10-річна Аліна під час обстрілів заспокоювала братів і сестер. Тепер вона мріє "зменшувати людський біль"
Війна змінила не тільки життя українських дітей, але й їхні мрії. Останніх два роки головним бажанням малечі є мир. Тепер вони здебільшого радіють не канікулам, а відновленню навчання у школі, не подорожам, а поверненню додому, не іграшкам, а безпеці.
Водночас в українських дітей з'явилися й нові герої – не з коміксів чи фільмів, а з реального життя. Лікарі, психологи, рятувальники ДСНС, зоозахисники, волонтери, поліціянти, педагоги – ті, хто посеред хаосу й болю війни допомагає, рятує та підтримує.
Рівняючись на героїв зі свого оточення, українські діти теж мріють у майбутньому лікувати, вчити й допомагати.
Маленька Аліна з Миколаївщини – одна з тих, чию світлу мрію сформували темні часи, сповнені страху та невідомості. Тож тепер вона мріє лікувати душі тих, кому сумно.
Зараз потрібно більше психологів
Навесні 2022 року вулицями села Новокондакове Миколаївської області безперестану рухалася військова техніка. Активні бойові дії тривали вже понад місяць. Не стихало ехо обстрілів неподалік, а ближче до ночі гуркіт ставав ще сильнішим. Тож кожного вечора дорослих і маленьких мешканців села охоплював страх.
У такі миті 10-річна Аліна по черзі брала за руки та обіймала братів і сестер та повторювала: "Все буде чудово, все буде добре. Не сумнівайся". Її голос та усмішка заспокоювали родину.
Сьогодні дівчинці вже 12 років. Вона пережила декілька місяців обстрілів та скрути, масштабну повінь унаслідок прориву греблі Каховської ГЕС та загибель старшого брата на війні.
Зараз канонада на околицях Новокандаково стихла, наслідки повені частково подолано, в селі з'явилися електрика та зв’язок. Тож родина намагається відновити нормальне життя. А дівчинка продовжує допомагати тим, кому погано та сумно. З початку повномасштабної війни в Аліни з'явилася велика мрія – стати психологинею.
"Психологи зараз дуже потрібні, тому що є люди, яким дуже погано. Вони відчувають стрес, дискомфорт, тому що зараз війна, і всім дуже важко, страшно. І зараз дуже потрібна всім допомога та підтримка. І потрібно, щоб в Україні було більше психологів", – розповідає про свою дорослу мрію блакитноока дівчинка з обручем-вушками на голові.
Допомога в найвіддаленіших селах
В Аліни троє сестер і чотири брати. З усіма вона має добрі стосунки, бо, за її словами, немає приводів для сварок.
"Нас багато в родині. Зі мною живуть дві сестри: Анюта, який буде скоро десять років, і Катя, їй уже 20. І ще в мене є чотири брати: Віталік, якому сім, Андрій, якому 14, Сергій, якому 16, та Діма, якому 25 років. Ще Женя був…" – перелічуючи братів, вона трохи затинається.
Дівчинці важко звикнути, що з ними більше немає старшого брата Євгенія, чий портрет з чорною стрічкою тепер висить на стіні найбільшої кімнати, де ввечері збирається вся родина.
Після смерті сина багатодітна мати Валентина Василівна потребувала психологічної підтримки. За порадами вона звернулася до психологині Вікторії з мобільної бригади благодійного фонду "Вітри змін" та ЮНІСЕФ, яка відвідує віддалені громади Миколаївської області з виїзними груповими сесіями та тренінгами з позитивного батьківства.
На наступних заходах мобільної бригади з Вікторією познайомилася й Аліна. Так у житті дівчинки з'явилася наставниця та приклад для наслідування в омріяній професії.
Вікторія, яка вже 12 років працює психологинею, говорить, що в умовах війни її допомога дітям набула ще більшого значення.
"Приїзди мобільної бригади та заходи з емоційного розвантаження в таких віддалених громадах дуже важливі. В таких місцях ми єдині, хто сьогодні проводить роботу з дітьми.
І це має велике значення, оскільки в дітей відсутні будь-які заходи: школа перейшла в онлайн, садочка немає, діти не збираються разом, вони не розважаються, замкнені, тривожні. Тож ми намагаємося зробити їхнє життя та дитинство кращими. Хоча б трохи, наскільки це в наших силах", – розповідає психологиня мобільної бригади після сеансу арттерапії для дітей. Будівлі в селі на Миколаївщині за її спиною повністю зруйновані обстрілами.
