Жінка родом з Ольшанського, але після закінчення школи переїхала жити до Миколаєва. А коли почалась повномасштабна війна, довелось повернутися до рідного селища уже в статусі ВПО, адже тут було відносно безпечніше. Іванна зізнається, що перші два місяці жили фактично на валізах, сподівалися, що от-от все закінчиться і можна буде повернутися додому. На жаль, дива не сталося. Ніколь пішла в Ольшанському до першого класу.
Іванна Чхайло з донькою
"Пішла до школи – це дуже голосно сказано. Тому що навчання було онлайн. Це дуже важко і для неї, і для мене було", – ділиться Іванна.
Важко було і родині Дар’ї Надточій. Вони також переїхали сюди з Миколаєва. Дар’я працювала на зерновому терміналі. Через воєнні дії термінал зупинився і жінка залишилась без роботи. Щоб зайняти руки й відволіктись від жахливої реальності, Дар’я стала робити унікальні брошки та інші прикраси. Зараз вони продаються по всьому світу, а кошти йдуть на благодійність. В Ольшанському донька Дар’ї Злата пішла до 1 класу. А Дар’ї запропонували стати директоркою школи мистецтв. Складно було поєднувати навчання онлайн і роботу.
"Дитина хоче гратися, а не сидіти на уроці. Там іграшка якась відволікає, там ще щось. Я на роботі. Приходжу і доводиться ще їй пояснювати. Допомагала, звісно, бабуся. Але дуже важко було", – розповіла жінка.
Не в захваті від онлайну й педагоги. Вчителька початкових класів Світлана Бикова каже, що в молодших класах викладати дистанційно складно.
"Дистанційно ти не бачиш, хто встигає, хто ні, хто дописав, хто ще пише, в якому діти настрої", – каже вона.
Вчителька англійської мови Ольга Толіка говорить, що, коли вимкнуті камери, взагалі не зрозуміло, чи слухає дитина.
"Обличчя до обличчя – це основне. Коли бачиш реакцію дітей. А коли вимкнуті камери, то не зрозуміло, чи вони взагалі чують. Я вже просила, щоб говорили хоч щось, навіть не знаючи відповіді, щоб я розуміла, що вони на уроці", – пригадує пані Ольга.
Вчителька Тетяна Волощук каже, що бувало й так, що плакали з дітьми по різні боки екрана. Бо в них щось не виходило, а вона не могла допомогти.
Спочатку був "Вулик"
Наприкінці 2024 року з’явилась надія, що діти зможуть навчатися очно. У приміщенні ліцею, де вони відвідували заняття до повномасштабної війни, немає укриття. У громаді вирішили тимчасово обладнати місцевий Будинок культури, адже в ньому є просторий підвал, в якому зможуть перебувати діти під час повітряної тривоги, і достатньо кімнат, які можна облаштувати під класи. Громада починає робити ремонт. Аж знаходяться і благодійники.
Анна Пуцова, співзасновниця фонду savED, який займається відновленням життя в постраждалих українських громадах через освітні, інфраструктурні рішення та соціальні проєкти, каже, що, побачивши, як громада достатньо багато робить для того, аби діти мали змогу вчитися наживо, вирішили долучитися. До роботи підходили ретельно.
Анна Пуцова, співзасновниця фонду savED
"Поки я власними очима не побачу об’єкт, робота не розпочнеться" , – каже Анна.
В Ольшанському спочатку відкрили "Вулик" в межах впровадження проєкту "Багаторічна програма стійкості для України" за сприяння Education Cannot Wait. Це освітній центр, де учні мають позакласні заняття.
"Для нас було дуже цінним включитися і допомогти громаді на цьому шляху" , – каже Анна.
Далі фонд знайшов партнерів. Зокрема, IT- компанія EPAM допомогла з облаштуванням простору: меблями, технікою, навчальними матеріалами. Це вже не перша співпраця фонду і бізнесу. Спільні проєкти розпочали робити ще у 2022-му. А в лютому 2025 року відкрили підземний освітній простір у Печенігах, що на Харківщині.
