Спецпроєкт "Здоров'я на часі"

"Я почула слово «рак»,
але це не стало кінцем":

історії жінок, які пройшли шлях до одужання
Спецпроєкт
29 липня 2026
Коли Ірина дізналася про мутацію BRCA, вона вже знала, що колись може зіткнутися з онкологією. Вікторія прийшла на обстеження через дивну втому та поколювання в грудях. А Дар’я почула свій діагноз випадково – під час підготовки до другої вагітності.
Щороку в Україні тисячі жінок стикаються з раком молочної залози. Для багатьох це досі звучить як вирок. Проте сучасна медицина дедалі частіше доводить протилежне: вчасно виявлена хвороба піддається лікуванню, а після цього можна повернутися до повноцінного життя, роботи, родини та власних мрій.
Водночас шлях до одужання починається задовго до операцій чи хімієтерапії. Він починається з уважності до свого тіла, профілактичних оглядів і готовності не ігнорувати навіть незначні сигнали організму.
Ірина, Вікторія та Дар’я пройшли різні шляхи – від шоку й страху до прийняття та нових сенсів. Сьогодні вони відкрито говорять про свій досвід, щоб інші жінки не боялися звертатися по допомогу, проходити обстеження та пам’ятали: рак – це не кінець життя, а виклик, який значно легше подолати, якщо не втратити час.

"Я знала про свій ризик, але життя внесло свої корективи"

Ірина
Мені 43 роки, і сьогодні я називаю себе онкоодужуючою пацієнткою. У мене тричі негативний рак молочної залози – один із найагресивніших підтипів раку грудей. Але моя історія почалася задовго до діагнозу.
Понад 20 років я працювала у фармацевтичній компанії та співпрацювала з онкологами. Крім того, я знала, що належу до групи високого ризику. У моїй родині був важкий сімейний анамнез: мама померла від раку молочної залози, бабуся – від раку яєчників.
Коли в Україні з’явилася можливість пройти генетичне тестування на мутацію BRCA, я зробила це однією з перших. Результат підтвердив: я є носійкою спадкової мутації, яка значно підвищує ризик розвитку раку молочної залози та яєчників.
Через це я проходила особливий скринінг і спостерігалася у мамолога багато років. У певний момент навіть планувала профілактичну мастектомію та видалення яєчників – щось на кшталт того, як свого часу зробила Анджеліна Джолі. Але життя внесло свої корективи: я завагітніла третьою дитиною і народила сина.
У той час ми жили в Німеччині. Під час лактації мене почав турбувати лімфовузол під пахвою. Я звернулася до місцевих лікарів. Мені зробили УЗД і сказали, що нічого підозрілого не бачать. Рекомендували почекати пів року, а потім пройти додаткові обстеження.
Але я добре знала свою історію та свої ризики. Зв’язалася з українськими онкологами, і вони порадили негайно повертатися додому. В Україні після обстеження мені поставили діагноз – рак молочної залози IIIА стадії. На той момент уже був уражений лімфовузол.
Після цього розпочалося лікування. Я пройшла всі його етапи: передопераційну хімієтерапію, операцію та променеву терапію. Через мутацію BRCA мені виконали двобічну мастектомію – видалення обох молочних залоз. Одночасно під час операції були видалені яєчники та маткові труби, щоб максимально знизити ризики розвитку інших онкологічних захворювань у майбутньому.
Реконструкцію грудей ми з лікарями вирішили відкласти. Після такого обсягу лікування організму потрібно відновитися, а променева терапія може впливати на загоєння тканин. Тому реконструкція буде наступним етапом.
Попри діагноз, я не поставила життя на паузу. Навпаки! Ще до хвороби я працювала над створенням української косметичної лінійки для онкопацієнтів. Символічно, що саме тоді, коли бренд вийшов на ринок, я дізналася про власний діагноз. Фактично всі продукти довелося тестувати на собі.
Під час лікування я закінчила американську школу підготовки Skin Oncology Specialist і стала першою такою спеціалісткою в Україні. Це напрям, який допомагає онкопацієнтам справлятися з побічними ефектами лікування на шкірі, попереджати їх або мінімізувати, не відмовляючись від терапії.
Зараз разом із мамологічним центром ми працюємо над запуском програми підготовки таких спеціалістів в Україні. Я дуже хочу, щоб більше людей отримували не лише лікування, а і якісну підтримку під час нього.
"Сьогодні я переконана: онкологічний діагноз – це не причина складати руки. Так, мій життєвий шлях змінився. Але змінився не в бік завершення, а в бік нового сенсу".
Я завжди кажу жінкам: якщо у вашій родині були випадки раку молочної залози чи яєчників, не ігноруйте це. Сьогодні генетичне тестування доступне в Україні. Воно допомагає правильно вибудувати скринінг і не втратити дорогоцінний час.
Бо рак сьогодні – це не вирок. Це захворювання, яке лікують. І дедалі більше людей після нього повертаються до роботи, виховують дітей, будують бізнеси, допомагають іншим і живуть повноцінним життям. Якщо сприймати це не як покарання, а як шлях для чогось нового, його можна пройти достойно. Це лише відрізок життя, а не все життя.
внутрішнє напруження без видимих причин
труднощі із засинанням або поверхневий сон
постійна
потреба бути продуктивним
дратівливість
або емоційна притупленість
відчуття, що
"я живу на межі, але тримаюся"
порушення менструального циклу та звернення з болями
набряклість
молочних залоз
аномальні
маткові кровотечі
погіршення перебігу
клімактеричного періоду
передчасне виснаження
функції яєчників
появу або ускладнення перебігу синдрому полікістозних яєчників
внутрішнє напруження без видимих причин
труднощі із засинанням або поверхневий сон
постійна
потреба бути продуктивним
дратівливість
або емоційна притупленість
відчуття, що
"я живу на межі, але тримаюся"
"Численні зсуви порушують баланс між естрогенами й прогестероном: естрогени стимулюють ріст тканини молочної залози, тоді як прогестерон врівноважує цей вплив. Порушення цього співвідношення є одним із ключових факторів ризику розвитку захворювань молочної залози", – пояснює Наталія Грищенко.
порушення менструального циклу та звернення з болями
набряклість
молочних залоз
аномальні
маткові кровотечі
погіршення перебігу
клімактеричного періоду
передчасне виснаження
функції яєчників
появу або ускладнення перебігу синдрому полікістозних яєчників

