"В одному човні після війни".

Як "Інтерпайп" Віктора Пінчука допомагає ветеранам повертатися до життя
Спецпроєкт
21 січня 2026
Повернення з війни має чітку дату лише на папері. Воно не починається з першого робочого дня і не закінчується демобілізацією. Часто це тиша. Невпевненість у простих речах, які раніше не вимагали зусиль. І потреба в комусь поруч – не для запитань, а просто для присутності. З цього стану для багатьох ветеранів починається шлях назад – до роботи, до родини, до себе.

Повернення

До повномасштабного вторгнення Володимир Лалов працював токарем-карусельником на колісному виробництві "Інтерпайп". У квітні 2023 року він потрапив у полон під Бахмутом. 38 діб для родини він був "зниклим безвісти". Потім – обмін. Повернення. Знову служба. І в серпні 2024-го – демобілізація.
Після звільнення з ЗСУ повернувся на роботу в "Інтерпайп" на довоєнну посаду. Перші місяці майже ні з ким за межами мінімальних робочих діалогів не спілкувався, тримав дистанцію. Каже, що після полону робота з психологами та медиками дуже допомогла. Тому і під час адаптації звертався по допомогу до корпоративного Центру підтримки ветеранів, з багатьма фахівцями центру познайомився ще під час служби. А от в інших реінтеграційних заходах брати участь не квапився, не відчував потреби.
На фото: Володимир Лалов на івенті разом із сином
Адаптацією ветеранів в компанії займається Патронатна служба, яка з кожним військовим і ветераном вибудовує індивідуальну роботу. Частина співробітників має бойовий досвід та добре розуміє емоційний стан і потреби й тих, хто на війні, і тих, хто намагається адаптуватися до цивільного життя.
"Принцип «рівний – рівному» – дієвий, адже ми один одного ловимо з півслова", – кажуть ветерани.

Повернення не за сценарієм

У Патронатній службі "Інтерпайп" ніколи не говорять про "швидку адаптацію". Тут знають: універсальних рішень не існує.
"Хтось служив з 2014 року. Хтось – мобілізований лише у 2024 році, але останній рік був настільки важкий, що людина вже не пам’ятає себе до війни. Тому якщо ми хочемо допомогти ветерану справді адаптуватися в цивільному житті, не може бути єдиного сценарію для всіх. Результат дає лише кропітка адресна робота з кожною людиною", – пояснює директорка з комунікацій та кураторка Патронатної служби Людмила Новак.
Робота з ветераном починається з першого дня мобілізації. Так, саме мобілізація, адже довіра до роботодавця вибудовується під час служби. Саме ця довіра допомагає відгукуватися на обережні пропозиції координаторів – відвідати захід, поділитись досвідом, спробувати нову професію, скористатися допомогою юриста чи медика.
В процеси адаптації активно залучають рідних ветеранів. Для цього проводять, наприклад, регулярні заходи вихідного дня з розважальними та терапевтичними елементами на кшталт іпотерапії, адаптивної риболовлі, арттерапії, спортивних занять тощо. Кожний ветеран може прийти з родиною в будь-якому складі. Такі зустрічі не є терапією в класичному розумінні, а скоріше комфортним підтримуючим середовищем, де люди пробують нове та знаходять хобі, знайомляться та спілкуються з тими, хто має схожий досвід та розуміє без довгих пояснень.
На фото: ветеранські івенти
Багатьом ці зустрічі дали поштовх до справжнього повернення. Саме на одній з таких зустрічей в житті Володимира Лалова з’явився спорт. Тут він спробував веслування на ялах і долучився до ветеранської команди "Інтерпайп", яка взяла участь у національному етапі в Одесі та в міжнародному – в Греції. Саме в ялі з веслами в руках, за словами координаторів, він знову "ожив".
"Всі в одному човні. З однією метою. Для ветеранів це злагодження часто важливіше за результат", – пояснює Володимир Дулісов, координатор Патронатної служби по роботі з ветеранами.
Розповісти свою історію Володимир погодився не заради слави, а щоб інші ветерани спробували не відмовлятись від допомоги, коли важко, і брали участь у програмах реінтеграції. Каже, що завдяки підтримці роботодавця у нього є не лише робота, а й плани, мрії. Він зізнається: залишатися без справ після війни – небезпечно.
Володимир Дулісов сам пройшов шлях адаптації в цивільному житті після служби в бойових бригадах, важкого поранення та відновлення.
На фото: Володимир Дулісов
"Моє повернення було не важким – воно було незрозумілим. Ти просто залишаєшся сам і не знаєш, з чого почати", – говорить ветеран.
Тепер він супроводжує інших ветеранів, таких як Володимир Лалов. Фактично він допомагає відбутись базовим для кожної людини речам: відновленню здоров’я та емоційного стану, розв’язанню юридичних питань, адаптації на довоєнному робочому місці або пошуку нового всередині компанії.
"Не ветеран має адаптуватися до цивільного колективу. Це цивільний колектив має навчитися жити поруч із людьми з військовим досвідом", – наголошує Дулісов.

