Жахи з телевізора у реальному житті

Телебачення здійснює на молодь потужний вплив: телевізор стає для дитини чи підлітка основним джерелом інформації. За даними дослідників, вітчизняний підліток за середньостатистичними показниками проводить біля телевізора 3-5 годин на добу (дані І. Черезова, Д.Салюк). Для порівняння: польський підліток дивиться телевізор 2-4 години на добу, у вихідні - до 5 годин. У США телевізору діти присвячують більше часу, ніж навчанню. У Швеції учні впродовж 10 років навчання проводять 18 тисяч годин перед телевізором.

Телевізор розповідає чи показує дитині більше "оповідок", ніж батьки, друзі чи вчителі, і досить часто діти довіряють цим оповідкам не менше (а іноді навіть більше), ніж рідним і близьким. Сучасне вітчизняне телебачення для приваблювання уваги широкої публіки та отримання більших прибутків від реклами, схильне транслювати насильницькі чи еротичні сюжети, пробуджуючи найнижчі інстинкти людини.

За даними Американської медичної асоціації, за роки, проведені в школі, середньостатистична дитина бачить по телевізору 8000 убивств та 100 000 актів насильства. Крім того, дослідники дійшли висновку, що телебачення пропагує розбещеність, адже у 91% епізодів, що показують сексуальний зв'язок між чоловіком і жінкою, партнери не одружені.

Якщо дорослий ще може критично оцінювати всю цю телепродукцію і відмежовувати уявну реальність від дійсності, то дитина часто ці телевізійні схеми сприймає як план для реалізації в реальному житті.

Якщо тебе образили - ти повинен дати здачі і знищити кривдника, якщо ти розумієш, що не можеш досягнути того, чого прагнеш, законними методами, то не страшно в чомусь переступити межу; якщо ти багатий і сильний - закон для тебе не писаний.

У результаті маємо звикання до цих сцен, уявлення, що основний шлях вирішення більшості проблем - насильницький, та формування вельми дивних ідеалів чи взірців для наслідування (позитивний герой бойовика, на загал, стріляє чи вбиває учетверо більше, ніж герой негативний).

Український підліток проводить 3-5 годин на добу перед телевізором. Фото woodleywonderworks

Дані соціологічного дослідження кандидата психологічних наук Олександра Дроздова (Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України) показують, що 58% молоді прагнуть копіювати поведінку телегероїв, здебільшого з іноземних фільмів, а 37,3% молодих людей взагалі готові вчинити протиправні дії, наслідуючи телегероїв.

Більшість кінокомпаній, зокрема Голівуд, переконують нас в тому, що насильство в певних визначених законом дозах навіть іде на користь обивателю, який, споживаючи криваві сцени, виплескує свою негативну енергію. Але як визначити ці певні дозволені дози (наприклад 1 вбивство чи зґвалтування за півгодини фільму дозволено, а вже 2 - ні)? Насильство, що транслюється по телебаченню, в будь-яких дозах буде впливати на психіку людей, і особливо молоді, спотворюючи її.

Деякі режисери, зокрема Альфред Хічкок, вважають, що насильницькі сцени є свого роду терапією, бо вони "очищають розум людини від темних, нерідко убивчих потягів і підсвідомих гріховних імпульсів, та дозволяють насолодитися спостеріганням крамольних діянь, на здійснення яких у неї самої ніколи не вистачало духу, хоча, можливо, і дуже хотілося".

Теорію катарсису насамперед пропагують творці фільмів з елементами насильства та жорстокості, їх підтримує також низка психологів. Проте більшість все ж відзначає небезпеку екранного насильства та не приймає теорію катарсису як беззаперечний факт.

Так, Брайант Д. Томпсон стверджує: "В 1950-х і 1960-х роках C. Фешбах (Feshbach, 1955, 1961) виявив прояви катарсису в учасників експериментів, що проводилися ним... Та слід зазначити, що всього кілька з сотень проведених експериментальних досліджень дали ті самі результати, про які писав Фешбах, або підтвердили механізм катарсису. Тому сцени насильства скоріше спонукають до негативних дій".

