Розбите серце – це не метафора. Як тіло реагує на втрату й чому не існує ліків проти горя
"Я з жахом згадую перші три місяці після загибелі коханого. Мабуть, 40 днів мене постійно вивертало, я прокидалась і блювала жовчю…
Після втрати людина розбивається, її життя розбивається. Усе, що залишається – це біль", – ділилася Анна, дружина загиблого військового.
Втрата близьких не тільки завдає "душевного" болю та моральних страждань, а й тягне за собою фізіологічні наслідки.
Після такого важкого потрясіння людина може страждати на безсоння, нічні жахіття, синдром подразненого кишківника. Можуть загострюватися хронічні хвороби чи виникати нові. Горе також запускає дуже різноманітний спектр емоційних реакцій – від істерики до "оніміння".
Яке буває горювання і як розпізнати його ускладнену форму? Що люди можуть відчувати після втрати і чому не можна заглушити душевний біль знеболювальними? Як наше тіло може реагувати на втрату близьких людей та як допомогти йому не зламатися?
"УП. Життя" поставила ці запитання біологині Ользі Масловій, клінічній психологині та психотерапевтці Катерині Тімакіній, неврологині Олександрі Щебет і тілесно-орієнтованій психотерапевтці Марії Боднар-Шпот.
Як люди проживають втрату
Проживання втрати охоплює різні системи в нашому мозку. Тривалість та особливості цього процесу залежать від індивідуальних особливостей людини, як вроджених, так і набутих, пояснює біологиня Ольга Маслова.
Психологи описали кілька моделей проживання втрати, але найпоширенішою з них вважають модель психологині Кюблер-Росс або "5 стадій прийняття смерті": заперечення, гнів, торг, депресія і прийняття.
Окрім того, що ця модель містить деякі неточності, важливо розуміти, що Кюблер-Росс досліджувала не горювання рідних після чиєїсь смерті, а стан онкопацієнтів, які приймали наближення власної смерті.
І хоч ці стадії частково перегукуються з тим, що можуть відчувати люди після втрати, процес горювання нелінійний, розповідає психотерапевтка Катерина Тімакіна. Людина може дійти до умовного прийняття, а потім знову прийти до торгу, ставити під сумнів реальність, повертатися до самозвинувачень.
Сучасна наука послуговується дуальною теорією проживання втрати, яка передбачає, що людина проживає ситуацію хвилями – від інтенсивного горя до моментів умовного "спокою".
"Дуже важливо розуміти, що людина, яка втратила, може сміятися, може мати бажання подивитися меми чи якийсь серіал. Це не робить людину "нечутливою" до втрати. Таким чином наш мозок добирає ресурсу для того, щоб далі опрацьовувати й інтегрувати втрату", – каже Катерина Тімакіна.
Що таке горювання і яким воно буває
"Втрата – це момент, коли з нас "виривають" шматок нашої реальності, і від цього дуже болить. А горювання – це процес прийняття нової реальності й пошуку способів співжиття з болем", – каже Катерина Тімакіна.
За словами психотерапевтки, інтеграція втрати в середньому відбувається приблизно за рік. Це не означає, що горювання припиняється, а потреба в підтримці зменшується – просто за цей час людина зазвичай починає формувати нові звички відповідно до реалій (наприклад, відновлює роботу, спілкування, відпочинок).
"Чому кажуть саме про рік? Бо за рік людина проходить через кожен сезон, який раніше могла не проживати без того, кого втратила. Проходить повний цикл з усіма святами й символічними датами", – додає психотерапевтка.
Якщо ж людина не може повернутись до реальності протягом більш ніж року після втрати, досі відчуває фізіологічні прояви скорботи та не має здатності відновити соціальну активність, то, ймовірно, це випадок ускладненого горювання.
Ускладнене горювання
Ускладнене горювання є тривалішим за звичайне і може супроводжуватись, крім безпосередньо болю від втрати та почуття суму, ще й нераціональним та нав’язливим бажанням "переписати" історію, отримати втрачене назад, пояснює Ольга Маслова.
