Не лише наздогнати програму. як українські вчителі допомагають повернутися до навчання

Тьюторинг – педагогічна технологія, яка допомагає в навчанні й повертає дитині бажання вчитися.
Читати в матеріалі
Спецпроєкт
11 серпня 2026
Понад чотири роки поспіль українські діти навчаються в умовах, які важко назвати нормальними. Спочатку пандемія, потім повномасштабна війна, дистанційні уроки, повітряні тривоги, переїзди, зміна шкіл, тривала ізоляція та постійний стрес. Наслідки цього сьогодні дедалі частіше описують одним поняттям – освітні втрати.
Та за цим терміном ховаються не лише пропущені теми з математики чи української мови. Частина дітей втратила мотивацію вчитися, частина – віру у власні сили, а дехто навіть навичку спілкуватися з однолітками й учителями. Саме тому надолужити знання вже недостатньо – потрібно допомогти дитині знову відчути себе учнем.
Як це зробити, якщо в одному класі навчаються діти з абсолютно різним досвідом, рівнем підготовки та психологічним станом? Однією з відповідей на цей виклик в освіті називають тьюторинг – педагогічну технологію, яка допомагає будувати індивідуальну траєкторію навчання й повертає дитині не лише знання, а й бажання вчитися.
Про те, як це працює на практиці, ми поговорили з трьома українськими педагогинями, які щодня працюють із дітьми, що мають освітні втрати, та менеджеркою освітніх програм, експерткою з тьюторингу в громадській організації "Навчай для України" Христиною Бедрій.
Читайте далі в матеріалі:
Чому проблема освітніх втрат глибша за програму
Як війна вплинула на здатність навчатися і що з цим робити вчителям – практичні інструменти
Дізнатися більше →
Спочатку – внутрішній стан дитини, потім – знання
Як тьюторство допомагає покращити психоемоційний стан дітей. Досвід Наталії Скрябіної
Дізнатися більше →
Дитина присутня на уроці, але навчання не відбувається
Побудова довіри – це сутність тьюторського підходу. Досвід Ярослави Мартиненко
Дізнатися більше →
Завдання вчителя – підкреслити сильні сторони дитини
Тьюторінг допомагає створити середовище, де учні можуть розкритися. Досвід Інни Лінчук
Дізнатися більше →
Побачити в дитині більше, ніж прогалини
Якщо поруч є дорослий, який вчасно підтримає, дитина здатна надолужити набагато більше, ніж пропущені теми
Дізнатися більше →