Особливо небезпечно показувати фільми з сценами насилля чи розпусти та агресивні мультфільми маленьким дітям. Ці діти не можуть ще критично оцінювати побачене і намагаються його реалізувати в житті. Наприклад, коли двохлітнім дітям показали "Тома і Джеррі", після фільму вони почали битися маленькими табуреточками, які були в кімнаті, копіюючи героїв. А деякі діти можуть взяти молоток чи ніж, як герої цих мультиків, і вдарити іншу дитину чи навіть дорослих. Чотирирічна дитина почала бити кулачками своїх рідних після перегляду... "Матриці", бо вона побачила, що хороший Нео увесь час бився з поганими "дядьками".

"Том і Джеррі" виховує у дітях агресію?
На жаль, значна частина зарубіжних мультфільмів наповнені агресивними чи аморальними сценами. Згадаймо різноманітних покемонів та кіборгів, які постійно знищують один одного. Як позитивний приклад слід згадати добрі радянські мультфільми: "Снегурочка", "Аленький цветочек", "Карлсон", "Леопольд", "Козаки" та інші, які викликають позитивні емоції і виховують прагнення до дружби, взаємодопомоги, щедрості, доброти, милосердя, любові.

А деякі навіть в цілому добродушні американські мультфільми, наприклад, "Шрек", мають сцени, що виховують жорстокість. Мене шокувала сцена, коли Шрек, щоб сподобатись Фіоні, надуває жабку. Що ж тоді діти будуть робити, щоб сподобатись іншому? Дослідники виявили, що діти, які здійснили злочин, покалічивши інших дітей під час гри, взагалі не розуміють, що таке співпереживання, бо вони не можуть поставити себе на місце тої дитини, якій вони завдали болю, бо батьки їх цьому не навчили, а мультфільми навпаки показували, як "прикольно" робити боляче іншій істоті чи людині, як це показано в "Томі і Джеррі".

Тому подібні мультфільми дітям не можна показувати ні в якому разі, а в нас вони транслюються щоденно, є навіть спеціальні канали, здебільшого наповнені подібною продукцією. То якою виросте дитина, яка дивиться такі фільми?

Згадаймо випадок з кількома старшокласниками ужгородської школи, які били та всіляко принижували кількох своїх однокласників та молодших дітей. Хулігани викручували дітям руки, використовували окремі "прийоми" армійської дідівщини, голову однієї жертви засовували в унітаз шкільного туалету, на одному хлопцеві імітували статевий акт. Але вони ще й зняли все це на відео, та ще й запустили в Інтернет відеоролик під назвою "Лох - це доля", щоб всі бачили, які вони круті.

Багатьох вразив також той факт, що один із старшокласників показував відзняте відео своїй мамі, яка... лише весело сміялася, дивлячись, як "приколюється" її син. Я думаю, що через деякий час вона буде гірко плакати, пожинаючи плоди свого виховання, але буде вже пізно.

Результати відтворення побаченого по телевізору ми вже спостерігаємо в реальному житті.

Барселона. Троє підлітків вирішили повторити трюк, який вони побачили по телебаченню. Пізно ввечері вони натягнули через вулицю пластиковий шнур і спостерігали, як він перерізав горло мотоциклісту.

Лондон. Двоє шестилітніх хлопчиків повністю зруйнували будинок своїх сусідів, щоб повторити телепередачу і заслужити премію. В дитячий передачі пропонувалося найбільш оригінальним способом зруйнувати побудований в телестудії будинок.

Осло. Група 5-6-річних дітей гралися в черепашки-ніндзя і насмерть забили одну із дівчаток.

Валенсія. 20-річний юнак, переодягнувшись черепашкою ніндзя, заліз в сусідній будинок і зарізав подружжя і їхню дочку.

21 січня 2009 року на Вінниччині 13-річний хлопчик здійснив самогубство. Журналіст вінницької газети "33-ій канал" описав цей жахливий випадок: "Останні хвилини перед самогубством він провів перед телевізором - дивився передачу, де "реконструювали" самогубство дівчинки (йдеться про цикл журналістських розслідувань 1+1 "Поки батьки не бачать"). Ось вона приймає фатальне рішення, ось пояснює його причини, ось в'яже петлю... Стасик уважно дивився майстерно зроблені "новини", дочекався, коли з кімнати вийде мама, і зав'язав петлю з власного ременя у власній шафі".

