В інсталяції за допомогою таких білих гіпсових фігур зображений світ дорослих і дітей. Десятеро "малюків" залишені самі на себе, двоє майбутніх батьків спостерігають за цим
Хтось самотньо читає книжку
Дівчинка, що на фото справа, уважно вдивляється в небо
Відвідувачів інсталяції найбільше цікавить можливість сфотографуватись з новими пришельцями на Майдані
Слухають історії гіпсових дітей одиниці. Статуї ж розповідають про своїх друзів, навчання у школі, які у них гарні мама і тато. А також про свої мрії. Так, наприклад, одна дівчинка зізналась, що мріє стати водієм трамвая, "бо це весело", а хлопчик хоче стати міліціонером, "щоб ловити бандитів"
Все як у реальному житті: дорослі кудись поспішають, їм ніколи слухати дитячі розповіді
Шестеро дітей тримають в руках дзеркала з дитячими малюнками...
...щоб дорослі могли побачити в них самих себе
Інсталяцію встановили на центральній площі країни сьомого серпня, але й наступного дня організатори щось "доштуковували", лагодили
Адже деякі гіпсові статуї відмовлялись розповідати свої історії: їхні датчики ламались. Втім, бути на Майдані їм ще недовго: тут вони простоять до 10 серпня, а якщо вціліють після обійм киян, помандрують містами України
"Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю"
Ці двоє - єдині дорослі у інсталяції програми "Спілкування заради майбутнього"
"У школу мені подобається ходити взимку, а влітку не подобається. Влітку я люблю відпочивати. Я люблю їздити на море, купатися… Подаруй мені що-небудь!" - просить один білий хлопчик
А ця дитина плаче. Під чорним квадратом видніються два мікрофони: з їх допомогою статуї спілкуються
Вона "поселилась" на Майдані нещодавно. Разом з ще дев'ятьма своїми білими товаришами, ця нежива дитина має звернути увагу дорослих на проблему спілкування батьків зі своїми чадами.
Адже, як свідчать дані дослідження Київського міжнародного інституту соціології, в Україні існує дефіцит якісного та повноцінного спілкування між батьками і дітьми.
Так, більше половини батьків, опитаних установою протягом червня-липня 2008 року недостатньо знають, які проблеми виникають у їхніх дітей та як діти їх вирішують. А майже кожній четвертій українській дитині не вистачає спілкування з власними батьками.
"Хочу до мами і тата"
У кожної статуї - своя власна історія, яку вона оповідає всім, хто підходить до них впритул.
Водночас вони мовчать, коли поряд немає живих істот. В залежності від того, наскільки близько підійти до об'єкта інсталяції, можна почути від короткої фрази на зразок «не чіпай мої ляльки» до цілої розповіді про батьків, навчання в школі, плани на майбутнє, друзів тощо. Все те, що малі діти радо розповідають при першій ліпшій нагоді.
Але наразі білі дітлахи на центральні площі України виглядають нещасними і нікому не потрібними: хлопчик плаче, закривши обличчя руками, дівчинка проситься на руки, інша ж самотньо тягне ведмедика.
Хтось читає книжку, а хтось просто дивиться у небо. Гіпсова пара, яка чекає народження дитини, стоїть дещо подалі, і ніби спостерігає за сумним видовищем.
Послухати зразки розповідей дітей можна ось тут: Фрагмент 1
Завантажте Flash Player, щоб переглянути відео. |
Фрагмент2
Завантажте Flash Player, щоб переглянути відео. |
"Чи Ви знаєте, що хоче Вам розповісти Ваша дитина?" - запитують організатори з дзеркальної таблички, яку тримає в руках гіпсова людина. Спостереження "Життя" за відвідувачами інсталяції довело, що їх тема не дуже зачепила.
І хоча навіть посеред робочого дня в центрі Києва "тусується" така велика кількість людей, що вільно рухатись по ньому важко, біля гіпсових чоловічків зупинялись хіба що поодинокі матері з дітьми та дівчата.
Молоді хлопці, зупинившись на мить біля дівчини, яка слухала розповіді дитини, з криком "та це якийсь гон!" відбігли до фонтанів.
Мабуть, треба, щоб статуї на Майдані голосно кричали: "Зверни на мене увагу!"
Всі фото Дмитра Ларіна