У такому стані люди можуть годинами перебирати варіанти ситуацій коли можна було запобігти втраті (навіть у випадках, коли вони об’єктивно не могли вплинути на подію), їх з’їдає почуття провини та безсилля. Люди можуть шукати способи "возз’єднатися" з померлим. Ці почуття є і при звичайному горюванні, але епізодично.
За словами біологині, ускладнене горювання частіше властиве людям з певними особливостями роботи системи винагороди у мозку, що підтверджує дослідження американських вчених 2020 року.
Пролонговане горювання пов’язане із системою винагороди у мозку через змінену роботу нейронних структур, які регулюють відчуття задоволення, мотивацію та емоційні зв’язки.
Ці зміни призводять до того, що мозок ніби "зациклюється" на втраті, утримуючи людину у стані горя. Він продовжує активувати ті самі нейронні мережі, які відповідали за позитивні емоції, пов’язані з померлим, і людина не може знайти нові джерела радості чи мотивації.
Також у випадках пролонгованого горювання спостерігається "дисбаланс окситоцинової системи", але як це працює – дослідникам поки що невідомо.
Ймовірність ускладненого горювання залежить від обставин смерті близької людини, подій, які слідують за втратою, та обставин, за яких людина дізналася про смерть.
"В Ізраїлі є окремий протокол, як повідомляти родинам військових звістку про загибель. І у нас в кожному військкоматі мають бути люди, які на це уповноважені. Дуже важко, коли людина дізнається про загибель близьких із соцмереж.
Багато неприємного і травматичного може статися на моменті опізнання тіла, повідомлення від ТЦК чи на похованні. Наприклад, дружину може ранити, якщо прапор вручили не їй, а мамі", – каже Катерина Тімакіна.
Процес горювання ускладнюється, якщо людина стала свідком загибелі своїх близьких або дізналася про шокуючі обставини смерті (тортури, самогубство, загибель внаслідок "дружнього вогню").
Складні випадки горювання також бувають, коли після загибелі партнера людина зʼясовує, що він їй зраджував: адже тоді втрачається не тільки майбутнє, а й ніби частина минулого. Такі події часто завдають травми, пояснює Катерина Тімакіна.
"На відміну від природного процесу горювання, травма може призвести до посттравматичного стресового розладу, який потребує тривалішої терапії та глибокого втручання", – додає психотерапевтка Марія Боднар-Шпот.
Також на процес горювання може впливати тип прив’язаності, який людина мала в стосунках. І тут гірше людям, які мають так звані "небезпечні" типи прив’язаності – тривожний і уникаючий.
Науковці вважають, що тривожний тип прив'язаності пов’язаний із сильною залежністю від померлого, а уникаючий навпаки лежить в основі "відкладеного горювання", коли людина придушує думки та емоції.
"Відсутнє" або "відкладене" горювання
У науковій літературі існує термін "відсутнє горе" – явище, коли людина не виражає горе (і не через психологічну стійкість, а через заперечення чи придушення своїх почуттів).
Деякі люди після втрати наче "відмовляються" від горювання: завантажують себе роботою, щоб не було часу залишитися наодинці з думками, або намагаються заглушити біль алкоголем чи наркотиками. Але цей підхід деструктивний.
"Я згодна, що варто шукати собі заняття і причину жити далі, але попри роботу важливо виділяти собі час для горювання. Якщо зараз хочеться плакати, то лягти, увімкнути сумну музику і дати собі, умовно, 40 хвилин поплакати.
Точно слід звернутися по допомогу, якщо ви плачете "24 на 7" понад рік. І так само – якщо ви повністю блокуєте ці почуття", – каже Катерина Тімакіна.
