Воїни добра. Роман Сініцин

"Завтра знову їду на передову. Не можу сидіти в Києві більше тижня", – скаржиться 29-річний Роман Сініцин.

Кожному, хто хоч трохи цікавився волонтерськими проектами для армії, це ім'я добре знайоме. Хоча ще донедавна фото одного зі співзасновників ініціативи "Народний тил" не можна було знайти в мережі. Навіть прізвище колишнього інтернет-маркетолога Романа – не справжнє, а його старий псевдонім у Facebook.

Така конспірація допомагає в роботі: Сініцин – один зі співзасновників "Народного тилу" і забезпечує українську армію на передовій усім необхідним. Сепаратисти вважають Романа та його друзів своїми особистими ворогами – обіцяють заплатити грошову винагороду за піймання волонтерів "Народного тилу".

"Зараз сєпари щось нарили – знайшли моє справжнє прізвище, де я живу й навіть номер закордонного паспорту. То я вже не приховую зовнішність", – посміхається волонтер. Потім чемно перепитує: "Нічого, якщо я закурю?.."

Роман Сініцин вже не приховує свою зовнішність - сепаратисти дізнались його справжнє ім'я, виклали в мережу фото і навіть номер закордонного паспорту

У кімнаті керівника "Народного тилу" Георгія Туки, де ми розмовляємо пізно ввечері, часто палять. Нічого дивного – робота у волонтерів нервова, іноді доводиться їздити під обстрілами. Хоча військові волонтерів оберігають – не пускають туди, де дуже небезпечно. Та іноді це не допомагає.

"Он, там – Андрій Захаров, він під обстрілами заїжджав на фурі під Савур-Могилу, одчайдушний такий. А що робити, якщо у хлопців нічого не було?" – пояснює Сініцин.

Самого Захарова в коловороті волонтерської метушні не видно – десятки людей у невеликому приміщенні на вулиці Жилянській, 68, щось записують-фасують-передають. Офіс "Народного тилу" схожий на справжнісінький мурашник із тих, хто хоче допомогти військовим – грошима, продуктами, ідеями, своїми розробками.

"Недавно сюди на склад нам привезли форму, яка чимось посипана, і її не видно в тепловізор. Ми передали в полк спецназу, хлопці сказали: "Круто, давайте ще". Сюди приносили ще "кішки", аби знімати міни. Безпілотники приносять, а ми вже передаємо їх на фронт", – перелічує Сініцин.

[L]У "Народного тилу", що був створений у липні, зараз є вже окремі самостійні напрямки роботи:

– "Крила народного тилу" займається безпілотниками;
– "Колеса народного тилу" постачанням машин для фронту та їхнім ремонтом;
– "Медичний народний тил" постачає в зону АТО аптечки, зібрані за натівським стандартом.

Створили навіть "Мистецький народний тил", що проводить аукціон з продажу робіт відомих художників.

Сама спільнота не має чітко організованої вертикальної структури – така собі "Запорізька Січ", що допомагає всім.

"От нам треба було купити 50 касок. Ми не домовились між собою – і Георгій купив 50 касок, і я купив 50. Але вони не пропадуть: усі сто касок потраплять на передову", – розповідає Роман.

Оцінити розмір витрачених грошей на допомогу армії хлопцю важко – як і всім волонтерам, які довго та на постійній основі допомагають військовим. "На око" Роман оцінює так: "Лише через мої руки пройшло десь 6 мільйонів гривень".

"Перші великі гроші – 30.000 гривень, мені дав бізнесмен з Дніпропетровська. Зараз він сам воює в Донецькому аеропорту, і вже я вожу йому передачі", – розповідає Сініцин.

Роман каже, що радо возитиме лише оптику і дальноміри, але поки що не може собі цього дозволиті - є велика потреба у теплому одязі

...На дворі – майже північ, в "Народному тилу" затихає активний рух, волонтери розходяться перепочити, а ми домовляємось з Романом продовжити розмову іншим разом.

МИТНИКИ НАМ КАЗАЛИ: "СКІЛЬКИ МОЖНА ВОЗИТИ, АТО НЕ ГУМОВЕ!"

Наступного разу ми зустрічаємося із Сініциним перед самими виборами – і він знову збирається на передову. На складі "Народного тилу" з-поміж тюків із номерами батальйонів і бригад – пакунки з помітками "Рома. Пєски". Ці речі хлопець має відвезти на передову під Донецьк. А ще – дальномір і фільтр, через який можна пити воду з калюж (бійці замовляють і таке).

Як і більшість волонтерів, Рома дуже втомлений. Він уже не згадує футбол (хоча раніше був затятим уболівальником), інтернетівські проекти (хоча до волонтерства його знали як інтернет-гіка), і подорожі (хоча раніше був активним мандрівником). Тепер його поїздки – на фронт і до Києва.

- Чи витримаю я, якщо все затягнеться на кілька років? Чесно кажучи, не знаю. Увесь час думаю: от за тиждень-півтора-два все закінчиться, і життя повернеться в звичне русло. Уже 5 місяців, а кінця краю не видно. І такий самий стан у багатьох волонтерів і бійців.