Відкриття освітнього простору в Печенігах
В освітньому просторі "Вулик" в Ольшанському за підтримки ЕРАМ зробили додатковий осередок – STEM-куточок, який дозволяє дітям мати більше позашкільних активностей та можливостей для соціалізації. З учнями працюють тьютори – місцеві освітяни, які проводять майстер-класи та впроваджують активності у центрі. Діти мають змогу вчитися малювати 3D-ручками, друкувати на 3D-принтері, експериментувати з фізикою, програмувати й навчатися всіх премудростей STEM.
"А з якого ви класу?" – запитує хтось із присутніх у хлопця з кучерявим довгим волоссям.
"А я вчитель" , – відповідає той.
Олексій Ківа – вчитель інформатики й колишній учень Ольшанського ліцею, з якого випустився всього два роки тому. Нині він здобуває вищу освіту в університеті й паралельно викладає інформатику в рідному ліцеї. Пан Олексій проводить екскурсію простором. Показує, як що працює.
Олексій Ківа, учитель інформатики
На стіні – яскраві мотиваційні комікси. Дзижчать 3D-ручки, тріщить розплавлений пластик, діти аж сопуть від наполегливості й бажання, щоб вийшла красива фігурка. Скрипить, гудить і клацає 3D-принтер.
Сьогодні тут не просто заняття, а й можливість послухати справжніх айтівців. Лекцію про різноманітні IT-професії для старшокласників провели фахівці компанії EPAM.
"А наскільки можливо влаштуватися на роботу в хорошу компанію, якщо ринок ІТ переповнений фахівцями?" – запитує хтось із присутніх на лекції.
Фахівці EPAM відповідають, що для хороших спеціалістів робота завжди знайдеться.
Керівник ESG-проєктів у EPAM Україна Дмитро Якимець каже, що для компанії важливо підтримувати невеликі громади, де діти мають менше можливостей для розвитку і доступу до цифрової освіти. Компанія надає безкоштовний доступ до професійних курсів і наймає успішних випускників на роботу. Для дітей діють онлайн-програми знайомства з основами програмування.
Дмитро Якимець, керівник ESG-проєктів у EPAM Україна та Олександра Шевченко, керівниця офісу комунікацій та залучення партнерств фонду savED
Співзасновниця savED Анна Пуцова розповідає, що часто освітні простори, як-от "Вулик", у постраждалих від війни громадах стають магнітом для інших ініціатив. Коли інші благодійники бачать, що тут працюють, тут є життя, то добро притягується. Наприклад, бувало так, що, побачивши, як "Вулик" функціонує, пропонували замінити вікна в приміщенні чи поставити сонячні панелі.
До того ж "Вулики" дають можливість будувати соціальні зв’язки. Діти відчувають себе потрібними.
"Є категорія дітей, в яких вдома зовсім інші умови. І вони не хочуть іти з того «Вулика», бо там вони отримують турботу, повагу і відчувають себе потрібними. Дітям необхідна турбота. Де, як не в освітніх установах, садочках, позашкіллі, школах, ми можемо про них попіклуватись?" – каже Анна.
150+
освітніх центрів "Вулик" від savED уже створено в постраждалих регіонах
44 700
дітей – унікальні відвідувачі центрів savED у 2025 році
70 тисяч+
школярів у 7 регіонах стали учасниками програми подолання освітніх втрат від savED за весь період її існування
23 тисячі дітей
унікальні відвідувачі центрів savED у 2025 році
29+ тисяч дітей
були долучені до програми надолуження освітніх втрат від savED у 2025 році
289
закладів стали учасниками програми та охопили
55
тисяч школярів стали учасниками програми за весь період роботи
100+ тисяч дітей
були охоплені заняттями із соціо-емоційного навчання як частини програми із надолуження освітніх втрат або як частина занять у "Вуликах".
3 DIY-лабораторії
для розвитку STEM-навичок дітей вже працюють на Дніпропетровщині і 3 - на Миколаївщині
16
закладів освіти отримали нові класи безпеки
8,000
дітей можуть оволодіти навичками першої домедичної допомоги, реагування на екстрені ситуації та поводження із вибухонебезпечними предметами
1000+ школярів
з Миколаївщини, Київщини та Чернігівщини стали випускниками освітньої програми для підлітків про розвиток громад UActive
40+
проєктів учнів у громадах успішно реалізовано
"А ми завтра не дистанційно?"