Чому проблема освітніх втрат глибша за програму

Освітні втрати в Україні почали накопичуватися не після повномасштабного вторгнення. Першим випробуванням для школи стала пандемія COVID-19, коли вчителі й учні лише вчилися працювати дистанційно. Війна ж не просто поглибила проблему – вона зробила її системною.
"Сніговий ком почав накопичуватися ще під час ковіду. Тоді для вчителів дистанційне навчання стало величезним викликом. А після початку повномасштабної війни до цього додалися місяці, коли діти взагалі не навчалися: хтось евакуювався, хтось шукав безпечне місце для життя, хтось залишився без техніки чи інтернету. Саме тоді освітні втрати почали стрімко зростати", – пояснює Наталія Скрябіна, директорка Лисичанської гімназії № 3 і вчителька історії.
Таку ж динаміку спостерігала і Ярослава Мартиненко, яка викладає математику дітям з Луганщини в Марківському ліцеї "КРОК". За її словами, ще після пандемії було помітно системні прогалини у знаннях, але саме війна змінила саму здатність дітей навчатися.
"Спочатку стало помітно навіть не те, що діти щось забули. Було важко просто повернутися до навчального процесу. Після пів року невизначеності – коли хтось виїхав за кордон, хтось залишився на окупованій території – дітям було складно знову навчитися жити за розкладом, концентруватися, працювати на уроках", – додає пані Ярослава.
Інна Лінчук викладає математику в Криворізькому ліцеї "Кредо", що на Дніпропетровщині, й працює з дітьми з різних регіонів України. Вона каже, що переломним моментом розуміння прогалин у знаннях дітей стала робота в освітніх проєктах після початку повномасштабної війни.
"Коли ми почали тестувати дітей, виявилося, що є цілі пласти матеріалу, яких вони просто не вивчали. У когось не було занять три-чотири місяці. Для математики це критично, бо цей предмет потребує міцної бази. Якщо її немає, рухатися далі дуже складно", – зауважує пані Інна.
Сьогодні, кажуть учительки, проблема вже давно не зводиться лише до пропущених тем. Навіть ті діти, які регулярно відвідують уроки, часто швидше втомлюються, гірше концентруються, мають нижчу мотивацію та важче запам'ятовують новий матеріал. Через постійні тривоги, навчання в укриттях або багаторічний онлайн багато хто втратив навички навчатися.
"Якщо пропущена базова тема з математики чи української мови, дитині дуже важко рухатися далі. Ми можемо написати програму надолуження освітніх втрат, але де знайти час, щоб їх справді надолужити, якщо тривоги, перебої зі світлом і дистанційне навчання нікуди не зникли? Тут уже потрібен індивідуальний підхід", – наголошує Наталія Скрябіна.
Щоб допомогти дітям долати освітні втрати, громадська організація "Навчай для України" використовує, зокрема, тьюторський підхід. Команда допомагає в школах створювати стратегії з надолуження знань та навичок, а також підтримує освітян через безкоштовні освітні матеріали й курси.
"Тьюторинг у школі"
Так, на платформі Дія.Освіта є безоплатний освітній серіал "Тьюторинг у школі", створений ГО "Навчай для України" в межах програми MYRPUA. У серіал зібрані практичні інструменти, що допомагають краще розуміти потреби учнів, підтримувати їхню мотивацію та працювати з освітніми втратами.
Мета громадської організації – допомогти вчителям не лише надолужувати прогалини в знаннях, а й підтримувати емоційний стан дітей і будувати навчання з урахуванням потреб кожного.
Ефективність тьюторського підходу підтверджують результати масштабного дослідження (RCT), проведеного ГО "Навчай для України" спільно зі Світовим банком за участі майже 10 000 учнів з усіх регіонів України. Дослідження показало, що навіть шість тижнів структурованих тьюторингових онлайн-занять здатні суттєво покращити навчальні результати дітей, знизити рівень стресу та підвищити мотивацію до навчання. 

