Моніка Беллуччі: "Краса стала предметом купівлі-продажу"

14
8 січня 2009

В реальному житті успішна актриса та красуня Моніка Беллуччі справляє зовсім інше враження, ніж на екрані або на численних фото. Швидше тендітна, ніж велична, швидше – простулька, ніж кінодіва. Відповідає охоче й доброзичливо; словом – нічого від зірок минулого, з їхньої ретельно культивованою таємницею, загадкою.

До речі, для любителів чуток: про Венсана Касселя, свого чоловіка і знаменитого французького актора, говорить неохоче й холоднувато. Подейкують про майбутнє розлучення. Та поки що чутки не підтверджені. Інші ж свідчать про те, що Беллуччі і Кассель знову збираються розпочати спільний проект.

- Скажіть, чи важко нести хрест "однієї з найкрасивіших жінок світу"? Чи накладає це якісь особливі зобов'язання?

- Усе відносно, умовно, скороминущо й хитко. Коли тобі говорять про це з усіх боків, важко не повірити, що ти – красуня. А говорили б інше, повірила б – що навпаки, потвора...

- Ну-ну, без зайвої скромності. Ваша зовнішність втілює риси абсолютної, позачасової краси.

- Ось і ви туди ж. Адже в сім'ї, де я виховувалася, такі розмови не заохочувалися. Мене любили не за красу, скажімо так. Якби я була поганулею, і мама, і тато ставилися б до мене так само. Тобто у мене в дитинстві не було причини замислюватися про свою зовнішність.

- Кажуть, ви воюєте зі своїм іміджем декоративної красуні.

- Абсолютно точно. Доводжу всім, що я ще й актриса, а не просто модель, на тлі якої розгортається дія.

- Проте в кіно ви прийшли з модельного бізнесу?

- А Софі Лорен – з конкурсу краси. Заперечувати, що зовнішність має значення для кіно, – безглуздо, я розумію. Але потім включаються інші механізми, і красуні доводиться доводити, що вона до того ж ще й особистість.

Взагалі в цій загальній одержимості красою є щось ненормальне. Краса вирішує все, заради краси йдуть на жахливі жертви, краса стає самодостатньою, переважує все.

- Може, це не так погано? Адже в минулі віки красу обожнювали, наділяли магічною силою.


- А зараз вона стала предметом купівлі-продажу. Причому не тільки краса, але й молодість, справжній культ молодості, введений у моду американцями, Голлівудом. Після сорока в Голлівуді робити нема чого, і такі прекрасні актриси, як Шерон Стоун, наприклад, потерпають від браку ролей.

Моніка Белуччі у фільмі "Наполеон і я", Франція
- Цікаво, що у Тері Гілліама ви саме й зіграли відьму, яка ні за що у світі не бажає старіти.

- Ну, щоб попрацювати з самим Гілліамом, я б ще не те зіграла! Якщо ви помітили, я не побоялася виглядати у "Братах Грімм" не те що старою, а й справжнім скелетом, гниючим трупом!

І при цьому, Боже, як мені було з ним добре, як цікаво працювати. Ні з чим не зрівнянний досвід! Адже Тері і в житті такий самий фантазер і казкар, як і на екрані – на майданчику він буквально творить дива, все миттєво міняє, переставляє, імпровізує.


- А це не заважало вам зосереджуватися?

- Ну що ви, ні! Тому що Тері завжди готовий піти на компроміс, змінити що-небудь, аби догодити акторові, зробити так, як зручно вам, а не йому. Звісно, не на шкоду загальному задуму, ні. Але розумієте, у Тері, як у людини фантастично талановитої, широкої – прямо-таки космічної людини! – так багато всередині, що якесь невелике переміщення, зміна ракурсу не грають такої ролі, як у інших режисерів, які дотримуються свого задуму непохитно і чітко.

- Попри ваш імідж кінодіви, ви завжди погоджувалися ризикувати – зіграли не тільки відьму у Гілліама, а й важку роль у "Незворотності" Гаспара Ное (де героїню Беллуччі звірячо ґвалтують, б'ють)

- Так, це мій принцип – не відмовлятися від радикальних ролей, від негативного досвіду.

- Цікаво, якби на той час ви вже стали молодою мамою, то теж погодилися б зніматись у "Незворотності"?

- (Замислюється) Не знаю. Складне питання. Може, й ні. Народження Діви багато що змінило в моєму розпорядку, та й у розпорядку Венсана теж. Помінялось усе – аж до графіка зйомок, та що там – зйомок, до графіка самого життя.

Втім, як ви розумієте, основний тягар з народженням дитини лягає на матір, а не на батька. А що стосується "Незворотності", то мені донині іноді страшно згадувати ту ніч, коли ми знімали сцену насильства наді мною. Шість дублів! Жах! Венсан, щоб не бачити всього цього, навіть виїхав на якийсь час з Парижа, так переживав.

- Інший ваш радикальний крок – згода зіграти Марію в "Страстях Христових" Мела Гібсона. Як, до речі, католицька церква, чий вплив такий сильний у вас, в Італії, поставилася до цієї вашої "витівки"?

Моніка Белуччі в ролі Марії у скандальній стрічці Мела Гібсона "Страсті Христові"

- Бачте, я не настільки ревна католичка, щоб просити у свого священика згоди на той чи інший крок. Я все вирішую сама, і для італійки, повірте, це не так вже типово, бо у нас дійсно надзвичайно сильний вплив церкви. Навіть занадто, як на мене.

"Посягнути" на роль Богоматері, Мадонни – це, звісно, рішення непересічне. Бо Італія неначе осяяна цим культом вже багато віків.


- Нарікань з боку церкви не було?

- Якщо й були, то я, мабуть, не звернула на них увагу.

- А вам не здається, що "Страсті Христові" – як би це сказати м'якіше... вкрай прямолінійна, безд
уховна картина?

- Не мені судити, я не богослов і не настільки інтелектуальна, щоб розмірковувати про такі глибокі речі. Крім того, дуже складно судити про картину, в якій ти сама знімалася. 

- Кажуть, заради зйомок у цьому фільмі ви освоїли арамейську та іврит.

- Так, було таке.

- Ну, а в реальному житті якими мовами ви говорите?

- (Сміється) Зараз, як ви чуєте, англійською і навіть, здається, не з таким вже й жахливим акцентом, чи не так? Ясна річ, своєю рідною італійською, ну і французькою, звісно. Адже чоловік – француз.

- А з дочкою якою?

- Ось з цим у нас проблеми. Діва (чотирирічна донька Белуччі) переїздить разом зі мною з країни у країну і, оскільки тільки вчиться говорити, то плутає італійські слова з французькими. А якщо ще й англійська втрутиться, зовсім біда буде (сміється).

Моніка Белуччі дала інтерв’ю тижневику "Лівий берег". Стаття опублікована на порталі Пік України

Усі фото з сайту worldfilm.about.com  

powered by lun.ua