– Розкажи, що найбільше тішить.

– Найприємніше, коли твої "старі" підшефні кажуть: "Пацани, нам уже нічого не потрібно, заїжджайте просто кави поп'ємо". Таке вже кілька разів було, заїжджаємо. Або бронепластини привозять прострелені, шоломи. Дивишся на ці пластини й розумієш, що ти не дарма все це робиш.

Каска і пластина, які врятували життя бійцям

...Знаєш, у нас зараз багато бравурних статей, а насправді і на фронті чимало проблем. Ми, наприклад, знаємо, що десь 20-30% нашої допомоги або розкрадається по дорозі, або з перепродається самими військовими. Є ще й симулянти, які дзвонять і представляються супер-військовими, ми провіряємо й виявляється, що людина взагалі косить від АТО.

– Ви вже звикли до того, що 20-30% не потрапляє до військових?

– А що із цим зробиш? Ми поставили на фронт, а вони взяли й перепродали... Усе, як у мирному житті: є ті, хто робить, – а є, хто наживається.

І нахабні трапляються. Он, нещодавно нам дзвонили: дайте 40 ліжок! "Терміново потрібні" 40 ліжок – на фронт, в окоп...

Є такі підрозділи, до яких ніколи волонтери не доїжджають. Привезеш їм теплого одягу й трохи кави, і вони по кілька разів дзвонять і дякують. А є дуже розбалувані: надсилають заявку, ми її закриваємо на 40-60%, а вони потім дзвонять і в трубку нам: "Ви не все замовлення виконали!"

– Командири знають, що волонтери все зроблять, з-під землі дістануть...

– У нас була ідея, що треба в АТО передавати якусь методичку, як вибивати з Міноборони постачання. Думаємо возити по пачці паперу А4, аби бійці писали писульки бюрократам. Це взагалі позиція Давида (Арахамії, керівника Ради волонтерів при Міноборони, засновника "Народного проекту" – авт.) – якщо Міноборони щось не дає, тиснути на чиновників у ручному режимі через волонтерів, мовляв, чому в підрозділі нема, якщо на складах є?

Хоча Міноборони почало закуповувати теплий одяг.

– Розповідають, що вже 80% потреб у теплому одязі покрили.

– Нема 80%, як рапортують, але відсотків 20 є. Я б дуже хотів, аби Міноборони забезпечило теплим одягом, а я буду тепловізори возити. Та поки що не вдається – потреби в теплому великі.

Нормальний комплект теплого одягу – спальники, термобілизна, теплі берці й так далі – коштує мінімум 2 тисячі гривень. От і виходить так, що з початком перемир'я надходження скоротились мінімум удвічі, а потреби зросли мінімум утричі.

Але якщо ти ходиш у холодних берцях, тобі не до тепловізора – зляжеш від холоду за пару днів.

Склад "Народного тилу" увесь закладений пакунками для фронту

Буржуйки для фронту

– Раніше ти розповідав про контрабанду, що найважче перевозити машини. З касками й БПЛА не так складно – можна "мурашкою", можна в розібраному стані у валізі, а от із машинами так не вийде. Зараз легше?

– Усе майже так само, хоча стало трохи легше. Якось митники нам казали: "Скільки можна, АТО не гумове!" Був випадок, коли перевізник віз нам каски, з нього почали вимагати 10 євро за кожну.

На митниці нічого не помінялось. Насправді є схеми, на яких вони заробляли. А тепер машин заїжджає багато (їх і потрібно багато), а митники ніби ці гроші втрачають. Звісно, їм цього не хочеться.

– Скажи, що вам зараз потрібно? Гроші?

– Мене найбільше тішить, коли приносять усе в готовому вигляді. Хай закуповують самі – спальники, термобілизну, віддають нам, а ми передамо на фронт. Бо, маючи гроші, потрібно ще витратити час, аби все купити, забрати, відсортувати.

Хоча люди в нас добрі, допомагають як можуть. Коли волонтери в АТО броньовики відганяють, або з митниці везуть – люди просто підходять, дають гроші "на солярку". І так постійно.

– А що бійців найбільше тішить?

– Найбільше радіють картам "Бий падлюку", мішеням із Гіркіним, малюнкам дітей, листам від дівчат (сміється).

Бійци дуже тішаться картам "Бий падлюку", малюнкам дітей та листам від дівчат

КІЛЬКА ІСТОРІЙ З ПЕРЕДОВОЇ

Історія про любов

Якось волонтер "Народного тилу" завозив листи на блокпост під Слов'янськом. Один із них був від дівчини. Безадресний лист, але з її номером телефону. Так у бійця із цього блокпосту й дівчини в результаті виник роман.

А її смс-ка якось урятувала його життя – він відволікся на неї під час обстрілу й не постраждав.

