"Я стікаю кров'ю, але я сильна". Історія київської художниці, яка малює війну

"Який би жах не відбувався, який біль і трагедія тебе б не спіткали, життя сильніше цього всього". Так говорить художниця Марія Лонюк, яка створює картини про війну в Україні.

Її твори вражають углиб серця, адже відтворюють відчуття кожного українця. З одного боку – біль, втрати, страждання. Та з іншого – сила, відвага, любов. Усе це поєднується в малюнках Марії.

Загалом мисткиня створила уже близько 80 картин на воєнну тему. На малюнках можемо побачити різні сюжети з нашого життя. Це і хоробрість захисників, які воюють з окупантами. І розпач від смертей десятків тисяч убитих росіянами українців. І муки зґвалтованих жінок. І міць усіх українців, які не здаються перед навалою ворога.

В рамках проєкту "УП. Життя" "Прихисти своїх" розповідаємо історію художниці, чиї малюнки є відображенням нашого сьогодення.

"Почувши вибухи, у мене був ступор"

29-річна Марія Лонюк малює все своє життя.

Останні роки працює digital-ілюстратором – створює цифрову графіку до мобільних та комп'ютерних ігор. Також викладає малювання.

Велика війна застала Марію вдома у Києві, де вона жила з батьками, літньою бабусею та котами. Родина не вірила в повномасштабний напад Росії – адже таке вчинити може лише геть божевільне створіння. Тож сім’я не збирала тривожної валізки та не планувала шляхів евакуації.

"Та напередодні 24 лютого мені було дуже тривожно, тож я заїхала на заправку і про всяк випадок заправила повний бак свого автомобіля. Дорогою бачила, що дуже багато людей уже почали виїжджати – в машинах було видно сумки та зібрані речі", – пригадує Марія Лонюк.

Художниця Марія Лонюк

Почувши перші вибухи, жінка відчула ступор.

"Не може бути". Всередині було порожньо, я не знала, що далі робити. Кудись їхати – було страшно, тому що витримати довгу подорож було б дуже тяжко моїй 83-річній бабусі. Через кілька місяців вона таки померла, не дожила до перемоги.

Щоб знизити градус напруги, ввечері 24 лютого я сіла малювати. Це мій спосіб трохи втекти від реальності та розслабитися. Пам'ятаю, як не хотілося вірити в те, що відбувається, і як було страшно. Тож хотіла відволіктися малюванням", – розповідає художниця.

Родина живе на виїзді з Києва в бік Гостомеля, який росіяни атакували в перший день великої війни. Тож вибухи, гул авіації та постріли сім’я чула дуже гучно і вдень, і вночі. Було страшно. Та попри це залишалися вдома, сподіваючись, що все ось-ось скінчиться.

"Наш будинок пошкодив російський снаряд"

Переконати родину евакуюватися з небезпечної прифронтової зони зміг танк, який проїхав по вулиці, де живе родина, і вистрілив у сторону Гостомеля. Саме тією дорогою стягувалася українська техніка для відбиття окупантів. Тож залишатися там було вкрай необачно.

Відтак 25 лютого сім’я без зайвих слів швидко зібралася та поїхала до родичів на лівий берег Києва, де було відносно спокійніше. Там усі й мешкали до кінця весни.

"У квітні наш будинок пошкодив російський снаряд: він влучив у сусідський двір. Люди, на щастя не постраждали, бо виїхали, а от два будинки були повністю зруйновані. Оселям, які стоять неподалік, також дісталося: в них повилітали повністю вікна, побитий дах, у дворах вибухнули автомобілі. У нашому ж домі повикручувало віконні рами та продірявлено дах. Уже трохи підлатали", – говорить Марія.

У червні друзі запросили дівчину пожити до себе у Вінницю. Вона поїхала, і залишається там досі. І не тільки тому, що у Вінниці відносно тихіше, ніж у Києві. А тому, що в новому місті Марія знайшла своє кохання.

"Приїхала до товаришів і зустріла друга, якого давно не бачила. І склалася така добра історія, що між нами виникли почуття. Зараз ми живемо разом, підтримуємо одне одного – це суперцінно, особливо в такий складний час", – каже Марія.

"Відображення особистих відчуттів і переживань"

Художниця зізнається, що як би не було важко, в неї завжди є сили малювати. Бо це дійсно покликання, справа всього життя.

