Неймовірний порятунок: люди після падіння з неба і пострілу в обличчя

Газета "Сегодня" знайшла людей, які вціліли в безвихідних ситуаціях, та тих, кому інші зобов'язані життям.

Генерал-полковник Стрельніков: "Промайнула думка: ну що за доля - навіть не поховають по-людськи!"

У листопаді 1996 року пасажирський Боїнг-767 Ефіопських авіаліній, що летів з Аддіс-Абеби в столицю Кенії Найробі, захопили терористи.

"Це сталося хвилин за 30-40 після злету, коли Боїнг уже набрав ешелон і бортпровідниці покотили візки з напоями та їжею", - розповідає генерал-полковник авіації запасу, колишній головнокомандувач ВПС Віктор Стрельніков.

Він із трьома товаришами по службі Віталієм Юхачевим, Віктором Лисим та Євгеном Теряєвим повертався зі службового відрядження.

"По проходах убік пілотської кабіни з криком побігли терористи. Їх було четверо або п'ятеро, одягнені в подобу сірих піжам. Ми одразу не зрозуміли, чого вони хочуть, вирішивши, що комусь у хвості салону стало зле, і потрібен лікар".

Однак незабаром стало зрозуміло, що лікар ні до чого - терористи заявили, що вимагають звільнити з в'язниці своїх товаришів, просять політичного притулку, і Боїнг летить в Австралію.

До моменту, поки літак летів рівно і двигуни працювали в звичайному режимі, паніки, хвилювання на борту не було. Дехто намагався забутися, Стрельніков за сонцем в ілюмінаторі вираховував, де відносно материка може знаходитися лайнер (потім виявилося - неподалік Коморських островів).

Коли ж на висоті близько 8 тисяч метрів двигуни зупинилися і Боїнг під великим кутом і креном почав знижуватися, захвилювалися і пасажири, і Віктор Іванович.

"Як людині військовій, мені було не звикати до того, що в авіації всяке трапляється. Але тут промайнула невесела думка: що ж за доля така - впадемо в океан, навіть не поховають по-людському. У салоні до того ж моторошний крик стояв, не крик, а стогін, нелюдське виття приречених людей, що розуміють, що кожна секунда наближає їх до неминучої загибелі".

Потім пілоти стали плавно вирівнювати літак, і до пасажирів дійшло, що сідати будуть на воду, - в ілюмінаторі промайнув острів, значить, і земля близько. Багато хто, але не всі, пристебнулися прив'язними ременями, надягли маски, подавшись уперед, зайняли відповідні пози, як показують перед злетом стюардеси.

І все ж таки швидкість, з якою знижувався Боїнг, була надто великою для приводнення - не менше 320-350 кілометрів на годину. Багатотонна машина торкнулася поверхні моря раз, другий, після чого її повело вліво, закрутило і від третього удару розламало надвоє.

Хтось у цій жахливій м'ясорубці встиг відстібнутися, звільнитися від прив'язних ременів - це дозволило швидше вибратися з салону і виплисти, тому що літак пішов під воду.

Хтось, як Євген Теряєв, сидів прямо, втиснувшись в спинку крісла і вчепившись у підлокітники. Йому кричали: "Зігнися!". Але офіцер не чув або вже нічого не розумів і загинув. Інші захлинулися. А глибина була всього-на-всього 7-8 метрів.

"Як випливав, пам'ятається смутно", - зізнається Стрельніков, - "тільки чим ближче до поверхні, тим світліше і світліше ставало, ну як у фільмах Кусто. Ми з того часу 23 листопада щороку родинами зустрічаємося - це в нас як би другий день народження. І друга нашого Женю Теряєва поминаємо".

У катастрофі загинуло 125 людей зі 175, що знаходилися на борту. Троє терористів, до речі, також.

Перед від'їздом з Аддіс-Абеби у Юхачева в готелі відірвалася ручка валізи, а потім петелька барсетки. "Речі не були важкими, але ніби підказували хазяїну, щоб не їхав", - каже Стрельніков. "От і не вір у прикмети...".

Генерал СБУ Горбатюк: "Не вірилося, що на мене направлено бойовий пістолет"

Генералу СБУ Василю Горбатюку 15 із зайвим років тому довелось побачити смерть в обличчя. 23 липня 1994 року до нього, тоді начальника Управління СБУ у Львівській області, увійшов підлеглий - підполковник Віктор Ратнюк, старший оперуповноважений відділу "К" (боротьба з корупцією та оргзлочинністю), витягнув табельну зброю, вистрілив у Василя Степановича та його заступника, керівника відділу Анатолія Шершуна, після чого покінчив із собою.

Що підштовхнуло старшого офіцера, якого позитивно характеризували, до безпрецедентного вчинку, дотепер незрозуміло ні Горбатюку, ні тим, кому доручали розслідувати подію.

