"Їм залишається жити годину, а вони пишуть – Слава Україні". Розповіді із затопленої Херсонщини

Підрив дамби Каховської ГЕС називають чи не найбільшою техногенною катастрофою за багато десятиліть. Масштаби лиха нам ще належить оцінити. Але вже зараз очевидно: Росія вчинила черговий варварський злочин проти мирних українців, зруйнувавши життя тисяч людей.

На Херсонщині затоплено більше трьох з половиною тисяч будинків у 48 населених пунктах, 14 з яких – на тимчасово окупованому Лівобережжі. На підконтрольній Україні території евакуйовано вже близько двох з половиною тисяч людей. Багато з них – більше не повернуться у свій дім.

З вини ворога вони стали вимушено переміщеними особами. Таких в Україні, відповідно до офіційної статистики, 4,8 мільйона. Але реєструються далеко не всі переселенці, тож реальне число – значно більше.

За сухими цифрами криються реальні, болісні історії. Що відчувають люди, які втратили дім і потребують допомоги, що відбувалося на Херсонщині у перші дні після знищення дамби і яка гуманітарна катастрофа розгортається на Лівому березі просто зараз – розповідаємо спеціально для спецпроекту "Прихисти своїх" на "УП. Життя".

Затоплена Херсонщина

Дідусь помер. Бабуся третю добу чекає на допомогу

"Моя бабуся в Голій Пристані вже третю ніч чекає на допомогу. З тілом померлого дідуся. А ще собака. З їжі – один лише цукор. За нею ніби виїжджали, але їм ліньки було знайти будинок – сказали, йдіть самі до нас".

Це одне з тисяч повідомлень із волонтерських чатів, в яких покинуті напризволяще намагаються знайти бодай якусь допомогу.

Одразу ж приходить наступне:

"Допоможіть! Діти не повинні загинути! Кардашинка. Близько 35 людей на Шевченка, 154, на горі. Третій день без води та їжі, діти кричать і плачуть. Повільно помирають".

Скільки людей загинуло в окупованих містах і селах – достеменно невідомо. Але те, що їх дуже багато, не підлягає сумніву, стверджують волонтери.

Станом на суботу 10 червня ними було підтверджено більше 20 смертей, понад 150 людей вважалися зниклими безвісти.

"У місті Олешки заблоковано більше 600 людей. без їжі і води, а окупанти – заблокували всі вʼїзди і виїзди і перестали пускати волонтерів. Один з волонтерів все ж зумів туди пробратися. Він стверджує: це через те, що дуже багато загиблих! Подібна ситуація – в навколишніх селах", – розповіла Олена Волощук.

Вона – одна з команди волонтерів, яка попри все дистанційно налагодила евакуацію людей на лівобережній частині Херсонщини.

Олена Волощук

Окупанти кинули людей помирати, тож потрібно було зробити хоч щось. Місцевий житель Ярослав створив групу в телеграм "ОЛЕШКИ – організовуємо евакуацію разом!!!", куди пишуть ті, кому потрібна допомога. Олена стала адміністратором групи.

Сама вона – переселенка з Херсона. Коли дізналася про ситуацію на лівому березі, де люди опинилися у пастці окупантів, де мами з немовлятами на руках сиділи на дахах будинків без надії на порятунок, а про долю лежачих людей взагалі нічого невідомо – не могла залишатися осторонь.

"Ми почали розповсюджувати повідомлення про таку групу в різних чатах – і наша команда розширилася з 2 людей до 300. Це небайдужі херсонці, українці. Є й такі, хто нині за кордоном. Але всі вони – наші герої без плащів", – каже Олена.

Люди, яким потрібна допомога, надсилають у чат координати, а волонтери шукають можливість дістатися до них і врятувати. Вони налагодили комунікацію з цивільними на окупованій території, які мають човни і готові допомагати. Ярослав за власний рахунок оплачував паливо.

"Пишуть буквально кожні 2 хвилини. Це десятки тисяч повідомлень – і від тих, хто там, і від родичів. І потік не зменшується. Працюємо переважно по Олешках, які повністю пішли під воду, але також і в Голій Пристані, Кардашинці. Тих, кому вже допомогли, відмічаємо в базі, щоб двічі не відправляти рятувальників", – розповідає волонтер.

Місцеві на човнах, за її словами, коли ще пропускали, працювали на власний ризик:

"У нас є човни, але немає людей, які сядуть у ці човни там, на окупованих територіях. Вони бояться, що потім їх просто посадять. Але ми стараємося шукати людей по чатах, місцеві передають один одному інформацію".

