Українські діти-генії: невигадані історії

Іван Черевко зараз обіймає посаду директора з маркетингу в одній із провідних компаній в галузі освіти, маючи 16 осіб у підпорядкуванні, торік заснував власну фірму, а п'ять років тому працював головним консультантом з оптимізації пошукових запитів у компанії "EuroSEO". І при цьому зараз йому... всього лише 19 років.

"У 1998 році Іван вступив до Школи екстернатів, яка тоді щойно відкрилася, а в 2003 - йому було 12 - її закінчив", - згадує його мама, Марина Миколаївна.

"Відразу ж він вступив до Києво-Могилянської академії, звідки, в чому парадокс, сина на 4 курсі вигнали за неуспішність", - додає вона.

Іван вчився на еколога: "Вступаючи, я знав, що в курсі буде польова практика в Чорнобилі, Карпатах, що мені заборонено за станом здоров'я. Темою моїх досліджень була переробка міського сміття, тому я попросив дати мені можливість пройти її Києві. Але мені відмовили, практику я таким чином не пройшов і мене відрахували".

Але Іван планує повернутися до "вастонімії" (від слів "сміття" і "наука" латинською) - так він назвав цю галузь знань. А поки цього року одержав ступінь фахівця вже в НАУ.

Першу роботу Іван одержав у 10 років: консультував молочну компанію, що планувала запускати лінію дитячих продуктів: "Раніше я готував у МАН роботу з йогуртів і звертався до молочної компанії за зразками і просився працювати в лабораторії".

"Я придумав на упаковках друкувати колекційні карти, адже картон хороший і викидати просто так його шкода", - згадує хлопець.

"У теорії, надзвичайно обдаровані діти можуть мати складнощі з соціалізацією", - ділиться Марина Миколаївна. Вона, до слова, за освітою економіст, але дізнавшись про обдарованість сина, вступила до Інституту психології ім. Костюка, а зараз пише дисертацію по обдарованих дітях.

"Але мій син розвивався швидше не тільки розумово, але й соціально", - зауважує вона. А сам Іван додає: "Тримався я добре, але відчував себе як в зоопарку. Моя історія обросла легендами задовго до того, як я з'явився в "Могилянці". І часто не виправдовував тих очікувань, що були в оточуючих: потрібно було, щоб я "вчився за всіх".

"До 15 років мені взагалі не потрібні були контакти - тільки формальні: вчителі, одногрупники - і я прекрасно себе почував! Потім друзі з'явилися, і серед однолітків у тому числі. Мені 19, але я відчуваю, що старію - з тих пір, коли згадування про однолітків або людей, молодших за мене, почали з'являтися в "Вікіпедії".

Бізнес Івана зійшов нанівець, тому що, за його словами, він не знайшов у собі підприємницького таланту: "Я давно зрозумів, що не стою в голові і волію стати найкращим у світі найманим працівником, щоправда, поки не знаю, в якій сфері".

"Але все ж хотілося спробувати свої сили: у мене було агентство, в якому працювали веб-розробники з Пакистану й Бангладеш. Вони, як правило, добре програмують, але спілкуватися з замовниками з Америки, наприклад, не вміють. От я й займався цими відносинами", - пояснює хлопець.

"Взагалі, світової слави, як Білл Гейтс, генії, зазвичай, не одержують. Для цього потрібна посидючість, вміння переступити через себе, а це можуть, як правило, посередності. Я, наприклад, дуже ледача людина. А от нинішнє місце роботи зачарувало мене тим, що я можу вирішувати проблеми компанії шляхом того, що я зараз вивчаю: прикладної статистики, штучного інтелекту, аналізу даних", - ділиться Іван.

11-річний програміст

Олену Соколову всього 11, а він уже без 5 хвилин 9-классник і почав програмувати мовою "Бейсик". А почалося все з того, що в три роки він уже швидко строчив англійською мовою, шкільні підручники ковтав за 2 місяці, а під партою в першому класі читав пригоди.

