Робота — це те, що надихає й надає підтримку — ветеран, шеф-кухар Юрій Грицай

За підтримки "МХП Поруч"

17 липня 2024

Про комплексну програму підтримки військових, ветеранів та їхніх родин "МХП Поруч" розповів ветеран російсько-української війни, шеф-кухар 40-річний Юрій Грицай. Спілкуємось із ним у селищі Водяники на Черкащині, куди Юрій приїхав на ветеранську риболовлю для працівників компанії. Тут готував фірмову страву — козацьку юшку. Розповідає, що у заході беруть участь більш як 30 ветеранів — тож страва буде водночас і частуванням, і певною вдячністю за службу, нагодою поспілкуватись одне з одним, абстрагуватися від буденних думок.

Сам Юрій Грицай воював ще з 2014, а навесні 2022 брав участь у боях за Луганщину. Обидва рази пішов добровольцем. Після кількох важких контузій Юрій повернувся до цивільного життя й влаштувався на роботу в компанію МХП (міжнародна компанія у сфері харчових та агротехнологій, зі штаб-квартирою в Києві та підприємствами в Україні, країнах ЄС, Великій Британії, Саудівській Аравії, ОАЕ — ред.).

Попри те, що Юрій почав роботу в МХП вже після повернення з фронту, він пройшов курс реабілітації за програмою для співробітників, яка охоплює лікування та реабілітацію, правову та психологічну підтримку, соціальну реінтеграцію та професійну адаптацію. Після важких поранень Юрій Грицай мав серйозну травму шиї та голови, проблеми з опорно-руховим апаратом і потребував спеціального лікування.

"Перша моя реабілітація після повернення з фронту була за власний рахунок. Вона мені не дуже сподобалась, особливо психологічно було важко. Ліки перемішував з алкоголем, як і багато хто з хлопців робить, на жаль — не можна так робити. Коли влаштувався на роботу за програмою «МХП Поруч» — мені надали повну комплексну реабілітацію. Мав кілька разів сильні напади — проходив діагностику в лікарні, комплексне лікування. Це було дуже круто — розумію, що за свій рахунок я б цього не зробив", — розповідає Юрій.

Зараз Юрій Грицай працює фахівцем у Кулінарній школі МХП на Київщині, продовжує реабілітацію та отримує психологічний супровід.

"Двічі на тиждень я спілкуюсь із психологом, Інночкою. Вона з «передка», теж пройшла пекло. Це мій друг — людина зі сталевим стрижнем. Може мене і насварити, і підказати. Не так мене ліки «вирівняли», як робота з психологом", — ділиться Юрій. Додає, що саме супровід військового, а не цивільного психолога дає змогу ветеранам говорити з фахівцем "однією мовою", бути більш відкритим і знати, що тебе зрозуміють. Шеф-кухар каже, що велике значення також має ставлення в колективі.

"Зі мною не носяться як з писаною торбою. Я таке не люблю. Але люди все одно знають, що я ветеран. Є повага, є вдячність за те, що не побоявся і пішов. Це приємно. Хороша атмосфера в колективі, в Кулінарній школі — тут як наша невеличка сім’я", — розповідає Юрій Грицай. Пригадує, що саме робота в якийсь момент почала мотивувати, змушувала ставити нові цілі, отримувати задоволення в професії.

Сам фах кухаря Юрій Грицай почав опановувати ще на початку 2000-х. Тоді він, бувши молодим відчайдухом і маючи бажання побачити світ, поїхав "на перекладних" у Францію. Там відслужив у Французькому легіоні й почав працювати в ресторанах. Згодом стажувався в різних країнах світу, яких відвідав понад 50.

"Мрію відвідати 100 країн. Гадаю, мені це вдасться. Дуже хочу побачити Перу — там гори. Дуже їх люблю. Раніше ходив у гори як турист, бігав на швидкість. Тепер розумію, що в подальшому навряд чи зумію продовжити ці хобі, а от подорожувати як турист — хочу й буду", — розповідає Юрій Грицай. Згадує, що повномасштабна війна застала його якраз за кордоном, знову у французькому ресторані. Там підвищував кваліфікацію й планував будувати подальшу кар’єру.