Врятованих вдавалося вивезти, здебільшого, лише на окуповану територію – у незатоплену частину Херсонської області чи в Крим.

"Це був єдиний варіант, – говорить Олена Волощук. – У перший день родина намагалася евакуюватися човном на правий берег – на неї з дрону скинули вибухівку! Тому так. На підконтрольну територію вдалося потрапити одиницям".

За перший день їм вдалося евакуювати більше 500 людей. Потім – ще 100. При цьому в них ще 1900 заявок на евакуацію. Але росіяни досить швидко заглушили звʼязок у цьому районі, а ще – встановили два блок-пости.

"Спершу ми навіть дзвонили в їхню адміністрацію військову, у швидку, в так звану "поліцію" – намагалися передати адреси, де ситуація була критичною. А вони казали – "Не займайте наш час". Я кажу, у нас є адреси, ми дамо вам, кричу – "Допоможіть людям!", а вони – кидають слухавку", – розказує Олена про пережитий шок.

Олена зізнається, що пропускає крізь себе усі історії людей, які їм пишуть. Багато таких, після яких просто ридала:

"Жінка з Олешок написала, що їм залишилося година-дві. І пише: я хочу, щоб ви запамʼятали цю фразу: "Слава Україні!". Сказати, що я плакала, то це нічого не сказати. І повний відчай, бо росіяни не пускають туди жодного човна. І людина в останній момент думає про Україну. Це пробирає до кісток".

В мирному житті Олена Волощук – візажист. Але доля, як і більшість українців, закрутила по-іншому. Коли рідний Херсон був окупований, стала волонтеркою. Продовжує допомагати людям і зараз.

"Я без цього життя не бачу, – каже – Ми на зупинимося, поки не врятуємо всіх на лівому березі".

Собаки намагаються врятуватися

По тих, хто намагався евакуюватися, відкривали вогонь

Батьківський будинок Катерини Куянової – в невеличкому селі Кринки, що лежить між Каховкою й Олешками. Сама жінка вже 12 років живе в Києві, а батьки зуміли евакуюватися влітку минулого року: спершу на Київщину, а згодом – до Грузії, де мама знайшла роботу за своїм фахом агронома.

Коли побачила новину про підрив дамби, одразу спробувала звʼязатися з односельцями, які залишились у Кринках. Переповідає, що вдалося почути від них в ті миті, коли мобільний звʼязок ще працював, хоч і нестабільно:

"Коли все сталося, не було ніяких повідомлень, сирен. Людям ніхто не повідомив, що відбувається. Коли по хатах пішла вода, вони були зовсім не готові. Хапали швидко якісь торбинки і швиденько кудись бігли".

Хто мав човни, намагався евакуюватися, але росіяни – відкривали по людях вогонь.

"У перший день, сформувавшись колоною, люди хотіли виїхати в сторону Криму, але їх, уявіть, накрили артилерією. Там реально значні втрати серед цивільного населення. Хоч про це, звісно, немає "офіційної" інформації", – каже Катерина.

Потонуло дуже багато тварин, худоби. Та головне – це люди. Багатьох лежачих – ніхто не евакуював. А виїзд з Олешок окупанти взагалі заблокували, залишивши цілі родини з маленькими дітьми сидіти на стріхах без води і їжі.

"Селяни гуртувалися і переходили в будинки, де ще не було води, які розташовані вище. Але тут же, тікаючи від повені, зʼявлялися російські військові – самі заселялися, виганяючи людей", – з жахом говорить жінка.

Будинок її батьків затопило повністю. Але про родинний побут і затишок там не було вже і згадки. В грудні минулого року туди заселилися військові, попередньо розмародеривши усе, що могли:

"З нашого будинку вивезли кілька БТР речей, техніки, збіжжя. Вони по всьому селу вантажать і вивозять до себе на болота усе, що бачать: виривають унітази, згрібають речі, навіть ланцюги собачі, металобрухт. В хатах залишаються просто голі стіни!".

"Коли спаде вода, буде багато дохлої риби, мертвих тварин і, вірогідно, мертвих людей"

На правому березі ситуація з евакуацією значно краща, але масштаб лиха – точно не менший.

"Найбільш критична ситуація одразу була в найближчих селах за Каховкою. Люди там мали на порятунок буквально пів години. Далі – вже трішки легше, можна було принаймні вийти з дому і відв’язати собак", – каже Олена Маляренко, письменниця з Херсона.