Як горювання впливає на тіло й психіку
Емоційні реакції
У перші дні чи навіть тижні від моменту, коли людина дізналася про загибель близького, характерними реакціями є шок, плач, сміх, сльози, паніка, істерика, ступор.
"Важко, коли людина не реагує на зовнішні подразники і перебуває в дуже великій напрузі або онімінні. Краще, коли біль виривається назовні через плач, істерику, крик, злість. Це означає, що психіка має ресурси для вираження болю", – каже Катерина Тімакіна.
Якщо ресурсів зовсім мало – людина може тривалий час бути в ступорі. Процес горювання може бути відкладений, зокрема, якщо людина перебуває в умовах активних бойових дій або в полоні, коли основна ціль – вижити.
У процесі проживання горя людина може відчувати обурення, злість, образу на померлого, а також – навіть полегшення (наприклад, якщо людина довго хворіла й мучилася).
Одним із захисних механізмів після втрати може бути "емоційне оніміння". Оточення людини або вона сама може сприймати це як байдужість; думати, що вона "не любить" або "недостатньо страждає". Звісно, це помилкове уявлення.
А самозвинувачення і думки на кшталт "що зі мною не так" в таких випадках навпаки можуть підсилити тривогу і, відповідно, захисну реакцію.
Нестерпний біль втрати також може спричинити дисоціативні прояви, навіть дереалізацію і деперсоналізацію, коли людина не відчуває свого тіла, спостерігає за собою ніби збоку, як у фільмі або "через мутне скло".
За словами Катерини Тімакіної, такі реакції досить рідкісні й здебільшого трапляються у ситуаціях, коли людина відчуває гостру загрозу для свого життя.
Деперсоналізація і дереалізація також можуть бути симптомом інших психічних розладів або наслідком вживання деяких психоактивних речовин.
На тлі втрати у людини може розвинутися депресія, але попри деякі спільні риси, скорботу і депресію плутати не варто.
Горювання – завжди наслідок певних подій (загибелі близьких зокрема), а депресія виникає через сукупність внутрішніх та зовнішніх факторів.
"Відчуття болю втрати – неймовірно важка, але все ж адекватна та нормальна реакція мозку, а от депресія – складний патологічний процес, у розвитку якого бере участь низка нейро-ендокринно-імунних механізмів", – пояснює біологиня Ольга Маслова.
Тілесні реакції
"Будь-яка стресова реакція провокує виділення гормонів стресу, що потягне за собою і симптоми з боку серцево-судової системи, і сильне потовиділення, і спазми м'язів, і втрату сну чи апетиту", – пояснює неврологиня Олександра Щебет.
З досвіду лікарки, після таких інтенсивних переживань, як втрата когось із близьких, пацієнти найчастіше скаржаться на посилення хронічного болю, головний біль та біль у тілі.
Також у період горювання людина може мати проблеми з травленням – синдром подразненого кишківника, нудоту тощо.
"Реакція тіла залежить від ресурсів організму. Хтось втрачає вагу, хтось набирає; хтось не спить або навпаки спить весь час. Тіло реагує на втрату, як на загрозу. Виникає багато м'язових "зажимів", бо ми наче зіщулюємося, щоб захистити себе", – каже Катерина Тімакіна.
Ці фізіологічні реакції – цілком нормальні у період гострого горя. Та якщо вони тривають понад три місяці, обов’язково потрібно звертатися до лікарів.
Також у період горювання в людини може бути відсутнє, знижене або навпаки підвищене лібідо. Цей стан є нелінійним – людина може хотіти інтимної близькості, але потім відчути біль, огиду, провину, каже Катерина Тімакіна.
Що таке "душевний біль" і чому не існує ліків проти горя
Зазвичай "душевним болем" називають біль і стиснення, що відчувається у грудях чи верхній частині живота, хоча сам вираз не є медичним терміном і вживається як метафора до сильних емоційних переживань.
"Історично у людей було уявлення, що душа розміщується десь у грудях. Тому кажуть про "душевний біль", – каже Олександра Щебет.