"Я був у Бордо. О шостій ранку дружина подзвонила, плаче. Я чую вибухи. Вона в Дніпрі. Аеропорт бомблять. Ніби у мене й був вибір — міг залишитись, але 25 лютого о другій годині дня вже записався в Дніпро-1, в Нацгвардію добровольцем", — пригадує Юрій Грицай.

Додає, що дороги додому особливо і не пам’ятає — мав єдине бажання якомога швидше дістатись в Україну.

"Бордо — Краків, а з Кракова на автобусі, потім на поїзді. Коли проїжджав кордон — прикордонник розплакався — я їхав один хлопець в автобусі. Він глянув відмітки в паспорті, питає: «Куди ж ти їдеш?!». Кажу: «У мене там дружина і три коти. Що я зроблю?». Коли перетнули стелу на межі Донецької області — я по зареву в небі зрозумів, що це квіток в один кінець. І для більшості тих, хто був тоді зі мною, на жаль, так і відбулося", — згадує Юрій. Зауважує, що війна початку 2022 на Луганському напрямку суттєво відрізнялася від бойових дій у 2014. Було важко фізично й морально. А єдине, що мотивувало триматись — був лист від дружини, який він так і не прочитав.

"У кишені лежав телефон, військовий квиток і лист від дружини, який вона мені написала, коли їхав воювати. Я його не відкривав. Коли мене евакуювали з пораненнями, я дістав телефон, там було 5% заряду, а я собі поклявся, що або подзвоню і відкрию листа живий, або ніколи цього не зроблю. Коли нас в Лисичанськ привезли в шпиталь, я дістав телефон, подзвонив дружині і сказав, що живий. А лист так і не прочитав, бо він склеївся від того, що був мокрий", — каже Юрій зі сльозами на очах. Додає: "Мені дружина сказала, що ще 1000 таких напише".

Бійця з важкими пораненнями доправили спершу в Дніпро, а згодом у Київ. Реабілітацію він проходив в Олександрівській клінічній лікарні. Восени 2023 зрозумів, що готовий повернутись до роботи, яка є важливою частиною життя й може стати додатковою мотивацією. Ділиться, що Кулінарна школа, в якій для нього спеціально створили робоче місце, вразила з першого візиту.

"Кулінарна школа Кулінарного центру МХП — це щось таке неймовірне. Я коли зайшов – у мене очі «квадратні» були: вау. Є багато шкіл у світі — багато таких бачив, де щось недопрацьовано. Тут взяли все так глобально, починаючи від кількості столів, обладнання. А яке це обладнання! Скільки вкладено коштів, скільки інвентарю! Продумано все. Маю велику вдячність, що в компанії фактично створили мені посаду, тому що не було вакансій — і взяли мене на роботу", — розповідає Юрій Грицай. Зараз він навчає працівників компанії. Колеги Юрія називають мотиватором і людиною, яка надихає інших. Сам Юрій розповідає, що повернення до роботи мало певні складнощі, але допомогли підходи в компанії й підтримка колективу.

"До роботи я повернувся десь через рік після всіх реабілітацій, списання, ВЛК, МСЕКів. Було важко, я робив деякі помилки. Ти начебто і розумієш, що професіонал, умієш це робити, знаєш, але в тебе трошки не та швидкість. А ввечері лежиш, тобі ноги болять, не знаєш, за що хапатись, починаються переживання. Це призводить до нервових зривів, і цього не треба робити. Треба повертатися потрошку, поступово", — радить Юрій ветеранам, які лише адаптуються заново до роботи.

Каже, що треба все робити обережно, крок за кроком. Також наголошує, що варто уникати конфліктів, які виникають через нерозуміння психологічного стану ветеранів. Розповідає, що в компанії, де він працює, нещодавно впровадили спеціальні психологічні курси для співробітників. На думку Юрія, вони показали ефективність.

