Головна редакторка УП Севгіль Мусаєва: Я розвиваюсь, коли мені складно

Севгіль Мусаєва – українська журналістка, у 27 років стала головною редакторкою видання "Українська правда". Засновниця видання Hubs та співкураторка проекту «Крим_SOS».

Я почала працювати з другого курсу і пройшла добру школу журналістики: маю досвід роботи у щоденному виданні, у щотижневому і в щомісячному.

Деякі мої друзі дивуються – звідки я стільки знаю про футбол. Моїм першим місцем роботи у Києві став спортивний телеканал, і я навіть коментувала футбольні матчі. Коли люди дізнаються про це зараз – дивуються.

Я дуже хотіла працювати у Forbes ще до того, як він з’явився в Україні Момент створення команди я пропустила і, звичайно ж, засмутилася. Але через 3 місяці мені подзвонили й запросили на зустріч із головним редактором. Так я почала роботу у цьому виданні.

Після Forbes я навіть хотіла піти з журналістики або взагалі виїхати з країни. Але потім вирішила створити власний проект (Hubs – ред.). Це був і вдалий і невдалий досвід водночас. Він багато чого мене навчив у цьому житті. Наприклад, того, що одна людина, яка горить ідеєю – це добре, але завжди потрібна надійна команда.

Я шалено самокритична. Навіть коли щось вдало виходить – я все одно знаходжу якісь вади. Перфекціонізм у справі – це важливо, але він тягне за собою втрату оперативності. Іноді доводиться жертвувати якістю заради того, щоб подати інформацію якомога швидше.

Важливо визнавати свої помилки. Я їх визнаю. І вважаю, що лідери – це саме ті люди, які, незважаючи на власні помилки, знаходять у собі сили підніматися і йти далі.

До помилок взагалі потрібно ставитися філософськи. Не припускатися їх у майбутньому – неможливо. Вони завжди будуть, тому що так, власне, влаштована людська природа.

Коли я тільки прийшла в УП – я хотіла зробити видання оперативнішим, більш доступнішим для людей. Хотіла створити платформу, де люди могли б ділитися чимось незвичайним і неймовірним. Щоб це був ресурс не тільки про політику та політиків.

"Українська правда" – найкоротший шлях бути почутим. Адже наше видання читає вся "верхівка" і реагує на нього. Тому наша інформація має певні наслідки. У Радянському Союзі був вислів "Газетами вбивають мух і міністрів". Це про "Українську правду".

Для нас важливе поняття – "свій/не свій". У нашій редакції – всі свої. Це маленька сім’я. Навіть якщо людина йде з УП на іншу роботу, вона все одно залишається своєю. Вона залишається нашою.

У крутих проектах все вирішує команда. У кожного має бути своє місце і своє завдання: є люди, які відмінно пишуть, а інші – знаходять надзвичайні теми для матеріалів, а є ті, хто може діставати ексклюзивні коментарі.

Мої ідеї найчастіше приходять, коли я плаваю. Не знаю чому: чи то вплив води, чи то сама спокійна атмосфера і можливість побути на самоті стимулюють.

Для мене зона комфорту – несумісне зі мною поняття. Чим мені складніше, тим краще. Адже я розвиваюся, коли мені складно.

Практично ніщо зараз не може змінити мої плани. Крім "чорних лебедів". Так я називаю ситуації, коли відбувається те, що я не в змозі контролювати.

У мене у планах створити найкращий медіа-холдинг країни. Передовий, технологічний і фінансово стійкий холдинг.

Надзвичайне завжди виходить за межі норми і викликає емоції. Причому не завжди позитивні. Вони мусять бути різними. Тільки так створюються неймовірні речі.

Я намагаюся записувати все, що має відбуватися, мій блокнот у цьому понятті дуже функціональний.

Він повинен мати формат щоденника. Дати, місяці, роки. Щоб усе було перед очима.

У повсякденному житті я користуюся звичайними ручками, але, якщо зізнатися чесно, маю маленьку колекцію дорогих ручок із пером, які я використовую тільки з найважливіших приводів.

Правила надзвичайного від Севгіль Мусаєвої