Спочатку – внутрішній стан дитини, потім – знання

Після початку повномасштабної війни вчителька Наталія Скрябіна дедалі частіше бачила одну й ту саму картину. Учні приходили на уроки втомленими, тривожними, замкненими. І дуже часто причина була зовсім не в тому, що вони пропустили тему чи не виконали домашнє завдання.
Одного разу на дистанційному уроці вона звернула увагу на хлопця, за яким спостерігала ще з дитячого садка. Він завжди був відкритим, життєрадісним, добре навчався і легко знаходив спільну мову з людьми, але раптом вона помітила, що це змінилося.
Під час традиційного "криголаму", коли на початку уроку діти обирають картинку, що відповідає їхньому настрою, хлопець раз за разом показував: "настрою немає". Він перестав виконувати домашні завдання, його оцінки погіршувалися, а інтерес до навчання зникав. Для Наталії Скрябіної це був сигнал, що проблема значно глибша, ніж освітні втрати.
Після уроку вона попросила всіх учнів вийти із конференції й залишилася поговорити з ним наодинці. Виявилося, що після вимушеного переїзду через війну батьки хлопця втратили бізнес, переживали фінансову кризу і були на межі розлучення. Поки дорослі намагалися заново будувати життя, дитина залишилася сам на сам зі своїми страхами. Навчання перестало бути для нього важливим – усі сили йшли на переживання за родину.
"Коли ти бачиш, що дитина починає втрачати інтерес до навчання, майже завжди є якийсь внутрішній бар’єр. І звичайний учитель не завжди може його побачити. Саме тому потрібен тьюторський підхід – спочатку зрозуміти дитину, а вже потім думати про академічні результати", – говорить Наталія Скрябіна.
Вона не намагалася розв’язати сімейні проблеми хлопця. Натомість допомогла йому проговорити переживання, показати, що конфлікти між дорослими не є його провиною, і поступово повернути відчуття опори. У тьюторингу це називають роботою з цінностями – коли дитині допомагають побачити, що навіть у складних обставинах залишаються речі, на які вона може спиратися.
Через деякий час стан хлопця покращився, повернулася мотивація до навчання. Саме тому Наталія Скрябіна переконана: подолання освітніх втрат починається не з додаткових занять і не з поглибленого вивчення пропущених тем.
"Не можна ставити на перше місце лише академічні знання. Поруч із ними має стояти внутрішній стан дитини. Лише тоді ми зможемо справді подолати освітні втрати", – підсумовує вона.
За словами Наталії Скрябіної, найбільша проблема полягає навіть не в тому, що діти втратили частину знань, а в тому, що вчитель має одночасно виконувати дві задачі: проходити нову програму й повертатися до пропущеного матеріалу. Саме на це часу найчастіше бракує.
Вихід вона бачить не в тому, щоб намагатися "наздогнати все", а в тому, щоб визначити фундаментальні теми, без яких дитина не зможе рухатися далі.
"Учитель має спочатку розібратися з тим, що треба надолужити, – той фундамент, з якого буде дитина далі стартувати, а не другорядні речі. Якщо зробити маршрутний лист (орієнтир для учня, який допомагає поетапно засвоювати нові знання та розбиратися в темі. – Ред.) і зосередити увагу на найголовнішому, тоді освітні втрати будуть зменшуватися", – додає викладачка Наталія Скрябіна.
Цей підхід дозволяє не перевантажувати учня спробами "вивчити все", а відновити ключові знання, на яких будуватиметься подальше навчання. Вона також використовує інструмент "карта предмета" – своєрідний дороговказ для вчителя, який допомагає визначити, що саме потрібно надолужити насамперед.
"Ми використовуємо поняття «надолуження знань і навичок», адже йдеться не лише про академічні прогалини. Дитина може пропустити матеріал, але водночас втратити мотивацію, впевненість у собі чи здатність концентруватися. Саме тому потрібно працювати значно ширше", – пояснює менеджерка освітніх програм та експертка з тьюторингових ініціатив в ГО "Навчай для України" Христина Бедрій.
За її словами, дослідження організації показало, що тьюторський підхід допомагає не лише надолужувати навчальний матеріал, а й покращує психоемоційний стан дітей. 
Під час оцінювання програми з використанням тьюторингу дослідники зафіксували покращення знань з математики й української мови, а також зниження рівня стресу серед учасників. Це підтверджує, що академічні результати напряму пов’язані з тим, наскільки дитина почувається у безпеці, має довірливий контакт із дорослим та отримує емоційну підтримку.
Саме тому в "Навчай для України" дедалі більше уваги приділяють поверненню дітям навички вчитися. Йдеться про те, щоб допомогти учням знову повірити у власні можливості, навчитися поступово долати труднощі й не боятися помилятися.