"Моя колега якось підійшла після таких курсів. Сказала: «От тепер я зрозуміла, чого ти колись психонув». Кажу: «Я ж тричі просив тебе мене не чіпати». Але ж люди часто не чують", — пригадує невеличкий конфлікт Юрій. Наголошує, що зараз такого трапляється менше. Загалом роботу в МХП називає комфортною й такою, яка дозволяє бути на своєму місці та допомагати державі.

На фото: Юрій на базі Формігер (Франція)

На фото: Юрій у Марселі (Франція)

"Я працював у різних країнах світу, в країнах Балтії, Скандинавії, Саудівської Аравії, у Франції. Починав свій кулінарний шлях з міста Авіньйон. А закінчую свій кулінарний шлях у компанії МХП. Деякі люди дивляться на мене і думають: ми всі хочемо туди, а ти звідти прийшов сюди. А я прийшов до стабільності — я плачу податки в Україні, знаходжусь на рідній землі. Займаюся улюбленою справою, і я підтримую державу", — акцентує Юрій.

Ділиться, що робота є для нього творчістю, яку поєднує з іншими видами арттерапії.

"У вільний час я намагаюся писати картини. Намалював пейзажі, кораблик — маслом все, мазками. Для мене гра з полотном — найкраща арттерапія. Так само коли робиш страву — можеш переборщити з інгредієнтами, і вона буде занадто яскрава. Але завжди тримаєш в голові цей баланс — чи це пастельні тони або це щось весняне — розумієш, як би ти хотів, щоб тобі принесли її в ресторані. Для мене це теж творчість і натхнення. Мені подобається, коли воно яскраве, їстівне і смачне", — каже Юрій Грицай. Ділиться, що після повернення з війни загалом живе моментом — дякує за кожний прожитий день і змогу втілювати свої мрії.

"Так, це боляче, це страшно, коли летять ракети на цивільні міста. Але треба жити всередині. Я був агностиком до повномасштабного вторгнення, але в окопах почав молитись. І зараз кожен ранок дякую Богу, що прокинувся. Я не знаю, як він виглядає, той Бог, але знаю, що він точно є. І дякую йому, що я прожив день", — усміхається Юрій.

Розповідає про мрію написати книгу, великий розділ в якій присвятить подорожам. У планах ветерана — придбати заміський будиночок із господарством і розводити перепілок. Коли ж справдиться мрія, яка є спільною для всіх українців — Юрій обіцяє приготувати дуже особливу страву від шефа.

"Коли ми переможемо, перше, що я зроблю — це поїду до своїх братиків на кладовище, а потім зварю борщу нашого, українського. Не буду ніяку французьку кухню готувати. Наварю таку кастрюляку борщу смачного, літрів на 60. Не знаю, куди її діну, буду роздавати людям, бабуськам і в шпиталь хлопцям повезу", — каже ветеран, шеф-кухар Юрій Грицай.

дивитися відео

У МХП понад 28 тис. працівників в Україні, воює зараз більш як 2400 людей. Понад 300 ветеранів вже повернулися на роботу в компанію. На превеликий жаль, 188 працівників — загинули, зниклі безвісти або перебувають у полоні. Всі, хто зараз на фронті, ветерани та їхні родини, а також родини загиблих, полонених і зниклих безвісти отримують комплексну допомогу в межах програми "МХП Поруч".

Про МХП Поруч

Про створення програми підтримки "МХП Поруч" розповів "УП. Життя" заступник головного виконавчого директора зі сталого розвитку МХП Юрій Мельник. Він пояснив, що програма почала формуватись із запитів військових ще з 2014 року, а згодом у компанії надали їй системності.

"Ми почали взаємодіяти з військовими й з ветеранами ще з початку АТО, вже тоді наші співробітники брали участь у бойових діях. Компанія реагувала, відповідали на запити працівників і жителів громад, допомагали військовим і їхнім сім’ям. Коли почалася повномасштабна війна — ще більше відчули це на своєму бізнесі — багато працівників стали до лав ЗСУ. З 2022 побачили, що роботу щодо підтримки військових, їхніх сімей маємо вести системно, готуватись допомагати ветеранам", — каже Юрій Мельник. Розповідає, що з початку повномасштабного вторгнення до МХП як великого українського бізнесу почали звертатись волонтери, місцеві адміністрації, фонди допомоги армії.