Директорка школи Ірина Будикіна, вбрана в чорну сукню й піджак, помітно хвилюється. Її невеличкі підбори вицокують по Будинку культури не один кілометр. Треба всіх зустріти, провести екскурсію, дати коментар журналістам. А ще ж і навчальний процес ніхто не скасовував.
Ірина Будикіна, директорка школи
"Ви тільки скажіть, що треба, все організуємо", – каже вона.
Ірина Будикіна керує закладом третій рік. До цього була заступницею директора, а ще раніше – вчителькою початкових класів. Каже, що хоч вона і сувора, але діти люблять її та можуть запросто підійти й обійняти.
"Цілую, люблю, бувайте", – каже директорка з посмішкою навздогін школярам, що вже зібралися додому.
Одні йдуть, а інші приходять. Доводиться вчитися у дві зміни й частину уроків проводити дистанційно. Після уроків у приміщенні починають роботу школа мистецтв і спортшкола.
Пані Ірина пригадує, як повірила, що навчання наживо можливе, коли в Будинку культури закінчили роботи й прийшли діти. Школярі так скучили за класами, що спочатку просили: "А можна ми помалюємо на фліпчартах?".
"Коли ще з вулиці чуєш, що діти шумлять, тоді віриш, що це реальність" , – каже вона.
Директорка зазначає, що справжнє щастя чути, що діти, які прийшли в клас, кажуть: "Вау, клас! А ми завтра не дистанційно? Можна ми ще сюди прийдемо?".
Важливим етапом для відкриття тимчасової школи було облаштування укриття.
Тільки-но ми стаємо на першу сходинку, щоб спуститися в укриття, як вимикають світло. Директорка заспокоює, що зараз все буде – перемкнуть на альтернативні джерела. А поки вона сміливо йде сходами у повній темряві. Їй і ліхтарика не треба, бо знає тут кожен сантиметр.
Громада зробила ремонт, налаштувала вентиляцію. А savED та EPAM допомогли з меблями та встановили підіймач для дітей з інвалідністю.
Там облаштована зала, декілька класів, дві вбиральні.
Укриття розраховане на 350 осіб. В школі навчається 308 учнів та учениць.
Співзасновниця фонду savED Анна Пуцова каже, що хотілося, щоб в це оновлене укриття не принесли старі парти, а був облаштований новий сучасний простір. Адже в укритті теж потрібен комфорт.
Завдяки спільним зусиллям вдалося досягти хорошого результату. Роботи в Будинку культури триватимуть і надалі.
Деякі уроки проводяться прямо в укритті, деякі – на другому поверсі.
"І мене, і мене спитайте", – тягне руху хлопчик у темному светрику і теплій жилетці, поки на камеру говорить його говірка однокласниця в червоній сукні. Від їхньої щирості й безпосередності хочеться всміхатися.
Вони навперебій розповідають, як їм подобається. А вчителі кажуть, що діти не можуть наговоритися. І навіть на уроках їм складно мовчати. Вони намагаються надолужити те, що втратили за роки війни.
Мама однієї з учениць Іванна Чхайло зізнається, що до кінця не вірила, що школа запрацює офлайн. Родина навіть задумувалася над тим, щоб переїхати в інший регіон, де можна було б ходити до школи фізично, оскільки відчували, що доньці потрібно надолужувати освітні втрати. Але диво таки сталося.
Іванна Чхайло і донька
"Для дітей – просто кайф, а не кімната, – каже пані Іванна про «Вулик». – Вони готові тут ночувати. Укриття – це просто диво. Про таке можна було тільки мріяти".
Дар’я Надточій, мама іншої учениці, додає, що діти мають живе спілкування і менше стали користуватися гаджетами.
Радіє зменшенню кількості дистанційних уроків і вчителька початкових класів Тетяна Волощук. Каже, що в її доньки, дев’ятикласниці Катерини, дуже погіршився зір і вона вже другий рік змушена носити окуляри. Крім того, зручно, що і навчання і гуртки – все в одному приміщенні.
"От, наприклад, сьогодні – дощова погода. Ми в одному приміщенні, не треба переходити, не треба по калюжах з парасольками ходити. Все тут, все на місці. І укриття поряд. Нам все подобається, і це просто класно", – каже вона.