Патронат як довга дистанція

Такі історії не виникають випадково. Щоб поруч із ветераном опинився інший ветеран, щоб була можливість не поспішати, мовчати, помилятися та поступово повертатися до життя, потрібна не лише емпатія окремих людей. Потрібне середовище, яке дозволяє цій підтримці бути довгою. Саме з цього розуміння і почалася історія Патронатної служби "Інтерпайп".
Патронатну службу започаткували у 2014 році – після початку російської агресії на сході України, коли частина працівників компанії була мобілізована. Тоді йшлося не про структурований підрозділ, а про штаб допомоги: закупівлю амуніції, бронежилетів, доставку на передову власними силами – інколи буквально "з коліс".
На фото: патронатна служба
З роками служба еволюціонувала від точкової допомоги до повного циклу супроводу. До забезпечення військових додалися юридичний супровід, медичний та психологічний напрям, реінтеграція ветеранів. Фінальною точкою цієї еволюції стало відкриття Центру підтримки ветеранів і мобілізованих на базі корпоративної поліклініки.
Ключовий принцип, який не змінювався всі ці роки, – адресність. У компанії свідомо відмовилися від універсальних рішень.
"Ми не віримо в стандартні підходи. Кожна людина має свій запит, свою специфіку служби, своє навантаження. Тому і допомога завжди індивідуальна", – каже директорка з комунікацій "Інтерпайп", кураторка Патронатної служби Людмила Новак.
Це означає роботу не лише з особистими потребами військового, а й з потребами його підрозділу. Через мобілізованих співробітників "Інтерпайп" фактично підтримує сотні військових частин по всій країні – від генераторів і Starlink до техніки, транспорту й спеціалізованого обладнання.
На фото: ветерани у ветеранському центрі
Водночас компанія принципово не називає цю роботу благодійністю. Патронатна служба – повноцінний бізнес-підрозділ зі штатними працівниками, бюджетом і відповідальністю.
"Наші співробітники зараз тимчасово працюють у ЗСУ. Але вони повернуться. І ми маємо допомогти їм виконувати свою роботу там так само якісно, як вони працювали тут", – пояснює вона.
Окремий фокус – внутрішня культура. Компанія системно готує середовище до повернення ветеранів: через комунікацію, навчання керівників, тренінги для лінійних менеджерів. Історії військових стають частиною корпоративного життя – не для героїзації, а для розуміння.
"Ми показуємо: ваш колега зараз на війні, ось чим він живе, ось яку роботу виконує. Бо понад тисяча людей повернеться, і компанія має бути готова їх прийняти", – наголошує Людмила Новак.
На фото: ветерани на човні
На її думку, відповідальність бізнесу не обмежується робочим місцем. Повернення ветерана – це щонайменше три рівні адаптації: фізична, психологічна і соціальна. Від реабілітації й психологічної підтримки до спільних заходів із родинами, де людина знову відчуває себе частиною спільноти.
"Коли ветеран робить пропозицію коханій на заході для ветеранів, це означає одне: він повернувся не просто в компанію, а в сім’ю", – каже вона.
Саме в цій точці патронат перестає бути функцією і стає середовищем – тим, що тримає людей разом.

Нагорода як маркер довіри

10 грудня Патронатну службу "Інтерпайп" визнали найкращим HR-проєктом країни – рішенням журі Премії HR-бренд 2025. Але всередині команди цю нагороду сприймають не як рейтинг.
На фото: нагорода Інтерпайп
"Для нас це маркер довіри. Підтвердження того, що ми рухаємося правильно в дуже новій і складній сфері, де готових інструкцій не існує", – каже Людмила Новак.
Сьогодні служба працює з близько 1500 підопічних. У компанії – понад 200 ветеранів. І кожен із них має свій темп повернення. Головний показник роботи тут – не відзнаки. А те, що люди повертаються. Починають говорити. Працюють. Будують плани.
І, можливо, саме це й означає – бути в одному човні після війни.
© 2007-2026, Українська правда.
Текстові матеріали, розміщені на сайті life.pravda.com.ua, можна безкоштовно використовувати в обсязі не більше 50% за умови прямого посилання у підзаголовку чи першому реченні матеріалу.
Матеріали з позначкою PROMOTED, СПЕЦПРОЄКТ, ЗА ПІДТРИМКИ публікуються на правах реклами.
Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".