Як протидіяти стереотипам: історії розробника дронів, футбольного тренера та вихователя дитсадка

Здавалося б, у сучасному світі уже немає жодних проблем з гендерною нерівністю. У більшості країн, зокрема в Україні, чоловіки та жінки мають однакові конституційні права. Дівчата та хлопці вільні здобувати будь-яку освіту, вибирати бажану професію та реалізувати себе у діяльності, яка їм до вподоби.

Проте на практиці все не так безхмарно. Наприклад, зараз в Україні розрив в оплаті праці між чоловіками та жінками складає 18,6% – цей показник є більшим, ніж у багатьох країнах ЄС. А гендерні стереотипи подекуди лунають навіть із сюжетів телемарафону "Єдині новини".

Які упередження щодо жінок і чоловіків поширені у суспільстві? До яких проблем це призводить? Як протидіяти цьому? На ці питання у матеріалі, що публікується за підтримки ООН Жінки в Україні, відповідають українські чоловіки – розробник дронів, футбольний тренер та вихователь дитсадка. Вони розповіли, як на власному досвіді прийшли до того, що гендерна рівність – це норма, до якої варто прагнути.

Розробник дронів Валерій Боровик: "Успіхи у керуванні дронами жодним чином не пов’язані зі статтю"

Згідно з опитуванням соціологічної групи "Рейтинг", майже 60% українців поділяють професії на суто чоловічі та суто жіночі. Розподіл чоловіків і жінок у різних спеціальностях дійсно є нерівномірним. Наприклад, індустрії STEM (Science – наука, Technology – техніка, Engineering – інжиніринг та Mathematics – математика) дотепер залишаються переважно чоловічими. Так, в Україні серед випускників ВНЗ за STEM-спеціальностями – лише 29% жінок.

Одна зі STEM-професій, актуальна у реаліях повномасштабної війни – оператор(-ка) дрона. Як виявилося, серед них – зовсім небагато жінок. Це зауважив розробник українських БПЛА Валерій Боровик. До нього через спільних знайомих звернувся британець, який бажав підтримати жінок-пілотес дронів, і шукав таких дівчат в Україні. Валерій спробував йому допомогти, але так нікого і не знайшов.

"Я проаналізував поточні школи, де навчають пілотувати дрони. Виявилося, що 90-95% учнів там – чоловіки. Відтак виникла ідея: а чому б нам самим не навчити кілька дівчат, які б могли пілотувати дрони й виконувати аеророзвідку чи інші бойові завдання? У той час тривали бої за Київ, і чимало жінок прагнули бути корисними у війську, але не знали, куди спрямувати свою енергію. Тим паче попит на дрони зростав, а операторів(-ок) конче не вистачало", – пригадує Валерій Боровик.

Спочатку команда Валерія навчила одну дівчину, але британець так і не приїхав. Утім, Боровик вирішив продовжувати й створив школу "Пілотеси України" на постійній основі. За півтора року навчання пройшли кілька десятків жінок, частина з яких використовує набуті навички на фронті, а частина – стає інструкторками для наступних учениць.

За словами Валерія, у жіночій групі дівчата почувають себе розкутіше – наприклад, не соромляться перепитати, якщо щось не вдається з першого разу. Тоді як у змішаних групах виникає більше страхів "показати себе невдахою". Крім цього, деякі випускниці довго не наважувалися пройти навчання, й анонс школи пілотес став для них стимулом розпочати в комфортному для себе оточенні.

"Успіхи у керуванні дронами жодним чином не пов’язані зі статтю. Як серед жінок, так і поміж чоловіків є люди, яким це не дається – вони плутають напрямки у просторі, занадто нервують. А є ті, хто швидко все опановує. Дівчата часто мають навіть кращу моторику та чутливіше реагують на тактильність на пульті управління. Головне – вірити у свої сили, а всьому іншому ми навчаємо", – пояснює Валерій Боровик.

Він підкреслює, що в умовах затяжної війни цінним є внесок кожної людини, яка має бажання захищати державу. На передовій чимало завдань, які фізично можуть виконувати жінки, й пілотування дронів – одне з таких. Тому мета школи пілотес – давати мотивованим дівчатам відповідні навички.

"А глобальна ціль – зробити так, аби керувати дроном вміла кожна українська жінка, навіть цивільна. Адже якщо ворог раптом підійде до її домівки, вона почуватиметься впевненіше та зможе, наприклад, скоординувати артилерію чи скинути на голову “подарунок”. Тут можна брати приклад з Ізраїля, де військовий вишкіл проходять усі громадяни", – зауважує Валерій Боровик.

Для цивільних жінок навчання у школі пілотес коштує 9 тис. грн – завдяки цьому внеску військовослужбовиці навчаються безплатно. Набір у нові групи триває постійно, всі охочі можуть записатися на заняття на Facebook-сторінці проєкту.

Дитячий вихователь Борис Нікітішин: "Не слід зважати на стереотипи: кожен має право обирати собі професію за власними уподобаннями"

На противагу STEM, серед працівників освітніх закладів – лише 15% чоловіків, і подекуди їм навіть відмовляють у роботі. Один із таких випадків пригадує юристка Марина Легенька у матеріалі в межах проєкту "EU4Recovery – Розширення можливостей громад в Україні". Чоловік хотів влаштуватися тренером з футболу у дитячий садок, але його не взяли – мовляв, чоловіки не можуть працювати з маленькими дітьми, краще знайти тренерку-жінку.

Попри суспільні упередження, хмельничанин Борис Нікітішин з дитинства мріяв працювати у дитячому садку. Він закінчив факультет дошкільної освіти, де був єдиним хлопцем. А з 2015 року Борис – єдиний чоловік-вихователь дитячого садку у своєму місті.