Дитина присутня на уроці, але навчання не відбувається

Учителька математики Ярослава Мартиненко каже, що сьогодні освітні втрати не завжди можна виміряти контрольними роботами. Інколи вони проявляються набагато раніше – тоді, коли дитина поступово втрачає саму здатність навчатися та висловлювати свої думки. Саме так сталося з однією із її учениць.
Дівчинка разом із родиною виїхала з Луганщини, але до місцевої школи в Івано-Франківській області не пішла. Родина вирішила залишитися на дистанційному навчанні у своїй рідній школі. Формально вона відвідує всі уроки, виконує завдання і навіть відповідає вчителям. Але за цією формальною присутністю ховається інша проблема.
"Вона вмикає мікрофон буквально на секунду. Відповідає одним словом – «так», «вісім», «порахувала» – і одразу вимикається. Я навіть не встигаю запитати, як вона отримала відповідь", – розповідає пані Ярослава.
Учителька помітила, що за останні два роки дівчинка майже перестала говорити розгорнутими реченнями. Родина живе у невеликому селі, де вона практично не спілкується з однолітками. Поза уроками її світ обмежується домом, братами й сестрами. Для дитини, яка лише входить у підлітковий вік, така ізоляція означає втрату не лише соціальних навичок, а й здатності критично мислити, ставити запитання, пояснювати власні думки.
"Мене хвилюють навіть не дроби. Можливо, вони їй ніколи не знадобляться. Але зараз формується вміння навчатися, будуються нейронні зв’язки. А вона ніби перестала це робити. Вона перестала вчитися", – каже педагогиня.
Саме тому пані Ярослава переконана: перш ніж говорити про прогалини в математиці чи інших предметах, потрібно повернути дитину до спілкування.
Під час занять вони говорять не лише про числа. Спочатку – про кота, який сьогодні ліг на клавіатуру, про собаку, про погоду за вікном, про життя по різні боки Карпат. Лише після цього переходять до дробів.
"Якби ми не говорили про неї саму, то про математику поговорити взагалі не вдалося б", – пояснює вона.
Саме це, за словами вчительки, і є сутністю тьюторського підходу. Не набір вправ чи спеціальних технік, а побудова довіри. Коли дитина відчуває, що її чують, вона поступово повертається до діалогу. А вже після цього з’являється простір для навчання.
"Спочатку – комунікація. Потім – математика. Без комунікації її просто не буде", – говорить Ярослава Мартиненко.
Вона не приховує: далеко не кожну ситуацію вдається змінити швидко. Якщо дитина залишається ізольованою від однолітків, не має підтримки дорослих і не бачить сенсу в навчанні, навіть найкращі методики працюватимуть повільно. Але саме тому сьогодні вчитель, переконана вона, має бути не лише тим, хто пояснює матеріал, а й людиною, яка допомагає дитині знову навчитися говорити, слухати, ставити запитання і цікавитися світом. Бо тільки після цього можна справді надолужувати освітні втрати.
Такі історії, як в учнів пані Ярослави, показують, чому сьогодні дедалі менше працює принцип "одна програма для всіх".
"У кожної дитини є свій досвід, свої здібності, своє середовище. Дуже складно всіх дітей одного віку навчати абсолютно однаково", – говорить Христина Бедрій.
За її словами, роль сучасного вчителя поступово змінюється. Важливо не лише пояснити тему, а й спочатку пізнати дитину: зрозуміти, як вона почувається, що її мотивує, які труднощі переживає. Саме тому серед базових інструментів тьюторингу – короткі вправи для знайомства, постановка особистих цілей, постійний зворотний зв’язок і рефлексія.
Знайти та опанувати практичні інструменти вчителі та вчительки можуть на платформі Дія.Освіта – там розміщений освітній серіал "Тьюторинг у школі" від ГО "Навчай для України".
Тюторський підхід, згідно з дослідженням ГО "Навчай для України" та Світового банку, має потенціал не лише для окремих освітніх програм, а й для системних змін. Завдяки використанню вже наявної шкільної інфраструктури та підготовці педагогів із тьюторськими компетентностями модель можна і потрібно масштабувати на національному рівні.

Завдання вчителя – підкреслити сильні сторони дитини

Коли Інна Лінчук говорить про тьюторинг, вона часто повторює: головне завдання вчителя – не виправити дитину, а допомогти їй знайти власний шлях.
Кілька років тому вона познайомилася з учнем, який постійно малював. На уроках, на перервах, у зошитах. Тоді він вчився у пʼятому класі. Замість того щоб сварити його за неуважність, учителька вирішила придивитися пильніше.
"Ми зрозуміли, що його найбільше захоплює малювання. Тоді вирішили не відволікати його від цього, а навпаки – спробувати перетворити захоплення на можливість для розвитку", – згадує вона.
Разом із вчителькою мистецтва вони запропонували хлопцеві створити пластиліновий мультфільм. До роботи долучилися ще троє учнів. Після уроків вони власноруч збирали імпровізовану студію: позичили штативи з кабінету фізики, закріпили планшет, знайшли програму для покадрової анімації й почали експериментувати. Дорослі лише допомогли організувати процес – усе інше зробили самі діти.
Перший мультфільм несподівано переміг на обласному конкурсі. Це стало початком значно більшої історії.
Пізніше команда виграла грант і відкрила в школі анімаційну студію. Там діти вже не лише створювали мультфільми, а й знімали соціальні ролики, кліпи, працювали над творчими проєктами й навчалися працювати разом. Для самого хлопця ця студія стала місцем, де його захоплення вперше сприйняли серйозно.
Втім, Інна Лінчук не дозволила йому повністю відмовитися від математики.
"Він постійно казав: «Навіщо мені ваша математика? Я ж буду художником». А я відповідала: «Художнику теж потрібні логіка, композиція, пропорції. Це не різні світи»", – усміхається вона.
Згодом хлопець вступив на графічний дизайн. Уже під час навчання разом із друзями створив власну дизайн-студію, яка сьогодні працює з українськими брендами та комерційними замовниками. Але для Інни ця історія – не лише про успішну кар'єру.
"Вчитель не має бути людиною, яка вміє все. Його завдання – знайти середовище, де дитина зможе розкритися. Якщо я розумію, що не можу навчити чогось сама, я шукаю тих, хто допоможе їй рухатися далі", – пояснює вона.
Через кілька років вони зустрілися знову. Хлопець уже навчався в університеті й несподівано повернувся до тієї розмови про математику.
"Я зрозумів, що ви мали рацію. Математика навчила мене не лише рахувати. Вона навчила структурувати думки, бачити логіку, вибудовувати процеси. У дизайні це потрібно щодня", – сказав він своїй вчительці.
Та найбільше пані Інна запам’ятала інші його слова. Під час одного з виступів вона запросила колишнього учня приєднатися до розмови про тьюторинг. Тоді він сказав фразу, яка, на її думку, найкраще пояснює сенс цього підходу: "Мені дуже пощастило, що поруч була доросла людина, яка допомогла зробити менше помилок на моєму шляху. Було б добре, якби біля кожної дитини була така людина".
Можливо, саме в цьому і полягає ключова відповідь на проблему освітніх втрат. Їх не завжди можна подолати лише додатковими уроками чи надолуженням програми. Іноді вирішальним стає дорослий, який допомагає дитині побачити власні сильні сторони, повірити в них і знайти середовище, де вони зможуть вирости у майбутню професію.
На думку менеджерки освітніх програм та експертки з тьюторингових ініціатив в "Навчай для України" Христини Бедрій, такі історії демонструють, якою може бути школа майбутнього. Не та, що лише передає знання, а та, що допомагає дитині знайти власний шлях.
"Навчання точно вже не буде таким, як раніше. Нам потрібно більше вчити дітей мислити, ставити запитання, критично аналізувати й бачити свої сильні сторони. Академічні знання залишаються важливими, але роль учителя стає значно ширшою", – переконана вона.
Експертка наголошує: найважливішою умовою навчання залишається стосунок між учителем і дитиною. Коли учень відчуває повагу, підтримку й віру у свої можливості, він набагато легше долає труднощі та наважується рухатися далі. Саме тому тьюторинг – це не окрема методика, а інший спосіб бачити дитину: не через її оцінки, а через її потенціал.