"Свою першу ілюстрацію на воєнну тематику я опублікувала 8 березня 2022 року. Це дівчина з автоматом, із чорнявим волоссям, поранена, з синцями, і з таким виразом обличчя: я побита, стікаю кров’ю, але я сильна, тримаю міцно зброю і готова захищати свою Україну.

Всі мої роботи – це відображення моїх особистих відчуттів і переживань. У перші дні було дуже страшно. Але коли серед трагічних новин почали з'являтися героїчні епізоди – і про привида Києва, і про острів Зміїний та рускій корабль – було видно, наскільки в тих людей було сильне піднесення духу, патріотизму, бажання захищатися. От саме ті всі відчуття і вкладені в мій перший воєнний малюнок", – ділиться емоціями Марія Лонюк.

Перша ілюстрація Марії на воєнну тематику

Ілюстрація, яку художниця називає однією з найбільш близьких і знакових для себе, присвячена коням та згорілій стайні. Дівчина почула новину про те, що окупанти спалили сотні тварин живцем. Згодом дізналася, що таких випадків були десятки.

"Я свого часу понад 10 років займалася верховою їздою, тому коней безмежно люблю і знаю багато про їхнє утримання. І я уявила жах власника стайні, який не міг нічого вдіяти в тій ситуації. Адже кінь – це не собачка, якого можна вкинути в машину та вивезти. Евакуювати цілу стайню коней – це буквально утопія, а для їзди по трасі вони не пристосовані.

Свій біль і вилила в малюнку: дівчина стоїть і плаче, тримаючи в руках недоуздок для коня. А перед нею – її кінь, який обіймає її своєю шиєю. Але дівчина його не бачить, бо це привид: привид убитого улюбленця", – розповідає художниця.

Ілюстрація Марії, присвячена коням та згорілій стайні у Гостомелі

Ще одна близька для мисткині ілюстрація була створена до 100 днів повномасштабного вторгнення в Україну. Та картина – майже автопортрет.

"Загалом я дуже часто малюю дівчат по фотографіях себе: знімаю себе в різних позах, аби мені було простіше відтворювати руки, обличчя. Тому дуже багато моїх персонажів фігурою або лицем дуже схожі на мене.

На автопортреті я сиджу на підлозі, загорнута в український прапор, навкруги мене – відірвані листочки календаря. І атмосфера – ніби я на дні якоїсь річки, навколо дуже темно. Таке відчуття було – навіть якщо ти починаєш жити якимось іншим життям, все одно потрібно щось робити, працювати, діяти", – говорить художниця.

Автопортрет художниці

Марія Лонюк зізнається, що не опускати руки у ці страшні дні допомагає надія та віра – без них нікуди. Каже, що хочеться побачити світле майбутнє нашої країни, хочеться бути його частиною, бачити, як держава розвивається. Адже вже так багато зроблено.

"Дуже сильно в нормальному моральному дусі мене тримає мій хлопець. Він реаліст, дуже мудро дивиться на всі речі, тож свої переконання в тому, що все буде добре, підкріплює конкретними фактами. Це дуже важливо", – каже Марія.

Також розповідає, що її дуже надихають тропічні рослини – має їх цілу колекцію. Ще в квітні, коли мисткиня вимушено жила не вдома, їздила поливати квіти, то дуже тішилася. Бо от здавалося б: війна, навколо гупають снаряди, а рослини пускають нові листочки, живуть. І це давало усвідомлення: ти теж живий і мусиш жити.

"Який би жах не відбувався, який біль і трагедія тебе б не спіткали, життя сильніше цього всього. І поки ми існуємо, поки ми плануємо щось на майбутнє, поки відчуваємо і щось створюємо – життя продовжується", – надихає Марія Лонюк.

***

На сайті "Прихисток" небайдужі українці можуть запропонувати житло для переселенців, розмістивши відповідне оголошення. Тож ВПО можуть знайти тимчасовий прихисток у будь-якому регіоні України чи за кордоном, на кілька днів чи на довший період. Система фільтрів допоможе легко підібрати варіант, який відповідає вашим критеріям, і швидко зв’язатися з власником.

Це повністю волонтерська ініціатива. Її у перший день повномасштабного вторгнення запустила народний депутат України Галина Янченко. Пізніше програма "Прихисток" отримала державну підтримку. Власники житла, які прихистили переселенців, отримують компенсацію від держави на сплату комунальних послуг – 900 гривень за людину на місяць. Зараз на сайті близько 16 тисяч оголошень. Сторінку перекладено 40 мовами.

Вікторія Ярижко, спеціально для УП. Життя