Інклюзія в руках кожного: що можна зробити просто зараз для допомоги дітям з інвалідністю

Часто людям властиво у вирішенні суспільно важливих питань покладатися на державу і чекати від неї на допомогу, старт нових урядових програм, реформи. І вони дійсно впроваджуються. Але для успіху будь-якої справи важлива не лише вказівка згори, а й підтримка на місцях. 

На прикладі акції від бренду дитячого харчування "Агуша" розповідаємо, що можна зробити кожному з нас, щоб пришвидшити втілення принципів інклюзивності в Україні.

Що таке інклюзія

Інклюзія (від англ. inclusion — включення, залучення) — процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціумі. Найчастіше у контексті інклюзії йдеться про  необхідність залучення людей з інвалідністю до суспільного життя, подолання дискримінації та створення безбар’єрного простору.  

За даними Державної служби статистики, станом на перше 1 січня 2021 року в Україні налічується 2 мільйони 703 тисячі людей з інвалідністю. З них — 163,9 тисяч дітей. 

Держава активно працює над впровадженням інклюзивної політики у різних сферах життя, зокрема в освіті: 30 тисяч дітей вже навчаються в інклюзивних класах. Але це досі доволі низький показник: зокрема через побоювання батьків дітей з особливими освітніми потребами віддавати їх до інклюзивних класів. 

І нехай не кожен із нас може відкрити інклюзивну групу дитсадка чи встановити підйомник, але прискорення процесу інклюзії дійсно в руках кожного.

Як бренди можуть впливати на впровадження інклюзії

Відомі бренди — справжні лідери думок, які здатні донести важливість інклюзії та мобілізувати своїх користувачів для реалізації соціально відповідальної ініціативи. Бренд дитячого харчування "Агуша" компанії PepsiCo в Україні в травні-червні цього року реалізував проєкт #ЗаПравоНаЩастя. 40 копійок із кожного проданого сирочка "Агуша" перераховували до ГО "Бачити серцем", яка допомагає дітям, підліткам та молодим людям з інвалідністю, створюючи проєкти для їхньої соціалізації у суспільстві. 

Покупцям "Агуші" вдалося зібрати 1 500 000 гривень. З них 500 тисяч направили на реалізацію літнього денного інклюзивного "Космотабору", а мільйон — на "Школу Соціалізації" — постійний проєкт від ГО "Бачити серцем" для підлітків 10-16 років із комплексними порушеннями розвитку.

Асель Сатенова, керівниця молочного бізнесу компанії PepsiCo Ukraine, пояснює: вони хотіли не просто зробити пожертву, а винести тему безбар’єрності у публічний простір і залучити до акції якомога більше людей: 

"Раніше бренд більше робив акцент на освітніх програмах із дитячого харчування та молочної продукції у раціоні малят. Цього разу нам вдалося запустити благодійну акцію, в якій взяла участь кожна сім'я, яка довіряє Агуші.

Ми зосередили свою увагу на дітях з інвалідністю, яким реалізовувати своє право на щастя часто заважають зовнішні бар’єри. Їм часто недоступні традиційні літні активності: ігри з друзями на свіжому повітрі, перебування у дитячому таборі.

Сама ідея Космотабору — місця, де діти з інвалідністю можуть весело, активно і різноманітно проводити час — дуже корелює з нашим завданням допомогти дітям реалізувати їхнє право на щастя. Щасливими повинні бути всі діти, незалежно від обставин і суспільних перешкод".

"Моя дитина ніколи не буде здоровою. Але я мрію, що вона буде щасливою"

Дівчинка Христина користується кріслом колісним. Планування відпочинку — справжній виклик для її батьків, оскільки знайти пристосовані локації вкрай складно.

"Спочатку я шукаю інформацію про інклюзивність готелю на сайті, потім ще багато разів пишу листи, де пояснюю, що моя дитина користується кріслом колісним, тому наявність ліфту вкрай важлива. І все одно отримую відповідь: "Там лише 10-11 сходинок, ви зможете скористатися сходами". 11 сходинок, дитина вагою 40 кілограм і крісло, яке важить ще 20. І адміністрація щиро не розуміє, чому такий відпочинок нам не підходить", — зауважує Валентина, мама Христини. 

Але в інклюзивному "Космотаборі" Христина відпочивала вже тричі. До цього досвіду дівчинка була фактично замкнена у чотирьох стінах і спілкувалася лише зі своїми найближчими родичами. Після першої ж зміни у таборі виявилося, що дитина скоріше екстраверт, і комунікувати з іншими людьми для неї вкрай важливо. 

Батьки дітей з інвалідністю часто всі сили кидають лише на реабілітацію, але для малечі не менш важливими є звичайне спілкування і можливість мати друзів. Це ті самі потреби, які є у всіх дітей. 

"Найбільше ми з чоловіком хочемо, щоб Христина була щасливою. Це найголовніше. У її житті не так багато приводів для радості, а такі проєкти, як "Космотабір", дійсно роблять дітей щасливішими. Я не можу мріяти про те, щоб вона виросла здоровою: повністю здоровою вона не буде ніколи. Але щасливою має бути кожна дитина", — ділиться Валентина.

Івент-сфера змінюється в напрямі інклюзії, але повільно

Інклюзія має увійти в усі сфери життя: від освіти до розваг. І останні теж змінюються, щоправда, не так швидко. 

Керуючий партнер івент-агентства ANT@HILL Олексій Куліков каже: лише поодинокі й дійсно масштабні події вкладають сили та кошти в те, щоб забезпечити умови для комфортного перебування людей з інвалідністю — від пандусів до перекладу жестовою мовою. І пояснення цьому вкрай просте: трансформація майданчика під потреби людей з інвалідністю потребує значних коштів, які далеко не завжди вдасться покрити продажем квитків. Ба навіть найбільші концертні майданчики країни, такі як Палац "Україна" та Палац Спорту складно назвати пристосованими до потреб людей з інвалідністю. 

