Українська правда

"Це – мій спосіб проживання втрати". Як брат загиблої Ірини Цибух проводить меморіальні екскурсії на її честь

- 16 січня, 06:00

Ірина "Чека" Цибух з юних років мала активну громадянську позицію. Коли розпочалася Революція Гідності, Ірина була ще підліткою, утім вже тоді активно волонтерила.

Працювала медійницею у різних виданнях, зокрема була менеджеркою реформи Суспільного мовлення, очолювала регіональні філії UA:Дніпро та UA: Донбас.

Напередодні лютого 2022 року Ірина презентувала власний соціальний документальний фільм про дітей із віддалених сіл Донецької та Луганської областей. Прем’єра встигла відбутись у декількох містах Донеччини, а 25 лютого мала відбутись у Києві. Проте тоді розпочалось повномасштабне вторгнення.

Дівчина долучилася до добровольчого медичного батальйону "Госпітальєри" та понад два роки рятувала поранених воїнів.

Ірина також працювала над проєктом, який присвячений культурі пам’ятування та впровадження хвилини мовчання на державному рівні. Вона вірила, щоби почати пам’ятати про найбільших героїв сьогодення, потрібна всього одна хвилина вдень.

У березні 2024 року Ірина Цибух стала лауреаткою премії "УП.100. Сила жінок", а у грудні – переможницею премії УП у номінації "Громадянська позиція року". На жаль, посмертно.

29 травня 2024-го, Ірина загинула під час ротації на Харківському напрямку. Вона не дожила до свого 26-річчя три дні. Її мрії про спокійне життя, сім'ю та власний дім обірвалися.

Молодший брат Ірини, 20-річний Юрій Цибух, після загибелі сестри створив меморіальну екскурсію, щоб увіковічити пам'ять сестри.

Спеціально для "Української правди. Життя" Юрій розповів, як проводить екскурсії, чому обрав саме такий формат та як через них вшановує пам’ять Ірини і продовжує її справу.

"Я вирішив, що буду займатися збереженням пам’яті про Іру. Зокрема у межах своєї професії – як гід"

Після загибелі сестри Юрій вирішив, що займатиметься збереженням пам’яті про неї. У хлопця з’явилася ідея створити меморіальну екскурсію. Такий формат він обрав не випадково.

"Я навчаюся на 4 курсі університету за спеціальністю архітектура. Ще на першому здобув фах гіда, маю ліцензію. Ця професія певною мірою пов’язана з архітектурою. Тому визрів такий цілком логічний задум створити екскурсію пам’яті", – каже Юрій.

Обов’язковою вимогою для проведення екскурсій є ліцензія гіда. Інші документи чи дозволи Юрію не знадобилися. Окрім того, Львівський туристичний офіс допомагав хлопцеві у розповсюдженні інформації про меморіальні екскурсії, аби про них дізналися якомога більше людей.

Після загибелі сестри Юрій вирішив, що займатиметься збереженням пам’яті про неї

Фото: Олександр Голуб, Катерина Даценко, Алевтина Швецова

Традиційно хлопець проводить екскурсії, розповідаючи про архітектуру та визначні пам’ятки Львова. Утім, ця меморіальна екскурсія дещо відрізняється від інших. За його словами, кожна з 13 локацій маршруту має тематичну чи персональну прив’язку до життєвого шляху Ірини.

"Концепція екскурсії така, аби розкрити постать Іри з різних сторін: Іру як медійницю, бойову медикиню, громадську діячку, сестру чи близьку людину. Вона – про життєвий шлях Іри, про феномен тканини міста, у якій минає життя. Події, цінності, переживання знаходять своє відображення чи тематичну прив’язку у певних місцях.

Що таке "тематична прив’язка"? Наприклад, біля міської стрільниці, де у XV столітті львів’яни вчилися захищати місто, я розповідаю про Іру як захисницю та бойову медикиню. Водночас персональна – це локація, яка безпосередньо пов’язана з якоюсь подією у житті Ірини.

Персональних прив’язок мало, адже більшу частину свого свідомого життя Іра прожила не у Львові, а у Києві", – розповідає Юрій Цибух.

"На кожній локації є заклик до дії. Це – ті важливі ідеї, які адвокатувала Ірина за життя"

Основні заклики до дії – це те, що було дуже важливим для Ірини: добре знати історію, зупинятися щодня о 9-й на загальнонаціональну хвилину пам’яті, долучатися до лав сил оборони або допомагати їм, пройти базовий курс надання медичної допомоги, плекати в собі критичне мислення, підтримувати родини загиблих захисників та захисниць і безапеляційно любити.

До загибелі дівчина працювала над власним проєктом "Вшануй", який присвячений культурі пам’ятування та впровадження хвилини мовчання. Це один із способів висловити шану військовослужбовцям.

Ірина була переконана, що хвилина мовчання дає змогу почати свій день із вдячністю тим, хто віддав за нього життя. Це – про повагу та загальнонаціональну єдність.

"Наприклад, коли ми зупиняємося біля бібліотеки на площі Ринок, то говоримо про Іру-громадську діячку. До того ж вона любила книги і читала доволі багато. Заклик до дії – читати та навчатися.

Коли підіймаємося до Саду живої пам’яті героїв АТО, то говоримо про Ірину діяльність, пов’язану з адвокатуванням важливості меморіалізації. Й тут заклик до дії – поставити будильник на 8:58, щоб підготуватися до щоденної хвилини мовчання.

Коли йдемо до Меморіалу Героїв Небесної Сотні, то говоримо про Іру-волонтерку", – ділиться Юрій.

Концепція екскурсії така, аби розкрити постать Іри з різних сторін

Фото: Олександр Голуб, Катерина Даценко, Алевтина Швецова

Екскурсія розпочинається з площі Ринок, а закінчується на Марсовому полі.