Відео, де вона рятує кошенят, стало вірусним. Її ж дім у мікрорайоні Річпорт – повністю затопило. Більшість своїх речей жінка вивезти не змогла – вони залишилися під водою.

"На мою думку, місцеві органи влади у перші години після катастрофи спрацювали не за протоколом, – нарікає вона. – Фактично, про цю трагедію ми дізнавалися випадково.

Мені, приміром, першою зателефонувала із Одеси майстриня Еліна Передерій, ще не було 6 ранку. Я почала збиратися. Потім подзвонили друзі-журналісти із "Суспільного", потім ще і ще – і я усвідомила, що це не фейк. Але офіційна інформація вперше зʼявилася тільки о 7 ранку. Я вважаю, що це неприпустимі речі".

Домашній скарб, який не могла вивезти, Олена підняла на шафи, на підвіконня, антресолі – на висоту півтора метри. Проте зрештою вода піднялася вище.

Та головним було переконати людей, що потрібно залишати свої домівки і тікати від стихії:

"Хто вірив мені особисто, тих я переконувала. Наш район, Річковий порт, небезпечний, тож ми бігали, просили людей вибиратися звідти. Але не всі дослухалися: літні люди звикли, що має бути якийсь сигнал тривоги, вони реально чекали, коли інформацію оголосять по радіо".

Тільки за першу добу вода в Херсоні піднялася місцями на 5 метрів. Найбільше постраждали мікрорайони Антонівка, Старий Центр, де розташовані унікальні споруди 18 сторіччя, Острів, Нафтогавань, частково мікрорайон Шуменський та селища довкола.

"Пʼята частина міста одразу опинилася під водою. Вона піднялася десь на пів метра, а десь на півтора-два. Приватний сектор потонув повністю. Наступного дня "прибуло" ще на метр, – розповідає Олена. – Важко уявити, скількох людей чекають ремонти, як вони сушитимуть будівлі, скільки речей викинуть".

Величезною проблемою у перші години евакуації була відсутність човнів: люди мусили рятувати один одного на надувних кругах та матрацах:

"Росіяни розграбували Херсон, коли відступали в листопаді. Вони у людей відбирали все, і зокрема – плавзасоби. Тих, хто з ними розпочинав полеміку, били, вбивали. Коїлися страшні речі. Тому цього катастрофічно не вистачало. Надувні і моторні човни від інших регіонів почали приходити тільки за добу".

Олена знайшла прихисток у подруги, яка під час великої війни виїхала до Канади і залишила квартиру в тій частині Херсона, куди повінь не дісталася. Сама ж повернулася до свого району – допомагати іншим.

"Ми з дівчатами дізналися від сусідів, що багато літніх людей залишалися у своїх помешканнях. Завдяки іноземним журналістам, які там працювали, вдалося викликати Червоний хрест. З одного будинку врятували шістьох стареньких, з іншого – ще 4. Люди побачили в соцмережах, що ми допомагаємо, і почали скидати адреси. Ми передавали рятувальникам, поліції", – розповідає письменниця.

Жінки власноруч врятували двох котиків і собаку:

"Довелося полазити в холодній воді. Я вже була уся мокра – тож дай, думаю, пропливуся до свого дому. Але там уже була глибина понад 2 метри: я розвернулася десь перед порогом і попливла назад".

Найбільша біда була в мікрорайоні Острів. Люди відчайдушно намагалися знайти своїх домашніх улюбленців, хоч і самим треба було рятуватися.

Олена каже, багато людей проявили себе справжніми героями:

"Моя добра знайома Ольга, скажімо, замість того, щоб рятувати товар з магазину, на своєму мікроавтобусі вивозила пенсіонерів, вивозила тварин, аж доки у двигун не потрапила вода і машина не заглухла. Це зразок героїзму для мене.

Або священник з нашої церкви, яку в народі називають Грецькою – бо її будували православні греки, які утікали у 18 сторіччі від Османської імперії. Так от, отець Віталій, який сам із заходу України, їздив, збирав літніх людей і вивозив їх із зони підтоплення на своєму автомобілі".

З часом, каже Олена Маляренко, всі мобілізувалися. Почали працювати центри прийому евакуйованих. Хоча є певні проблеми з інформуванням, особливо – для людей літнього віку, які не "на ти" з інтернетом.