Історія про дитячий лист, що врятував життя

До нас у "Народний тил" прийшов боєць кіровоградського спецназу з дитячим малюнком, який ми раніше передавали. Каже: "Знайдіть Грішку, який це намалював. Цей малюнок мені життя врятував".

Цей боєць поклав малюнок під каску, і вирішив, що саме малюнок урятував його. Ми знайшли хлопчика через соцмережі. Малий був на сьомому небі від щастя, боєць теж.

Про волонтерів із Донбасу

У нас в "Народному тилу" багато луганських і донецьких. Кілька місяців головною по господарчим товарам (мило, шкарпетки), була жінка родом із Луганська. У неї там бізнес залишився, нерухомість, автівки – а вона в нас "господаркою" займалась. Я дізнався про те, що вона з Луганська, уже після того, як вона поїхала в Іспанію до родичів.

Пакуванням на складі в нас займається Наталя. Вона відповідає за списки, комунікацію з підрозділами. Враховуючи, що кількість підрозділів дуже зросла, дівчина дуже втомлювалась. Увечері до нас часто заходив програміст Сергій, теж родом із Луганської області. Так от, нещодавно він звільнився з високооплачуваної роботи, щоб допомагати на складі, бо бачив, що Наталя почала "зашиватись". Тепер удень він на складі, а вночі "фрілансить".

Про місцевих

У Луганську сепаратисти, наприклад, активно шукають стрілка, який самотужки полює на терористів. Є кілька знайомих жінок із Костянтинівки, які під час окупації й військових дій збирали в себе вдома поранених. Загалом у цьому підпільному госпіталі вони виходили 27 бійців із різних підрозділів.

У вже звільненому Краматорську в нас була ціла спільнота. Жінки вдома готували гарячі страви, а четверо чоловіків сідали на машини й розвозили, начепивши на себе георгіївські стрічки. Для Едика й Сергія це не так просто закінчилось – вони потрапили в полон до сєпарів. Урешті-решт ми їх обміняли.

НАРОДНИЙ ТИЛ У ЦИФРАХ

30-40 волонтерів, які регулярно працюють у цій спільноті, з початку військових дій на Донбасі:

– закупили й доставили на передову кілька тон форми, 400 касок, стільки ж броників

– 50 тепловізорів

– 70 нічних прицілів, один комплекс наведення цілей для полку спецназу вартістю 7 тисяч євро. В Україні таких лише кілька штук, замовили ще 4 такі комплекси

– 30 машин, з них 7 повністю обшили бронепластинами, ставили куленепроникне скло

– 3337 індивідуальних аптечок, зібраних за натівським стандартом

– 8 Безпілотників

– "Мистецький народний тил" продав картини й купив два тепловізори, зараз купують теплі речі

– "Народний тил" намагається підтримувати вітчизняного виробника, і за рахунок їхніх замовлень працевлаштовано кілька десятків людей. Йдеться про відшив розгрузок, підсумків, виробництво спальників, карематів, теплих берців (спільно з "Народним проектом" Давида Арахамії), теплої білизни, балаклав тощо

– Забезпечили 75-ма теплими новими флісовими піжамами одне відділення Київського військового госпіталю, разом із друзями з "Розетки" в кожну палату поставили телевізор, чайник, холодильник. Загалом – 11 телевізорів, 25 чайників, 3 мікрохвильові печі, 4 холодильника. Крім цього, передали на госпіталь 8 інвалідних колясок, закупили хірургічний інструментарій та медобладнання на 50.000 гривень.

Юлія Гончарова у "Народному тилу" відповідає за медицину (забезпечення бійців індивідуальними аптечками). "На 500 осіб я видаю 20 аптечок, це те, що я можу собі дозволити. Є батальйон, в яких поки що нічого нема, є такі, які розстріляли-розформували і повернули на ротацію, у них теж нічого нема. Є такі, які щодня виходять на передову і в них вже нічого нема", - каже Юля

Аптечка для бійців АТО, які "Народний тил" передає на передову

"Перш ніж передати на передову я питаю, чи знають військові, як ними користуватись. Якщо не знають – то я не даю нічого, бо це без сенсу. Якщо ми передаємо 20 аптечок, з ними іде інструктор, як правильно накладати джгут, тампонувати рану і використовувати "Целокс", - каже Гончарова На фото - голка для пневмотораксу

Тетяна Джафарова - дизайнер. У "Народний тил" приходить ввечері після роботи. Координує напрямок "Колеса народного тилу" та "Мистецький народний тил". Фото Aidimir Dzhafarov

Михайло Макарук знає все, про форму для бійців. На фото він якраз збирає британський бронежилет Оsprey

Народний тил:

Приватбанк - 4149437843984905 Клочун Наталія
Skrill, Paypal - [email protected]
Селокс Фонд
Пряма оплата PayPal на Celox
Приватбанк: 4149 6258 0035 8804 Левчук Лариса
Фонд загальної медицини:
Приватбанк 5168 7553 9455 1259 (Лопатіна Ірина)

Бухгалтерія тут. Приходи по карті вигружаються тут. Скани чеків тут.