"Час був напружений, ми активно протидіяли різного роду мафіозним структурам, що намагалися встановити на Львівщині свої кримінальні порядки, проводили раптові перевірки, нічні рейди", - розповідає Василь Степанович.

"Після одного з таких рейдів, у якому брав участь і Ратнюк, ми із Шершуном у мене в кабінеті обговорювали підсумки операції. У цей момент і з'явився Віктор. Представився - до цього ми з ним не були знайомі. Був збуджений - як виявилося, вважав, що свої ж влаштували за ним стеження, і вимагав пояснень. Я запропонував йому написати рапорт і подати його у встановленому порядку - мені не хотілося влаштовувати розборки. Однак Ратнюк відмовився і дістав з барсетки табельний "Стєчкін".

"Я абсолютно не міг повірити в реальність того, що відбувається, у те, що на мене направлено бойовий пістолет і що це, можливо, останні секунди життя. Я ніколи і ніде не носив при собі табельної зброї - мій ПМ завжди зберігався в спеціальній кімнаті, де знаходилися стволи інших співробітників. Про те, щоб відстрілюватися, тікати, ховатися, мова не йшла. Але ще раз повторюю, вразила ірреальність цієї картини - направлений на мене пістолет у руці Ратнюка".

Першим пострілом підполковник поцілив генералу в обличчя, про що і сьогодні нагадує помітний шрам, другим важко ранив у груди Шершуна. Третім, останнім, поставив фатальну крапку, відправивши кулю собі в скроню.

На щастя, поранення Горбатюка і його заступника виявилися несмертельними. Кримінальну справу, яку порушили за фактом НП, незабаром припинили у зв'язку зі смертю Ратнюка. Слідство так і не розкрило справжніх причин трагедії, чим породило найнеймовірніші чутки аж до... зомбування офіцера, до якого нібито могли вдатися в центральному апараті СБУ, де Віктор побував незадовго до трагічних подій. Горбатюк, який сам не виключав цю загадкову версію раніше, зараз її не підтверджує.

Після лікування у військовому госпіталі Горбатюк і Шершун повернулися на роботу. Правда, генерала незабаром повернули в Київ, призначивши першим заступником голови СБУ. Дехто пророкував йому подальший ріст і перспективу очолити спецслужбу. Однак життя розпорядилося інакше, і йому довелося піти.

Після звільнення з СБУ Василь Степанович довгий час займався громадською роботою, очолюючи правління Комітету сприяння правоохоронним органам. Останнім часом погіршилось здоров'я, і він склав із себе ці повноваження. Шершун кілька років тому помер.

Порятунок: поруч дивом опинилися герої

Днями в МНС України вшановували лауреатів акції "Герой-рятівник-2009". "Сегодня" познайомилася з двома з них.

Жителю донецької області Дмитру Казакову всього 21. Посмішка, відкритий погляд, ростом 2 метри вимахав. Улітку він врятував 12-річну Аню Бухтіярову, яка ледь не потонула. Дівчинка купалася з подружками в озері і раптом пішла на дно. Дмитро із сестричкою прогулювався неподалік. Почувши крик, кинувся у воду.

"Пірнув кілька разів - безрезультатно. Раптом осінило: шукати треба ближче до очерету, куди Аню могло віднести плином. Намацавши в мутній воді голову, потягнув за волосся", - згадує він.

Дмитро поранив об камінь руку, в якийсь момент відчув, що плин і самого затягує на дно. Глибина - метри три, сили кінчалися, але і дівчинку кинути не міг.

"Помітивши двох чоловіків, що рибалили на березі, став кликати їх на допомогу - дівчинка вже провела під водою 8-10 хвилин. Один чоловік піднявся, але побачивши її закинуту голову, сполотнів і повернув назад. Довелося розраховувати на себе".

Дмитро робив непрямий масаж серця, пригадуючи, чому вчили в школі на уроках охорони безпеки життєдіяльності. І штучне дихання робив, і знову масажував серце, поки дівчинка не стала приходити до тями.

"Очі не відкривалися, але зо рота піна пішла, адже наковталася води. Я зрадів - врятована, тепер треба скоріше лікарям показати. А звідки їм на озері взятися? Підхопив Аню на руки і побіг у лікарню". Тепер родини Ані та Дмитра вже як рідні.

Ще одна героїня - миловидна 23-річна волинянка Світлана Мейта - ризикувала собою, рятуючи з вогню сусідку. "Було страшно, не сперечаюсь. Був вибір: рятувати Тетяну або зачинити двері і чекати приїзду пожежних". Жінці пощастило, що поруч опинилася Світла, інакше б вона загинула.

Олександр Ільченко, газета "Сегодня"

Реклама:

Головне сьогодні