"Площа Ринок – це місце, де вирує життя. Шлях від неї до Марсового поля – символічна дорога життя, яка веде до місця останнього спочинку сестри. На похованні ми співаємо пісні за її заповітом та говоримо про те, як пісня допомагає пережити складні моменти", – розповідає Юрій.

Хлопцю було емоційно складно працювати над такою екскурсією, адже він розповідає не тільки про професійну діяльність Ірини, але й говорить про неї як брат та близька людина.

"Є особисті речі: Ірина любов до мене чи до когось з рідних, спогади та історії з нею. Це теж така невід’ємна частина, але вона дуже непроста. Водночас я дуже щасливий, що маю ці спогади.

Буває складно, хочеться плакати, особливо, коли я говорю про її останнє повідомлення для мене, чин похорону чи посмертний лист, який вона залишила.

Моя мета зробити так, щоб Іру пам’ятали, розповісти про різні грані її особистості. Для мене це велика відповідальність і честь", – пояснює Юрій.

Остання локація екскурсії - Марсове поле у Львові

Фото: Олександр Голуб, Катерина Даценко, Алевтина Швецова

"Люди приїжджають з різних міст, аби віддати шану Ірині. Це зворушує"

Перша екскурсія пам’яті Ірини Цибух відбулася 29 вересня. Згодом відбулися ще 4. За цей час Юрій отримав чимало позитивних відгуків та слів підтримки.

"Люди приїжджали з різних міст спеціально для екскурсії, аби згадати про Іру, слухати про неї та про її цінності. Ну і звичайно, відвідати поле почесних поховань. Екскурсанти дякують, кажуть, що про це важливо говорити, ділитися та зберігати пам’ять про Іру.

Одного разу на екскурсію прийшла літня пані. Вона сказала, що дуже хоче віддати честь Ірі. Їй було непросто, бо мала проблеми з коліном, але вона пройшла весь маршрут до самого завершення, співала пісень і тільки тоді пішла. Мене зворушило, наскільки сильно вона хотіла віддати шану Ірі", – розповідає Юрій.

Юрій створив екскурсію, щоби вшанувати пам’ять Ірини та передати її цінності

Фото: Олександр Голуб, Катерина Даценко, Алевтина Швецова

"Екскурсія – мій спосіб проживання втрати"

Для Юрія ці екскурсії стали певним простором, щоби говорити про сестру та бути почутим. Також він запрошує людей, які добре знали Ірину, поділитися спогадами про неї. Нерідко в екскурсіях бере участь мама Ірини та Юрія.

"Часто думають, що не треба чіпати тих, чиї рідні загинули захищаючи Україну Насправді переважна більшість хочуть говорити про них. Це дуже важливо.

Можливо, я, як брат, "говорю" цими екскурсіями. Ми втратили своїх найближчих. Було б дивно заповнювати порожнечу від втрати мовчанням. Це непросто, іноді боляче, але рідні хочуть говорити.

А для екскурсантів дуже важливо почути про Іру, зрозуміти її цінності, бачення", – говорить Юрій Цибух.

За словами Юрія, його проєкт став для нього джерелом роздумів про сестру.

"Ця екскурсія дала мені можливість структурувати та вкласти особистість Іри у 2,5 години. Дала зрозуміти, що є ще неймовірна кількість її граней особистості, які мені треба глибше дослідити та усвідомити. Зараз це можна зробити через людей, які були з Ірою.

Екскурсія дала чітке розуміння, що мені є що відкривати. Водночас я розумію, що це мій спосіб проживання втрати. А коли є підтримка, то її легше проживати", – каже Юрій.

Нерідко в екскурсіях бере участь мама Ірини та Юрія

Фото: Олександр Голуб, Катерина Даценко, Алевтина Швецова

Як можна долучитися до екскурсії?

Екскурсії не відбуваються на регулярній основі, але їхня дата найчастіше прив’язана до 29-го числа місяця – до дня загибелі Ірини.

Її можна відвідати за донат. Зібрані з екскурсій кошти Юрій перераховує на підтримку сил оборони або на інші важливі ініціативи, як, до прикладу психологічне відновлення бойових медиків.

Анонси екскурсій пам’яті Ірини Цибух можна відслідковувати на його сторінках у Instagram та Facebook. Там буде уся детальна інформація та форма для реєстрації.

Для Юрія ці екскурсії стали певним простором, щоби говорити про сестру

Фото: Олександр Голуб, Катерина Даценко, Алевтина Швецова

"Збереження пам’яті – це не лише про пам’ятники"

На думку Юрія, пам’ятати – це наша сила та обов’язок. А збереження пам’яті – це не лише про встановлення пам’ятників, але й про спільні вчинки. Дії – це найкращий спосіб передати цінності, за які боролися і віддали життя наші захисники та захисниці.

"Іра говорила, що сум за людьми, яких ми втратили, накладає на нас відповідальність – свідчити про те, що відбулося, та про зло, з яким ми зіштовхнулися.

Вона казала, що культура пам’яті залежить від добре сформованого ставлення суспільства до історії свого народу. У нас немає традицій пам’ятування, тому що не маємо сталого розуміння наших історичних процесів.

Ми живемо у час російсько-української війни, тому будемо пам’ятати цей досвід. А чи пам’ятатимуть наші нащадки? Це питання безпосередньо стосується національної стратегії та фізичних проявів меморіалізації. Важливо формувати це на рівні державності та кожного з нас.

Тому стратегія національної пам'яті є критично важливою як для нас зараз так і для майбутніх поколінь", – наголошує Юрій.

Віра Шурмакевич, "Українська правда. Життя"