По бездоріжжю і багнюці 49 паралеллю України. Фото

15
12 серпня 2009

Історія кожної країни - це історія кожної родини окремо. У нас все почалося з того, що після смерті батька ми розбирали його архіви. Розбирати було що. Наш батько Леонід Сотник 40 років віддав журналістиці.

Серед так званого "творчого доробку" ми знайшли невеличкий друкований щоденник на 25 сторінок, у якому батько описував журналістську експедицію 1966 року по найдовшій 49 паралелі нашої держави.

Дотепний опис пригод двох колег Леоніда Сотника та Віктора Андріянова (на той час власкорів газети "Комсомолець Донбасу"), які на мотоциклі із коляскою, маючи на руках магнітофон та друкарську машинку, вирішили дослідити, як живеться комсомольцям, дояркам, слюсарям, партійним функціонерам та простому люду в Радянській Україні.

Щоденник був, звичайно, не для преси. У "Комсомольці Донбасу" та на місцевому радіо журналісти розповідали зовсім про інше. Мотоцикл вони втратили десь на третині свого шляху, тому від Східного кордону України до Закарпаття діставалися попутками, поїздами та поромами 30 днів поспіль. Минуло кілька років, але у нас з братом в голові міцно засіла думка про те, щоб повторити шлях Сотника та Андріянова.

 
Слушна нагода підвернулася цього літа. На сімейній нараді ми вирішуємо їхати по 49 паралелі - позашляховиками, намагаючись не відхилятися від маршруту. А саме: "Як мапа ляже".

Озброєні мапами генштабу, чотири досвідчені екіпажі джиперів виїхали зі Львова до Луганської області на кордон з Росією.

На меті було декілька завдань. Перша культурологічна - відкрити свою країну по 49-тій паралелі, туристична - розробити новий маршрут, позашляхова - пройти мінімально відхиляючись від мапи, географічна - закласти спеціальні печатки на перетинах паралелі з меридіанами. Було лише кілька обмежень: Не паплюжити поля і оминати "Приватну власність" (там стріляють).

Ще до початку експедиції нам вдалося зв'язатися з Прикордонною службою України. Ми мріяли зробити точками Старту та Фінішу саме державний кордон. Пообіцяли посприяти. У Луганській області нас зустріли співробітники відділу прикордонної служби "Біловодськ", вивели на точку старту та передали з учасниками експедиції окрім подарунків капсулу із землею луганських кордонів. Ми вирушили у мандри.

Та сама капсула

Дорогами України

10 днів з 2 до 11 серпня, ночуючи просто неба, пересуваючись українськими лісами та полями, збентежені від краси, та розчулені ставленням до нас місцевих мешканців ми послідовно рухалися на Захід, закладаючи 17 капсул перетину паралелі з меридіанами.

Луганська область просто вразила ідеальною поверхнею, та чистотою як асфальтових, так і польових доріг. Саме на Луганщині ми побачили живу вихухоль і тепер знаємо що це. Слідуючи по 49 тій паралелі ви обов'язково побачите м. Новий Айдар та річку Айдар і поміж Крейдових гір (яким 145 млн. років) дістанетесь до знаменитого монастиря у Святогорську.

Харківська область вразить річкою Оскол з фантастично прозорою водою та швидкою течією. Саме тут відпочивають байдарочники.

Далі на мапі м. Ізюм, де кожен може помилуватися з гори Кременець на Слобожанщину та познайомитися з Родичами (половецькі баби).

Дніпропетровська, Полтавська та Кордон Черкаської та Кіровоградських областей - це справжня українська автентика (якщо згадувати, як Україну малюють на картинках у підручниках). Дніпро, соняхи, синє серпневе небо, так і чекаєш, що за-за пагорба вийдуть на татар козаки.

Не обминайте Чигирин та Субботів, тим більше, що, як виявилось, між ними є стара закинута ще років двадцять тому дорога.

Вінниччина - підкорила порогами на Південному Бузі, старезними липами та дубами і населеними пунктами з підозрілими назвами, наприклад, Сатанівка. Ночувати поблизу такого села було лячно. Але страхи компенсувала Тернопільська область. Водоспади, закинуті фортеці, замки та унікальний природний ландшафт у районі Червоногорода ще довго будуть заставками на наших ноутбуках.

 
Ну, а про Карпати та саме їх серце розказувати годі. Це - найскладніший шлях, найчистіше повітря і найромантичніша атмосфера експедиції. До кордону із Польщею та Словаччиною ми не доїхали 7 км. По-перше туди тільки пішки, а по-друге прикордонники, які зустрічали нас на Закарпатті, просто не радили це робити з причин безпеки. 14 км пішки ми від втоми подолати не змогли.
 
Але у вас є всі шанси. Адже нашим завданням, було проїхати максимально близько до 49 паралелі, або просто по ній, а для вас немає нічого неможливого. Всюди можна знайти асфальтову дорогу, їхати по трасам, або йти пішки.

Щодня за нашими пригодами стежили журналісти програми "Один День" каналу "К1" і, напевно, їм було найважче. Знімати, готувати матеріал, а потім терміново відхилятися від маршруту, щоб "перегнати матеріал" у найближчому обласному центрі і встигнути повернутися до експедиції. Не обійшлося без прикростей. Стерті нанівець гальмівні колодки, понівечені бампери, пробиті колеса.

 
Були й чисто побутові труднощі. На середині шляху у Вінницькій області від спеки зламалися морозильні камери і ми лишилися без провіанту, але нас врятували музиканти Гурту "ТІК". Вони привезли свіжі продукти, зустріли маршем і подарували унікальну карту "Вінниччина Козацька".

Ми не знали точно, що на нас чекає, чи буде бодай якась дорога, скільки часу нам знадобиться щоб пройти увесь шлях, чи витримають люди та машини. Але ми точно знали, що те, що ми робимо, потрібно не тільки нам. І сьогодні у моїй електронній скрині лежать листи із вдячністю за проект і вже багато українців мріють підкорити свою "49 паралель" .

 
Тим відчайдухам, які спробують пройти 49 паралель автівкою, варто пам'ятати декілька речей.

Якщо у вас автомобіль не має позначки 4Х4 та міцного захисту, на ньому не закріплена лебідка, а у багажнику немає хайджека, варто шукати менш екстремальну подорож.

 
49 паралель - це, у переважні більшості бездоріжжя, ліс, переправи бродом, багнюка, невелика кількість населених пунктів де можна поповнити запаси провіанту та води.

Але відсутність дороги в реальності (хоча вона є на мапі генштабу), ночі просто неба, стерті гальма, пом'яті боки ніщо у порівнянні з тим, що ми побачили за 10 коротких днів.

 

Автор - Соня Геляс, учасниця експедиції

powered by lun.ua