Допомогу надавали як продукцією компанії (МХП безоплатно передала громадам майже 16 000 тонн харчових продуктів — ред.), транспортом, так і купували мундири, взуття, спеціальне устаткування, EcoFlow. Менеджери МХП організували в різних областях спеціальні хаби, в яких готували їжу, заготовлення. Про створення спеціальної програми підтримки заговорили в кінці 2022, коли запитів на допомогу різного ґатунку побільшало.

На фото: бізнес-партнерка з комунікацій МХП Іванна Самотей, заступник головного виконавчого директора зі сталого розвитку МХП Юрій Мельник, журналістка Української правди Ганна Щокань

"З’явилося більше запитів на транспорт, який потрібно було придбати, на спеціальну техніку. Також йшлось про індивідуальне забезпечення солдатів — монокуляри, біноклі, рації. В першу чергу, звісно, наших працівників і представників тих громад, де є наші потужності", — пояснює Юрій Мельник. Розповідає, що цей напрям став першим у програмі "МХП Поруч". Також новостворений відділ систематизував роботу в оперативній допомозі військовим, сім’ям воїнів та ветеранам.

"Наші зобов’язання перед мобілізованим — збереження робочого місця, виплата заробітної плати за весь період, поки він або вона на війні. За період служби військовий користується нашою підтримкою — матеріальною, медичною, психологічною, правовою — ми відстежуємо нагальні питання, які виникають у нього та його родини. Мобілізований і його родина потрапляють у фокус уваги центру з першого дня, коли співробітник йде на війну", — пояснює Юрій Мельник.

Яку надають допомогу ветеранам

Після повернення працівника з фронту, за програмою для ветеранів він проходить повне обстеження, комплексний медичний, психологічний і юридичний супровід. Також ветерани безоплатно проходять реабілітацію, а за потреби — лікування. Якщо працівник в змозі — він повертається до роботи. Якщо виникає така необхідність — у компанії створюють нові робочі місця для колишніх військових, допомагають із перенавчанням і професійною адаптацією.

На фото: заступник головного виконавчого директора зі сталого розвитку МХП Юрій Мельник та журналістка Української правди Ганна Щокань

"Ветеран має можливість працювати на попередньому робочому місці, або ми шукаємо нове і адаптуємо його під працівника. Для ветеранів є можливість перевестись на інше місце, ближче до місця проживання. Також були випадки, коли створювали нові позиції, як для Юрія Грицая", — каже Юрій Мельник.

Пояснює, що за 9 місяців роботи програми "МХП Поруч", в якій працює близько 20 співробітників, розширили перелік послуг, створили Центр із взаємодії з військовими та ветеранами, координатори та експерти якого безпосередньо спілкуються із захисниками та їхніми членами сімей і забезпечують індивідуальний супровід і всю необхідну підтримку. Окрім того, щоб бути на зв’язку із військовими та ветеранами 24/7, у МХП запустили безоплатну цілодобову гарячу лінію та телеграм-канал "Сила ветеранів".

На фото: команда Центру із взаємодії з військовими та ветеранами МХП

У компанії зазначають, що програма спрямована не тільки на співробітників МХП, але й жителів громад, де присутні виробничі потужності компанії — зараз це 13 областей України.

Спільні проєкти та нові запити від ветеранів

Компанія МХП в межах програми "МХП Поруч" співпрацює з громадськими організаціями, які опікуються питаннями роботи з військовими й ветеранами. Так, спільно з Veteran Hub у березні 2024 запустили безоплатні групи психологічної підтримки для родин й близьких військових та ветеранів. У цих анонімних спільнотах зустрічі модерують фахові психологи, які часто або самі мають бойовий досвід, або також чекають на близьких людей з війни.

Також МХП є партнером держави, бізнесу та організацій в питаннях формування ветеранських політик. В межах такої співпраці нещодавно ініціювали створення ESG-комітету про ветеранську політику при Європейській Бізнес Асоціації та створили посібники про адаптацію ветеранів в організаціях (один спільно з ACMP Ukraine, інший — із Мінекономіки та Korn Ferry), які покликані допомогти іншим бізнесам різних масштабів сконструювати власні програми реадаптації та реінтеграції.