Важко сказати, що саме послужило причиною до цього вчинку: чи проблеми у стосунках з іншими дітьми, чи порушена психіка дитини.

І таких випадків стає все більше, адже заради видовищності і наживи телекомпанії часто нехтують моральними нормами і переходять дозволені межі.

Наприклад, 1 травня 1998 року більшість американських телекомпаній перервали трансляцію дитячих передач і в прямому ефірі почали показувати самогубство на вулиці Лос-Анджелеса чоловіка, який дізнався, що він хворий СНІДом. Більшість дітей були змушені дивитися, як цей чоловік бігав з рушницею, а потім вистрелив собі в голову, заливши власною кров'ю частину вулиці.

Телекомпанії пізніше попросили пробачення у батьків, але ситуації це не міняє і наслідки ми вже спостерігаємо сьогодні, коли ледь не щомісяця повідомляється, що той чи інший школяр чи студент застрелив своїх однокласників чи вчителів (або просто незнайомих людей), бо їм поставили погану оцінку чи образили, і вони таким чином відплачують за образу.

Наукові дослідження підтверджують негативний вплив телебачення на збільшення рівня злочинності. Зокрема, дослідженнями Володимира Ролінського встановлено, що рівень злочинності в тій чи іншій країні зростає через 10-15 років після появи в ній телебачення з елементами насильства та агресії.

Інший відомий експерт в галузі інформаційного простору Борис Потятиник наводить факти декількакратного росту підліткової злочинності, що відбувався паралельно з наступом телебачення.

Так, дослідження певних районів у Південній Африці та Канаді, які з політичних чи технічних причин не мали телебачення аж до початку 70-их років ХХ ст., показали, що через 3-8 років після запровадження телебачення, відбулося різке зростання підліткової злочинності (у 2-3 рази) і в цих регіонах.

Дослідники Медичного центру при Колумбійському університеті провели експеримент, учасникам якого запропонували переглянули декілька уривків з популярних фільмів, що містили у собі сцени насильства. У дослідженні науковці послуговувалися апаратом магнітно-резонансного сканування мозку (fMRI). Результати показали, що перегляд "жорстоких" телешоу, призводить до пригнічення активності ділянок мозку, що відповідають за контроль агресивної поведінки, тобто контроль людини за власними агресивними проявами зменшується.

При Міністерстві охорони здоров'я США ще у 1969 році був створений Науково-консультативний комітет з метою більш детального аналізу впливу демонстрації насильства на суспільство. Висновок комісії шокував Америку: фактом став безпосередній зв'язок між насильством на екрані та насильством у житті, і компанії, що демонструють інформацію з елементами насильства, несуть відповідальність за асоціальні дії своїх глядачів, а особливо дітей та підлітків.

У 1977 році трьом телекомпаніям США (ABS,NBS,CBS) було пред'явлено обвинувачення в "інтоксикації" через сцени насильства 15-річного мешканця Маямі, який убив 83-річну сусідку.

Соціологічне дослідження проведене у 80-х роках у США серед засуджених злочинців навело такі данні: 63% засуджених злочинців заявили, що вони здійснили злочини, копіюючи телевізійних героїв, а 22% перейняли із телефільмів "технологію" злочину.

Щоб протидіяти негативному впливу на дітей ЗМІ, слід об'єднати зусилля батьків, громадських організацій, відповідних державних структур. Можливо, варто створювати певні просвітницькі програми, зокрема, здійснювати навчання дітей вмінню аналізувати побачене на екрані, зіставляння його з реальним життям, вмінню оцінити побачене якомога різноманітніше, дати кілька прочитань одного кадру.

Варто також вивчати і використовувати досвід зарубіжних країн. Зокрема, у США в шкільну програму введені уроки кінокритики. Над їх розроблянням працювали педколективи провідних університетів, представники релігійних організацій та приватних компаній за сприянням ЮНЕСКО.