Фізичний і так званий "душевний" або емоційний біль активують ті самі ділянки мозку, але другий не можна полегшити знеболювальними препаратами, тому що він виникає не внаслідок органічних порушень в організмі, а через емоційні переживання.
Наприклад, людина може знову і знову прокручувати в голові спогади про загиблого, щоразу проживаючи біль.
"Реакція горювання відрізняється за своїми емоційними патернами від інших, зокрема депресивних, тривожних патернів. Було дослідження, в рамках якого вчені намагалися зʼясувати, які саме зони мозку активуються, коли людина проживає горе. Виявилося, що в цьому процесі, зокрема, беруть участь ділянки мозку, які відповідають за пам'ять.
Тобто, коли людина горює, вона більше поринає у спогади, як було добре разом з померлим, і відчуває страждання від того, що цей досвід вже не повториться. І знеболювальні цьому не зарадять. Але полегшити фізичні наслідки горя та загальний стан можуть заспокійливі чи інші препарати, які пропише психіатр", – додає неврологиня.
Як втрата близьких позначається на здоров’ї
З плином часу сильний стрес може соматизуватися – тобто проявитися у вигляді захворювань.
Мабуть, найбільш переконливим доказом існування звʼязку між втратою і фізичними недугами є "феномен розбитого серця" – підвищений ризик смертності у людей, які пережили втрату.
"Насправді втрата повʼязана з серцевими ризиками, тому фраза "розбите серце" – це не тільки метафора", – каже Катерина Тімакіна.
Вираз "розбите серце" асоціюється з конкретним медичним станом під назвою кардіоміопатія такоцубо або "синдром розбитого серця", який вперше описали японські вчені в 1990 році.
Це гостра стрес-індукована кардіоміопатія, а саме – роздування верхівки лівого шлуночка серця, що дає про себе знати болем у грудях і задишкою. І хоч втрата – не єдина можлива причина цієї хвороби, її почали називати "синдром розбитого серця".
Також у людей, які пережили втрату, є вищий ризик хронічної ішемічної хвороби серця, інфаркту й інсульту.
Дуже поширеними є стрес-індуковані хвороби шкіри та волосся, (наприклад, дерматиломанія, коли людина роздирає свою шкіру; алопеція тощо).
Деякі дослідження також показують, що горе підвищує ризик захворювань, пов’язаних із запаленням, зокрема розвиток пухлин. Зрештою, тривалий стрес та його вторинні прояви ослаблюють імунну систему, що збільшує ризик інфекційних і хронічних захворювань.
Як допомогти тілу і психіці пережити втрату: 5 порад
"Кохання і біль (Вампір)", Едвард Мунк
Не забувати про базові потреби
Немає чарівного методу, який буде універсально підходити всім. Якщо вдається почати з базових речей, як-от регулярний сон, їжа, увага до себе, – це вже добре.
"Дуже важливо не забувати про фізичний стан і намагатися підтримувати режим сну та нормальний раціон. "Випадання з норми" на декілька днів може бути допустиме, але дуже важливо не запустити все надовго та не ускладнити і без того важкий період ще й проблемами з фізичним здоров'ям.
Адже існує ризик отримати замкнене коло, в якому складний психічний стан буде погіршуватись через фізичні проблеми і навпаки", – каже Ольга Маслова.
Бути в оточенні, яке підтримає
Час не лікує, а от оточення може допомогти бодай трохи полегшити життя людини, яка втратила близького.
"Важливо, щоб у момент повідомлення про загибель і в перші години або дні після цього людина була в помічному середовищі, яке зможе підтримати у момент стресової реакції, взяти на себе якісь побутові обов’язки, коли людина максимально розгублена. Банально приготувати їжу, домовитися про поховання, обговорити якісь деталі з родичами", – каже Катерина Тімакіна.
Оточення людини, яка втратила, має етично й чутливо підтримувати її, бути поруч, не ізолювати від спільноти, не вимагати "рухатись далі" або горювати "якось інакше".