Та великі труднощі ще попереду, переконана жінка, – коли вода відступить.

"Ми не знаємо, чого чекати, – говорить вона. – Шкоди завдано неймовірної! Чи буде куди повернутися людям – велике питання. Багато будинків зруйновано, а ті, що встояли – можуть бути небезпечні для проживання. Ніхто не знає, якими будуть обриси берегів Дніпра, якими будуть грунти, питна вода, куди потрапило багато шкідливих речовин. Залишиться багато сміття: і меблі, і зіпсована техніка, і уламки чиїхось домівок. Буде багато дохлої риби, мертвих тварин, і, думаю, мертвих людей, як не прикро".

Рослини на підвіконні, дорожчі за життя

Про екологічну катастрофу говорить і Олег Дегусаров, керівник групи волонтерів, яка безпосередньо займається евакуацією:

"Дуже багато мертвих тварин, які будуть розкладатися. Багато сміття. У нас маса підприємств, які розташовані поруч з водою. Багато мазуту, палива вилилося. Вже в перший день уся вода навколо човна була вкрита плівкою".

Те, що сталося, це навіть не теракт, каже він, а справжній геноцид. Оскільки росіяни не зупинилися на підриві дамби: їхня мета – знищити людей.

"Нас постійно обстрілюють, бʼють точково по тих місцях, де збираються волонтери, – говорить Олег. – Зрозумійте, поруч немає ніякої військової техніки, військових обʼєктів чи тому подібного. А по нас вже били з мінометів, крили з градів, по нас працював танк. Бʼють цілеспрямовано по Корабельній площі, по житлових будинках. Снаряди прилітали просто під ноги. Зрозуміло, що в таких умовах нормально проводити евакуацію неможливо. Але – намагаємося робити справу".

Кістяк групи Олега Дегусарова – пʼятеро людей: він, Олег Сальник, Іван Другальов, Євген Кузнецов і Олексій Нінахов. Коли їм потрібна допомога – зʼїжджаються буквально пів міста. Херсон, посміхається волонтер, місто маленьке, всі один одного знають.

Олег Дегусаров

Евакуації потребують здебільшого люди за сорок:

"Практично уся молодь виїхала після окупації, тому місто заповнене старенькими та безпомічними. А та молодь, яка залишилася, займається волонтерством".

За ці дні, за словами рятувальника, вивезли дуже багато тварин: кізоньки, куроньки, собачки і котики. Одній жінці допомогли вивезти одразу 18 котів! З ними буває значно легше, ніж із людьми.

"Складно з людьми. Ми робимо обходи по всіх районах, залазимо в усі доступні місця, знаходимо людей – а вони, як завжди, думають, що саме їх біда омине. Не хочуть евакуйовуватися. Кажу, що ви тут – рибу будете ловити? А "приспічить" уже, коли час втрачено, і ми мусимо ризикувати своїм життям і здоровʼям, щоб їх вивезти, – трохи обурюється Олег. – Була бабуся, яка не хотіла виїздити, бо у неї на підвіконні ростуть улюблені квіти. І пояснити їй, що життя дорожче за ці рослинки – практично неможливо".

На підмогу приїжджають волонтери з Одеси, Харкова, Вінниці та інших міст:

"Дуже багато переселенців з окупованих територій долучаються до волонтерських сотень. Робота дуже командна, дружня. Таке враження, що ми старі друзі. У всіх хороші комунікації. У нас є штаб, громадське обʼєднання, так би мовити, від людини до людини".

Коли вода піде, команда Олега продовжить працювати, поки місто не повернеться до нормального життя. Їхня мотивація – зробити рідний Херсон кращим, ніж він був.

Щоб людям було, куди повернутися.

***

На сайті "Прихисток" небайдужі українці можуть запропонувати житло для переселенців, розмістивши відповідне оголошення. Тож ВПО можуть знайти тимчасовий прихисток у будь-якому регіоні України чи за кордоном, на кілька днів чи на довший період. Система фільтрів допоможе легко підібрати варіант, який відповідає вашим критеріям, і швидко зв’язатися з власником. Сайт працює 40 мовами.

Це повністю волонтерська ініціатива. Її у перший день повномасштабного вторгнення запустила народний депутат України Галина Янченко. Пізніше програма "Прихисток" отримала державну підтримку. Власники житла, які прихистили переселенців, отримують компенсацію від держави на сплату комунальних послуг.

Роксана Касумова, спеціально для "УП. Життя"