"Навіть коли тривога, я вчуся": 15-річна Софія з Харкова мріє стати лікаркою, аби рятувати життя дітей
Війна змінила не тільки життя українських дітей, але й їхні мрії. Останніх два роки головним бажанням маленьких українців є мир. Тепер вони здебільшого радіють не канікулам, а відновленню навчання у школі, не подорожам, а поверненню додому, не іграшкам, а безпеці.
Водночас в українських дітей з'явилися й нові герої – не з коміксів чи фільмів, а з реального життя. Лікарі, психологи, рятувальники ДСНС, зоозахисники, волонтери, поліціянти, педагоги – ті, хто посеред хаосу й болю війни допомагає, рятує та підтримує. Рівняючись на героїв зі свого оточення, українські діти теж мріють у майбутньому лікувати, вчити й допомагати.
Софія з Харкова – одна з тих, чию світлу мрію сформували темні часи, сповнені страху та невідомості. Тож тепер вона мріє лікувати дітей, які постраждали від війни в Україні.
Переломний момент
Коли почалася повномасштабна війна, Софії було 13 років. На очах у дівчинки з неймовірною швидкістю змінювалися звичні речі. Улюблені місця у Харкові перетворювалися на руїни за лічені секунди. Ночі, раніше призначені для відпочинку, ставали найнебезпечнішим часом доби. Знайомі гинули, друзі виїжджали з країни.
Серед цього хаосу та горя дівчинка не мала, на що спертися. Вона шукала мрію, яка б дала їй сили навчатися та будувати своє майбутнє. Так у школярки з’явилася ціль – стати дитячою лікаркою.
"Я займалася танцями десять років. І з початком війни в чатах наших танцювальних груп почали з’являтися чорно–білі фото загиблих дітей.
Це дуже змінило моє сприйняття світу. Довгий час ти знав цю дитину, розумів, що в неї все добре, і от її просто не стало. Це був той момент, коли я зрозуміла, що діти – це ті, кого потрібно рятувати. Це був той момент, який усе змінив", – хвилюючись згадує 15-річна Софія.
Зараз дівчина вчиться онлайн у класі з хіміко-біологічним профілем харківського ліцею "Обдарованість". Також вона двічі на тиждень відвідує заняття за програмою з надолуження освітніх втрат від Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) у сховищі ліцею.
Через посилення обстрілів та масову евакуацію населення з прикордонних районів Харківщини в ліцеї "Обдарованість" було розгорнуто гуманітарний штаб, де дітям і дорослим надають першу допомогу.
Кожного разу, приходячи у свою школу, Софія має можливість спостерігати важку роботу медиків та волонтерів Харкова.
"У нас у школі іноді можна побачити страшні історії. Люди приїздять з лінії фронту з пораненнями й налякані, і медики допомагають їм. Приїжджає швидка, їх розміщують на ночівлю", – розповідає Софія, сидячи в одному з класів свого ліцею.
Тим часом за вікнами йде активна волонтерська робота. Дівчина зізнається, що медики, які під обстрілами в будь-який час доби готові надавати допомогу постраждалим, стали для неї еталоном, на який хочеться рівнятися.
"У такий складний час ці люди не залишили Україну, вони не сховалися десь. Вони надають допомогу, працюють у шпиталях, не сплять по кілька діб. Вони є прикладом для мене. Це справжні лікарі", – говорить дівчина й додає, що коли думає про героїзм харківських медиків, у неї навіть виступають сироти на шкірі.
Постійна небезпека
Війна, на жаль, стала невіддільною частиною життя дівчини та її сім’ї. Софія живе з мамою, сестрою та котом в одному з районів Харкова, який часто обстрілюють.
"Хоч як це погано звучить, але ми живемо в постійний небезпеці, боячись, що в будь-який момент може щось прилетіти. Ось ми сидимо тут, і може прямо зараз початися тривога, обстріл, і ми не будемо знати, що робити. Тож немає зараз місця, де я почуваюся в безпеці", – каже світловолоса дівчина в білій вишиванці.
У моменти найбільшого страху та невизначеності Софія думає про свою мрію, і це її заспокоює.
"Зараз, коли звучить тривога і треба йти в коридор, я вчуся. Навіть коли немає світла. Я працюю заради досягнення своєї мрії, і це допомагає мені потрапити в таку тиху гавань, надихає мене", – розповідає школярка та додає, що медицина, час проведений із родиною, та її кіт роблять її щасливою.
Сни та мрії
Повітряні тривоги, що лунають у Харкові раз за разом протягом ночі, наштовхнули дівчину на проведення дослідження якості сну українських дітей та підлітків.
На собі Софія відчула, як нестача нормального спокійного сну впливає на її здібності до навчання, і поділилася цими спостереженнями зі своїм вчителем біології. Той своєю чергою познайомив Софію з доцентом кафедри педіатрії Харківського національного медичного університету та педіатром-практиком Олександром Онікієнком. У школярки з’явився науковий керівник та наставник у її майбутній професії.
"Мій науковий керівник допоміг мені створити анкету про якість сну дітей під час війни. І зараз анкетування проходять діти у школах по всій країні й навіть у Києві", – захоплено розповідає Софія.
Окрім роботи над важливим дослідженням, вона час від часу проходить практику в дитячих лікарнях, де працює пан Олександр. Наприклад, сьогодні разом зі своїм ментором вона робить кардіограму хлопчикові Вові, який прийшов на плановий огляд.
"Тривалість серцевих скорочень регулярна", – упевнено говорить Софія, роздивляючись кардіограму.
Згодом додає, що від хвилювання в неї тремтять руки. А потім каже маленькому Вові слова, які мріє почути кожен пацієнт: "Повністю здоровий".
Окрім складних роз’яснень принципів роботи серця, Олександр дає, на перший погляд, прості, але дуже важливі поради щодо спілкування з дітьми.
"Вибір дитячої спеціалізації – це завжди особливе рішення. Часто під час проходження практики студенти бачать, які діти беззахисні, коли хворіють, і дуже хочуть їм допомагати.
Але на цьому фоні дуже милого процесу треба розуміти, що діти дуже вразливі, що дитину легко образити. Тому лікарі мають бути витривалими, емпатичними, веселими та залишатися самими дітьми, щоб знаходити спільну мову з маленькими пацієнтами", – усміхаючись розповідає Олександр, сидячи в кабінеті з веселими малюнками на стінах.
Лікар та педагог всіляко намагається підтримувати талановитих учнів, які вирішили стати дитячими лікарями, адже зараз, під час війни, саме таких медиків не вистачає у країні.
"Зараз діти більш вразливі, в них більше тривог, вони можуть гірше спати, що відображається на їхньому настрої протягом дня і на можливостях комунікувати. Діти з початку повномасштабної війни стали хворіти важче. Іноді складно отримати доступ до ліків чи лікаря", – Олександр додає, що професія педіатра з початку війни набула нового важливого сенсу.
Цього літа після закінчення школи Софія планує продовжувати свої дослідження та практику. Дівчина дуже сподівається, що війна закінчиться й вона зможе здобувати вищу освіту медика вже офлайн. А поки вчиться самостійно заради втілення своєї мрії.
"Я дуже хочу допомагати. Це те, чого я прагну найбільше. Можливо, не вийде це робити одразу, але вірю, що це вийде згодом. Я дуже хочу побачити результат свого внеску. Бо діти, яких рятують лікарі, можуть у майбутньому стати тими, хто зробить нашу країну кращою, прогресивною".
Юлія Суркова для ЮНІСЕФ Україна та УП.Життя
м. Харків, 6 та 16 травня 2024 року