"Мені видалили груди, а я сказала: «Як почуваюся? Як амазонка»"

Вікторія
Наприкінці літа мені виповниться 36 років. У мене двоє дітей, я займаюся спортом і веду дуже активне життя. Останні роки моя головна робота – бути мамою. Діти тренуються, мають свої заняття, тому часу на щось інше практично немає.
По життю я – оптимістка. Люблю сміятися, люблю життя і звикла справлятися з труднощами. Тому коли в моє життя прийшов рак, мабуть, останньою людиною, яка дозволила собі впасти у відчай, була саме я.
У 2025 році я втратила обох батьків через війну. В березні загинула мама, а за кілька місяців – вітчим. Не можу сказати, що впала в депресію, але точно була у дуже важкому емоційному стані. Після похорону минув певний час, і я намагалася повернутися до звичного життя та тренувань. Саме тоді зрозуміла: зі мною щось не так.
Я прокидалася вранці настільки виснаженою, ніби вже відпрацювала повний день. Не було енергії взагалі. Я добре знаю свій організм і розуміла: це не втома після спорту. Це щось інше. Почала здавати аналізи. Постійно показувало анемію. Згодом з’явилися дивні відчуття в лівій груді – поколювання, ніби під час лактації, коли прибуває молоко. Тоді я зрозуміла: потрібно терміново обстежуватися.
Я поїхала на консультацію і наполягла на мамографії. Через свій вік не зовсім підпадала під стандартні протоколи обстеження, але відчувала, що маю довести справу до кінця. Сьогодні я дуже вдячна собі за ту наполегливість. Коли після біопсії лікар сказав, що це рак, у мене не було шоку чи заперечення. Десь глибоко всередині я вже знала, що проблема серйозна.
Зараз я спілкуюся з багатьма жінками, які проходять лікування, і ми часто говоримо про схожі відчуття. Наче організм ще до діагнозу подає сигнали, що поруч є щось недобре. Можливо, саме тому я так швидко почала діяти.
Спочатку лікарі припускали, що пухлину вдалося виявити на дуже ранньому етапі. Але під час операції з’ясувалося, що це вже друга стадія.
На той момент у мене навіть не виникало питання, лікуватися чи ні. У мене двоє дітей, батьків вже немає. Тому потрібно було просто йти вперед. Під час операції мені видалили ліву молочну залозу та сім лімфатичних вузлів. Попереду – довгий шлях: 24 курси терапії, променеве лікування, а вже після цього – реконструкція та подальші операції.
"Коли лікарі прийшли до мене після операції, вони хвилювалися, як я сприйму зміни у своєму тілі. А я пожартувала: «Як почуваюся? Як амазонка. Груди відрізали – ну що поробиш»".
Можливо, комусь це здасться дивним, але я справді відновилася дуже швидко. Думаю, спорт і звичка дисципліновано працювати над собою дали свій результат. Організм звик боротися і відновлюватися.
Звичайно, хімієтерапія – це вже інша історія. Тут постійно з’являються нові виклики. З кожним курсом стає важче. Організм реагує по-різному, інколи доводиться коригувати лікування, чекати на відновлення показників крові чи роботи печінки. Але найголовніше – не здатися морально.
Я переконана: людина може себе зруйнувати власними думками, а може навпаки – допомогти собі пройти цей шлях. Я від самого початку налаштувалася на те, що всі ці процедури потрібні для мого одужання. Це не покарання і не кінець життя. Це – лікування.
Є одна порада, яку я хочу дати кожній жінці, вона дуже проста: регулярно проходьте профілактичні огляди. Особливо якщо ви народжували дітей або відчуваєте будь-які зміни у своєму організмі.
Мій рак не був спадковим чи генетичним. Іноді я думаю, що якби уважніше ставилася до профілактики раніше, можливо, вдалося б виявити його ще швидше. В Україні є чудові лікарі та фахівці. І дуже важливо звертатися до них вчасно, бо чим раніше виявлена проблема – тим більше шансів повернутися до звичного життя, своїх дітей, своїх планів і своїх мрій.
"Під час обстрілів, пожеж і руйнування інфраструктури у повітря, ґрунт і воду потрапляє велика кількість продуктів згоряння палива, пластиків, будівельних матеріалів та техніки. Серед них – діоксини, поліциклічні ароматичні вуглеводні, важкі метали та інші токсичні сполуки. Частина цих речовин належить до так званих ендокринних дизрапторів – хімікатів, які можуть втручатися в роботу гормональної системи. Про їхній вплив на гормональний баланс та потенційний зв’язок із гормонозалежними захворюваннями, зокрема раком молочної залози, говорять численні дослідження у сфері екологічної медицини та токсикології", – зазначає екологиня Людмила Циганок.
А я обов’язково повернуся! Просто зараз проходжу свій марафон до одужання.

