Підрублене коріння, або Як змінилась батьківщина Тютюнників?

21
6 березня 2008
"А за деревом - дерево"? На трасі Зіньків-Полтава залишились лише пеньки. Всі фото автора
Краса пенька не замінить красу зеленого дерева
Місцевим мешканцям було запропоновано купувати некондиційні гілки по 150 гривень
Нове обличчя села, в якому народились Тютюнники

Одне з найбільш мальовничих сіл України - село Шилівка на Зіньківщині було спустошене завдяки діям місцевого фермера, який приватизував усі дерева на трасі Зіньків-Полтава.
 
Село Шилівка - батьківщина майстрів українського слова - Григіра та Григорія Тютюнників - завжди було одним з колисок вітчизняної культури, більшим ніж просто село на трасі.
 
Як і уся Україна, село і місцевий колгосп "Дружба", заснований у 1954 році, завдяки невтомній праці його першого голови Василя Лисака, після розпаду СРСР переживало тяжкі часи.
 
В 1990-х роках колгосп почав розпадатися, зникали робочі місця, молодь виїздила до міста. Але навіть в ті часи, коли не було можливості нормально харчуватися та пристойно вдягтися, зарплати та пенсії були мізерними, в селі не відбувалися акти такого відвертого вандалізму, які стаються сьогодні, у часи цієї влади й, зокрема, в 2007-2008 роках.
 
В кінці лютого 2008 року село, засаджене 50 років тому, втратило свою зовнішню привабливість. Один з новоявлених ділків - фермер Пилипенко з хутора Левошок, вирубав вщент усі осокори та продав деревину місцевим перекупщикам.
 
Місцевим мешканцям було запропоновано купувати некондиційні гілки по 150 гривень. Вирубані 50-річні осокори могли ще стояти 30-40 років, стали об'єктом наживи з боку місцевих "скоробагатьок", котрих прикрили й місцеві владні органи й керівництво Зіньківського району.
 
Вирубані осокори й перед батьківською хатою Григіра Тютюнника, де він творив, куди приїздили його друзі зі Спілки письменників, там де планували відкрити Музей українського слова.
 
Вирубані осокори й біля мосту через річку Ташань, де так любив гуляти Григір Тютюнник, де надихався ідеями нових талановитих творів.
 
Розповідає місцевий мешканець: "Тепер, якщо ви приїдете до села, то вже не упізнаєта його - усі осокори, під якими писалися великі твори "Вир", "Климко", "Коріння" спиляні, а те, що від них залишилося й не було продано фермером виробникам, купують люди на паливо.
 
Село відразу ж стало іншим. В повітрі носиться лише запах грошей. Усім зрозуміло, що це ще тільки початок, фермер планомірно зрубує усі дерева на території шилівської сільради. Але ж на дворі 2008, а не 1990 рік, люди отримують не купони, а стабільну пенсію. Хіба вирубувати дерева на трасах і продавати їх направо й наліво - це найкращій бізнес для України?"
 
"Впливовий" місцевий фермер вже вирубав осокори по трасі з хутора Левошок до Шилівки, потім сосну в місцевих лісах, тепер взявся пилити дерева по трасі з Шилівки до Зінькова й зупинити його вже ніхто не може.
 
Чи законне таке рейдерство по відношенню до республіканської траси, на якій розташовано село Шилівка, і чи приїдуть до зневічоного села Шилівки тепер представники української діаспори, поціновувачі українського слова та туристи?

powered by lun.ua