"Ми не ходили в дитсадок і навіть серед першокласників були найменшими", - розповідає мама Олега, Вікторія. "Але йому було нудно, із вчителькою щодо додаткових завдань ми не домовилися, щоб вона запитувала з нього більше і давала програму ширшу. Я його переконувала, що згодом стане цікаво, але дива не сталося. З третього класу ми вчимося на екстернаті, випереджаючи ровесників на 2 роки".

Єдине, чого Олег ніколи не любив - писати. Процес цей він вважає безглуздим: дві третини завдань з математики вирішує усно, основних персонажів запам'ятовує зльоту, а вірші вчить дорогою до школи в маршрутці.

На слова інших батьків "Ви відбираєте в дитини дитинство!" Вікторія відповідає: "Навпаки, дитинства немає у звичайних школярів, а в нас півдня вільного часу - вистачає і на французьку, яку Олег знає на рівні 10 класу, і на театральну студію. Вчиться він на відмінно, і ще займає призові місця на міських олімпіадах".

Підліток-розробник з Запоріжжя

Своє майбутнє Боря Мінаєв з Запоріжжя пов'язує винятково з комп'ютерами, а точніше - програмуванням. У свої 15 він завоював перше місце на науковому конкурсі Малої академії наук у категорії "мультимедійні системи навчання й ігрові програми", і його програма вже застосовується в рідній школі.

"Я написав програму для навчання школярів стереометрії (розділ геометрії для старших класів, вивчає фігури в просторі). Для неї потрібні окуляри, що роздають у кінотеатрах для перегляду фільмів у тривимірному зображенні, і які є у вільному продажу по 15 гривень", - розповідає підліток.

"Усім подобається, так вчитися цікавіше і, головне, наочніше - фігури на комп'ютері можна покрутити, розглянути з усіх боків. Для фільмів застосовують іншу технологію - 3D фільми знімають двома камерами. Крім того, моя програма побудована так, що можна самому конструювати моделі, що потім з'являються в тривимірному просторі. Я кілька базових малюнків створив, інше легко можуть домалювати вчителі в залежності від того, що їм потрібно", - пояснює суть свого винаходу Борис.

Зараз він вчиться в 11-му класі багатопрофільного ліцею №10. У свій час він перескочив з 5-го класу відразу в 7-й. Але більше екстерном іспити не складав - вирішив йти за графіком, а час, що звільнився таким чином, витратити на програмування:

"Зараз пишу комп'ютерну гру. Там будуть воювати між собою віруси - це невелика іграшка для двох осіб. Завдання - якомога швидше захопити простір. Поки я її так і назвав "Віруси", але потім придумаю дещо оригінальніше".

Після школи Боря націлився вступати до КПІ. З цим у нього навряд чи будуть проблеми: він у 8 і 9 класі займав другі місця на республіканських олімпіадах з фізики, математики й інформатики. А в 10-му посів перше місце одразу з всіх трьох предметів в області.

Випускний у 14 років

Полтавчанин Олександр Костюченко пішов навчатися до школи в 4 роки! Зараз йому 14 років і він - випускник. "Коли я виявила, що Сашку садочка мало - він і писав, і читав, і мислив вже так, як те потрібно від першокласника, - то вирішила віддати його до школи раніше", - розповідає мама Наталя.

Там, за його зізнанням, Сашко почував себе відмінно: "У мене був дуже гарний клас, та й школа була одна з кращих. Однокласники мене дуже підтримували, не кривдили і стежили за тим, щоб хлопці з інших класів цього не робили. У дитинстві мені навіть булочки з повидлом носили з їдальні".

У 2010 році Сашко закінчив Полтавську спеціалізовану школу №3 з поглибленим вивченням англійської мови. Тестування склав з трьох предметів на 578 балів (максимум - 600).