зручний чат-бот

Поставити питання, які хвилюють, дізнатись актуальну інформацію щодо лікарів і послуг, які надають в Спеціалізованому мамологічному центрі, можна дистанційно за допомогою зручного чат-боту "Мамолог онлайн". Просто напишіть повідомлення й адміністратори центру допоможуть швидко отримати потрібні відповіді.
поставити запитання

"У мене знайшли рак, коли я готувалася до другої вагітності"

Дарʼя
Моя історія почалася зовсім не з онкології. Після десяти років безперервної роботи я просто вигоріла. У мене була власна студія краси, тож графік був практично без відпусток, без нормального відпочинку, у постійному режимі "треба". Настав момент, коли я зрозуміла: більше не можу.
Я закрила бізнес. Це було непросте рішення. Настільки непросте, що лікарі навіть призначили мені антидепресанти. Тоді мені здавалося, що причина всіх проблем – виснаження. Зараз я розумію: організм уже давно подавав сигнали, але я їх ігнорувала.
Чоловік давно хотів ще одну дитину. Я постійно відкладала це через роботу. У нас уже була донька, але після її народження минуло десять років, які ми повністю присвятили кар’єрі.
Коли я нарешті зупинилася і почала відпочивати, з’явилася думка: а чому б не народити ще одну дитину? Ми почали проходити обстеження. Лікарі виявили запалення, а під час невеликої операції з’ясувалося, що в мене непрохідність маткових труб. Саме тому мене направили на державну програму ЕКЗ.
Перед початком процедури потрібно було пройти повний медичний огляд. І саме тоді сталося те, що змінило все моє життя. Під час обстеження лікарі виявили пухлину в молочній залозі. Вона була дуже маленькою – менше сантиметра. Я її не відчувала, не бачила і навіть не підозрювала про її існування.
Попри те, що моя мама померла від онкології, я поставилася до цього досить спокійно. Мені здавалося, що це якась формальність, черговий етап обстеження. Вже наступного дня я була в мамологічному центрі. А ще через день почула слова, які ніхто не хоче чути: "Це дуже схоже на рак". Після біопсії діагноз підтвердився – карцинома.
Я пам’ятаю свої перші думки. Здавалося несправедливим, що після всього, через що пройшла мама, ця історія повторюється зі мною. Я була впевнена, що її доля мене омине.
Прийняти діагноз було дуже важко. Навіть коли лікарі вже все пояснили, всередині залишалося відчуття, що це якась помилка. Але часу на заперечення не було.
Спочатку мені сказали, що це нульова стадія раку. План був досить оптимістичним: видалити пухлину і, можливо, пройти променеву терапію. Я навіть зраділа. Проте після операції та розширеного гістологічного дослідження з’ясувалося, що пухлина вже почала проростати за межі первинного осередку. Крім того, це був тричі негативний рак молочної залози – один із найагресивніших підтипів захворювання. Потрібно було діяти швидко.
Так почався мій шлях лікування: вісім курсів хімієтерапії, постійні обстеження, консультації та нові рішення. Під час лікування мене направили на генетичне тестування. І саме тоді я отримала відповідь на запитання, чому ця хвороба прийшла в моє життя. У мене виявили мутацію гена BRCA – ту саму спадкову мутацію, яка була причиною маминого захворювання. Після цього тестування пройшла і моя рідна сестра. У неї також виявили цю мутацію.