Побачити в дитині більше, ніж прогалини

Освітні втрати в Україні вже давно перестали означати лише пропущені теми чи нижчі бали на тестах. За понад чотири роки повномасштабної війни, дистанційного навчання та постійних тривог вони стали значно складнішим явищем. Для когось це втрата мотивації, для когось – віри у власні сили, для когось – звички спілкуватися, ставити запитання й узагалі бути учнем.
Саме тому сьогодні тьюторинг дедалі більше розглядають не як окрему освітню методику, а як один із дієвих інструментів подолання наслідків війни для дітей. Досвід ГО "Навчай для України", підтверджений результатами масштабного дослідження Світового банку, показує: коли дитина отримує одночасно академічну й соціоемоційну підтримку, вона не лише швидше надолужує знання, а й повертає впевненість у собі, мотивацію та здатність навчатися.
"Учні навчаються найкраще тоді, коли між ними й учителем є зв’язок, коли вони відчувають повагу, підтримку і віру в те, що можуть зростати", – наголошує експертка ГО "Навчай для України" Христина Бедрій.
У цьому на власному досвіді переконались і педагогині Наталія, Ярослава та Інна. Їх історії лише підтверджують: важливо спочатку побачити дитину, зрозуміти її потреби й лише після цього працювати зі знаннями.
Можливо, саме це сьогодні і є головним уроком для української освіти. Якщо поруч є дорослий, який вчасно помітить, підтримає і допоможе знайти власний шлях, дитина здатна надолужити набагато більше, ніж пропущені теми, – повернути собі цікавість до світу, віру у власні можливості й бажання рухатися вперед.
Освітній серіал "Тьюторинг у школі" розроблено ГО "Навчай для України" для платформи Дія.Освіта у межах багаторічної програми стійкості 2024–2026 (MYRP) та фінансується Education Cannot Wait (ECW), глобальним фондом ООН, що підтримує розвиток освіти в надзвичайних ситуаціях і тривалих кризах. MYRP в Україні впроваджується за підтримки Міністерства освіти і науки України.
© 2007-2026, Українська правда.

Текстові матеріали, розміщені на сайті life.pravda.com.ua, можна безкоштовно використовувати в обсязі не більше 50% за умови прямого посилання у підзаголовку чи першому реченні матеріалу.

Матеріали з позначкою PROMOTED, СПЕЦПРОЄКТ, ЗА ПІДТРИМКИ публікуються на правах реклами.

Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".