"Моя мама – теж педагог, тож я завжди знав, ким хочу стати. Рідні одразу мене підтримали, а от друзі іноді дивувалися, навіщо це мені потрібно. Але я вважаю, що не слід зважати на стереотипи: кожен із нас має право обирати собі професію за власними уподобаннями. Коли я тільки-но вийшов на роботу, батьки дітей поставилися з цікавістю, але швидко мене прийняли. Зараз я вже випустив три дитячі групи й знаю, що діти стоять у черзі до мене – шириться “сарафанне радіо”", – розповідає Борис.

На його думку, педагогічні навички не залежать від статі. Набагато важливіше – вміння стати для дитини найкращим другом і не ставити себе вищим за неї.

Борис Нікітішин підкреслює, що під час повномасштабної війни багато дітей тривалий час не бачать своїх батьків, які долучилися до лав ЗСУ та перебувають на фронті. У такому випадку чоловік-педагог хоч і не замінює рідного тата, але демонструє певну соціальну рольову модель для дитини. Тому важливо, щоб участь людей всіх статей у вихованні дітей була більш рівноправною й у цій галузі працювало більше чоловіків. А стримує їх насамперед не відсутність інтересу до дітей, а низька зарплата.

"Наскільки я знаю, у західних країнах чоловіки-вихователі дуже цінуються. Тож і в Україні важливо розповідати назагал про різноманіття у виборі професій та підкреслювати успішні приклади людей, які порушують традиційні упередження в обраній галузі", – зазначає вихователь.

У своїй групі Борис не нав’язує дітям такі поняття, як "дівчача" чи "хлопчача" справа. Його вихованці(-иці) вільно граються разом – як машинками, так і ляльками. У такий спосіб вони вчаться перебувати у колективі, допомагають одне одному в іграх і пізнають себе. Щоб потім, у дорослому житті, робити вибір виходячи не з соціальних упереджень, а власних прагнень та інтересів.

Футбольний тренер Володимир Пятенко: "У Європі хлопці та дівчата до 15 років тренуються разом, уже потім йде поділ на окремі збірні"

За даними U-Report, 40% українців погоджуються, що деякі види спорту підходять виключно чоловікам, зокрема – єдиноборства, важка атлетика та футбол. Причому футбол називають "чоловічим спортом" 28,5% жінок проти 17,3% чоловіків. Третина опитаних жінок і чверть опитаних чоловіків вважають, що чоловіки мають більше відповідних якостей для футболу.

Однак немає жодних підтверджень таким упередженням у практиці спорту. 2023 року дослідники провели експеримент, де 600 учасників мали оцінити гру чоловічих і жіночих команд. Коли респонденти наперед знали статі гравців, вони оцінили чоловічу гру краще за жіночу. Проте коли їм показали відео з нечітким зображенням, де визначити стать гравця було неможливо, якість гри оцінили як рівну.

Упередження про жінок-футболісток розвіює Володимир Пятенко, головний тренер жіночої футбольної збірної України. До 2021 року він сам не був прихильником жіночого футболу й тренував чоловічі команди. На гравчинь-жінок звернув увагу випадково.

"Я працював у київському коледжі олімпійського резерву, там була жіноча футбольна команда для дівчат 15–17 років. Їхня тренерка звільнилася, і ми довгий час не могли заміну. Проте хтось-таки мав продовжувати тренування з дівчатами, тож я запропонував свою кандидатуру", – пригадує Володимир.

Тренер зауважує, що суспільне ставлення до жіночого футболу – не завжди позитивне. Проте його особистий досвід показує, що ті дівчата, хто присвячує себе футболу, роблять це свідомо та віддаються цьому спорту на повну. І часто мотивація важить навіть більше, ніж технічність.

"Я не раз бачив, як дівчата виходять на гру з травмами на кшталт розриву зв'язок. Тоді як деякі чоловіки отримують подряпину – і вже сходять з дистанції. Усе залежить від бажання людини. І це працює для будь-якого спорту: скрізь потрібно багато тренуватися, витримувати шалені навантаження й не жаліти себе. Якщо ви справжній спортсмен чи спортсменка, то подолаєте будь-які складнощі", – пояснює тренер.

За його словами, у Європі хлопці та дівчата до 15 років тренуються разом у командах змішаного складу. Вже потім ідуть градації та поділ на окремі збірні.

"Я вважаю, що це правильний підхід. У світі існує багато видів спорту, і кожна людина має вільно вибирати той, що їй до вподоби. У мене зараз займаються дівчата, які прийшли у футбол із легкої атлетики, великого тенісу тощо – і вони роблять чудові успіхи", – ділиться Володимир Пятенко.

Публікацію підготовлено ГО "Інтерньюз-Україна" за підтримки Структури ООН з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок (ООН Жінки) в рамках проєкту "EU4Recovery – посилення спроможності громад в Україні" (EU4Recovery) за фінансової підтримки Європейського Союзу. Проєкт "EU4Recovery" впроваджується Програмою розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) в Україні за підтримки Фонду ООН у галузі народонаселення (UNFPA) та Структури ООН з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок – ООН Жінки.

Ця публікація підготовлена в рамках проєкту "EU4Recovery", однак висловлені в ній погляди та вміст не означають офіційного схвалення або визнання з боку ЄС або Організації Об'єднаних Націй.

Як протидіяти стереотипам: історії розробника дронів, футбольного тренера та вихователя дитсадка

Спецпроєкт

22 березня 2024