Герої серед нас
Під час своїх сесій та спілкування з дітьми Вікторія помічає, як змінився їхній емоційний стан за останніх два роки. Деякі діти не можуть спати без світла після обстрілів, ще інші малюки після ночівель у підвалах стали закритими та агресивними.
"Війна – це травматична подія, і її наслідки ми сьогодні бачимо. В дітей підвищується рівень тривожності, деякі навіть не можуть контролювати свої емоції. Це проявляється у злості, агресії, розпачі та плаксивості. І фізичний стан також змінюється відповідно до того, як психіка реагує.
Діти можуть почати погано спати, погано їсти, виникають проблеми із серцем, неврози та інші фізичні прояви. Тому дуже важливо проводити роботу з подолання стресу та підвищення стресостійкості", – говорить Вікторія, одягнена в темно-синій жилет із білим написом "Психолог" на грудях.
Маленька Аліна ще не може фахово оцінювати стан своїх однолітків, як це робить Вікторія, але й вона помітила, що її брати, сестри та друзі зараз часто бувають сумними чи мовчазними.
"Коли моя подружка чи сестра засмучені, я пробую їм покращити настрій. Я обіймаю та прошу розповісти, що сталося, чому вони засмучені. Якщо не виходить поговорити, я беру їх за руку й намагаюся покращити настрій", – розповідає Аліна.
Емпатичні здібності в дівчинки проявилися саме під час війни, коли вся родини мусила спати одягненими у підвалі, готуючись тікати в будь-який момент.
"Їй було дуже шкода менших дітей, коли вони починали плакати. Вона їх горнула до себе, придумувала ігри, щоб вони забули про війну", – згадує мама Аліни Валентина Василівна.
Сама дівчинка теж дуже важко переживала загрозу та ізоляцію. Особливою втратою для неї стало відвідування школи. Онлайн-навчання дається Аліні важко, інтернет у Новокондаковому часто поганий, а точні науки без особистого пояснення вчителя їй не зрозумілі.
"Під обстрілами було страшно, але ми витримали. Але все одно зараз війна йде. І дуже хочеться, щоб її не було. Хочеться знову до школи. І хочеться, щоб можна було купатися знову і ходити на пікніки", – дівчинка додає, що дуже любить своє село з його красивою природою та річками, але не може гуляти ним через забруднення території мінами.
На особистій сесії Вікторія порадила Аліні відслідковувати свій емоційний стан та самій протидіяти стресу. Тож тепер, коли дівчинці стає сумно, вона намагається відволіктися на улюблене хобі – бісероплетіння. Під час створення прикрас Аліна заспокоюється, а після –дарує готові браслети подругам.
"Психологія – це професія про зцілення нашої душі. Для психолога важливо мати щире, відкрите серце і вміти спічувати іншим, а також допомагати їм. А також необхідно вміти розуміти свої власні почуття і з ними працювати, щоб бути в змозі надавати підтримку іншим.
Якщо ти, наприклад, злий чи розбалансований, важко допомагати іншим. Тому важливо починати з себе", – пояснює Аліні Вікторія, сидячи з нею поряд та гортаючи книгу дитячої психологині Світлани Ройз "Твоя сила. Практикум для дітей та підлітків".
Деякі вправи з цієї книги для дітей Новокондакового Аліна спробує виконати разом з мобільною бригадою під час наступного візиту Вікторії та її колег. Це стане для Аліни її першою практикою на шляху до професії мрії. Поки дівчинка підтримує тільки своїх близьких та друзів, та в майбутньому вона хоче вміти працювати з будь-якою людиною, яка потребує допомоги.
"Кожен складний час є важким, а з іншого боку, він також об'єднує нас. Ми об'єднуємося й допомагаємо одне одному, і діти теж це спостерігають. Так, як дорослі допомагають одне одному, діти також намагаються допомагати одне одному.
Діти бачать, що герої є усередині країни. І я вважаю, що до них відносяться і психологи, оскільки вони можуть створити простір безпеки для дітей. А діти – це наше майбутнє", – запевняє Вікторія, сидячи поруч зі своєю майбутньою колегою.
Юлія Cуркова для ЮНІСЕФ Україна та УП.Життя.
м. Миколаїв, 21 квітня 2024 року;
с. Новокондакове, 22 квітня 2024 року.