У Великобританії вимагається, щоб всі програми, які транслюються до 21 години, відповідали певним вимогам для перегляду їх дитячою аудиторією. У Німеччині за Конституцією дозволено обмеження свободи інформації "статтями закону про захист молоді".

[L]Не менш небезпечним для дітей може бути і Інтернет. Інтернет та комп'ютерні ігри (в тому числі он-лайнові) викликають звикання чи навіть залежність, і це звикання може виникнути досить швидко, навіть через півроку, стверджує старший науковий співробітник Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи Зоя Гаркавенко.

Під час виступу на круглому столі "Безпека дітей в сучасному інформаційному просторі України" вона зауважила, що у цьому плані найбільш вразливими є підлітки 11-17 років. Вони наштовхуються на такі ризики, як потрапляння у віртуальний світ, зменшення соціальних контактів, соціальну дезадаптацію, що може призвести до депресії та самогубства.

Інтернет-залежний не може контролювати кількість часу, проведеного перед монітором, у нього з'являється сухість очей, розлади сну, зникає апетит. Психологи говорять про те, що зацікавленість різного роду "стрілялками", яскраві картини крові, розривання плоті вбитих може провокувати людину спробувати таку ситуацію не "понарошку", а в реальному житті.

Якщо суспільство хоче уберегти дітей від ігрової залежності, воно має у першу чергу впливати на батьків, адже родина відіграє захисну функцію, що дозволяє незрілій особистості сформуватися і стати на ноги.

Аби уберегти дітей від комп'ютерної залежності та ігроманії, фахівці радять батькам регламентувати вільний час дитини і не дозволяти багато часу проводити біля комп'ютера чи телевізора.

Інтернет в Україні не врегульований законодавчо, і практично не розмежовані суб'єкти, що надають інтернет-послуги, каже начальник відділу боротьби з кіберзлочинністю МВС України Роман Пахомов. На думку експерта, варто прийняти закон "Про інтернет" та звернути увагу на регулювання контенту мобільних телефонів, адже діти часто закачують у свої мобільні телефони аморальні чи агресивні картинки.

Інші експерти пропонують створити "чорний" та "білий список" вебсайтів. Але створення "чорних списків", які б забороняли певні вебсайти, є хибним шляхом та марним витрачанням часу і зусиль: сайти з небезпечним контентом постійно закривають, вони так само регулярно з'являються знову.

Набагато ефективніше створювати "білий список" вебсайтів, які рекомендуватимуть для відвідування дітям. За словами заступника голови правління "Інтернет Асоціації України" Олександра Ольшанського, йдеться про те, щоб визначити вебсайти, які не містять небезпечного контенту, і рекомендувати їх для перегляду дітям. До "білого списку" хочуть включити освітні та інформаційні ресурси. Щоб система запрацювала, "потрібна програма, яка стоїть на комп'ютері, і потрібен список, який підтримується і розміщений десь на серверах провайдера", розповів Ольшанський.

Але ні про якийсь державний контроль трафіку не йдеться, адже для запровадження цього механізму обов'язково буде потрібна не лише згода, але й ініціатива батьків дитини. Тобто на власні комп'ютери користувачі-батьки повинні ставити цю програму самі.

Та як би держава не забороняла ті чи інші фільми чи сайти з елементами насилля і розпусти, якщо батьки не будуть приділяти увагу своїм дітям і в родині не буде створена атмосфера довіри і любові, ніякі заборони не діятимуть.

Зокрема, за даними НЕК, майже 76% батьків не цікавляться тим, які вебсайти відвідують їхні діти. Втім, експерти такі цифри пояснюють не байдужістю батьків, а їхньою необізнаністю. Тому батьки повинні своїм власним прикладом показувати, що таке добре, а що таке погане і бути для дітей моральним авторитетом, і тоді дітей принаймні не буде тягнути до заборонених речей.

Леонід Чупрій, кандидат філософських наук, доцент, Голова громадської організації "Демократичні ініціативи молоді", співзасновник Всеукраїнської громадської організації "Чесне слово", для УП

Реклама:

Головне сьогодні