Потім подав документи до київського, полтавського, харківського та сімферопольського медвузів: "Я хочу бути стоматологом. Спочатку був вибір: або стоматолог, або хірург. Я навіть двічі бував в анатомічному театрі - нічого страшного, крові я теж не боюся".

"Але потім я поспілкувався з лікарями, і вони мені порадили вибрати саме стоматологію. У них менше відповідальність: хірург не може припуститися помилки, інакше помре людина. Якщо стоматолог помилиться, то це для нього зайва година роботи. Відчуваю, що це моє покликання, і мама порадила", - додає хлопчик.

Але на бюджет його не взяли - у нього немає українського громадянства, а свідоцтво про народження - російське. Справа в тому, що його батько - громадянин Росії, а мама - України.

Платити за контрактне навчання Наталя Костюченко не може (батько їх залишив). У результаті зараз мама із сином-вундеркіндом перебирається в Москву. Там Сашко планує вступити до медико-стоматологічного університету.

Сашко - аж ніяк не "заучка", незважаючи на свій інтелект. Він, як і будь-який хлопчисько, любить комп'ютерні іграшки, вважає, що "попса - отстой", і любить побешкетувати на перервах.

18-річний бакалавр

Артем Кириєнко у 18 років (на три роки раніше) одержав ступінь бакалавра економіки в Києво-Могилянській академії, став лауреатом одного з найпрестижніших міжнародного конкурсу "Виконавці XXI" і здатний за один вечір опанувати величезний масив літератури.

"Я - мама з радянськими мізками", - розповідає Ірина Кириєнко. "Тому, коли Артем почав у 3 роки писати, я, за порадою сусідки, відібрала ручку: мовляв, переучувати доведеться. Але він сам розкреслив щось накшталт прописів і все одно став копіювати буковки! Довелося запросити вчительку, а ніхто за такого дрібного не брався".

У цьому ж віці Артем пішов грати на скрипці, і на випускному його, 6-річного, оцінили дуже високо. У 10 років він мав представляти країну на міжнародному конкурсі виконавців, але школа була проти: правила для всіх одні - сиди на уроках, хоч і знаєш матеріал на три роки вперед. І мама пішла ва-банк: віднесла документи в екстернат, причому на два класи старше.

"Після 9 класу, коли йому було 12 років, ми відвели його на вступні тести в Могилянку, щоб він побачив, що знання з низки предметів йому все одно треба підтягнути. З чоловіком пішли йому за подарунком - вертольотиком. А через кілька днів дізналися, що він одержав цілком прохідний бал!", - згадує мама.

Екстернат, вважає вона, допоміг сину плавно перескочити через психологічні труднощі перехідного періоду: "У мене була згідлива дитина, здавалося, що його перехідний вік і не торкнеться зовсім".

"А потім одного разу в одну секунду як підмінили - вчитися не хочу, нікуди не піду. А тут саме прийшов час вступати, і університет його завертів, і ніколи стало коники викидувати, на першому ж курсі - у 14 років - у нього з'явилася 17-річна "тітка".

З групою Артем зійшовся добре: "Я ж не дурень, знаю, що потрібно до людей спереду підходити. Більш того, ніхто і не знав, що я маленький".

Підробляє Артем зараз тим, що пише наукові статті на будь-які теми. Мама розповідає: "Почав, наприклад, роботу з ліцензійної політики. "Це ж не твій предмет", - кажу. "Я, - відповідає, - цілий рюкзак профільних книг притягнув". Уміння працювати з будь-якими обсягами інформації, я вважаю, теж дала йому школа екстернів".

Близнюки-медалісти: з глибинки до Москви

Близнюки Коля і Толя Тузенко прогриміли в Україні в 2007 році, коли поділили перше місце на міжнародній олімпіаді з математики в Парижі. Вони тоді були восьмикласниками із села Баланівка у Волинській області.