Тетяна Волощук з донькою
$75,000 — загальна вартість всіх робіт у співпраці з ЕРАМ
Гроші
1 549 338,64 грн
ремонтні роботи
1 530 865,68 грн
облаштування
Спільними зусиллями
Ольшанське будувалося навколо заводів. Тут немає розвиненої інфраструктури. Навряд чи сюди прийдуть багаті інвестори, які розвиватимуть соціальну сферу. Тут навіть немає кав’ярень, де молодь могла б поспілкуватися і провести час. Тому фактично Будинок культури – це місце, в якому зосереджено все життя.
"Я дуже задоволена тим, що громада має стійкий вектор на те, щоби працювати зі своєю молоддю та дітьми. Часто в громадах міркують про економіку, про податки тощо. Але якщо не буде соціальної сфери, не попіклуються про людину, то вона в якийсь момент просто скаже: «Ну, мабуть, мені тут не раді, я поїхала»", – каже Анна Пуцова.
Керівниця офісу комунікацій та залучення партнерств фонду savED Олександра Шевченко каже, що дуже цінно те, що українському бізнесу не байдуже на дітей.
Олександра Шевченко, керівниця офісу комунікацій та залучення партнерств фонду savED
"Ми тішимося, що бізнес допомагає нам з цими ідеями. І ми дійсно бачимо, як громада відновлюється і як стає можливим повернення до нормальності в умовах війни", – наголосила Олександра.
Керівник ESG-проєктів у EPAM Україна Дмитро Якимець називає команду фонду savED прикладом людей, які знають, що робити.
"Наша співпраця – не про точкову взаємодію, а про тривале партнерство. Це про створення просторів, де діти не лише навчаються, а й отримують підтримку психоемоційного стану і просто почуваються добре", – зазначив Дмитро.
Анна Пуцова наголошує, що нічого не може замінити живе спілкування. Це життєва необхідність.
"Людині потрібна людина для того, щоб витримати ті події, серед яких ми живемо. У нас були випадки, коли діти не говорили після стресових ситуацій. Вони приходили на наші заняття в освітній простір – і через деякий час починали говорити. Діти можуть заводити друзів, знаходити якісь нові ідеї у спільноті однодумців, і це найбільше мотивує", – каже вона.
Такі школи, як в Ольшанському, відкриваються і в інших громадах. Як правило, вони обладнані на базі наявних у селі чи селищі комунальних будівель. Приміром, у селищі Первомайське на Миколаївщині, де у громаді не лишилося жодного освітнього закладу, – це будівля амбулаторії сімейної медицини. А у селі Червона Долина на Миколаївщині, де росіяни розбомбили місцеву гімназію і садочок, – тимчасову школу фонд створив також у Будинку культури. Ще один такий простір на базі Будинку культури створили у місті Апостолове на Дніпропетровщині.
"Я дуже вірю в цю історію. Ми робимо до і після в усіх сенсах. Нічого не було – щось сталося. Ти бачиш, як змінюється конкретний простір, як змінюється життя людей. Ми маємо не просто виграти війну, але при цьому ми маємо ще й вигравати мир. А виграти мир можна, тільки піклуючись про своє майбутнє, про наших дітей", – каже Анна Пуцова.
270+ тис. дітей
в Україні фонд savED допоміг з 2022 року
70+
обладнаних безпечних укриттів у дошкільних та шкільних закладах
1 800 дітей
1 вересня 2025 року повернулися до очного навчання у 6 модульних освітніх просторах savED у Миколаївській, Дніпропетровській та Київській областях
Подружки Ніколь і Злата тримаються за ручки та пританцьовують. Ніколь у чорній кофтинці й жовтій спідниці, а Злата – у блакитній вишитій червоними та синіми нитками сорочці. Вони люблять малювати та створювати фігури 3D-ручкою. Дівчатка тихенько зізнаються, що рано прокидатися в школу не дуже хочеться, але все ж у школі, хоч і на базі Будинку культури, краще, ніж навчатися онлайн. Тож хай якомога більше дітей мають змогу бачитися наживо, спілкуватися і перебувати в безпеці.
Ніколь і Злата