Івент-агентство ANT@HILL знімало відеоролик про цьогорічний "Космотабір". Олексій Куліков зізнається: ніколи до цього не бачив в одному місці стільки дітей з інвалідністю, причому не самих по собі, а органічно влитих у інклюзивне середовище.

"Спочатку я дуже розгубився, не знав, як себе поводити. Але вже за 10 хвилин перебування прийшло усвідомлення, що це звичайні діти. Величезна подяка керівниці табору Олесі Яскевич, яка показала приклад комунікації: спокійно, на рівних, не помічаючи жодних особливостей тієї чи іншої дитини. Чудово, що в дітей з інвалідністю є можливість відчути просте дитяче щастя.

Моя порада колегам та всім людям — навчитися приймати, що світ сповнений дуже різних людей, і це нормально. І навіть якщо у вас немає бажання та можливості особисто допомагати людям з інвалідністю — жертвувати гроші тощо — ви можете просто змінити своє ставлення до них, прийняти світ таким, яким він є, і вже цим зробити його трішечки кращим". 

Я хочу допомагати! Що робити?

Якщо ви відчуваєте, що хочете сприяти розвитку інклюзії в Україні, це можна робити по-різному, і не тільки фінансово.

Керівниця ГО "Бачити серцем" Олеся Яскевич пояснює: жертвувати можна гроші, час, а можна — про боно (безкоштовно і для суспільного добра) надавати свої послуги як професіонала. 

Для початку варто обрати фонд чи організацію за тим напрямом, що вам особливо близький (наприклад, ті, що опікуються дітьми з інвалідністю). А далі варіантів, як саме допомогти, може бути багато.

1. Долучитися до діяльності фонду/організації як волонтер.

2. Щомісяця (або по можливості) перераховувати фінансову допомогу. 

3. Залучити до допомоги свою компанію-роботодавця, організовувати акції серед співробітників, ярмарки, марафони. 

4. Надавати свої професійні послуги безкоштовно. Фонди часто потребують допомоги фотографів, відеооператорів, перекладачів, викладачів та інших спеціалістів. Це може бути один майстер-клас для дітей чи довгостроковий проєкт: гурток чи уроки англійської. 

Важливим кроком у впровадженні інклюзії стане толерантне ставлення до людей з інвалідністю. Олеся Яскевич пояснює, як коректно поводити себе з дорослими та дітьми і чого краще уникати.

Не розпитувати про діагноз. Це особиста інформація, і батькам не захочеться переповідати незнайомим людям медичну картку своєї дитини. Якщо в дитини є особливості поведінки чи розвитку, то коректно буде запитати, що дитині подобається, як її зацікавити, як переключити увагу, як дитина реагує на заборону. Якщо дитина незряча, можна спитати, як саме їй пояснювати, що відбувається навколо. 

Використовувати правильну термінологію. Такі терміни, як "дитина-інвалід", "особлива дитина" чи "інклюзятко" неприпустимі. Це дитина з інвалідністю, дитина з особливими освітніми потребами, або ж, приміром, дитина з аутизмом, ДЦП чи синдромом Дауна. 

Будь-яка дитина — передусім дитина. А ті особливості розвитку та діагнози, які записані в медичних книжках, не мають стосуватися нікого, крім батьків і лікарів.

Не надавати непрохану допомогу. Усе, як і у випадку людей без інвалідності: якщо вас не просили допомогти, то не треба "заподіювати добро". Невідомо, як дитина на це відреагує: несподіванка може викликати небажану поведінку. До того ж це некоректно та неетично стосовно дитини. Можна спитати, чи потрібна допомога, і лише потім діяти. Якщо дитина має порушення мовлення, і її слова незрозумілі, варто сказати: "Я тебе не розумію. Скажи ще раз, щоб я зрозумів/ла, або давай подумаємо, як мені тебе зрозуміти". Дитина може написати, показати або навіть мати при собі картки додаткової альтернативної комунікації. 

Проявляти увагу й пропонувати допомогу дітям з інвалідністю варто лише тоді, коли ситуація цього потребує. 

Своїм дітям на запитання: "А що з цим хлопчиком/дівчинкою?" казати правду. Звісно, подробиці медичного діагнозу — зайва інформація. Але варто сказати, що в дитини є ось така особливість розвитку. Наприклад, вона погано чує, тому користується кохлеарним імплантом. Або дитина незряча, вона "дивиться" руками і має до всього доторкнутись. Інколи дітям незрозуміло, чому ось ця дитина все чіпає руками, тож варто пояснити, що це такий спосіб зрозуміти навколишнє середовище. Якщо дитина користується білою тростиною, пояснити, що це тростина безпеки, яка допомагає орієнтуватися у просторі, і її в жодному випадку не можна забирати. Якщо дитина в кріслі колісному, пояснити, що вона такою народилася, і це зручний для неї спосіб пересування. 

Важливо завжди знаходити сильну сторону дитини і робити з неї справжню суперсилу. Не акцентувати на тому, чого дитина не може, а на тому, що вона вміє робити краще за інших. Якщо дитина має порушення слуху, її суперсила — вміння спілкуватися жестовою мовою. Суперсила незрячої дитини — вміння писати шрифтом Брайля.  

Темпи впровадження інклюзії в Україні залежать від кожного з нас. І щоб пришвидшити цей процес, не потрібно робити надзусиль. Подумайте, що особисто вам не складно зробити просто зараз: підтримати акцію соціально відповідального бренду чи присвятити час волонтерству.