Їх відразу ж забрали в Київ, до фізико-математичного ліцею університету Шевченка. І вже під його крилом вони одержали срібні медалі на міжнародних олімпіадах з фізики в Мексиці, Хорватії та Казахстані.

Ще в Баланівській школі братів не раз умовляли перестрибнути через два класи, але хлопці мудро відмахувалися: "Куди квапитися? Ми подивимося світ, позбираємо медалі і будемо вчитися далі!".

А батьки, прості сільські жителі, навіть не втручалися в їхні рішення: "У школі їм нудно не було - їм постійно давали додаткові завдання, вони дистанційно для МАН писали якісь роботи: один з фізики Сонця, інший - Місяця. Ми з мамою вже в початкових класах перестали розуміти їхнє навчання, просто намагалися не заважати".

"Правда, іноді ввечері пізно мама книжки з рук видирала, щоб уже спати йшли, - сміється батько близнюків Дмитро Пилипович. - А вони, начебто б, і не росли "заучками" - пасли корів і одночасно читали, ганяли з хлопцями у футбол і ще роки три тому мріяли стати футболістами".

Самостійними хлопчики стали ще в 14 - у рідну Баланівку приїжджали тільки на канікули, а жили в студентському гуртожитку. Цього року хлопці закінчили 11 клас на відмінно.

"Уперше, до речі, в історії ліцею "олімпіадники" (та ще й міжнародного класу) стали золотими медалістами", - розповідає заступник директора ліцею Катерина Давидова. "У нас планка дуже висока, з 300 учнів медалі тільки в трьох", - наголошує вона.

Зараз брати обживаються в Москві. "Відмовилися від президентської стипендії і пільгових умов від провідних вузів на користь Московського фізико-технічного інституту - він один із найкращих у такій спеціалізації у світі. В Україні рівних йому вузів немає. У хлопців у групі - на фізиці твердого тіла - всього 8 студентів", - розповідає Дмитро Пилипович.

Крім видатних здібностей, у хлопчиків є й одна загадка: брати Тузенко - справжні близнюки - ніхто з них у навчанні не лідирує.

"Сьогодні на одну тисячну попереду Коля, потім Льоня, - розповідає Катерина Йосипівна. - Ми навіть експерименти проводили - розсаджували їх у різні аудиторії, а вони навіть задачі, які можна вирішити різними способами, вирішували однаково. А коли одному стало зле на обласній олімпіаді і його забрала "швидка", другий теж не зміг виступати".

"До слова, казахстанські медалі на олімпіаді з фізики в них срібні лише наполовину. Одному з близнюків тоді дали перше, а іншому - друге місце. Тож від золота вони відмовилися, щоб в обох був однаковий результат. І тоді перше віддали дівчинці з 3-го місця", - додає вона.

Сумний випадок

На жаль, іноді навчання прискореними темпами закінчується погано. Вже у 13 Андрій К. вступив до Києво-Могилянської академії на політологію. У школі він активно брав участь в обмінах - вчився рік у Небрасці (США) і рік у Німеччині, вивчив три мови: англійську, німецьку й італійську.

Прагнучи стати для одногрупників "своїм", Андрій брав участь у "посиденьках" і робив це занадто ретельно: у нього почала розвиватися алкогольна залежність.

Він закінчив вуз зламаною людиною й остаточно розсварився з батьками, звинувативши їх у своїх бідах: "Ви ж хотіли, щоб я став дорослим? От я і подорослішав!".

"Цей випадок закономірний, - пояснює директор Малої академії наук Оксен Лисовий. - Школярі у вузі потрапляють у доросле середовище. Інтелектуально вони на рівних з однокурсниками, але соціально і психологічно - ні, через що страждають: на них дивляться як на дивину".

"Можуть ставитися лояльно, зі співчуттям, але ніколи як до рівного. Серед наших вихованців екстернатників - одиниці. І ми їх роботою завантажуємо настільки, наскільки вимагає того їхній інтелект", - додає експерт.

За матеріалами "Сегодня"