"У втраті люди і так схильні до ізоляції, плюс у суспільстві не зовсім розуміють, як говорити про втрату, а від родин загиблих дехто намагається триматися подалі, як від "заразних".
Але щоб переживати важкі події, нам потрібна підтримка інших людей. Не треба вимагати від себе чи від інших людей у втраті справлятись самотужки чи горювати "правильно", – додає Марія Боднар-Шпот.
Дати собі час
Катерина Тімакіна радить дати собі час на прийняття та перебудову життя в нових обставинах, не вимагати від себе швидкого "одужання".
Визнавати та проживати свої почуття, не намагаючись їх стримати та бути "правильною", сильною чи "зручною".
Шукати нові опори в житті
У книзі "Життя після втрати: уроки горювання" є уривок: "Лише в результаті повного визнання втрати вдається зберегти зв'язок з втраченим об'єктом любові та повернутися до життя".
Але визнати втрату – зовсім не легко, зауважує Катерина Тімакіна.
"Заперечення втрати виникає, коли обставини для опрацювання цього досвіду несприятливі. Коли немає сил, підтримки або бачення, як жити з втратою.
Якщо людина мала багато інших опор, окрім стосунків із кимось близьким, вона з часом перебудується. Якщо ж людина втратила всі опори, цей процес складніший", – каже психотерапевтка.
Отже, важливо шукати нові опори в житті: заняття і середовища, у яких ви можете бути собою, та людей, які зможуть підтримати.
"У всіх нас є різні ідентичності: сімейна, робоча, спортивна тощо. Втративши батька, я більше не буду донькою, але я можу бути мамою, професіоналкою, волонтеркою.
Важливо, щоб людина сама почала шукати ці ідентичності. Бо фрази на кшталт "треба жити для дітей" від інших людей – дуже дратують", – додає експертка.
Звернутися до фахівців із психічного здоров’я за потреби
Зазвичай люди звертаються до психотерапевтів приблизно за 3-4 місяці після втрати, коли поступово зʼявляються сили на опрацювання свого досвіду.
Якщо ж ви помічаєте у себе симптоми тривожного розладу, сутінкових станів (галюцинацій, марення), депресії чи інших загрозливих станів, варто звертатися по допомогу якнайшвидше, каже Катерина Тімакіна.
Хоч не існує ліків проти горя, психіатри можуть прописати препарати, які полегшать засинання, допоможуть спати без нічних жахіть або допомагатимуть легше проживати панічні атаки.
У проживанні втрати також можуть допомогти різні напрями психотерапії (когнітивно-поведінкова, гештальт-терапія, особистісно-орієнтована, тілесно-орієнтована тощо).
Наприклад, якщо людина у втраті не має ресурсу для аналізу свого досвіду і не хоче багато говорити про втрату, їй може підійти тілесно-орієнтована терапія, каже Марія Боднар-Шпот.
Через почергову активацію органів чуттів вона дозволяє відновити контакт з тілом і виразити свої почуття.
За словами психотерапевтки, практики в цьому напрямку психотерапії допомагають покращити фізичне самопочуття, вийти з фази "заціпеніння" та знаходити нові способи проживання болю.
"Людський досвід дуже індивідуальний, немає правильного способу і часу йти на терапію. Хтось тільки за рік-два після втрати відчуває в собі сили кудись "виповзати", а хтось починає з тілесного рівня й одразу йде на танці, у спортзал, на боді-майнд терапію. Але я все-таки рекомендую спробувати цей варіант.
Тілесноорієнтована терапія, як і будь-яка інша психотерапія, не знімає душевний біль, тобто скорбота й спогади нікуди не діваються. Але вона трохи повертає людину з режиму автоматичного виживання до життя, в якому можна відчути безпеку", – каже Марія Боднар-Шпот.
Олена Барсукова, Українська правда. Життя