На думку заступника головного виконавчого директора зі сталого розвитку, попри складні умови, великі українські аграрні бізнеси, з якими також співпрацює МХП, є свідомими й соціально відповідальними.

"Той великий бізнес, який сьогодні працює в Україні — свідомий. Як мінімум, аграрний бізнес. Не можу назвати жодної компанії, жодного керівника компанії або виконавців, які б самоусунулись від підтримки військових, ветеранів або від реалізації будь-яких соціальних ініціатив", — каже Юрій Мельник.

Співпраця з партнерами, за словами Мельника, відкрила нові напрями програм оздоровлення.

"У співпраці з ГО «Чужих бід не буває», яка діє на Черкащині, ми визначили новий аспект допомоги — реабілітаційне відновлення для ветеранів, які, на перший погляд, не мають ушкоджень, але у них проявляються наслідки окопного життя, роботи з великими навантаженнями", — розповідає Юрій Мельник. Пояснює, що таке відновлення ветерани проходять за програмою у Миронівській лікарні відновного лікування. Окрім ветеранів процедури можуть пройти також члени родин військових, щоби зняти психологічну напругу, перезавантажитись.

Юрій Мельник каже, що у співпраці з профільними організаціями випрацювали важливе правило: підтримка близьких воїна і тих, хто очікує його з фронту — не менш важлива, ніж робота напряму з військовими. Родина — перше місце, куди повертаються захисники й захисниці, тож у МХП тримають зв’язок із рідними захисників, надають обов’язкову підтримку дітям військових — від оздоровлення до спеціальних запитів.

Також програма "МХП Поруч" транслює важливу думку: суспільство зі свого боку має бути готове приймати ветеранів. Юрій Мельник наголошує, що в компанії постійно ведуть діалог щодо двостороннього руху назустріч — так з’явився ряд соціальних, культурних ініціатив. МХП виступила спонсором серії документальних фільмів "Культура VS війна" та продовжує фінансувати кінопроєкти, які пов’язані з військовими.

"Має бути пролонгований комплексний підхід, потрібно розвивати й підтримувати інфраструктуру, освіту, культуру в громадах, щоб захисникам було комфортно жити та працювати в них. Тобто маємо створювати умови та можливості для захисників, які повертаються. Також важлива підтримка психологічного і фізичного здоров’я ветеранів, які сьогодні начебто і вийшли на роботу, але постійно продовжують адаптуватись. Краще тримати постійний зв’язок, говорити про ті варіанти допомоги, яку зараз можемо надати", — каже заступник головного виконавчого директора. Пояснює, що також це стосується реабілітації через спорт, впровадження програм дозвілля для ветеранів, створення ком’юніті.

На фото: заходи для військових та ветеранів, які підтримує в громадах компанія МХП

"Проводимо змагання з риболовлі, заняття з глинотерапії, тренування з адаптивного спорту, змагання зі стронгмена для військових і ветеранів спільно з Федерацією стронгмену України, захід для захисників та їхніх сімей «Родинна колиска». У різних громадах ми розвиваємо хаби, де ветерани отримують юридичні та психологічні консультації й спілкуються між собою. Такі простори також використовуємо для роботи артпсихолога з дітьми загиблих та для проведення різноманітних заходів для військових та їхніх родин", — каже Юрій Мельник. Додає, що торік у межах національного конкурсу соціальних ініціатив "Час діяти, Україно!" у компанії підтримали 16 просторів на Київщині, Черкащині, Вінниччині та Хмельниччині, а 2024-го відкрили 4 хаби "Свій серед своїх" спільно з ГО "Об’єднання добровольців" на Львівщині.

Результатами програми "МХП Поруч" у компанії задоволені. В планах: розвиток партнерства з місцевими громадськими організаціями та продовження співпраці з бізнесами, підтримка розвитку ветеранських просторів, реабілітаційних центрів і підприємництва серед ветеранів та їхніх родин.