"Для мене це відкриття стало одночасно страшним і важливим. Страшним – тому що я зрозуміла масштаби ризиків. Важливим – тому що тепер ми знаємо про них заздалегідь і можемо діяти на випередження".
Через високий ризик повторного розвитку онкології лікарі рекомендували радикальне профілактичне лікування – двобічну мастектомію та видалення яєчників і маткових труб. Це були дуже непрості рішення.
Особливо боляче було відмовитися від мрії про ще одну дитину. Якщо чесно, саме бажання завагітніти й привело мене на ті обстеження, які зрештою врятували мені життя.
Я дуже сподівалася, що після лікування зможу заморозити яйцеклітини й повернутися до цього питання пізніше. Але через особливості мутації та ризики гормональної стимуляції лікарі категорично не рекомендували цього робити. Довелося прийняти й це.
Підвищення рівня пролактину, не пов'язане з аденомою гіпофіза (доброякісною пухлиною мозку. – Ред.)
Пролактин є важливим фактором росту для тканини молочної залози. Він підвищує чутливість клітин молочної залози до дії естрогенів, а його хронічно підвищений рівень може стимулювати небажану проліферацію (розростання. – Ред.) клітин.
Стрес-індуковане підвищення рівня пролактину може виникати як самостійне явище. Якщо ж підвищення пролактину вже існувало на фоні інших метаболічних факторів, вплив хронічного стресу може ще більше посилювати це підвищення.
Для нормалізації рівня пролактину потрібна корекція метаболічних порушень, які виявляються при лабораторному обстеженні.
У випадку підвищення рівня пролактину через застосування антидепресантів, необхідна спільна робота ендокринолога та психіатра або невролога для підбору оптимальної терапії.
Домінування естрогенів
Після виконання своєї функції естрогени повинні бути інактивовані та виведені з організму. Основним органом, який забезпечує цей процес, є печінка. На ефективність процесу впливають: активність ферментів печінки, склад та лужність жовчі, стан жовчовиділення, робота кишкової мікробіоти. Погіршення якості харчування має значний вплив на цей механізм.
Достатньо легко скорегувати повноцінним харчуванням, при необхідності з медикаментозною підтримкою.
Сьогодні я вже пройшла хімієтерапію, мастектомію та операцію з видалення яєчників. Зараз триває відновлення. Потроху відростає волосся, повертаються сили, з’являються нові плани. І найголовніше – з’явилося інше ставлення до життя. Раніше мені здавалося, що найважливіше – це робота, досягнення, гроші, успіх. Хотілося бути кращою, більше встигати, більше заробляти. Але коли одного дня тобі кажуть, що твоє життя може кардинально змінитися, всі ці речі раптом втрачають свою вагу. Після хвороби я навчилася бачити щастя в простих речах. Іноді я навіть думаю, що стала щасливішою людиною, ніж була раніше.
Бо тепер я точно знаю: життя – це не те, що буде колись потім. Воно відбувається просто зараз. І саме заради цього варто боротися.
Читайте також попередні матеріали спецпроєкту "Здоровʼя на часі" .
Авторка тексту: Аліна Полякова. Авторка фото: Альона Рубель.
© 2007-2026, Українська правда.

Текстові матеріали, розміщені на сайті life.pravda.com.ua, можна безкоштовно використовувати в обсязі не більше 50% за умови прямого посилання у підзаголовку чи першому реченні матеріалу.

Матеріали з позначкою PROMOTED, СПЕЦПРОЄКТ, ЗА ПІДТРИМКИ публікуються на правах реклами.

Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".